КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Методичні підходи до організації корекційно-розвивальної освіти
ЛЕКЦІЯ З. КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНА ОСВІТА (КРО) ЯК НОВИЙ НАПРЯМ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ План 1. Методичні підходи до організації корекційно-розвивальної освіти. 2. Загальнопедагогічні принципи й основні напрями корекційно- 3.Форми корекційно-розвивального освітнього процесу. 4.Корекційно-розвивальна програма, її структура і місце у системі змісту освіти. 5.Корекція мотивації навчальної діяльності учнів групи ризику. Проблема забезпечення оптимальних умов для навчання всіх дітей у вітчизняній педагогіці розглядається здебільшого у контексті реа-лізації індивідуального підходу. При цьому останній нерідко трактується в обмеженому вигляді - як вимога (принцип) індивідуального підходу до учнів в умовах класно-урочної системи. «Індивідуальний підхід -це знання, врахування конкретних індивідуальних особливостей дитини, виховання й умов життя, в яких вона знаходиться» (Педагогічна енциклопедія, 1965). Тобто, передбачається можливість різних способів керівництва навчальною діяльністю учнів з урахуванням їх індивідуальних особливостей, але в межах визначеної віковим підходом уніфікованої системи навчання. Водночас, за даними дослідників, шкільні працівники відчувають значні труднощі в реалізації рекомендацій теорії. В.М. Галузинського, наприклад, зазначає, що розуміння складності і значущості проблеми індивідуалізації у практичних працівників безупинно зростає, а шляхи її вирішення як і раніше залишаються неясними. «Нинішня організація народної освіти залишає мало можливостей для індивідуалізації на-вчання», - зробила висновок І.Е.Унт, одна з найбільш відомих у педагогіці радянського періоду дослідниць цієї проблеми. Чи можлива інша організація освітнього процесу в школі, більш сприятлива для реалізації ідей індивідуалізації навчання? Позитивну відповідь на це питання дав ще Л.С.Виготський, який дійшов висновку, що обов'язковою умовою реалізації розвивальної функції навчання є дотримання оптимальної дистанції між вимогами, які диктує навчальний процес, і актуальним рівнем розумового розвитку дитини. Ці характеристики - наявний рівень розвитку дитини і зона її найближчого розвитку - в педагогічному відношенні є надзвичайно важливими. Саме вони, на думку вченого, повинні стати визначальними психологічними детермінантами побудови навчання, орієнтованого на розвиток шко- лярів. А оскільки ці характеристики, як було виявлено в ході досліджень, можуть істотно розрізнятися у дітей одного віку, актуальною є диференціація навчального процесу, здатна вже на рівні його організації врахувати не тільки вікові, але й індивідуально-типологічні особливості школярів. Реалізація принципу індивідуалізації вимагає обґрунтування і розробки такої теоретичної моделі освітньо-виховної системи, яка включала б у себе особистість (індивідуальність) і як мету педагогічної діяльності, і як активний елемент самої системи, що впливає на функціонування інших її елементів і тим самим визначає новий рівень самої системи. Контури такої системи знайшли відображення в нових технологіях освіти. Найважливішими принципами нової освітньої політики є гуманістичний характер, пріоритет людських цінностей, життя і здоров'я людини, загальнодоступності освіти, адаптивності системи освіти до рівнів, особливостей розвитку вихованців. Вивчення індивідуально-типологічних особливостей і освітніх потреб, що випливають з них, дітей групи ризику, виявлення педагогічних факторів, що безпосередньо впливають на характер і динаміку їхнього розвитку, дозволили обґрунтувати і розробити новий напрямок у сучасній педагогічній практиці - корекційно-розвивальну освіту. Головна мета корекційно-розвивальної освіти - створення в умовах загальноосвітньої школи, будь-яких інших типів шкіл такого освітнього середовища, що виключало б саму можливість негативного впливу на дитину, надавало б навчальній діяльності лікувального характеру. Вводиться нове поняття - терапія педагогічного середовища. Поняття «корекцій-но-розвивальна освіта» визначається як сукупність умов і технологій, що передбачають профілактику, своєчасну діагностику і корекцію станів ризику