Роль, місце і значення педагогічної діагностики в системі ви­вчення дитини

І. Актуалізація опорних знань

План заняття

СЕМІНАР 4. ДІАГНОСТИКА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТОВАНОСТІ ДІТЕЙ

Місце адаптації у соціальному розвитку дитини.

Шкільна тривожність: види, методики вивчення, корекційна допомога.

Литовченко Н., Здоровець Т. Психокорекція депресії у підлітковому віці // Практична психологія і соціальна робота,- 2007.- № 4.- С 40-50.

Сушкова Ф. Уровень тревожности растет // Воспитание школьников - 2006. - № 9. - С. 26-35.

Шевченко Н., Калюжна Е. Гіперфункція тривожності у підлітків: превентивна стратегія // Практична психологія і соціальна робота. -2007.-№ 7.-С. 17-22.

Коррекционная педагогіка / Под ред. B.C. Кукушкина. - М., 2004.

Запобігання відхиленням у поведінці школярів. - К., 1992.

Баранова Т. Подростки с девиантным поведением: трудности со­циализации // Социальная педагогика, - 2005. - №4. - с.47-54.

Гурлева Т. Причини виникнення і перспективи попередження підлі­ткової важковиховуваності // Практична психологія і соціальна робота. -2007.-№7.-с.6-10.

Степанов П. Подростки // Социальная педагогика. - 2005. - №4. -с.75-82.

Щуркова Н, Осложненное поведение как объект внимания педаго­га // Социальная педагогика. - 2006. - №3. - с.39-46.

Славина Л.С. Трудные дети. - М., 2002.

Раттер М. Помощь трудным детям. - М., 1987.

7. Аналіз факторів соціально-психологічної дезадаптації (за
матеріалами лекції)

Мета: з'ясувати значення діагностики в системі роботи з дітьми

групи ризику, актуалізувати знання методів діагностики з точки зору завдань корекційної педагогіки.

Основні поняття: метод спостереження, діагностична бесіда, ана­ліз медичної документації, анкетування, тестування, експеримент, ди­ференціальна діагностика рівня актуального розвитку.

1. У чому полягають завдання педагогічної, психологічної і медич­ної діагностики психічного розвитку дитини?

2. Поясніть педагогічний постулат: «Вивчення дитини є не само­ціллю, а засобом...».

3. На яких принципах ґрунтується педагогічна діагностика дитини?

4.Чим має керуватися педагог, обираючи той чи інший метод діаг­ностики?

У сучасній практиці усе більш широке визнання одержує діагносту­вання психолого-педагогічної спрямованості. Затверджується позиція, відповідно до якої у діагностуванні психічного розвитку, так само як і в корекційній роботі з дітьми, що мають граничні порушення, повинні бути певні етапи, рівні, що закономірно слідують один за одним: педа­гогічний, психологічний, медичний. Першим, базовим рівнем вивчення психічного розвитку дитини є педагогічний. Суб'єктами вивчення ви­ступають особи, які безпосередньо співпрацюють і спілкуються з дити­ною, - батьки, вихователі, вчителі. Саме вони першими зіштовхуються з індивідуальними проблемами дитини, і насамперед, вони повинні бути професійно підготовлені до того, щоб ці проблеми вчасно побачи­ти і на педагогічному рівні грамотно оцінити. Призначення педагогічної діагностики в корекційній роботі - визначити актуальний рівень розвит­ку дитини в порівнянні з дітьми даної вікової групи, зону її найближчого розвитку, вчасно знайти передумови можливих адаптаційних порушень або їхні початкові прояви, обґрунтувати необхідні умови навчання або необхідність зміни існуючих, визначити вид, і обсяг педагогічної допо­моги. Якщо на педагогічному рівні необхідна діагностично-корекційна діяльність буде здійснюватися вчасно і грамотно, то допомоги на на­ступних рівнях - психологічному і медичному - буде потребувати все

менша кількість дітей.

На психологічному рівні фахівець здійснює глибокий з встановлен­ням причинно-наслідкових зв'язків аналіз як індивідуальних проблем і резервів дитини, так і проблем і резервів самої соціально-педагогічної ситуації її розвитку. На медичному рівні завданням є виявлення мож­ливого захворювання, органічних або функціональних відхилень у роз­витку як передумови або наслідків адаптаційних порушень, призначен­ня необхідних для кожного випадку медичних процедур.

Вивчення учнів педагог повинен розглядати не як самоціль, а як засіб для того, щоб вибір способів навчання і виховання в його індивідуальній роботі з дітьми здійснювався не випадково і не інтуїтивно, а на основі результатів діагностування. Педагогічна спрямованість є умовою й одночасно головною метою роботи вчителя з вивчення учнів. Уміти спостерігати за ростом особистості, яким відзначається кожен етап психічного розвитку, володіти методами оцінки різних сторін того розвитку в співвіднесенні з віковими нормами і конкретною динамікою розвитку кожної окремої дитини, бути здатним у педагогічних поняттях кваліфікувати проблему, конкретні труднощі дитини, якщо такі виявля­ються, мати уявлення про можливі психофізіологічні, психологічні пе­редумови проблеми і засоби необхідної допомоги - такі завдання стоять перед педагогами у здійсненні діагностичної діяльності.

