Тема 8. Правові засади фінансового підприємництва

План

1. Поняття банківсько-кредитної системи.

2. Правові засади фондового ринку.

3. Правовий режим операцій з валютними цінностями.

4. Правове регулювання страхової діяльності.

Література:[1,2,3,4,6,10].

Стаття 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначає, що банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції:

- залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб;

- вони економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною власністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

Банк - це такий ступінь розвитку кредитних відносин, при якому кредитні, грошові та розрахункові операції в їх сукупності зосереджуються в єдиному центрі. До ознак банку можна віднести те, що кредит по суті стає платним. Процент за користування кредитом покриває при цьому не тільки витрати банківського дому, але й обумовлює продуктивне використання позичальником грошових ресурсів, отриманих ним в тимчасове користування на умовах, які пропонує кредитор.

Законодавство України про банки і банківську діяльність визначає правові основи діяльності банків, порядок їх, створення та основні функції.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно зі статтею 51 Закону України “Про Національний банк України” визначено підзвітність Національного банку, Національний банк є підзвітним Президенту України та Верховній Раді України.

Національний банк України з метою виконання регулятивних і наглядових функцій визначає форми звітності та порядок її складання, обов'язкові для виконання всіма суб'єктами господарювання.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових засадах. Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути юридичні та фізичні особи. Частка засновників чи акціонерів (учасників) комерційного банку не повинна перевищувати 35 відсотків статутного фонду.

Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” статут комерційного банку повинен відповідати вимогам законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, положенням законодавства про банки і банківську діяльність, нормативним актам Національного банку України.

Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок коштів або пайових внесків засновників (учасників) банку. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Розмір статутного фонду визначається засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений Національним банком України.

Банківське законодавство має ряд особливостей.

Перша - міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права.

Другою особливістю банківського законодавства України є велика кількість підзаконних нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, лише кілька.

Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його масив представлений відомчими нормативними актами. При цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і відображають специфічну сферу їхньої діяльності, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.

Врешті доходимо висновку, що чинне банківське національне законодавство в цілому знаходиться на прогресивному напрямі і підпорядковується меті регулювання ринкової системи економіки.

Правовий режим операцій з валютними цінностями встановлено Декретом Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року, який вивчаємо у процесі детального аналізу та обговорення розділу 2 “Операції з валютними цінностями” та розділу 3 “Повноваження державних органів і функції банківської системи у сфері валютного регулювання і валютного контролю”.

Фінансове підприємництво найпоширеніше у формі торгівлі та обміну цінними паперами, де правові відносини регулюються Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року, який також потрібно проаналізувати побіжно і пояснити завдання для самостійної роботи.

Мало відомим загалу явищем фінансового підприємництва є ринок банківських металів, зокрема, золота, срібла, платини, палладія та інших. Обіг (оптовий чи вроздріб) банківських металів на ринку регулюється Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних матеріалів та дорогоцінного каміння і контролю операцій з ними” від 18 листопада 1997 року (зі змінами Законами України від 8 липня 2000 року та від 21 вересня 2000 року); Положенням про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України (затв. постановою № 65 правління Національного банку України від 24 лютого 1998 року); Положенням про біржові торги банківськими металами (затв. постановою № 113 правління Національного банку України від 23 березня 1999 року); Інструкцією про порядок отримання, використання, облік, та зберігання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння (затв. наказом Міністерства фінансів України № 84 від 6 квітня 1998 року).

У Кримінальному кодексі встановлена відповідальність за порушення валютного законодавства. Завданням кримінального кодексу є забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпекм людства, а також запобігання злочинам.

Головним документом у сфері валютного підприємництва цього періоду став Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет). Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кридитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Законодавством встановлюється проведення поточних валютних операцій і операцій з рухом капіталу, тобто експорт капіталу в іноземну економіку та імпорт іноземного капіталу в Україну.

Купувати і продавати валюту на внутрішньому валютному ринку України резиденти можуть тільки через уповноважені банки. Резиденти доручають цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку.

Уповноважені банки укладають угоди з купівлі-продажу іноземної валюти від свого імені та за свій рахунок відповідно до нової «Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків».

Право уповноваженого банку вести відкриту валютну позицію (тобто позицію валютного ризику) — це право укладати угоди купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривні.

Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку визначається як різниця між сумою іноземної валюти, яку банк придбав за свій рахунок, і сумою проданої ним валюти за цей же період.

їУ випадках, коли уповноважений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні, Національний банк установлює для нього ліміт валютної позиції.

Поточні валютні операції здійснюються резидентами без обмежень, крім випадків, передбачених законодавством.

Безперешкодне ввезення іноземної валюти в Україну можливе тоді, коли підприємці дотримуються митних правил.

Вивозити іноземну валюту з України понад установленого ліміту можливо лише при одержанні довідки з уповноваженого банку.

Національний банк установлює порядок проведення валютних операцій, що зв'язані з рухом капіталу, видає дозвіл на участь у капіталі банків за кордоном, але, як правило, уповноваженим українським банкам, які мають генеральну ліцензію.

Окрему ліцензію Національний банк видає на відкриття українськими резидентами рахунків у закордонних філіалах українських уповноважених банків.