шкільної дезадаптації у розвитку дітей. В останній чверті XX ст. вітчизняна педагогіка все частіше почала використовувати нові терміни: "педагогічна технологія", "освітня технологія", "технологія навчання". Вони позначають алгоритмізовану послідовність дій, які забезпечують досягнення діагностично сформульованої навчальної мети більшістю учнів. Виділення у набутті знань послідовних ланок-операцій дозволяє вчителеві більш гнучко реагувати на недоліки у засвоєнні тем, враховувати індивідуальні можливості кожного учня за рахунок відслідковування всіх етапів просування до наміченої мети та вчасної корекції навчального процесу. Таким чином, технологізація навчання є педагогічно оптимальною умовою корекційно-розвивальної освіти, що спрямована на дітей, які перебувають в дисгармонійних відносинах з шкільним середовищем. Не маючи протипоказань до навчання за загальноосвітніми програмами, вони, проте, часто виявляються неуспішними в шкільному житті. Для таких дітей характерні слаборозвинена пізнавальна активність, недостатній обсяг уваги та розвиток інших психічних функцій, без яких неможлива повноцінна навчальна діяльність. Вони швидко втомлюються через те, що відчувають постійне нервово-психічне напруження, що виникає через протиріччя між вимогами школи і можливостями відповідати їм. Напруження може виливатися в активний або пасивний протест дітей проти школи: деякі з них стають впертими і примхливими, інші замикаються в собі, не йдуть на контакт з учителем. Технологізація навчання дітей групи ризику створює умови для заповнення дефіциту психофізіологічного, емоційно-вольового і соціального розвитку, дозволяє вчасно корегувати неуспішність, послаблювати психоемоційну напруженість, вирішуючи тим самим гостру проблему сучасності - збереження психофізичного здоров'я підростаючого покоління. Розробка і реалізація корекційно-розвивальних технологій навчання передбачає організацію: 1)взаємодії учителя з учнями й учнів між собою для їх повноцінного включення у навчальну діяльність, 2)засвоєння дітьми групи ризику навчального матеріалу з ураху-ванням їх індивідуально-типологічних особливостей. Розглянемо ці завдання докладніше. Організація особистісної вза-ємодії базується на загальних принципах корекційно-розвивальної освіти і методичних принципах, які відповідають ідеям педагогіки співробітництва. Відносини "вчитель - учень" відіграють найважливішу роль. Учень має розглядатися не тільки як об'єкт педагогічного впливу, але й як рівноправний суб'єкт навчальної діяльності, що здійснюється у формах співучасті, співпереживання, співтворчості, співдружності. При цьому основними акцентами даної технології є перехід від педагогіки вимог до педагогіки відносин та особистісно-орієнтований підхід до учнів. Педагогіка відносин базується на: • педагогічному оптимізмі, вірі в сили і можливості дитини, створенні ситуацій успіху, підтримки, доброзичливості; • формуванні самоповаги та вихованні вмінь презентації власної позиції (думок, бажань, ставлення) за умови поваги до позиції іншої людини; • демократичному стилі спілкування без придушення, примусу, за- борон, категоричності суджень. Особистісно-орієнтований підхід визначається як один з головних принципів корекційно-розвивальної освіти. Кожна дитина є індивідуальністю, самобутнім і неповторним представником людського роду, володіє властивими тільки їй фізичними і психічними особливостями. Її відчуття, образ і спосіб думок, сприйняття і уявлення абсолютно суб'єктивні. Ніхто не може у повному обсязі уявити собі, як сприймає і розуміє оточуючий світ інша людина. Оскільки кожна дитина має індивідуальні особливості засвоєння навчального матеріалу, І.С. Якиманська характеризує процес навчання як індивідуальну діяльність дитини із засвоєння пропонованих їй знань. Саме психологія навчання стає тією базою, на яку спираються корекційно-розвивальні технології, реалізуючи особистісно орієнтований підхід. Вони передбачають: • відмову від орієнтації на середнього учня, пріоритет індивідуальних особливостей і можливостей кожної дитини; • визнання права дитини на власний темп та особливості розвитку, надання їй прав на власну точку зору.
Дата добавления: 2014-11-28; Просмотров: 542; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |