Поняття «норма» і «аномалія» у психічному й особистісному розвитку дитини

Поняття «аномалія» у перекладі з грецької означає відхилення від норми, від загальної закономірності, неправильність у розвитку. У та­кому значенні це поняття існує у педагогіці та психології.

Питання про аномалії у розвитку психічних процесів, у поведінці людини може розглядатися тільки в контексті знання про нормальні параметри цих явищ. Проблема норми і її варіантів - одна з найсклад­ніших у сучасній психологічній науці. Розрізняють такі види норми: pea-

кції (моторної, сенсорної), когнітивних функцій (сприйняття, пам'яті,

мислення та ін.), регуляції, емоційна норма, норма особистості тощо. Сюди ж відносяться питання статевих і вікових розбіжностей. Одне з основних значень терміна норма - встановлена міра, середня величи­на чого-небудь. Поняття норми відносно постійне, його зміст залежить від культури й поступово міняється згодом.

Проблема критеріїв норми, параметрів нормального розвитку лю­дини набуває особливого значення у контексті корекційно-розвивальної діяльності, рішення завдань виховання і перевиховання. У практичній психології і педагогіці використовують такі поняття: пред­метна норма - знання, уміння і дії, необхідні учню для оволодіння предметним змістом програми (відображена в освітніх стандартах); соціально-вікова норма - показники інтелектуального й особистісного розвитку школяра (психологічні новоутворення), що повинні скластися до кінця визначеного вікового етапу; індивідуальна норма - виявляєть­ся в індивідуальних особливостях розвитку і саморозвитку дитини (А.К. Маркова). Категорія норми психічного розвитку дозволяє визначити підходи до рішення корекційно-розвивальних завдань.

Критерії явища «норма - аномалія»

Закономірно постає питання про те, як визначити педагогу загаль­ноосвітньої школи ступінь порушення, встановити, чи знаходиться це відхилення в межах «норми» або є патологічним? Навряд чи можна знайти вичерпні й однозначні критерії. Проте, такі критерії є. Відомий «критерій психопатій Ганнушкіна - Кербікова», що дозволяє визначити патологію характеру (Ю.Б. Гіппенрейтер).

Перша ознака - відносна стабільність характеру в часі, тобто він мало змінюється протягом життя. Якщо порушення, що виникло в ди­тинстві, не змінюється і не зникає з віком, то це може бути свідченням І патології. Приблизно те ж має на увазі і В.П. Кащенко, коли каже про істотні відмінності між «нормальними і ненормальними людьми». Відхилення в поведінці у нормальної дитини є випадковою ознакою, від якої вона звільнитися, якщо захоче і зробить зусилля. Нормальні діти і піддаються звичайному виховному впливу і здатні до соціальної адап­тації.

Друга ознака - «тотальність проявів характеру»: одні й ті самі риси виявляються скрізь: вдома, на відпочинку, на роботі, серед своїх і се­ред чужих, тобто за будь-яких обставин. Якщо людина вдома одна, а «на людях» - інша, то це не патологія.

Третя ознака - соціальна дезадаптація, яка полягає в тому, що в людини виникають постійні життєві труднощі, їх відчуває або вона са­ма, або оточуючі її люди, або всі разом (Ю.Б. Гіппенрейтер).

Є й інші критерії оцінки, що дозволяють установити відхилення в

будь-якій поведінці. Великий англійський фахівець у галузі дитячої психіатрії М. Раттер для оцінки відхилень у будь-якій поведінці запро­понував наступні критерії:

1. Необхідно враховувати вікові особливості і статеву принале­жність дитини.

Деякі особливості поведінки є нормальними тільки для дітей пев­ного віку. Так, тривога при розлуці з близькими (матір'ю) типова для малят, які тільки починають ходити (це настільки типово, що байдужа реакція дитини цього віку на розлуку з батьками - можлива причина для занепокоєння). Для підлітка ж хворобливе переживання розлуки з близькими - явище досить рідке і тому ненормальне.

Що стосується статевих відмінностей, то навіть у пізньому дитинстві поведінка хлопчиків і дівчаток багато в чому збігається. У більшості хлопчиків вона забарвлена деякими жіночими рисами, а в більшості дівчат - деякими чоловічими. Це цілком нормально. Досить рідко в хлопчика зустрічається «весь набір жіночих особливостей поведінки», і це - порушення.

2. Тривалість збереження розладу.

Майже кожна дитина в якийсь момент переживає стан небажання йти до школи. Це може продовжуватися від одного дня до декількох тижнів. Якщо такий стан є характерним кілька місяців або навіть років, і о це повинно викликати тривогу.

3.Життєві обставини можуть викликати тимчасові коливання в поведінці й емоційному стані дітей. Розвиток ніколи не відбувається плавно. «Психологічна енергетика» має свої піки і спади, через що в певні періоди діти можуть бути дуже вразливі, а в інші - мати достатню опірність і гарні адаптаційні здібності. За певних умов зрушення відбуваються частіше. Це залежить від обставин життя дитини. Для багатьох дітей поява молодшої дитини в родині може стати фактором та­ких зрушень. Зміна школи або класу - подія, що викликає переживання стресу, посилює почуття тривожності і залежності.

4.Диференціація нормальної й аномальної поведінки не може бу­ти абсолютною. Поведінку дитини необхідно оцінювати з погляду норм її безпосереднього культурного середовища. Тому важливо вра­ховувати соціокультурні розходження, що мають місце в суспільстві.

5.Важливо мати на увазі ступінь порушення. Окремі симптоми зустрічаються набагато частіше, ніж ціла низка симптомів одночасно. Особливої уваги потребують діти з множинними емоційними або пове-дінковими розладами, особливо якщо вони одночасно стосуються різ­них сторін психічного життя, коли порушення однієї сфери негативно позначається на інших сферах.

6.Вираженість і частота симптомів. Помірні труднощі, що зрідка виникають у поведінці дітей є більш характерними, ніж серйозні розла-

ди, які часто повторюються. Дуже важливо з'ясувати частоту і трива­лість прояву несприятливих симптомів.

7.Під час аналізу дитячої поведінки варто порівнювати її прояви не тільки з тими зразками, що характерні для дітей узагалі, але і з тими, які є звичайними для даної дитини. Необхідно уважно придив­лятися до тих змін у поведінці, які важко пояснити законами нормаль­ного дозрівання і розвитку.

8.Ситуаційна специфічність симптому. Варто звертати увагу на ситуацію, у якій виявляється порушення поведінки. Хоча це не найва­жливіший критерій, але він також висвітлює динаміку розвитку в дитини проблем взаємодії з іншими людьми.

Таким чином, вирішуючи питання про відхилення поведінки від но­рми, слід брати до уваги, за переконанням М. Раттера, комбінацію усіх названих критеріїв. Хоча й у цьому випадку визначення «ненормаль­ності» не є цілком достатнім. Необхідно враховувати, наскільки відхи­лення від норми перешкоджає розвитку. Важливо пам'ятати, що конк­ретна дитина - це унікальний, неповторний випадок, тому діагностика 1 передбачає складну роботу з метою встановлення характеру пору-1 шень розвитку особистості конкретної дитини.

Дата добавления: 2014-11-28