Студії з історії міжнародних відносин XX століття 2 страница

Інакше розвивалися події в сусідній Польщі, міжнародному становищу якої в 1920-1930-х pp. українські історики приділяють значну увагу⁵⁰. Міжморська концепція у закордонній політиці цієї країни стала предметом окремої розвідки 3. Баран. Зовнішніх аспектів українського питання в Другій Речіпосполитій торкалися львівські дослідники М. Швагуляк і М. Гетьманчук, молодий учений з Івано-Франківська М. Геник⁵². Однак у цілому ця проблема ще недостатньо висвітлена в історіографії; не повністю з’ясовано вплив політики офіційної Варшави щодо національних меншин на відносини з іншими європейськими державами, роль міжнародного чинника в урядових стосунках з національними меншинами, передусім українською. З Польщею була пов’язана діяльність екзильного уряду УНР, який перебував на її території. Його зовнішньополітичним актам у т. зв. Тарнівський період існування присвячено розвідки М. Павленка, І. Срібняка, І. Ніколаєнко та Т. Шинкаренко⁵³. Поряд із зверненням до різних західно – та східноєвропейських держав у надії отримати підтримку в боротьбі за відновлення своєї влади, уряди УНР і ЗУНР також апелювали до міжнародних організацій і конференцій. Першість належала Лізі націй. Однак, як слушно зазначає В. Кушнір, без послідовної підтримки впливової держави-учасниці Ліги досягти успіху було практично неможливо⁵⁴. Обмежуючися загальною тезою в дусі політичного реалізму про небажання держав Заходу стати на захист українців з огляду на геополітичні обставини, сучасна українська історіографія фактично демонструє небажання глибше вивчати формування і втілення політики цих держав у регіоні. Є. Камінський і А. Дашкевич говорять про "байдужість" США⁵⁵; майже немає досліджень британської і французької позицій⁵⁶. Навіть зовнішньополітичний курс Німеччини, про контакти спеціальних відомств якої з українськими національно-радикаль – ними організаціями стільки писалося раніше, майже не знаходить висвітлення у сучасній історіографії. Зберігають свою актуальність фундаментальні праці І. Кулинича та М. Швагуляка з історії німецько-українських відносин, доповнені деякими новими розвідками цих авторів і перекладом дослідження французького історика В. Косика⁵⁷.

Європейські кризи 1938-1939 pp. знову активізували українське питання. Найбільше зацікавлення в українських дослідників викликає дипломатична боротьба провідних держав континенту довкола майбутнього Чехосло – ваччини та її складової частини – українського Закарпаття. Місце Карпатської України у міжнародних відносинах кінця 1930-х pp. висвітлювали О. Богів, М. Вегеш, В. Галас, І. Гранчак, О. Гринів, І. Поп, А. Трубайчук, В. Худанич, М. Швагуляк та ін.⁵⁸ Незважаючи на те, що вказані автори по – різному оцінюють політику європейських країн і місцевого українського проводу, всі вони сходяться на тому, що питання Карпатської України необхідно розглядати як складову частину "чехословацької кризи". З-поміж центральноєвропейських держав їхню увагу привертає передусім політика Німеччини⁵⁹. Досить ґрунтовно висвітлено українсько-німецькі економічні та політичні відносини, охарактеризовано публікації з української тематики в німецькій пресі, зроблено висновок про відсутність у Берліна глибокого зацікавлення в незалежності Закарпаття, від якого нацисти легко відмовилися навесні 1939 р. З огляду на це сумнівно виглядає спроба М. Вегеша виправдати орієнтацію уряду А. Волошина виключно на Німеччину, "яка була єдиною країною, що обіцяла заступництво"⁶⁰. Дискусійними. залишаються питання про роль українців Закарпаття в остаточному розпаді Чехосло – ваччини та пов’язаності подій у регіоні із боротьбою України за незалежність і соборність.

