Психічне здоров'я і фактори ризику в дитячому віці

Багато закордонних авторів центральне місце відводять дослі­дженню механізмів виникнення відхилень, негативних проявів особис­тості. Одним з перших звернув увагу на позитивні сторони розвитку особистості американський психолог гуманістичного напрямку Абрахам Маслоу. Він вивчав особистості здорових і творчих людей, вважаючи, що психологія повинна мати справу і з сильними сторонами особисто­сті, а не тільки з людськими слабостями. Маслоу розробив концепцію психічно здорової людини, сутність якої розкривається в таких поло­женнях.

«По-перше, у людини є власна сутнісна природа, самість. Це вро­джені потреби, здібності і тенденції, які за своєю суттю не злі, а добрі або нейтральні.

По-друге, здоровий, нормальний і бажаний розвиток полягає в ак­туалізації цієї природи, в реалізації цих можливостей. Це скоріше са-моактуалізація, тобто прагнення до саморозвитку.

По-третє, внутрішня природа людини слабка, тонка, тендітна і мо­же легко піддаватися зовнішнім впливам: тиску культури, негативно спрямованого оточення, а також власним звичкам і недолікам».

Практично кожна людська істота, говорить А. Маслоу, має активне прагнення до здоров'я, імпульс до росту або до актуалізації людського потенціалу.

В людині немає уродженого зла. Нещасливою і невротичною її ро­бить оточення. Маслоу запропонував теорію людської мотивації, у якій розрізняє базові та метапотреби.

Базові потреби - це потреби в їжі, прихильності, безпеці, самопо­вазі. Метапотреби - це потреби в справедливості, доброті, красі, порядку, єдності, особистісному росту. Базові потреби сильніші за ме­тапотреби й організовані ієрархічно. Метапотреби також уроджені, і якщо вони не задовольняються, то це стає причиною таких психопатологій, як відчуженість, страждання, апатія, цинізм.

Здорова особистість, за А. Маслоу, - це особистість, що самоак-туалізується, її відмітними рисами є:

• більш адекватне сприйняття дійсності, вільне від впливу стерео­типів і забобонів, інтерес до невідомого;

• прийняття себе й інших такими, які вони є насправді, відсутність штучних, захисних форм поведінки і неприйняття такої поведінки з боку інших;

• спонтанність проявів, простота і природність, ділова спрямова­ність;

• схильність до усамітнення, позиція відчуженості до деяких подій життя;

• автономія і незалежність від оточення, стійкість до фрустрацій;

• свіжість сприйняття; відкриття щоразу нового у вже відомому;

• почуття спільності з іншими людьми, відсутність ворожості, зазд-_: рості;

• демократичність у відносинах, готовність учитися в інших;

• стійкі внутрішні моральні норми, гостре почуття добра і зла, оріє­нтованість на мету;

• «філософське» почуття гумору: ставлення з гумором до життя і самого себе, але співчуття до бідних людей або тих, хто потрапив у біду;

• креативність (творчість), яка не залежить від того, чим людина займається;

• відсутність схильності до конформності, бездумного бунтарства, критичне ставлення до своєї культури.

Істотний внесок у розвиток концепції психічно здорової людини вніс один з основоположників гуманістичної психології К. Роджерс. Багато­річний досвід психотерапевта дозволив йому сформулювати поняття «повноцінно функціонуюча людина». Це психічно здорова, творча лю­дина, яка «відкрита досвіду», тобто здатна чути себе, переживаючи те, що в ній відбувається. Вона відкрита до своїх почуттів страху, знеси­лення духу, болю, але і до почуттів сміливості, ніжності і благоговіння. Вона здатна усвідомлювати власні почуття і жити ними, не ховаючись за захисними реакціями.

Істотна якість «гарного життя» психічно здорової людини, за К. Ро­джерсом, - прагнення жити сьогоденням. Жити дійсним моментом означає відсутність застиглості, стереотипності, фіксованих форм по­ведінки, але, напроти, зміни, динаміку організації Я та особистості.

Повноцінно функціонуюча людина все більше довіряє власному організму у виборі кращого варіанта поведінки з безлічі можливих у даний момент. Вона стає більш функціональною, тому що цілком усві­домлює себе, свої переживання.

Однозначного наукового визначення поняття норма особистості не існує. Між нормальним типом поведінки і патологічним (хворобли­вим) знаходиться величезна кількість перехідних форм.

Патологічні прояви особистості є компетенцією психоневрологів, психіатрів та інших лікарів. У компетенцію ж педагога входять корекція і розвиток проявів, що відхиляються від норми, станів, форм поведінки здорової дитини. (Говорячи про аномалії, ми будемо мати на увазі порушення розвитку, що є типовими для психічно здорових дітей. Це ускладнення психічного й особистісного розвитку дитини, які виступа­ють лише відхиленнями від норми, а не симптомами психічних захво­рювань). У психологічній літературі такі порушення іноді називають факторами ризику (ГС. Абрамова).

