Тема 10. Правовий режим інвестицій та інвестиційної діяльності в Україні

Контрольні питання і завдання

1. Назвіть основні акти законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Що таке комерційна таємниця?

3. Визначте правову природу комерційної таємниці.

4. Що таке недобросовісна конкуренція?

5. Назвіть види недобросовісної конкуренції.

6. Які види відповідальності можуть застосовуватися за порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

План

1. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності.

2. Правове регулювання підприємництва з іноземним інвестуванням.

3. Правове забезпечення державних гарантій захисту іноземних інвестицій.

Література:[1, 4, 5, 6].

Поняття інвестицій здебільшого ототожнюють з інвестиційною діяльністю, інвестиційним процесом, розглядаючи їх як виробничі витрати, що спрямовуються на відтворення життя, матеріальних і духовних благ. З метою чіткої регламентації здійснення іноземних інвестицій необхідно визначити поняття інвестиційної діяльності та об'єкта інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність включає реалізацію у передбачених законом формах іноземних інвестицій та управління ними з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Об'єкт інвестиційної діяльності — це конкретне матеріальне благо, в яке іноземна інвестиція вкладається з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Відповідно до законодавства України об'єкт реінвестування не пов'язується безпосередньо з джерелами утворення в країні. Проте підкреслюється, що об'єктом реінвестування є прибуток (дохід) іноземного інвестора або інші кошти, які одержані у валюті України або в іноземній валюті у зв'язку з іноземними інвестиціями. Враховуючи, що об'єкти інвестування перебувають на території України, то й прибуток (дохід) одержують, як правило, на території України. Хоч не виключені можливість одержання такого прибутку (доходу) з джерел, що перебувають за межами країни. Обсяг прав і обов'язків іноземного інвестора залежить також і від категорії суб'єктів, до якої належить такий інвестор, точніше від того, чи є іноземний інвестор фізичною або юридичною особою. Так, якщо іноземний інвестор є юридичною особою, то окрім спеціального законодавства про іноземні інвестиції, там, де воно існує, його правовий статус визначають правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність в цілому. Наприклад, в Україні це, насамперед. Господарський кодекс України, Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо.

Особливістю правового регулювання діяльності іноземних інвесторів на території України є те, що поряд із Законом України «Про режим іноземного інвестування» вони повинні враховувати також положення ряду інших законів і підзаконних нормативних актів. Це Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та інші.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року був першим нормативним актом, в якому, викладено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. В законі зазначається, що поряд з іншим, інвестиційна діяльність в Україні здійснюється на основі іноземного інвестування.

Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року — перший нормативний акт, який регламентував процес саме іноземного інвестування в Україні. Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 55-93 «Про режим іноземного інвестування» його дію зупинено. Це зумовлено тим, що згаданий закон мав ряд недоліків. Зокрема, в ньому не було передбачено мінімального розміру та виду іноземних інвестицій, для яких встановлювалися податкові пільги.

19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про режим іноземного інвестування», що скасував дію вищезазначеного Декрету. Він має особливе значення. У ньому чітко опрацьовано механізм державних гарантій іноземному інвестору.

Інвестиції можуть бути:

▲ в матеріально-речовій формі (об’єкти, що будуються, машини та обладнання, товари);

▲ в неречовій формі (інтелектуальна власність, права та інтереси тощо);

▲ в грошовій формі.

Рух капіталу, інвестицій із одної країни в іншу здійснюється у формі підприємницького капіталу (прямі та портфельні інвестиції) та позичкового капіталу. Позичковий капітал – це надання кредитів в грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку з рахунок позичкового відсотку.

В залежності від того, хто інвестує капітал, розрізняють: державні інвестиції (частина національного доходу у вигляді коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, що направляються на розвиток економіки, виробництва; приватні інвестиції (недержавні вкладення коштів); іноземні інвестиції (як державні, так і приватні, в тому числі і від міжнародних фінансових організацій).

Інвестиції в об’єкти, що дають право інвестору брати участь в управлінні об’єктом, називаються «прямими інвестиціями». Відповідно до «Кодексу лібералізації руху капіталів», що був розроблений Організацією по економічному співробітництву і розвитку (ОЕСР), прямі інвестиції визначаються як «інвестиції, що здійснюються з метою встановлення довготермінових економічних зв’язків підприємницькими організаціями, а також інвестиції, що забезпечують його власнику ефективний контроль за управлінням підприємством».

В якості інструментів регулювання інвестицій використовуються: податкові пільги, прискорена амортизація, надання субсидій, позичок, страхування, гарантування кредитів, надання земельних ділянок, забезпечення інфраструктурою, надання технічної допомоги.