Так, В. Худанич критично ставиться до думки, начебто уряд А. Волошина сприяв дезінтеграції Чехословаччини⁶¹. Інші дослідники, у свою чергу, не погоджуються з його тезою, що керівництво Карпатської України ставило за мету не лише зберегти власну незалежність, але й домогтися створення соборної України. Скептично оцінює спробу як тогочасних українських політиків, так і сучасних істориків включити феномен Карпатської України до загальної канви українських національно-визвольних змагань І. Поп, вважаючи події на Закарпатті радше етапом європейської передвоєнної кризи⁶². Компромісне рішення в цьому заплутаному питанні, на нашу думку, пропонує М. Швагуляк. Львівський історик демонструє, що в передвоєнних політичних кризах українські політики, зрештою як і більшість європейських урядів, діяли кон’юнктурно, здебільшого лише реагуючи на зміни міжнародної ситуації та намагаючись пристосувати до неї свої власні цілі⁶³. Оскільки ж українські землі були поділені між чотирма державами регіону, то українська проблема почергово поставала в 1938, 1939, 1940 і 1941 pp. по мірі розвитку німецької агресії.

Незважаючи на те, що частина сучасних дослідників вбачає початок Другої світової війни для українців в угорській агресії проти Карпатської України, події вересня 1939 р. залишаються актуальною сторінкою новітньої історіографії⁶⁴. У монографіях і статтях П. Брицького, М. Литвина, О. Луцького, К. Науменка, В. Сергійчука, Ю. Сливки, М. Швагуляка та ін., присвячених українському питанню в роки Другої світової війни, введено до наукового обігу чимало невідомих або маловідомих архівних матеріалів і зроблено нові висновки⁶⁵. З точки зору міжнародної історії найбільш суперечливою і дискусійною є оцінка захоплення Радянським Союзом території Західної України та Західної Білорусі. За останні десять років вона пройшла еволюцію від "визволення", "возз’єднання", "торжества історичної справедливості" до "приєднання", "окупації", "анексії"⁶⁶. В основі цих розбіжностей, на наш погляд, лежать різні підходи авторів. Одні, розглядаючи радянську політику з міжнародно-правової точки зору, називають це анексією, тоді як інші переважно враховують її наслідки для об’єднання українських земель і роблять відповідні висновки. Істина, як відомо, лежить посередині⁶⁷. Реальною основою для швидкого розв’язання проблеми єдності українських земель став пакт Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 p., який водночас розв’язав і Другу світову війну. Приєднання західноукраїнських земель стало побічним наслідком зовнішньополітичних комбінацій і воєнних заходів двох диктаторів – А. Гітлера і Й. Сталіна, які прагнули до домінування в Європі.

Оцінка вересневих подій 1939 р., можливо, не була б настільки контро – версійною, якби, за слушним зауваженням Ю. Сливки, вони не мали такого винятково важливого значення для встановлення західних кордонів України на завершальному етапі Другої світової війни та боротьби за її державну незалежність у наступні десятиліття⁶⁸. Молодий львівський історик І. Козлов – ський у монографії "Становлення українсько-польського кордону" показав, що проблема українських західних рубежів мала вирішальний вплив на радянсько-польські відносини, опосередковано чи безпосередньо визначаючи взаємини між головними державами антифашистської коаліції – США, Великою Британією та СРСР⁶⁹. Дипломатична боротьба з "польського питання" та кордонів Польщі тривала впродовж усього періоду Другої світової війни, ставши предметом обговорення на Тегеранській і Ялтинській конференціях союзників⁷⁰. Політика доконаних фактів з боку Й. Сталіна, апеляція до принципу етнічної єдності та потреба спільної боротьби проти фашистського блоку зумовили визнання факту приєднання західноукраїнських земель до СРСР спершу з боку Великої Британії, а згодом – США.

Питання про післявоєнне майбутнє Західної України стало однією з головних причин українсько-польського конфлікту на Волині в 1942-1943 pp. До останнього часу українська історична наука не мала традиції у вивченні цієї проблеми⁷¹. Натомість існує істотна польська історіографія "волинських подій", що негативно позначилося на дискусіях, які велися істориками з обох боків на конференціях у Києві, Луцьку, Львові в 2002-2003 pp. Приурочивши розгляд цього питання до річниці волинської трагедії, польська сторона фактично вимагала від українських учених визнати відповідальність України за етнічний геноцид на Волині в роки Другої світової війни. Ставлення до "волинських подій" розкололо українських істориків. Це засвідчили виступи Л. Зашкільняка, І. Ільюшина, Я. Ісаєвича, Ю. Киричука, С. Кульчицького, М. Кучерепи, С. Макарчука, В. Сергійчука, В. Трофимовича та інших дослідників. Спільна українсько-польська парламентська заява з цього приводу лише політизувала беззмістовне питання про винуватців трагедії, не принісши в науковому плані жодних дивідентів⁷². "Волинські події" 1942 – 1943 pp. ще чекають на ґрунтовне висвітлення в українській історіографії.

