Історична славістика в Україні 1 страница

Поступ історичної славістики в Україні в останнє десятиріччя обумовлювався новими процесами, які відбувалися у суспільстві. Вони дозволили привідкрити чимало т.зв. "білих плям", піднести раніше замовчувані теми, з нових позицій розглянути складні й неоднозначні процеси, які мали місце не лише у XX ст., але й у раніший час. З’явилося чимало нових публікацій. Славістичним дослідженням сприяли наукові конференції, під час яких учені мали можливість не лише обговорити результати своїх наукових пошуків, але й обмінятися інформацією про найновіші здобутки колег, нав’язати особисті контакти, і що було дуже актуальним у цей час, придбати нові видання, незнані з причин інформаційного вакууму і розладнаної мережі бібліотечного книгообміну.

1992 p. у Чернівцях відбулася Х-та Всеукраїнська славістична конференція (як виявилося, поки що остання в загальнодержавному масштабі), під час якої працювала історична секція. За матеріалами конференції був опуб-лікований збірник тез¹. Починаючи з 1992 р. у Львові щорічно проводяться Міжнародні славістичні колоквіуми (до 1995 р. іменувалися "читаннями"). Визначальною рисою цього представницького форуму є його міждисцип-лінарний характер, що забезпечується участю у ньому фахівців з різних ділянок слов’янознавства, у тому числі історії славістики, міжслов’янських взаємин, історії окремих народів і країн, історіографії. Матеріали I-IV, VI-IX колоквіумів опубліковані на сторінках наукового збірника "Проблеми слов’янознавства" (Львів, 1994-2002), a V-ro – окремим виданням².

Актуальні питання історії слов’янських народів розглядалися на ряді тематично спрямованих конференцій, матеріали окремих з них були опубліковані³.

В Україні виходить низка наукових збірників, присвячених славістичній проблематиці ("Проблеми слов’янознавства", Львів; "Slavica Tarnopolensia", Тернопіль; "Слов’янський вісник", Рівне; "Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки", Київ; літературно-художні і громадсько – політичні видання "Слов’янський світ" та "Слов’янське віче", Київ та ін.).

Розвиток славістики, як відомо, не можливий без підготовки кадрів. Одним з перших етапів у цьому напрямку є навчальні посібники. Демократичні революції 1989-1990 pp. показали, що історія країн і народів Центрально-Східної Європи вимагає не лише об’єктивного наукового вивчення в академічних колах, але й правдивого висвітлення в навчальній літературі. З середини 1990-х років з’являються вузівські навчальні посібники, тексти лекцій для студентів, підручники. Серед навчальних вузівських видань заслуговують на увагу посібники В.І. Ярового⁴. Автор систематизував значний масив фактологічного матеріалу і зробив спробу представити стислий виклад перебігу головних подій новочасної історії західних і південних слов’ян, визначити головну траєкторію, загальні тенденції, а також національну специфіку історичного розвитку цих народів у завершальному столітті другого тисячоліття.

У 1998 р. в Харкові побачив світ навчальний посібник колективу авторів за редакцією Є. Пугача⁵. Автори по-новому подали болгарський національно – визвольний рух у Македонії, формування македонської нації в складі Югославії, вперше висвітлили історію Словацької і Хорватської держав в роки Другої світової війни, представили некомуністичну сторону Руху опору та багато іншого. Вони також зробили спробу на рівні сучасних знань викласти більш ніж сорокалітню історію Польщі, Болгарії, Чехословаччини в період запровадження радянської моделі соціалізму, югославського варіанту тоталітарної системи. На сторінках посібника вказані причини, хід і наслідки демократичних революцій 1989-1991 pp., а також процес виникнення нових незалежних слов’янських держав та актуальні проблеми їхнього сучасного розвитку. Своєрідним доповненням до навчального посібника харківських авторів є хрестоматії, які містять підбірки документів про тоталітарні режими у країнах Центрально-Східної Європи у 40-80-ті pp. XX ст.⁶ Водночас варто зауважити, що і в київському, і в харківському посібниках автори дали лише виклад суспільно-політичної історії та вирішення економічних проблем. Зовсім випущено з уваги культурні аспекти.

Історичний шлях слов’янських народів у тісному взаємозв’язку з циві – лізаційними процесами від давнини до наших днів висвітлено у першому українському посібнику з історії Центрально-Східної Європи⁷. Зібраний фактичний матеріал та його наукова інтерпретація дозволяє читачеві сформувати уявлення про поширення та взаємодію культурних потоків та суспільних ідей, їх сприйняття та реалізацію різними народами регіону, в тому числі слов’янськими. Працю навчального плану про культуру слов’янських народів в їх історичному розвитку підготувала В. Самчук⁸.

Низку навчальних посібників присвячено окремим слов’янським країнам. У другій половині 1990-х років вийшли короткі нариси з історії Польщі, Чехії і Словаччини, тексти лекцій для студентів з історії Словаччини, Югославії⁹.

За останні десять років з’явилися праці з історії славістики. Вони стосуються як галузевої тематики, так окремих термінів і персоналій. В. Чорній торкнувся теоретичних питань підготовки узагальнюючої праці про історію української славістики¹⁰. Нові підходи бачимо й в енциклопедичних статтях про слов’янську ідею, слов’янофільство, панславізм¹¹. Проблему неославізму у суспільно-політичному житті Галичини на початку XX ст. спеціально вивчала І. Мацевко¹². Утворення перших славістичних центрів у Великобританії та визначення предмету слов’янознавства в англо-американській історіографії окреслив Р. Сирота¹³. Славістичні дослідження істориків Чернівецького університету узагальнив Ю. Макар¹⁴. Харків як центр славістики охарактеризували Є. Пугач, С. Страшнюк і Є. Широкорад¹⁵. Огляд історичної полоністики на Україні за 90-ті роки XX ст. подав J1. Зашкільняк¹⁶. С. Страшнюк написав нарис про розвиток болгаристики у Харківському університеті за перші шістдесят років його існування¹⁷. Огляд сорабістичних студій у Львівському університеті впродовж 60-80-х років XX ст. подав В. Чорній¹⁸.

Аналіз слов’янознавчих матеріалів на сторінках часопису "The New Europe" у роки Першої світової війни подав В. Фісанов. На підставі аналізу цих матеріалів автор дійшов висновку, що британські політики готувалися до можливого розпаду Австро-Угорщини і шукали альтернативу дальшому розвитку політичних процесів у Дунайському басейні¹⁹. Політичні аспекти заснування у Лондоні Школи слов’янських студій розглянув Р. Сирота²⁰.

Славістичні зацікавлення окремих вчених були в полі зору Л. Зашкільняка’¹, М. Кріля²², Я. Кравця²³, Н. Хом’як²⁴, Р. Лаврецького²⁵, М. Вальо²⁶ та ін.

Група українських дослідників зосередила свою увагу на питаннях етногенезу слов’янських народів. Так, дискусійну працю подав А. Лєбєдєв, який прослідкував динаміку руху етнічних мас на території Східної Європи з

І по IX ст. н.е. і подав їх опис²⁷. В. Баран сформував нову концепцію походження та ранньої історії східних слов’ян, зокрема тієї їх частини, що склала підоснову українського народу²⁸. Ряд праць має історіографічний характер²⁹. Конкретні відомості, певні узагальнення і підсумки проблеми слов’янського етногенезу містять спеціальні збірники наукових статей³⁰.