Уникнути поверховості, випадкових помилок у вивченні дітей учи­телеві допоможе знання принципів, якими варто керуватися в цій ро­боті. Основними з них є такі: вивчення дитини в діяльності, різнобіч­ність, динамічність вивчення, використання в процесі вивчення ди­тини комплексу взаємодоповнюючих методів. Вивчення учнів у різноманітній діяльності і через діяльність сприяє найбільш повному ви­явленню їхніх індивідуальних особливостей і здібностей. З огляду на складність і нерідко суперечливість співвідношень між психічними осо­бливостями і їхніми зовнішніми проявами, вивчення школярів не може обмежуватися випадковими спостереженнями. Те, що той або інший учень, наприклад, не був уважним на даному уроці, ще не дає підстави думати, що він узагалі неуважний, якщо той або інший учень не вико­нав домашнього завдання, то не обов'язково він є безвідповідальним. Немає гіршої помилки при вивченні індивідуальних особливостей ді­тей, ніж поспішні, необґрунтовані висновки. Звідси принцип, про який не

Повинен забувати вчитель при вивченні учнів: принцип систематич­ності.

Відповідно до цього принципу, будь-які дані, отримані при одно­-

часному спостереженні, вивченні дитини, дозволяють тільки припуска­ти наявність у неї тих або інших особливостей і обов'язково потребу-

­ють подальшої об'єктивної перевірки. Важливо систематично спостері­гати і вивчати, як еволюціонує дитина в природному процесі навчання і виховання. Як змінюється розуміння нею навчальних вимог, поведінка

в різних навчальних ситуаціях? Як сприймає дитина допомогу вчите­ля? Чи відбуваються позитивні зрушення в навчальній діяльності ди­тини в результаті надання їй допомоги? Які конкретні навчальні ре­зультати при цьому досягаються?

Ще один принцип, якого педагог повинен дотримуватися, вивчаючи дітей, - різнобічність підходів. Цей принцип має відношення, безумов­но, до роботи зі всіма дітьми. Але особливо суворо вчитель повинен дотримуватися його при вивченні дітей групи ризику, що систематично виявляють труднощі в навчальній роботі. Тільки різнобічне вивчення: історії розвитку дитини в дошкільні роки, умов її життя в родині, даних про її здоров'я, нарешті, вивчення самої особистості дитини в різнома­нітних її проявах - може розкрити перед педагогом складну картину становлення учня. Тільки таке вивчення дає надійний матеріал для пошуку щирої причини утруднень, для визначення правильної педаго­гічної стратегії і тактики щодо цієї дитини. Часто причини утруднень дитини виявляються пов'язаними з зовнішніми обставинами її життя і діагностуються порівняно легко (дитина якийсь час пропускала занят­тя, у неї виникли прогалини в знаннях, що заважають повноцінно сприймати і засвоювати новий матеріал; склалися несприятливі обста­вини в родині, через що дитина не може повноцінно працювати в школі і вдома тощо). У цих випадках індивідуальна допомога з боку вчителя, тактовний вплив на сім'ю учня допомагають нормалізувати обстановку, створити умови для того, щоб навчання мало нормальний перебіг. Однак нерідко бувають випадки, коли педагог виявляє відхилення в навчальній діяльності, у розвитку дитини, а знайти справжню причину не може. Така ситуація має місце, коли труднощі у навчальній діяльно­сті виникають через причини, приховані від безпосереднього погляду спостерігача, причини внутрішнього характеру. У цьому випадку для того, щоб знайти джерело труднощів, необхідно буває втручання пси­холога. Іноді потрібно і глибоке медичне обстеження. Дослідження свідчать, що часто початкове відставання дитини в навчанні відбува­ється через ті або

інші невеликі відхилення в розвитку її сенсорних аналізаторів

(органів зору, слуху), соматичному ослабленні, тому або іншому

неблагополуччі в психоневрологічній сфері. Консультація ліка­рів

(педіатра, психоневролога, офтальмолога, отоларинголога), вияв­лення відхилень у здоров'ї допоможуть вчасно вжити необхідних захо-

­дів медичного характеру, полегшать педагогові пошук шляхів індивіду­ального підходу. Постійно варто мати на увазі, що процес педагогічно­го вивчення дитини, яка має труднощі в навчальній діяльності, не по­винен бути споглядальним. Учитель, безумовно, доступними йому засобами прагне знайти, виявити ті порушення розвитку, що заважа­ють

школяреві добре вчитися. Але одночасно він шукає і ті сильні сто­рони в

особистості, яку спостерігає, на які він може спиратися. Ці два

завдання ні в якому разі не можна розривати, розглядати їх ізольова­но. Відомо, що той або інший дефект розвитку може мати різні наслід­ки для успішності навчання дитини. Це залежить від поєднання дефе­кту з особливостями особистості дитини, а також з умовами, в яких вона росте і розвивається. У результаті комплексного, різнобічного педагогічного і, якщо потрібно, психологічного і медичного вивчення дитини у вчителя повинна скластися картина того, як те або інше від­хилення в розвитку пов'язано з всіма індивідуальними особливостями, а також з особливостями соціально-педагогічної ситуації розвитку учня в школі і вдома. Знання цих особливостей у всій їхній сукупності до­зволить учителеві найбільшою мірою використовувати для подолання труднощів природні компенсаторні можливості організму й особистості дитини, корекційний потенціал оточуючого мікросередовища, правиль­но вибрати засоби педагогічного впливу. Професійна увага до дітей, вивчення їхнього розвитку на етапі вступу до школи; оцінка динаміки розвитку в конкретних умовах виховання і навчання повинні стати ор­ганічною частиною педагогічної діяльності. Це той резерв, що дозво­лить піднятися цій діяльності на якісно новий рівень, необхідний для грамотного рішення питань, що виникають у школі в зв'язку з упрова­дженням корекційно-розвивальної освіти.

Дата добавления: 2014-11-28