Важливими проблемами міжнародної історії часу Другої світової війни є Рух опору і колабораціонізм. Львівський історик Ю. Киричук обґрунтував тезу про недоречність звинувачення жителів Західної України в колабораціонізмі. Колаборантами вважаються люди, які співпрацюють з ворогом, що окупував їхню країну. Західноукраїнське населення в 1941 р у міжнародно – правовому відношенні громадянами СРСР не було, тож контакти з німцями не можуть вважатися колабораціонізмом по відношенню до радянського уряду⁷³. В сучасній українській історіографії переважає погляд, що в 1941 – 1944 pp. Україна стала ареною збройної боротьби двох тоталітаризм і в радянського та німецького – за панування в Європі⁷⁴. Цією особливістю І. Ільюшин, Ю. Киричук, М. Коваль, В. Трофимович та ін. пояснюють специфіку Руху опору в Україні, де діяли українські, радянські та польські партизанські загони, а власне ОУН (УПА) змушена була обирати тактику "меншого зла"⁷⁵. Як показує розвідка І. Кулинича, політика Берліна та Москви в українському питанні мала багато спільного. Як радянський, так і нацистський керівники не мали ані найменшого бажання задовільняти українські національно-державні прагнення, проте були не проти використати українців у тактичних цілях⁷⁶.

Не становить винятку і розширення зовнішньополітичних функцій УРСР, санкціоноване Й. Сталіном наприкінці Другої світової війни. М. Білоусов, Л. Гайдуков, Л. Лещенко, Р. Пиріг вважають, що, з одного боку, радянське керівництво таким чином хотіло отримати більше голосів в ООН, а, з іншого – надати українцям "клапан" для випуску націоналістичної пари⁷⁷. Р. Сирота нагадує про неврегульованість на той час надзвичайно болючого для Москви "польського питання" і додає, що, ймовірно, И. Сталін мав намір використати визнання УРСР як суб’єкта міжнародних відносин для тиску на польський еміграційний уряд⁷⁸. Проте, в будь-якому випадку, зберігся повний контроль московських центральних відомств над діяльністю українського МЗС⁷⁹.

Кінець Другої світової війни та перші повоєнні роки були надзвичайно насичені міжнародними подіями, пов’язаними з остаточним оформленням західного кордону УРСР. Приєднанню до УРСР Закарпаття та депортаціям українського і польського населення, згідно угоди між УРСР і ПКНВ від 9 вересня 1944 p., присвячено кілька збірників документів, які останнім часом побачили світ⁸⁰. Особливо негативно сучасні українські історики оцінюють політику Москви, вважаючи її відповідальною за трагедію українського народу в Польщі. Так, Ю. Сливка пише, що в угоді "була закладена міна, яка діє ще й нині. Цим договором імітувалося усталення кордону між двома народами – українським і польським; при цьому Москва начебто залишалася осторонь. [...] Разом з тим Кремль фактично інспірував загострення польсько-українських взаємин і юридично не ніс відповідальність за розпалювання нової громадянської війни"⁸¹.