Низка авторів зосередили увагу на проблемах міжслов’янських взаємин у XVIII-XX ст. Так, підгабсбурзькі слов’янські народи у їхніх зв’язках з українцями склали об’єкт досліджень М. Кріля. Впродовж 1990-х років він опублікував на цю тему ряд статей і монографію, які склали основу його дисертаційного дослідження³¹. Питання слов’янської федерації в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства вивчала JI. Лисенко³². С. Троян розглянув концептуальне оформлення ідеї "Серединної Європи", яка символізувала політичний та економічний союз держав під проводом Німеччини. Йому також належить дослідження про роль і місце слов’янства в австрійській суспільно-політичній думці початку XX ст.³³

Певні здобутки маємо щодо вивчення історії окремих слов’янських держав, країн і народів. Найбільший доробок є в історичній полоністиці. Детальний її огляд за 1990-ті pp. XX ст. зробив Л. Зашкільняк³⁴, який окреслив основні напрями досліджень українських учених, показав їхні здобутки і виявив прогалини та завдання на перспективу. Значним успіхом української полоністики є синтетична праця з історії Польщі, яку опублікували Л. Зашкільняк і М. Крикун³⁵. Автори основну увагу приділили політичному розвиткові, соціальним, економічним і культурним змінам, взаєминам поляків з іншими народами, передусім українцями. Польську історіографію XX ст. вивчав Л. Зашкільняк, який підготував ряд праць і захистив докторську дисертацію³⁶. На прикладі розробки основних проблем національної історії він визначив організаційні, методологічні і конкретно-наукові фактори, що впливали на проведення досліджень. Питання діяльності демократичної опозиції в Польщі у 70-х роках XX ст. стали основою дисертаційної праці Я. Нападія³⁷.

Переважна більшість дослідників й надалі торкається польської проблематики з огляду на вивчення українсько-польських відносин. Проте й тут недостатньо розробляються сюжети середньовічної історії. Ця проблематика була в полі зору Т. Чухліба³⁸.

Польський політикум у Галичині в другій половині XIX – на початку XX ст. був об’єктом зацікавлень львівських істориків О. Аркуші, М. Мудрого, І. Чорновола, Ю. Михальського та ін.³⁹ Велика група дослідників вивчала історію українсько-польських взаємин в роки української революції 1917-1921 pp. Значний внесок у розробку цих питань вніс М. Литвин⁴⁰. Низка праць (статті, монографії, дисертаційні роботи) стосується питань відносин двох народів у міжвоєнний період⁴¹. Становище польського населення в Україні міжвоєнного періоду показав Г. Стронський⁴². Проблемам стосунків українців і поляків під час Другої світової війни і перші післявоєнні роки присвяґтили свої дослідження Я. Ісаєвич, І. Козловський, С. Ткачов⁴³ та ін.

В останні роки з’явилися праці (статті, монографії, дисертаційні дослідження) про українсько-польські зв’язки на сучасному етапі. їхні автори намагаються висвітлити складні політико-дипломатичні сюжети, проаналізувати договірно-правову базу двосторонніх відносин⁴⁵.

Напрацювання з історії Чехословаччини є дещо скупішими. Невеликий енциклопедичний нарис про Чехословацьку республіку та статтю з проблем чесько-словацьких відносин у XX ст. опублікував М. Кріль⁴⁶. М. Кірсенко акцентував увагу на міжнародному чиннику становлення Чехословацької республіки⁴⁷. Автор підкреслює, що чехи завчасно і ретельно приготували кваліфікований персонал і документальну базу для відстоювання своєї державності на міжнародній арені. Монографічні праці з історії держави і права Чехословаччини міжвоєнного періоду написав Ю. Бисага⁴⁸. Головні тенденції економічного розвитку Чехословаччини у 20-30-х pp. XX ст. прослідкував П. Федорчак⁴⁹. Причини політичних, соціально-економічних, державно-конституційних і етнополітичних суспільних змін у Чехословацькій республіці, що призвели до поразки у ній демократії та встановлення тоталітаризму, проаналізував І. Вовканич⁵⁰. Питання демократичного руху в Чехословаччині 1945-1968 pp., подій Празької весни 1968 р. та їхніх впливів на українське суспільство були у полі зору Ю. Терешка, В. Дмитрука, С. Віднянського і Р. Постоловського, А. Слесаренка та ін.⁵¹ Нові внутрішньо – і зовнішньополітичні реалії, пов’язані з демонтажом тоталітарної системи у Чехословаччині, проаналізували В. Приходько і Ю. Юрійчук⁵².

Богемістика представлена доволі широким спектром досліджень, які стосуються різних проблем політичної та економічної історії. Медієвістичних проблем дослідники майже не торкаються. Винятком є хіба що статгі Р. Постоловського⁵³. Переважна більшість публікацій стосується ХІХ-ХХ ст. Питання історії чеського робітничого і соціалістичного руху з кінця XIX ст. і до утворення Чехословацької республіки в 1918 р., вивчав Ю. Поп, який опублікував ряд праць і захистив докторську дисертацію на цю тему⁵⁴.

Демократизація політичного життя, фактична відміна цензури, відкриття т.зв. спецфондів та інші чинники дозволили вивчати проблеми, на які комуністичний режим накладав табу. До таких відноситься насамперед історія і діяльність української політичної еміграції та її зв’язки з слов’янським світом. Особливо вагомо розроблялися українсько-чеські сюжети. Автором низки публікацій з цієї проблематики у міжвоєнні роки є С. Віднянський, який за сукупністю праць 1997 р. захистив докторську дисертацію⁵⁵. Проблеми суспільно-політичного і соціокультурного життя української еміграції в Чехословаччині у 20-30-х pp. XX ст. досліджували А. Криськов, О. Даниленко, В. Стремидло, В. Євтух, В. Кемінь та ін.⁵⁶. Діяльність українських емігрантських політичних партій між двома світовими війнами були предметом дослідження К. Іващенка⁵⁷. Монографії і статті І. Срібняка, М. Павленка, В. Пришляка⁵⁸ присвячені проблемам інтернованих українських вояків на теренах Чехословаччини й інших держав. У декількох працях розглядаються відносини урядів УНР і УСРР з Чехословаччиною у 1918-1923 pp.⁵⁹ Політичні, економічні та культурні аспекти ролі України в радянсько-чехословацьких відносинах міжвоєнного періоду заторкували

І. Євсеєнко, І. Мельникова, Ж. Ковба⁶⁰. Ряд досліджень стосується історії чехів на Волині у ХІХ-ХХ ст.⁶¹ Низку статей з проблеми українсько-чеських культурних взаємин кніця XVIII – першої половини XIX ст. опублікував М. Кріль⁶². Серед видань з богемістики, можна також згадати й біографічний довідник про перебування чехів у Галичині⁶³.

Праць словакістичного напряму в Україні є небагато. Короткий історичний нарис історії словацького народу опублікував М. Кріль⁶⁴. Інші роботи стосуються переважно XX ст. Словацьке питання в умовах існування Чехословаччини було предметом вивчення І. Вовканича⁶⁵ і Ю. Терешка⁶⁶. Кілька робіт присвячено сучасному становищу і проблемам розвитку Словацької Республіки⁶⁷. Українсько-словацькі відносини в умовах державної незалежності двох країн досліджував В. Приходько⁶⁸. Основні проблеми і тенденції національних відносин у Словаччині в 90-х роках XX ст. прослідкував Ю. Юрійчук⁶⁹.

Історичну сорабістику представляє нарис історії лужицьких сербів, підготовлений В. Чорнієм у посібнику з народознавства "Лужицькі серби", а також кандидатська дисертація О. Проневича, роботи М. Зимомрі та Н. Ковальчук⁷⁰.

Є певні здобутки й щодо дослідження історії Болгарії. Болгарське питання у контексті міжнародних відносин 70-80-х років XIX ст. вивчали В. Самчук⁷¹,

Б. Зінгер⁷², Т. Березовська⁷³ У 1996 р. кандидатську дисертацію про суспільно-політичні погляди та історіософію Христо Ботєва захистила Н. Галун⁷⁴. Питання зародження і розвитку організованого селянського руху у Болгарії наприкінці XIX – на початку XX ст., а також соціально-політичні погляди його лідерів досліджував О. Крапівін. З цієї проблематики він опублікував ряд праць і захистив докторську дисертацію⁷⁵. Болгаристика представлена також роботами В. Чорнія, який опублікував цілісний нарис з болгарської історії кінця XIX – початку XX ст. та в роки Першої світової війни. Йому також належить стаття теоретичного характеру про болгарське національне Відродження⁷⁶.

Декілька праць, у тому числі монографію про українсько-болгарські зв’язки підготувала В. Павленко⁷⁷. Проблеми болгарського суспільства в перші роки після краху тоталітарного режиму були в полі вивчення В. Бурдяк⁷⁸.

Чимало праць стосуються південнослов’янської проблематики, у тому числі зв’язків південних слов’ян з Україною та українцями. Цим питанням присвячені роботи О. Павлюченка, К. Колибанової, В. Козлітіна, написані на значному архівному матеріалі⁷⁹. В. Самчук спробувала охарактеризувати роль і місце південнослов’янських країн у політиці європейських держав періоду Балканських криз 80-х років XIX ст.⁸⁰ Крім невеликих статей В. Тарасюка, практично відсутні праці про внутрішню і зовнішню політику Югославії в міжвоєнні роки та часи Другої світової війни⁸¹. Югославську проблематику післявоєнного часу у контексті Руху неприєднання досліджував М. Матьовка, який на цю тему опублікував кілька монографічних праць і захистив докторську дисертацію.

Ряд дослідників зосередилися на питаннях, пов’язаних з розпадом Югославської федерації та проблемах розвитку нових національних держав на Балканах у 90-ті роки. Конфлікт 1991-1995 pp. у колишній Югославії в контесті міжнародних відносин знаходився у полі зору О. Лапшина. З цієї проблеми він підготував кілька праць і захистив кандидатську дисертацію⁸³. Різні аспекти історії і розвитку кризи у сербському автономному краї Косово в політологічному аспекті аналізували О. Маначинський, С. Боднар, В. Євтух, Ю. Космина і С. Лихоманський⁸⁴.

Вузлові питання утворення сербської державності, ставлення до них великих європейських держав розглянув у дисертаційному дослідженні О. Лисов⁸⁵. Боснійську проблематику у різночасовому просторі заторкували Р. Сирота, П. Зан, О. Ніколаєнко⁸⁶. Македоністика представлена дослідженнями Н. Стрельчук і В. Ярового. Обидва автори зробили спробу системно висвітлити місце і роль національно-визвольного руху в історії македонського народу наприкінці XIX – початку XX ст.⁸⁷ Недостатньо розробляється історична хорватистика. Окремих її сюжетів торкалися М. Кріль⁸⁸, М.Нагірний⁸⁹. З історичної словеністики можна назвати лише статті М. Кріля, присвячені українсько-словенським і польсько-словенським культурним контактам.

Як видно, історична славістика в Україні має здобутки у різних сферах, хоча вони й нерівноцінні. Даний огляд дає підстави виявити певні прогалини, накреслити першочергові завдання. Найбільших успіхів досягнено у полоністиці та богемістиці. Значно бідніше виглядають досягнення у словакістиці, болгаристиці. Лише поодинокі праці стосуються проблем історії інших слов’янських народів (сербів, хорватів, словенців, македонців, чорногорців, лужицьких сербів). В умовах розгортання інтеграційних процесів в сучасній Європі інтерес до минулого слов’янських народів та їх нинішнього становища повинен неухильно зростати і це, як видається, повинно стимулювати подальші історичні дослідження українських вчених.

¹ X Всеукраїнська славістична конференція "Духовне відродження слов'ян у контексті європейської та світової культури". Тези доповідей. – Чернівці, 1992. – Част. 1- 2.

² Славістичні студії. – Львів, 1996. – Т. 1.

