Традиційне вбрання та кухня українців

У ХІХ ст. на всіх теренах України зберігається традиційне вбрання, сформоване а ансамблевий комплекс, - стрій. Історія українського народного вбрання тісно пов’язана з традиціями Київської Русі. З тих часів походить найпоширеніший жіночій одяг – довга сорочка, підперезана поясом. Вона була вишита магічними орнаментами, здебільшого геометричних мотивів. Від давньоруських часів бере свій початок і звичай використовувати в дівочому уборі різнобарвні вовняні нитки, качине пір’я, запахуще зілля. Він побутував навіть у ХХ столітті в сільській місцевості Наддністрянщини та Наддніпрянщини.

Самобутнім та мальовничим був жіночий український костюм. Він складався з подовженої сорочки-вишиванки, підперезаної строкатим поясом-крайкою, запаски або плахти – поясного одягу - прикрашеного знизу вишивкою. Вбрання прикрашалося вишивкою, стрічками, низками намиста, що надавало йому святковості.

Взувалися українки в черевики на невисокому підборі зі шнурівкою або ґудзиками, а взимку носили шкіряні чобітки переважно червоного кольору, оздоблені орнаментом.

Особливим елементом жіночого одягу був головний убір. Він свідчив про сімейний стан жінки: незаміжні дівчата носили вінок, а заміжні жінки – високий очіпок. Ходити простоволосою, тобто «світити» волоссям, вважалося тяжким гріхом і могло викликати неврожай, падіж тварини або якусь іншу біду.

Чоловічий одяг був не таким яскравим і виразним як жіночий. Він складався з довгої сорочки, широких шароварів або вузьких штанів, безрукавки, яка нагадувала жилетку, пояса з довгими китицями. Взувалися українці в чоботи переважно чорного кольору. Серед мешканців Західної України мали широкий вжиток моршенці, або ходаки, - взуття у вигляді шкіряної підошви, кінці якої стягувалися по нозі мотузкою чи ремінцем. Улітку повсякденним головним убором були солом’яні брилі. На Гуцульщині й у Карпатах чоловіки носили чорні фетрові капелюхи-кресані, прикрашені узорною пряжкою або різнокольоровими шнурівками, за які вони встромляли пір’я глухаря чи павичеве перо. Зимові шапки виготовляли переважно з овечого хутра або із сукна з хутровою опушкою.

Узимку і жінки, і чоловіки вдягалися в кожухи з вичинених овечих шкур. Популярним верхнім одягом були також жупани, свити або опанчі.

Українці здавна вміли добре куховарити. Уже в ХІ ст. при княжих дворах та монастирях їжу готували досвідчені фахівці. Протягом історії свого розвитку українська кухня зазнавала впливу багатьох кухонь народів світу – німецької, угорської, литовської, польської, російської, татарської, молдавської, турецької та ін. Але при цьому не втратила своїх основних національних рис, зберегла відміни, які існували в Закарпатті, на Поліссі, Волині, Гуцульщині, Буковині, Наддніпрянщини, Слобожанщини та в інших регіонах країни.

З давніх-давен найулюбленішими продуктами українців були свинина, сало, буряк, пшеничне та гречане борошно, пшоно, цибуля й часник. На межі XVIIІ – ХІХ ст., додались, картопля, помідори, солодкий перець, кукурудза й соняшникова олія. З усіх м’ясних продуктів перевага надавалася свинині. Найулюбленішими стравами вважалися душенина та печеня. Гордістю гуцулів була домашня свиняча ковбаса – гурка. Сало вживали як самостійний продукт солоним, жареним, смаженим і копченим, наповнювали ним ковбаси, робили шкварки. Таке вподобання сала знайшло відображення в народних приказках: «Живу добре: сало їм, на салі сплю, салом вкриваюся», «Був би я паном, їв би сало з салом».

Серед улюблених страв – холодець, порося з хріном, качка з яблуками, вареники та галушки й звичайно борщ. Особливо добре українці готували солодощі. Важливу роль в українських обрядових традиціях відігравали паски, які пеклися до Великодня. Посуд був традиційний: глиняний та дерев’яний. Заможні верстви населення мали змогу користуватися ще й фарфоровим та фаянсовим посудом.

Дата добавления: 2014-12-16