Дослідження сучасними авторами міжнародної історії часу "холодної війни", порівняно з іншими періодами, значно менше концентрується на власне українських сюжетах. Для цього існує низка причин. У першу чергу слід зазначити, що українське питання в 1946-1990 pp. не становило ані об’єкту (тим більше, не викликало міжнародних криз, як це було в першій половині XX ст.), ані суб’єкту міжнародних відносин (розширення зовнішньополітичних функцій УРСР наприкінці Другої світової війни виявилося фіктивним). Однак, це не означає, що провідні держави світу та сусіди України не мали власної політики в цьому питанні, хоча вона і переломлювалася через їхні відносини з СРСР. Найбільше зацікавлення в українських істориків викликає зовнішньополітична стратегія США як головного суперника СРСР у біполярному повоєнному світі⁸². Перспективним також виглядає дослідження місця України в зовнішньополітичних розрахунках Великої Британії, ФРН, Польщі, Румунії, Угорщини, інших держав як Східної, так і Західної Європи, тим більше, що останнім часом вони почали відкривати свої архіви періоду "холодної війни"⁸³. Стосовно міжнародної ролі УРСР, то покищо її висвітленню присвячено лише окремі розділи в посібниках з історії міжнародних відносин і в "Нарисах з історії дипломатії України"⁸⁴. Базуючись переважно на матеріалах архіву вітчизняного МЗС, їхні автори роблять висновок, що зовнішньополітична діяльність УРСР в 1946-1990 pp. зосереджувалася в міжнародних організаціях, зокрема ООН. Значно більший доробок мають українські історики у вивченні загальних проблем історії міжнародних відносин 1950-1980-х pp., зокрема з’ясуванні ролі і місця регіональних конфліктів у глобальному протистоянні СРСР і США⁸⁵.

Завершення "холодної війни" супроводжувалося важливими змінами в світі, одним із наслідків яких став розпад СРСР і відновлення незалежності України. Не випадково геополітичні трансформації кінця 1980 – 1990-х pp. стали предметом дослідження багатьох українських учених-міжнародників. Вагомий внесок у вивчення цих проблем стосовно Центрально-Східної Європи зробили одеські дослідники Є. Аппатов, І. Коваль, О. Брусіловська, київські автори Б. Гончар, Г. Горбатчук, А. Кудряченко, А. Мартинов та ін⁸⁶. Починаючи з 1991 р. у світі формується принципово нова геополітична ситуація, яка характеризується переходом від біполярної блокової до неблокової інтеграційної системи. Роль і місце в ній незалежної України, вибір Києвом геополітичних стратегій і зовнішньополітичних орієнтацій, вплив на українську політику міжнародного чинника виходить за рамки дослідницького поля історика, будучи предметом поточної політики, суспільно-політичних дискусіи 1 політологічних студій.

Становлення незалежної Української держави здійснило вирішальний вплив на розвиток національної історіографії, у тому числі на вивчення історії міжнародних відносин. Потреби зовнішньополітичного утвердження молодої держави диктували заснування нових і реорганізацію старих навчальних і наукових центрів підготовки фахівців і здійснення досліджень у сфері міжнародних відносин. Упродовж 1990-х pp. в Україні сформувалася інститу – ційна структура, що охоплює установи НАН і провідні університети, забезпечуючи організаційну основу для одночасного вивчення міжнародних відносин у площині політології, соціології та історії. У ділянці історії міжнародних відносин або міжнародної історії це проявилося у дедалі ширшому використанні теоретичних концепцій, розроблених ученими-політологами, що істотно доповнили традиційний теоретико-методологічний інструментарій історика.

Провідні позиції в сучасній українській історіографії міжнародних відносин посідає політичний реалізм, який в концептуальному плані прийшов на зміну марксистській теорії. Інші напрямки, незважаючи на їхню методологічну перевагу у дослідженні передусім новітньої епохи, поки що рідше застосовуються в конкретно-історичних розвідках українських учених. Популярність політичного реалізму тісно пов’язана з проблемно-тематичними пріоритетами сучасної української історіографії – вивченням Української революції, подій передодня і часу Другої світової війни, проголошення незалежності України в 1991 p., тобто кризових з точки зору міжнародної історії періодів, для розуміння яких цей підхід є найбільш продуктивним. Залишаючись назагал україноцентричною, історіографія міжнародних відносин концентрується на Східній і Центральній Європі, обґрунтовуючи тезу, що українське питання в XX ст. було органічною складовою міжнародних відносин у цьому регіоні. Помітно зріс останнім часом також інтерес до політики великих держав – США, Німеччини, Великої Британії, Росії та ін. Але тут, можливо, за виключенням США, ще залишається багато "білих плям". Історіографія міжнародної історії стоїть сьогодні перед необхідністю зробити якісний стрибок у своєму розвитку, що знайшло би втілення у підготовці комплексних, синтетичних монографічних досліджень із використанням українських і зарубіжних архівів.

¹ Лещенко Л. О. Україна на міжнародній арені (1945-1949). – Київ, 1969; Симоненко Р.Г. Імперіалістична політика США щодо України у 1917-1918 pp. – Київ, 1957; Його ж. Імперіалістична політика Антанти і США щодо України в 1919 році (Паризька мирна конференція і антирадянська інтервенція на Україні). – Київ, 1962; Швагуляк М.Н. Украина в экспансионистских планах германского фашизма (1933- 1939 гг.).-Київ, 1983.

² Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С.В. Віднянський. – Київ, 2001. – Вип. 10. – С. 6-7.

³ Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць/ Відп. ред. С.В. Віднянський. – Київ, 1991-2002. – Вип. 1-11.; Реєнт О.П., Симоненко Р.Г. Українсько-російські переговори в Москві (січень – лютий 1919 р.). Документи. – Київ, 1996; Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів (1991-1995). – Київ, 1998. – Кн. 1; 3 історії міжнародних зв'язків України: наука, освіта (XIX – 30-ті роки XX ст.). Документи і матеріали. – Київ, 1999.

⁴ Нариси з історії дипломатії України / О.І. Галенко, Є.Є Камінський, М.В. Кірсенко та ін. Під ред. В.А. Смолія. – Київ, 2001.

⁵ http://www.iir.kiev.ua/history

⁶ http://www.iir.kiev.ua/al

⁷ Цветков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945 pp.: Навч. посібник. – Київ, 1997; Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945 – 70-ті роки): Підручник / В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін. – Київ, 1999; Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини XX сторіччя. – Київ, 1999; Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник/ Л.Ф. Гайдуков, В.Г. Кремень, Л.В. Губерський та ін. – Київ, 2001.

⁸ http://www. m fa.-gov. ua/about/academy

⁹ http://wwvv.osu.odessa.ua/faculties/socinst.php3

¹⁰ http://www.franko.lviv.ua/laculty/intrel/main.htm

¹¹ http://www.chnu.cv.ua/ukr/main.htm

¹² Див.: Morgenthau H. Politics Among Nations; The Struggle for Power and Peace. – New York, 1948; Waltz K. Theory of International Politics. – New York, 1979.

¹³ Арон P. Мир і війна між націями. Пер. з фр. – Київ, 2000; Бжезинський 36. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи / Пер. з англ. – Львів; Івано-Франківськ, 2000.

¹⁴ Держалюк М. С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917- 1922 роках. – Київ, 1998. – С. 5.

¹⁵ Див.: Wight М. International Theory: the Three Traditions. – Leicester, 1991.

¹⁶ Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки). – С. 609.

¹⁷ Павлюк О.В. Боротьба України за незалежність і політика США (1917-1923). Київ, 1996.-С. 137-141.

¹⁸ http://www.іir.kiev.ua/al

¹⁹ Кулинич І.М. Німецькі автори про Україну // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С.В. Віднянський. – Київ, 1993. – Вип. 4; Попик С. "Ukrainisches Kronland". З історії австрійської політики в українському питанні (1914-1918)// Європейська політика: від регіональних конфліктів до Першої світової війни. – Чернівці, 1995; Його ж. Українці в Австрії 1914-1918. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни. – Київ; Чернівці, 1999; РасевичВ. Меморандум від липня 1915 р. до

австрійського уряду про необхідність вживання національної назви "українці" // Україна в минулому. – Київ; Львів, 1994. – Вип. 5; Сидорчук Т.М. Наукова та культурно-освітня діяльність української еміграції в Австрії (1919-1925). Автореф. дис. [...] канд. істор. наук. – Київ, 1995; Троян С. Слов'янські землі та народи у німецьких планах створення "Серединної Європи" (друга половина XIX ст.) // Проблеми слов'янознавства: Міжвідомчий науковий збірник. – Львів, 1994. – Вип. 46; Його ж. Австрійська концепція "Міттельєвропи" напередодні та під час Першої світової війни // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. – Чернівці, 1996.-Вип. 6-7.

²⁰ Див.: Фісанов В. Австро-Угорщина як геополітичний експеримент// Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. – Чернівці, 1999. – Вип. 6.

²¹ Фісанов В.П. Програне суперництво (США та Австро-Угорщина у Центральній Європі в роки Першої світової війни). – Чернівці, 1999.

²² Там само.-С. 86-181.