Очевидно, міжнародний ринок інвестицій функціонує як у сфері регулювання міжнародного економічного права, так і в сфері регулювання національних систем внутрішньодержавного права.

Отже, міжнародне інвестиційне право – це сукупність міжнародно-правових норм, що регулюють відносини з приводу інвестицій. Предметом правовідносин при цьому є інвестиції в будь-якій формі, інвестиційний клімат, режим підприємств з іноземними інвестиціями, цінні папери, право власності на них, боргові зобов’язання тощо.

Внутрішньодержавне право визначає ступінь проникнення іноземного елементу на внутрішній ринок факторів виробництва (землі, природних ресурсів, засобів виробництва, ринок робочої сили) і фінансовий ринок країни.

Джерелами міжнародного інвестиційного права є двосторонні міжнародні угоди про сприяння та захист інвестицій, про запобігання подвійного оподаткування, торгові договори, договори про поселення, договори про економічне та промислове співробітництво, а також такі багатосторонні угоди:

- Вашингтонська конвенція про порядок вирішення спорів між державами та особами з іншої держави 1965 року;

- Сеульська конвенція про створення Багатостороннього агентства по гарантуванню інвестицій 1985 року:

- Угода по торгових аспектах іноземних інвестицій (ТРІМ), що діє в системі ВТО.

Але варто відмітити, що не існує централізованого універсального міжнародно-правового регулювання порядку здійснення за кордоном прямих, портфельних інвестицій, інвестицій у формі вивозу позичкового капіталу. Разом з тим, світове господарство рухається до створення багатостороннього механізму з певними правилами по відношенню до прямих іноземних інвестицій, лібералізації інвестиційного режиму.

Основним документом, що регулює в Україні порядок здійснення іноземного інвестування є Закон України «Про режим іноземного інвестування» (19 березня 1996 року, N 93/96-ВР).

Цей Закон визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України. У статті 1 Закону надаються визначення основних термінів, що вживаються у Законі:

1) іноземні інвестори - суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

2) іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

3) підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Закон визначає види іноземних інвестицій в Україні (стаття 2). Іноземні інвестиції в Україні можуть здійснюватись у вигляді:

Ý іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

Ý будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

Ý акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

Ý грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

Ý будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

Ý прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

Ý інших цінностей відповідно до законодавства України.

Згідно з Законом іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

- часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання - частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, у тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Закон України передбачає, що іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України (стаття 4).

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.

При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

Реквізиція може бути проведена тільки у випадках здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до статті 26 Закону.

Відповідно до законодавства України іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною і ефективною. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у статті 9 цього Закону, визначається на момент припинення права власності.

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національним банком України.

Для обліку та контролю за іноземними інвестиціями та діяльністю компаній з участю іноземного інвестора здійснюється державна реєстрація. Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення встановленого порядку реєстрації. Відмова з мотивів її недоцільності не допускається. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку.

На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених законодавством України. Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства, і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя. Порядок видачі, обліку і погашення векселів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України. Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вивезення товарів, на які поширюється спеціальний режим експорту, здійснюється відповідно до законодавства України.

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Надання іноземним інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності і передаються у концесію, відбувається на підставі відповідного законодавства України шляхом укладення концесійного договору.

Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України. Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами). Договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом.

Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні на сьогодні налічує декілька суттєвих недоліків, про що було зазначено раніше, але є і успіхи. Зокрема останніми роками ми можемо спостерігати певне пожвавлення щодо прийняття відповідних підзаконних актів. Так, на сьогодні затверджена Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002–2010 роки (постанова Кабміну від 28 грудня 2001 р. №1801), схвалено план заходів щодо виконання цієї Програми (розпорядження Кабміну від 9 серпня 2002 р. №440–р) та програму «Інвестиційний імідж України» (розпорядження Кабміну від 17 серпня 2002 р. №477–р), створено Координаційну групу з активізації інвестиційної діяльності (постанова Кабміну від 24 жовтня 2002 р. №1568). Проте й дотепер інвесторів передусім турбує певна нестабільність нашого законодавства, пов'язана як із частим внесенням змін до чинних законів під тиском лобістських груп у парламенті та уряді, так і швидкоплинними податковими аспектами.

Інтернаціоналізація господарського життя, прагнення до більш ефективного використання переваг міжнародного розподілу праці призвели до створення у багатьох країнах особливих економічних зон. Зони такого роду в різних варіаціях були створені в Китаї, Угорщині, Південній Кореї, США, РФ та інших країнах. Створення особливих економічних зон слугує для залучення іноземних капіталовкладень в економіку країни. В таких зонах створюється пільговий, порівняно із загальним, режим господарської діяльності для іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями.