³ Значення внеску св. рівноапостольних Кирила і Мефодія в розвиток слов'янської писемності і культури. – Дніпропетровськ, 1998; Медобори і духовна культура давніх і середньовічних слов'ян. – Львів, 1998; Перша світова війна і слов'янські народи. – Київ, 1998; Перша світова війна: історичні долі народів Центральної та Східної Європи. – Чернівці, 2000; Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості польського та українського народів. – Львів; Люблін, 1996; Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст. – Івано-Франківськ, 1997; Т.Г. Масарик і нова Європа. – Київ, 1998; Україна і Словаччина напередодні введення візового режиму: двосторонні відносини та прикордонне співробітництво. – Ужгород, 2000 та ін.

⁴ Яровий В.І. Історія західних і південних слов'ян XX ст. – Київ, 1996; Його ж. Новітня історія країн Східної Європи. 40-ві – 90-ті роки XX ст. – Київ, 1997; Його ж. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.) / За ред. В. Ярового. – Київ, 2001.

⁵ Історія західних та південних слов'ян XX ст. – Харків, 1998.

⁶ Страшнюк С., Пугач Є. Політичні кризи та антитоталітарні рухи у країнах Східної Європи (50-80-ті роки XX ст.). – Харків, 1998; Постоловський P.M., Пугач Є.П., Страшнюк С.Ю. Встановлення тоталітарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи (1944-1953). – Харків, 2000.

⁷ Історія Центрально-Східної Європи / За ред. Л. Зашкільняка. – Львів, 2001.

⁸ Самчук B.JI. Культура південних і західних слов'ян. Навчальний посібник. – Миколаїв, 2002.

⁹ Коротка історія Польщі. – Івано-Франківськ, 1998; Коротка історія Чехії і Словаччини. – Івано-Франківськ, 1999; Кріль М. Суспільно-політичний розвиток Словаччини у 1945-1995 pp. – Львів, 1996; Його ж. Розпад Югославської федерації і утворення нових держав на Балканах. – Львів, 1996. Кріль М., Баран 3. Історія Югославії. 1918-1990.-Львів, 1997.

¹⁰ Чорній В. Історія української славістики (предмет, напрями, періодизація) // Проблеми слов'янознавства (далі – ПС). – Львів, 1996. – Вип. 49.

¹¹ Чорній В. Слов'янська ідея: до визначення поняття // ПС. – 1994. – Вип. 46; Його ж. Слов'янофільство // Довідник з історії України. – Київ, 2001; Мацевко /., Полещук Т. Панславізм // Там само.

¹² Мацевко /./. Неославізм у суспільно-політичному житті Галичини (1908-1914 pp.). Автореф. дис. [...] канд. істор. наук. -Львів, 2001.

¹³ Сирота Р. Перші славістичні центри у Великобританії (середина XIX – початок XX ст.) // ПС. – 1995. – Вип. 47; Його ж. Предмет слов'янознавства в англо- американській історіографії першої половини XX ст. // ПС. – 1996. – Вип. 49.

¹⁴ Макар Ю. Славістичні дослідження істориків Чернівецького університету // X Всеукраїнська славістична конференція. – Чернівці, 1992. – Т. 2.

¹⁵ Пугач С., Страшнюк С., Широкорад С. Харків як центр наукової славістики в XIX – на початку XX ст. // X Всеукраїнська славістична конференція. – Чернівці, 1992. – Т. 2.

¹⁶ Зашкільняк Л. Історична полоністика останнього десятиріччя в Україні // ПС. – 2000.-Вип. 51.

¹⁷ Страшнюк С.Ю. Болгаристика у Харківському університеті (1805-1869) // ПС. – 1990.-Вип. 42.

¹⁸ Чорній В. Сорабістика і сорабістичні семінари у Львівському університеті // ПС. – 1994.-Вип. 46.

¹⁹ Фісанов В. Слов'янська проблематика на сторінках британського часопису "The New Europe" (1916-1919) // ПС. – 1994. – Вип. 46.

²⁰ Сирота Р. Політичний контекст заснування Школи слов'янських студій у Лондоні //ПС. – 1996.-Вип. 48.

²¹ Зашкільняк Л. Славістика в науковій спадщині та історіографії Михайла Грушевського // ПС. – 1994. – Вип. 46.

²² Кріль М. Історична славістика у працях І.Х. Енгеля // ПС. – 1994. – Вип. 46; Його ж. Слов'янознавчі дослідження Ігнація Яна Гануша // ПС. – 1995. – Вип. 47; Його ж. Славістичні зацікавлення Еміля Коритка (за матеріалами його листування) // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. – Львів, 2000. – Вип. 3; Його ж. Бальтазар Гакет як історик Центрально-Східної Європи // Вісник Львівської комерційної академії. Серія "Гуманітарні науки". – Львів, 2002. – Вип. 4.

²³ Кравець Я. Маловідомий нарис Дмитра Дорошенка про лужичан // ПС. – 1994. – Вип. – 46.

²⁴ Хом'як Н. Іван Огієнко – видатний український славіст // ПС. – 1996. – Вип. 49.

²⁵ Лаврецький Р. Викладання історико-славістичних дисциплін у Львівському університеті в 1918-1930 pp. //ПС. – 1999. – Вип. 51.

²⁶ Вальо М. Слов'янські народи в дослідженнях Б.Гакета // Бальтазар Гакет – дослідник Південно-Східної і Центральної Європи. Львів, 2000.

²⁷ Лебедев А.Н. Образование славянского мира: История южных и западных славян. – Киев, 1997.

²⁸ Баран В.Д. Давні слов'яни / Україна крізь віки. У 15-ти томах. – Київ, 1998. – Т. 3.

²⁹ Котигорошко В.Г. Современные концепции о происхождении славян // Науковий вісник Ужгородського державного університету. Серія "Історія". – Ужгород, 1999. – № 4; Рейтерович І. Етнографічі дані про слов'ян в творах ранньовізантійських істориків VI-VII ст. // Етнічна історія народів Європи. – Київ, 1999; Карплюк Г.Г. Біля витоків вивчення етногенезу слов'ян // Наукові записки НУ "Києво-Могилянська академія". Історичні науки. – Київ, 2002. – Част. 1; Чеканов В. Питання ранньосередньовічної етнічної історії південних слов'ян у науковому доробку Т.Д. Флоринського (1854-1919) // Етнічна історія народів Європи. – Київ, 1999; Кравченко Н. Давня історія слов'ян в концепціях сучасної української історіографії. Два дискурси методології // Слов'янські культури в європейській цивілізації. – Київ, 2001.

³⁰ Проблеми походження та історичного розвитку слов'ян. – Київ; Львів, 1997; Етнокультурні процеси в Південно-Східній Європі в І тисячолітті н.е. – Київ; Львів, 1999; Етногенез та рання історія слов'ян: Нові наукові концепції на зламі тисячоліть -Львів, 2001.

³¹ Кріль М. Слов'янські народи Австрійської монархії: освітні та наукові взаємини з українцями. 1772-1867.-Львів, 1999.

³² Лисенко Л. Розробка Кирило-Мефодіївським товариством ідеї слов'янської федерації (1845-1847). Автореф. дис. [...] канд. істор. наук. – Київ, 1996.

³³ Троян С. Слов'янські землі та народи у німецьких планах створення «Серединної Європи» (друга половина XIX ст.) // ПС. – 1994. – Вип. 46; Його ж. Слов'янські народи в австрійській суспільно-політичній думці початку XX ст. // ПС. – 2000. – Вип. 51.

³⁴ Заьикільняк Л. Українська історична польоністика у 90-х роках // На службі Кліо. Збірник наукових праць на пошану професора Любомира Винара. – Київ, 2000.

³⁵ Заьикільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. – Львів, 2002.

³⁶ Заьикільняк Л. Польська історіографія після Другої світової війни: проблеми національної історії (40 – 60-ті роки). – Київ, 1992.

³⁷ Нападій Я.Г. Діяльність демократичної опозиції в Польщі у 70-х роках XX ст. Автореф. дис. [...] канд. іст. наук. – Київ, 2002.

³⁸ Чухліб Т.В. Україна та Польща під час правління короля Яна III Собєського: пошуки втраченого миру // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 2002. – № 1.

³⁹ Аркуша О. Галицький сейм. Виборчі кампанії 1889 і 1895 р. – Львів, 1996; Мудрий М. Галицькі намісники в системі українсько-польських взаємин (1849-1914) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1998. – Вип. 33; Чорновол /. Польсько-українська угода 1890-1894 pp. – Львів, 2000; Михальський Ю. Польські політичні партії та українське питання в Галичині на початку XX століття (1902-1914).-Львів, 2002.

⁴⁰ Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 pp. – Львів, 1998.

⁴¹ Зашкільняк Л. Спроби українсько-польського порозуміння в міжвоєнній Польщі: сподівання і реалії // Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст. – Івано- Франківськ, 1997; Смолей В.В. Польське цивільне і військове сільськогосподарське осадництво в Західній Україні. 1919-1939 pp. Автореферат дис. [...] канд. іст. наук. – Львів, 1996; Геник М. А. Українське питання у діяльності польських політичних партій (1920-1926). Автореферат дис. [...] канд. іст. наук. – Чернівці, 1997; Гетьманчук М.П. «Українське питання» в радянсько-польських відносинах 1920- 1939 pp.-Львів, 1998.

⁴² Stronski Н. Represje stalinizmu wobec ludnosci polskiej па Ukrainie w latach 1929- 1939.-Warszawa, 1998.

⁴³ Ісаєвич Я. Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст. – Івано-Франківськ, 1997; Козловський І. Встановлення українсько-польського кордону 1941-1951. – Львів, 1998; Ткачов С. Польсько-український трансфер населення 1944-1946. Виселення поляків з Тернопілля. – Тернопіль, 1997.

⁴⁴ Літаючий амбасадор Теодозій Старак: особистість / Упорядник Л. Горбенко. – Львів, 2001.

⁴⁵ Лишко В.В. Українсько-польські зв'язки в галузі культури. 1991-1999 pp. Автореферат дис. [...] канд. іст. наук. – Київ, 2002.

⁴⁶ Кріль М. Чехословаччина // Довідник з історії України. – Київ, 2001; Його ж Основні проблеми чесько-словацьких відносин у 1918-1992 pp. і розпад Чехосло вацької федерації // Український освітній журнал. Конспект. – Львів, 1994. – № 11-12

⁴⁷ Кірсенко М.В. Чеські землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918- 1920 років. Політико-дипломатична історія з доби становлення Чехословацької республіки. – Київ, 1997.

⁴⁸ Бисага Ю. Держава і право в Чехословаччині в 20-30-х pp. XX ст. – Ужгород, 1997; Його ж. Роль внутрішнього і зовнішніх факторів в утворенні першої ЧСР. – Ужгород, 1997; Його ж. Інститути держави і права в домюнхенській Чехословаччині.

- Ужгород, 1997; Його ж. Перша Чехословацька республіка: держава, теорія, влада, право. – Ужгород, 1998.

⁴⁹ Федорчак П. Розвиток економіки Чехословаччини між Першою та Другою світовими війнами // Перша світова війна: історичні долі народів Центральної та Східної Європи. – Чернівці, 2000.

⁵⁰ Вовканич ТІ. Чехословаччина в 1945-1948 роках. – Ужгород, 2000. Його ж. Системні суспільно-політичні перетворення в Чехословаччині (1945-1948 pp.). Автореф. дис. [...] докт. іст. наук. – Київ, 2001.

Дата добавления: 2014-12-10