²³ Крім монографій О. Павлюка та В. Фісанова сюди слід віднести докторську дисертацію ЄКамінського (Камінський Є. Україна і політика США (1917-1990 pp.). Автореф. дис. [...] докт. істор. наук. – Київ, 1993) та його монографію у співавторстві з А. Дашкевичем {Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. – Київ, 1998).

²⁴ Павлюк О.В. Боротьба України за незалежність і політика США. – С. 11.

²⁵ Ачкіназі Б.О. Ставлення до "принципу національностей" у політичних колах Франції (1918-1919)// Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С.В. Віднянський. – Київ, 2000. – Вип. 9; Кирсенко М.В. Чешская эмиграция и политика Великобритании в 1914- 1918 гг. // Вестник КГУ. Международные отношения и международное право. – Київ, 1987. – Вып. 25; Сахновский Е.В. Национальные проблемы Австро-Венгрии в освещении британской публицистики накануне и в годы Первой мировой войны 1914-1918 гг.// Вопросы новой и новейшей истории стран Европы и Северной Америки. – Київ, 1992. – Вып. 38; Сирота Р. Роберт Вільям Сітон-Вотсон і Українська революція (3 історії британської політики у Східній Європі в 1917-1918 роках) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2002. – Вип. 37. – Част. 1; Фісанов В.П. Українське питання в політиці держав Антанти і США у роки Першої світової війни // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. – Чернівці, 1994. – Вип. 3; Його ж. Проблеми Австро-Угорщини у контексті європейської політики Великої Британії і США (кінець 1917 – жовтень 1918р.)// Науковий вісник Чернівецького університету. Серія історія. – Чернівці, 1998. – Вип. 36.

²⁶ Кірсенко М.В. Чеські Землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918- 1920 років. Політико-дипломатична історія з доби становлення Чехословацької Республіки. – Київ, 1997. Див. також: Кірсенко М.В. Крах Австро-Угорщини та міжнародні аспекти чехословацької політики наприкінці жовтня 1918 р.// Вісник КДУ. Суспільно-політичні науки. – Київ, 1991. – Вип. 4; Його ж. Чеські Землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918-1920 років. Політико- дипломатична історія з доби становлення Чехословацької республіки. Автореф. дис. [...] докт. істор. наук. – Київ, 1998.

²⁷ Hagen von, М. The Dilemmas of Ukrainian Independence and Statehood, 1917-1921 // The Harriman Institute Forum. – 1994. – Vol. 7. – N 5. – P. 7-11; ГрицакЯ. Українська

революція, 1914-1923: нові інтерпретації // Україна модерна. – Львів, 1999. – Число 2- З.-С. 266-269.

²⁸ Держалюк М. С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917- 1922 pp. – С. 226-239.

²⁹ Нариси з історії дипломатії України. – С. 388-391.

³⁰ Див.: Притуляк П., Демочко В. Брестський мир: зміст та наслідки // Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці, 1997. – Вип. 1; Коваль В. Вихід України на міжнародну арену (1917-1918 pp.)// Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – Київ, 1999. – Т. 3; Його ж. Брест-Литовська конференція 1918р.: діяльність делегації УНР по укладенню мирного договору з державами Четверного союзу. Авторе, дис. [...] канд. істор. наук. – Київ, 2002. – С. 14; Держалюк М.С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 pp.-C.44.

³¹ Притуляк П.П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918 р.// Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1997. – № 1; Коваль В. Захист економічних інтересів України на Брестській мирній конференції 1918 р.// Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірник наукових праць та спогадів. – Київ, 2000. – Ч. 4. – Част. 2.

³² Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. – С. 124-125, 144-145, 155; Нариси з історії дипломатії України. – С. 325-326.

³³ Див.: Сирота Р. Східно-Центральна Європа між досвідом вигнання і внутрішньою практикою: спроба компаративного аналізу української політики в роки Першої світової війни (3 приводу монографії Івана Патера: Союз визволення України: проблеми державності і соборності / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 2000. 346 с.) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2002. – Вип. 37. – Част. 2.

³⁴ Кірсенко М.В. Чеські Землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918- 1920 років. Політико-дипломатична історія з доби становлення Чехословацької республіки. Автореф. дис. [...] докт. істор. наук. – Київ, 1998. – С. 30.

