Українське житло

Тема 4. Традиційно-побутова культура в Україні у першій половині ХІХ ст.

Культура традиційного побуту в І половині ХІХ ст., як і раніше була тісно пов’язана з українським селянством. Кожний регіон мав властиві тільки йому характерні риси та багато спільних. В багатьох регіонах України для народної культури, а саме будівництва, одягу, фольклору, було властивим поєднання рис козацько-степової України з багатьма побутово-культурними привнесеннями з різних місць переселення. Особливо це стосується території Слобожанщини. На території Південно-східного регіону, українського Полісся та Південно-західного регіону традиційна культура населення зберегла багато архаїчних рис, що своїми витоками сягають культури предків корінних жителів цього краю – полян. Особливо це стосується традиційних для цього регіону основних галузей господарства – хліборобства і скотарства.

Як відомо, домівка – це те місце, куди хочеться повертатися. Родинна хата – то ніби уособлення самої родини, сімейного затишку. Тут зберігалися сімейні традиції, тут виховувалися найкращі почуття. За народними віруваннями, сюди навідувалися духи предків. Хата ніколи не сприймалася лише як чотири стіни від негоди, це був не просто дах над головою. Це було місце, де запалювали символічне родинне вогнище, місце, що збирало всю сім’ю, місце, де людина народжувалася і помирала. Тож житло завжди намагалися зробити затишним і одночасно функціональним, корисним і приємним.

Завдяки хазяйновитим селянам, які вкладали в житло душу і робили його завершеним твором мистецтва, українські села виглядали чепурненькими та охайними. Хатки побілені, подвір’я прибране, дерева доглянуті. Із-за пишної зелені виглядали півники на дахах, або так звані «квітки», або просто солом’яні пучки. А вже потім визирали власне хати: білі на Слобожанщині, синьоокі на Таврії, із вишуканим різьбленням на Гуцульщині та лаконічно оформлені бойківські. Про господаря судили за станом обійстя: яка огорожа, чи полагоджений дах, чи в доброму стані господарські будови. Про господиню – за охайними стінами, білили їх раз на два тижні, та виглядом хати всередині.

Українське житло починалося з двору, оскільки хата була невід’ємною від криниці, клуні, стайні, садочка. Усе сприймалось як єдине ціле. Двір в українських селах завжди був огороджений. найпоширенішою огорожею на території України був тин. Його плели з лози. На Поліссі надавали перевагу парканам, а в Таврії огорожу робили з каменю.

Окрасою огорожі та й усього двору вважалися ворота, навіть найбідніші селяни намагалися прикрасити їх орнаментом, різьбою або в якийсь інший спосіб.

Хати були переважно глинобитні та дерев’яні. Дах зазвичай накривали соломою. Тільки гуцули не дотримувалися такого звичаю, надаючи перевагу дереву. Вікна були важливою частиною хати, її «очима», тому їх часто розписували червоними маками, які вважалися захисниками від нечистої сили. Часто з такою метою обмальовували й двері. Таким чином, декоративний розпис на стінах і зовні мав захищати і передавати традиції предків, а інколи ніс певну інформацію. Особливо гарною була хата, де жила дівчина на виданні: квіти та пташки на хвіртках, вишукано розмальована піч.

Піч, до речі, була головною річчю в домі. У певному розумінні її обожнювали, про неї казали: «Піч як мати рідна». Її очепурили, білили, про неї дбали. Прикрашали розписами та витинанками. По всій Україні мальовничо розписували сам комин. У заможних гуцульських родинах піч обкладали купованими кахлями, на яких було зображено різноманітні сюжети побутового життя.

Усі меблі в хаті були традиційними, мали своє місце і не змінювалися упродовж століть. Лише поступово з’являлися якісь додаткові елементи. Стіл, ослін (довга лавка на дерев’яних ніжках), скриня, прикрашена різьбою – усе це було окрасою хати та робилося дбайливими майстрами.

Дата добавления: 2014-12-16