Давній Рим періоду республіки

Модуль 2.3

Навчальний блок II

Про реформу Лікурга, царя Спарти

Додаток В

Додаток А

Додатки

Відповіді на запитання для самоконтролю:

ª Спартіати були представниками панівного класу населення, саме вони були повноправними громадянами Спарти; ілоти — це раби, безправ­на категорія населення, які були прикріплені до земельної ділянки та забезпечували його ж засобами існування спартіата та його сім'ї.

ª Особливості державного устрою Спарти полягали у тому, що, по-перше, зберігалися значні залишки родової організації, по-друге, значний вплив зовнішнього фактора на становлення класового суспільства, коли внаслідок завоювання місцеве населення перетворилося на рабів, а спар­тіати стали панівним класом.

ª Герусія — рада старійшин, до компетенції якої відносилося ведення переговорів з іншими державами, розгляд кримінальних справ про дер­жавні злочини, проведення судового процесу над архагетами.

За переказами, міфічний цар Спарти Лікург з метою запобігання роз­коші заборонив використовувати при спорудженні будинку будь-які інші інструменти, крім сокири та пилки. Нібито він же заборонив і використання золотої та срібної монети. Дозволено було користуватися лише заліз­ною монетою.

Уся система виховання та побуту мала своєю метою зробити зі спартіата міцного, витривалого воїна (звідси і поняття "спартанське виховання").

Спартіати постійно жили військовим табором. Вони поділялися на "то­вариства наметі". Члени товариства повинні були разом обідати. Такі спільні трапези називалися сиссітіями. Плутарх описував це так: за стіл сідало близько 15 осіб, причому кожен повинен був щомісячно приносити певні порції продуктів та певну кількість грошей для закупівлі провізії. Хто не міг давати продуктів, той не лише не брав участі у сиссітіях, але й втрачав права громадянства.

Див.: История государства и права зарубежных стран.— М., 1980.— С. 96.

Зміст дидактичної одиниці

1. Виникнення давньоримської держави.
2. Реформи Сервія Тулія.
3. Особли­вості державного та суспільного ладу Риму періоду республіки.
4. Суд.
5. Ар­мія.
6. Причини занепаду республіки.

Джерела права:

1. Законы XII таблиц // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.— М., 1999.

2. Институции Гая // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.— М., 1999.

3. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе И.С. Перетерского.— М., 1984.

4. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія / Під ред. В.Д. Гончаренко. - К., 2002.

5. Хрестоматия по истории Древнего Рима / Под ред. С.Л. Утченко.— М., 1962.

6. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн: Хресто­матія для студентів юрид. вузів та ф-тів.— К., 1995.

Основна література:

1. Гудошников Л.М., Жидков О.А., Крашенинникова Н.А., Лысенко О.Л., Мишин А.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов.— В 2 ч.— М., 2001.

2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.

3. Ластовський В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спеці­альності 6.060101 "Правознавство".— Черкаси, 2003.

4. Медведев Ю.В. История государства и права зарубежных стран. Древняя Греция и Древний Рим: Учеб. пособие.— Липецк, 2000.

5. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.

6. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.

7. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів.— К., 2003.

8. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.- М.: Юрист, 1996.

9. Шатилова С.А. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.- М., 2003.

10. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Андреев М. Недвижимая собственность в Риме до XII таблиц // ВДИ.- 1955.- № 1.

2. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. - М., 1989.

3. Косарев А.И. Римское частное право.— М., 1998.

4. Гунтер Р. К развитию социальной и имущественной дифференциации в древнейшем Риме // ВДИ.— 1959.- № 1.

5. Дождев Д.В. Римское архаическое наследственное право.— М., 1993.

6. Кофанов Л.Л. Владение и собственность в Законах XII таблиц / / Древнее право. Jus аntіquum. — 2000.- № 6.

7. Кофанов Л.Л. Обязательственное право в архаическом Риме (VI-IV в.в. до н. э.).- М., 1994.

8. Покровский И.А. История римского права.- СПб, 1998.

Матеріали для вивчення:

Держава. Римська історія поділяється на 4 основних періоди:

1) ранньорабовласницьких відносин — VIII—III ст.ст. до н. е.;

2) найвищого розквіту класичного рабства — II—І ст.ст. до н. е.;

3) загальної кризи імперії— III ст. н. е.;

4) поглиблення кризи та падіння Риму — 476 р. н. е.

Час заснування Риму історична традиція пов'язує з легендарними Ромулом та Ремом і відносить до 753 р. до н. е. Поява міста пов'язана з розпадом первіснообщинного ладу у давніх латин, сабинів та етрусків, об'єднання яких призвело до утворення в Римі общини — civitas.

Члени старійших родів називалися патриціями, збіднілі общинники та прийняті до складу родів прибульці — клієнтами. Особи, які опинилися поза межами общини, отримали назву - плебс (тобто особисто вільний, але обмежений в майнових та особистих правах). На чолі римської общи­ни стояв виборний вождь — рекс; його функціями були військова, жрець­ка, судова. Органом управління була рада старійшин родів - сенат. Загальні питання розглядалися на народних зборах.

Зростання чисельності плебсу, концентрація в його руках ремісничого виробництва та торгівлі перетворили плебеїв на своєрідну, строкату об­щину, яка почала відігравати помітну роль в економіці Риму, але була при цьому політично безправною. Паралельно відбувався процес майнової диференціації в межах римської общини, що призвело до боротьби пат­риціїв та плебеїв.

Державний устрій Римської Республіки

Протягом усього періоду республіки державний лад майже не мінявся. Він являв собою поєднання аристократичних та демократичних рис.

Центуріатні збори	Трибутні збори	Куріатні збори
КОМПЕТЕНЦІЯ
• прийняття законів; • обрання вищих посадових осіб; • оголошення війни; • розгляд скарг на вироки про смертну кару	• обирали нижчих посадових осіб; • розгляд скарг про стягнення штрафів	• формально вводили на посаду осіб, обраних іншими зборами

Збори скликалися за бажанням вищих посадових осіб, які могли їх перервати або перенести, — вони ж головували в ньому.

Сенат — дорадчий орган, до складу якого входили сенатори з знат­них та багатих сімей.

Компетенція:

— контроль за законодавчою діяльністю центуріатних зборів;

— контроль за обранням посадових осіб;

— встановлення податків та визначення необхідних фінансових витрат;

— настанови із суспільної безпеки, облаштування та релігійного культу;

— затвердження мирних договорів;

— дозволяв набір до армії та розподіляв легіони між арміями;

— у надзвичайних обставинах мав право прийняти рішення про вста­новлення диктатури.

Магістратури (державні посади) — могли бути ординарними та екстраординарними; основними принципами заміщення посад були:

1) виборність;

2) терміновість;

3) колегіальність;

4) безкарність;

5) відповідальність.

Усі магістратури, крім диктаторської, обиралися центуріатними або трибутними комісіями на 1 рік.

Влада магістратів поділялася на вищу (іmреrіum) та загальну (роtеstаs); диктатору належав найвищий імперіум (винесення вироку про смертну кару без права оскарження), консулам — великий імперіум (винесення вироку про смертну кару з правом оскарження, якщо він був винесений у Римі, та без, якщо поза ним), преторам — обмежений імперіум (вине­сення вироку без права присуджувати до смертної кари).

Компетенція:

Консули (вищі магістрати, які очолювали всю систему магістратур) мали право здійснювати набір до армії, командувати нею, призначати військових начальників, розпоряджатися військовою здобиччю.

Претори (помічники консулів) —управляли містом, керували судочин­ством.

Цензори (обиралисяна 5 років) — складали списки римських грома­дян, розподіляли їх за трибами, складали списки сенаторів; наглядали за мораллю; видавали едикти.

Едили — наглядали за громадським порядком у місті, за торгівлею на ринку, організовували свята та видовища.

" Колегія 26 мужів " — наглядала за в'язницями, карбуванням монети, очищенням шляхів.

Плебейські трибуни — мали право "вето" на рішення коміцій.

Диктатор — призначався за пропозицією сенату з числа консулів; мав необмежену владу; не ніс відповідальності за свої дії; термін диктатор­ства — 6 місяців.

Комісія децемвірів була призначена для розробки Законів XII таблиць.

Дата добавления: 2014-12-10