³⁵ Веденеев Д.В. Українська делегація на мирній конференції в Парижі // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С.В. Віднянський. – Київ, 1993. – Вип. 4; Його ж. Становлення

зовнішньополітичної служби України (1917-1920). Автореф. дис. [...] канд. істор. наук. – Київ, 1994; Його ж. Становлення зовнішньополітичної служби України в період Центральної Ради// УІЖ. – 1997. – №3; ГентоьиЛ. Апостольська столиця і питання державно-правового статусу Східної Галичини в 1918-1923 pp. Автореф. дис. [...] канд. істор. наук. – Львів, 1997; Її ж. Дипломатичні контакти Української Народної Республіки з Апостольською столицею в 1919-1921 роках у контексті східної політики Римської курії// Україна модерна. – Львів, 2000. – Ч. 4-5; Городня НД. Політика країн Антанти та США щодо державності України в 1917- 1919 роках. Автореф. дис. [...] канд. істор. наук. – Київ, 1996; Гончар Б Ж, Городня НД. Відносини між Францією та УНР (грудень 1918 – квітень 1919 рр.)// УІЖ – 2000. – № 2; Заруда Т. Становлення та основні напрямки зовнішньої політики Української Держави / Останній гетьман: Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського. – Київ, 1993; Його ж. Зовнішньополітична діяльність уряду Української Держави. 1918 рік. Автореф. дис. [...] канд. істор. наук. – Київ, 1995; КучикО.С. Діяльність дипломатичної місії УНР в Лондоні у 1919 р.// Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка. – Львів, 1999. – Вип. 2; Його ж. Україна в зовнішній політиці Антанти (1917-1920 pp.). Автореф. дис. [...] канд. істор. наук. – Львів, 2002; Лупандін О.І. Дмитро Дорошенко – міністр закордонних справ Української держави 1918 р.// УІЖ. – 1998. – №2; Павлюк О. Боротьба України за незалежність і політика США. – С. 29-117; Його ж. Три місії до Вашингтона// Політика і час. – 1997. – № 1; Його ж. "Притягти на Україну антантський капітал..." Надзвичайна торговельно-фінансова місія УНР та її уроки// Політика і час. – 1999. – № 1; Покровська /., ХорошиловаЮ. Місія, приречена на невдачу: Українсько-британські відносини за часів правління гетьмана Скоропадського та Директорії// Політика і час. – 1995. – №5; Проданюк Ф. Дипломатія держави гетьмана Павла Скоропадського // Політика і час. – 1992. – № 5; Соловйова В.В. Дипломатичні представництва УНР у Німеччині та Австрії // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія "Історія, економіка, філософія". – Київ, 1998. – Вип. 2; КозлітінВ.Д, Ярко НА. Українська Народна республіка і Королівство Сербів, Хорватів і Словенців у 1918-1922 pp. // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць/ Відп. ред. С.В. Віднянський. – Київ, 1998. – Вип. 7.

³⁶ Див., зокрема: Шевченко /., Балюн О. Антанта проти українського "сепаратизму" // Політика і час. – 1998. – № 7.

³⁷ Гарчева Л.П. Політична конфронтація та збройна боротьба Росії з Україною (1917 – поч. 1918 pp.). Автореф. дис. [...] докт. істор. наук. – Львів, 1995. – С. 33-35.

³⁸ Лупандін О.І. Українсько-російські мирні переговори 1918 р.- Київ, 1994. – С. 19- 40; Заруда Т.В. Переговори між Українською державою та радянською Росією (23.5- 7.10.1918) / Шляхи до української державності: Історичні зошити. – Київ, 1992.

³⁹ Карпенко О. Основні напрями зовнішньої політики Західно-Української Народної Республіки // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність /: Західно-Українська Народна Республіка: історія і традиції. – Львів, 2000. – Вип. 6; Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 pp. – Львів, 1998; Красівський О.Я. Галичина у першій чверті XX ст. Проблеми польсько-українських стосунків. – Львів, 2000; Павлюк О.В. Східна Галичина в європейській політиці 1918-1919 pp. Дис. [...] канд. істор. наук. – Київ, 1993; Його ж. Ukrainian-Polish Relations in Galicia in 1918- 1919 // Jornal of Ukrainian Studies. – 1998. – Nr 1.

Дата добавления: 2014-12-10