Така операція як переказування іноземної валюти здійснюється відповідно до «Правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти», Постановою Правління НБУ було визнано такими, що втратили чинність попередні «Правила переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб - резидентів і нерезидентів».

Порядок відкриття рахунків для фізичних та юридичних осіб (резидентів та нерезидентів) регулюється «Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», відповідно до Постанови Правління НБУ попередню Інструкцію №3 НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» визнано такою, що втратила чинність.

Згідно з Інструкцією банки можуть відкривати поточні, поточні бюджетні та депозитні рахунки. Законодавством також передбачена можливість відкриття кредитних рахунків.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні рахунки відкриваються фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами.

Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів. До поточних рахунків належать рахунки за спеціальними режимами їх використання та карткові рахунки (картрахунки),

Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Це дозволяє концентрувати кошти, що можуть бути інвестовані в економіку України, зокрема, згідно з постановою Правління Національного банку від 23.09.1996 р. № 245, якою затверджений «Порядок купівлі фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України».

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються упов­новаженим банком у встановленому чинним законодавством України порядку на договірній основі юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам (вони відкриваються незалежно від наявності поточного рахунку). Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Для рахунків фізичних осіб-іноземців також передбачено право купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути перерахована за межі України, на суму коштів на розрахункових рахунках, включаючи відсотки з них. Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові.

Для нерезидентів знято обмеження на можливість конвер­тувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу «Лоро» за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають також право купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та за залиш­ками коштів на цьому рахунку.

Валютний контроль – це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну.

Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики.

Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів в малих відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвиту ринкову інфраструктуру і не стане і можливим регулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

До основних принципів валютного контролю належить: монополія банків на здійснення валютних операцій; необхідність виконання валютних операцій, яка має бути доведена; репатріація та обов'язковий продаж резидентами надходжень в іноземній валюті; обов'язкова декларація закордонних авуарів; заборона на експорт та імпорт платіжних засобів; ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього (резидентам забороняється надавати та брати позики в національній валюті у нерезидентів); заборона компенсацій та арбітражних операцій; контроль за грою на термінах на валютному ринку: контроль за валютними позиціями комерційних банків.

Валютний контроль — невід'ємний елемент економічної політики пе­рехідного періоду. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процент­ної ставки в інтересах реальної еко­номіки.

Основними функціями валютного контролю, які випливають з Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є: контроль за відповідністю валютних операцій чинному законодавству, наявністю необхідних ліцензій; перевірка обгрунтованості платежів в іноземній валюті ре­зидентами і нерезидентами; перевірка повноти і об'єктивності обліку і звітності за опе­раціями резидентів і нерезидентів.

Функціями валютного контролю наділені державні органи та банківська система України. Відповідно до ст. 13 Декрету органами валютного контролю в Україні визначені: Національний банк України (далі - НБУ), уповноважені банки, Державна податкова адміністрація України, Міністерство зв'язку України, Державний митний комітет України.

Національний банк України є головним органом валютного контролю. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з питань, що входять до його компетенції.

НБУ забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Крім функцій прямого контролю він також здійснює: державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України; контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України; накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування; встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Слід зазначити, що валютний контроль має сенс тільки тоді, коли проводиться комплексно: ефективність контролю залежить від міцності його найслабшої ланки.

За порушення правил про валютні операції п окарання буває різних видів, а саме:

1) штраф;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

3) громадські роботи;

4) виправні роботи;

5) конфіскація майна;

6) обмеження волі;

7) позбавлення волі на певний строк;

За ухилення від повернення виручки в іноземній валюті винний карається обмеженням волі на строк до трьох років; або виправними роботами до двох років; або штрафом від 600 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо такі дії будуть вчинені повторно або за змовою то покарання буде більш суворішим, а саме: позбавленням волі на строк до 3 років; або обмеження волі на строк від 3 до 5 років. Якщо ж такі дії вчинені вособливовеликих розмірах то покарання буде-позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

За незаконне ідкриття за межами України валютних рахунків передбачено обмеження волі на строк від 2 до 4 років; або виправні роботи до 2 років; або штраф від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо такі дії вчинені повторно або за змовою то-позбавлення волі від 3 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскаціею валютних цінностей.

1. Незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

2. До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):

§ за здійснення операцій з валютними цінностями, що передбачені пунктом 2 статті 5 цього Декрету, без одержання генеральної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;

§ за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;

§ за торгівлю іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, - штраф у сумі, еквівалентій сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;

§ за невиконання уповноваженими банками обов'язків передбачених пунктом 4 статті 4 та пунктом 2 статті 13 цього Декрету, - позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України;

§ за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків;

§ за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України;

§ за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Суми стягнених штрафів спрямовуються до державного бюджету України.

Страхова діяльність є видом фінансового підприємництва. Правовідносини у процесі страхової діяльності регулюються Законом України “Про страхування” від 7 березня 1996 року. Більш деталізовано це питання можна вивчити на прикладах галузевого законодавства, як, наприклад, вивчення страхової діяльності в авіаційній галузі за Повітряним кодексом України (розділ 17 “Авіаційне страхування”).

Дата добавления: 2014-12-16