Будь-яка економічна зона незалежно від місця її знаходження залишається частиною державної території, а отже, знаходиться в межах дії державного суверенітету тієї чи іншої держави.

Для полегшення створення підприємств з іноземними інвестиціями у ВЕЗ повинні передбачатись можливості для оперативного вирішення усіх питань, що виникають (реєстрація підприємств, оформлення кредитів, здійснення митних процедур та ін.). Такі можливості створюються шляхом делегування повноважень центральних органів. В багатьох країнах, де створені спеціальні зони, широкого поширення набули системи обслуговування «в одному місці» або «за 24 години», коли всі питання видачі необхідних дозволів вирішуються в оперативному порядку прямо на місці.

Іноземним інвесторам та підприємствам з іноземними інвестиціями, що здійснюють господарську діяльність в ВЕЗ, крім прав та гарантій, що передбачені законодавством держави, можуть надаватись додаткові пільги. Це спрощений порядок реєстрації прямо на території самої ВЕЗ; пільговий податковий режим за заниженими податковими ставками; занижені ставки за користування землею та природними ресурсами; особливий митний режим та спрощений порядок перетину кордону; спрощений порядок переміщення іноземних громадян, в тому числі і безвізовий.

В Україні питання іноземного інвестування у ВЕЗ регулюються Законом України «Про режим іноземного інвестування» (розділ VI стаття 25) «Іноземні інвестиції у спеціальних (вільних) економічних зонах», а також спеціальними законами.

Зазначена стаття 25 передбачає, що специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюється Законом України «Про особливості створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

Правовий режим іноземних інвестицій, що встановлюється у спеціальних (вільних) економічних зонах, не може створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності менш сприятливі, ніж встановлені Законом України «Про режим іноземного інвестування».

Для вирішення міжнародних інвестиційних суперечок найбільше значення мають:

- Нью-Йоркська конвенція про визнання та впровадження іноземних арбітражних рішень 1958 р.;

- Європейська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1961 р.;

- Угода з процедури врегулювання спорів стосовно здійснення комерційної діяльності 1992 р.;

- Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, кримінальних та сімейних справах 1993 р.;

- Стокгольмська конференція з примирення та арбітражу в рамках ОБСЄ 1995 р.

- Ці угоди регулюють два кола питань, які мають значення для іноземних інвесторів. По-перше, частина цих угод передбачає процедури врегулювання спорів, включаючи такі, що пов’язані з іноземними інвестиціями. По-друге, деякі з них визначають процедури реалізації рішень іноземних судів та арбітражних органів.

Багатосторонні договори з розв’язання інвестиційних спорів доповнюють двосторонні угоди щодо ухвалення та реалізації арбітражних рішень, а також угоди з правової допомоги в цивільних, кримінальних та сімейних справах.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) був створений 1966 року на основі Вашингтонської конвенції про врегулювання інвестиційних спорів між державами та особами інших держав. Учасницями Вашингтонської конвенції є близько 130 держав. Україна підписала Конвенцію у 1998 році, а ратифікувала у 2000 році. Для врегулювання інвестиційних спорів між державами-учасницями Вашингтонської конвенції та третіми державами в 1978 році було створено Додатковий засіб МЦУІС, який є автономним механізмом арбітражу та примирення в рамках МЦУІС, що застосовується за наявності посилань до нього у двосторонніх спорах із захисту інвестицій.

МЦУІС має статус міжурядової організації й належить до групи організацій Світового банку. Органами МЦУІС є Адміністративна рада, що очолюється Президентом Світового банку, та Секретаріат. Традиційно Генеральним секретарем МЦУІС призначається віце-президент та генеральний радник Світового банку.

Звернення до арбітражної чи примирної процедури МЦУІС є добровільним. Положення про застосування арбітражу МЦУІС міститься в більш ніж 900 двосторонніх угодах про захист інвестицій та в інвестиційних законах низки країн. Станом на 1 січня 2008 р. в Центрі було розглянуто близько 100 справ. Значна частина спорів (близько 30) була врегульована сторонами до винесення рішення. В одному з арбітражних процесів із використанням Додаткового засобу МЦУІС брала участь Україна (справа «Громадянин США Джозеф Лемір проти України»). Спір було врегульовано мировою угодою сторін у 2000 році. У 2003 р. Україна виграла справу за позовом американської компанії «Дженерейшн Юкрейн». Сума позову – понад 9 млрд. дол..

Місцем проведення арбітражних слухань МЦУІС є Вашингтон (місцезнаходження МЦУІС).

Дата добавления: 2014-12-16