У дошкільному віці факторами ризику є такі особливості поведінки дитини:

• виражене психомоторне розгальмування, труднощі у набутті га­льмівних реакцій і заборон, що відповідають віку, навіть в ігрових ситу­аціях;

• схильність дитини до неправдивих розповідей - прикрашання ситуацій, у яких вона знаходиться, примітивних вимислів, які викорис­товуються як засіб виходу зі скрутного положення або конфлікту; дити­на дуже схильна до неправильних форм поведінки, «усе дурне до неї так і липне», вона імітує відхилення в поводженні однолітків, більш старших дітей і дорослих;

• інфантильні емоційні прояви з руховими розрядками, голосним довготривалим плачем, лементом;

• імпульсивність поведінки, емоційна заражуваність, запальність, що зумовлює сварки і бійки навіть через незначну причину;

• пряма непокора і негативізм з озлобленістю, агресією у відповідь на покарання, зауваження, заборони; втечі як реакції протесту й ін.

• У молодшому шкільному віці факторами ризику є такі особливос­ті поведінки:

• поєднання низької пізнавальної активності й особистісної незрі­лості, що суперечать зростаючим вимогам до виконання соціальної ролі школяра;

• моторна розгальмованість, що поєднується з ейфоричним на-

строєм;

• підвищені сенсорні потреби у вигляді прагнення до гострих від­чуттів і бездумних вражень;

• акцентуації особистості: інтерес до ситуацій, що включають аг­ресію, жорстокість;

• наявність немотивованих коливань настрою, конфліктність, за­пальність, дратівливість як реакції на незначні вимоги або заборони;

• негативне ставлення до навчання, епізодичні прогули окремих «нецікавих» уроків; утечі з дому при загрозі покарання як захисна реа­кція;

• реакції протесту, пов'язані з небажанням вчитися в школі, відмо­ва від занять з самопідготовки; навмисне невиконання домашніх за­вдань на зло дорослим; гіперкомпенсаторні реакції з прагненням звер­нути на себе увагу брутальністю, злісними витівками, невиконанням вимог учителів;

• виявлення до кінця навчання в початкових класах загальноосвіт­ньої школи відсутності знань і умінь з основних розділів програми; не­можливість засвоєння подальших розділів програми внаслідок слабко­го розвитку інтелекту і відсутності інтересу до навчання;

• зростаюче тяжіння до асоціальних форм поведінки під впливом старших дітей і дорослих;

• дефекти виховання у вигляді безконтрольності, бездоглядності, брутальної авторитарності, асоціальної поведінки членів родини. Для підліткового віку факторами ризику, що впливають на психічний розви­ток, є: інфантильність суджень, крайня залежність від ситуації, нездат­ність впливати на неї, схильність до уникання рішень складних ситуа­цій, нездатність до вольових зусиль, слабкість функцій самоконтролю і саморегуляції як прояв несформованості психологічних новоутворень підліткового віку;

• проблемна поведінка, обумовлена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю;

• ранні прояви статевих потягів, підвищений інтерес до сексуаль­них проблем; у хлопчиків - схильність до алкоголізації, агресії, бродя­жництва;

• поєднання зазначених проявів з негативним відношенням до на­вчання;

• переорієнтація інтересів на позашкільне оточення; прагнення до імітації асоціальних форм дорослих способів життя (ранні сексуальні ексцеси, прагнення до паління, алкоголізації й ін.);

• несприятливе мікросередовище (сім'я), асоціальна поведінка як основа реакції імітації або протесту.

Як визначити, чи є поведінка дитини лише відхиленням від норми або симптомом психічного захворювання? Які вікові особливості про-

яву відхилень? Незважаючи на складність проблеми, існують підходи до її вирішення. Багатий емпіричний матеріал, накопичений у клінічній психології, лікувальній педагогіці, психіатрії, дає можливість диферен­ціювати поведінку, що відхиляється від норми, від поведінки патологіч­ної, не зважаючи на схожість проявів цих порушень.

Порушення розвитку, за даними психоневрологів, дитячих психіат­рів, фахівців у галузі лікувальної педагогіки, найбільш різко виявляють­ся в емоційно-вольовій сфері дитини і ЇЇ характері (О.Ф. Лазурський, В.М. Кащенко, М.І. Бешкетников, А.І. Захаров, О.Е. Личко й ін.). У літе­ратурі виділяються різні характерологічні та поведінкові відхилення дитини. Перелічимо найбільш типові з них.

Розгальмованість, гіперактивність. Рухова розгальмованість може поєднуватися з іншими відхиленнями. Найбільш часто розгаль­мованість супроводжується психічною незрілістю, яка називається інфантилізмом.

Підвищена емоційна збудливість (афективність). Афективна по­ведінка не медичний діагноз, а схильність дітей до частих, гострих і руйнівних емоційних станів. Виявляється в підвищеній уразливості, несформованості умінь саморегуляції (сміх і плач, капризи, впертість, гостро виражені симпатії та антипатії до людей, імпульсивність вчинків) і спонукань дитини.

Сором'язливість, лякливість, наявність хворобливих страхів (фобій), пасивність властиві не тільки дитині, але і підліткові. Вони можуть бути виражені в різному ступені і різних формах. Песимізм (зневіра, безнадія, схильність бачити в усьому тільки погане) у юнаць­кому віці - теж аномалія, так само як і його протилежність - надмірна постійна веселість. Постійне невдоволення собою й оточенням створює безліч проблем у спілкуванні, вирішенні життєвих завдань.

Особливу групу складають діти з аутичною поведінкою (ауто - за­нурення в себе, відчуженість від оточення). Такі діти відносяться до категорії «важких», оскільки звичайні способи взаємодії і виховні впли­ви не завжди ними приймаються.

З порушеннями в розвитку вольових процесів у людини пов'язуєть­ся і таке явище, як імпульсивність. Вона виявляється в тому, що су­б'єкт не може свідомо регулювати свої наміри, діє не зважуючи і не обмірковуючи їх. Іноді це може здаватися рішучістю. Однак сильна імпульсивна необдумана дія швидко слабшає, як тільки стикається з протидією, що вимагає тривалих зусиль.

Сприйнятливість до негативних впливів пов'язана з підвищеною сугестивністю - некритичною піддатливістю навіюванню, готовністю підкорятися таким впливам оточуючих людей, реклами.

Негативізм виявляється в невмотивованому опорі будь-якому впливу, що йде від інших людей. Негативізм виникає як захисна реак-

ція на впливи, що суперечать потребам людини. Відмова від виконан­ня вимоги є своєрідним способом виходу з конфлікту. У психологічній літературі описуються дві форми негативізму - пасивна, що виража­ється у відмові виконувати запропоновані вимоги, і активна, при якій здійснюються альтернативні дії.

Негативні реакції при тривалому емоційному неблагополуччі дити­ни можуть стати якостями її особистості.

Жорстокість, деспотизм, агресивність виражаються в бійках, руйнівному ставленні до речей, образах, лайці, прагненні мучити сла­бших за себе або тварин. Агресія може бути фізична і вербальна, пря­ма і непряма.

Безцільна неправда - коли дитина не знає причини своєї неправ­дивості і не пов'язує її з яким-небудь наміром. Це ненавмисна неправ­да, від якої дитина не може утриматися.

Безцільні крадіжки - зародкова форма явища, яке фахівці назива­ють клептоманією. Дитина може колекціонувати незвичайні предмети, і мотивація, на перший погляд, залишається неясною. Наприклад, пра­вопорушення, скоєне підлітком, виявилося повною несподіванкою для його батьків. За характеристикою матері, це був спокійний хлопчик, що мав хобі - колекціонував слухавки від вуличних таксофонів.

Пристрасть до бродяжництва може бути патологічним потягом психопатичних або істеричних особистостей, але може бути і звичкою при відсутності хворобливого нахилу. В.М. Кащенко констатує, що при­страсть до бродяжництва розвивається іноді в ранньому дитинстві і починається з того, що дитина неодноразово після уроків не поверта­ється додому і до ночі де-небудь бродить. Поступово бродяжництво стає звичкою з усіма супутніми йому явищами - жебранням, крадіжка­ми! т.п.

Лінь як стан бездіяльності, щиросердечної млявості, пасивності теж має різну природу і може бути «нормальною» і патологічною. Най­частіше вона виявляється в шкільному віці. За свідченням лікарів, бі­льшість ледачих школярів - зовсім здорові люди. Але в деяких учнів лінь є одним з проявів патології. Основними ознаками є малорухо-мість, низька працездатність, розлад волі, байдужість до життя. При­чиною такого стану може бути «соматогенна астенія, тобто фізична і психічна слабкість, викликані соматичним захворюванням». Таку лінь можна подолати завдяки правильному режиму. У здорових школярів найчастіше причиною лінощів, як зауважує класик вітчизняної педагогі­ки К.Д. Ушинський, є пряма неприхильність до тієї діяльності, до якої дорослий змушує дитину. Причини такої неприхильності теж різні, але в них, говорить педагог, винне саме виховання. Так, нерідкі випадки,

коли дитині пред'являються вимоги і на неї навантажують безліч обо­-

в'язків, анітрошки для цього віку не цікавих, до виконання яких вона не

готовий, але які повинна виконати. Постійні вимоги виконання дитиною її обов'язків, можуть викликати зворотну дію.

Іноді, пише К.Д. Ушинський, лінь з'являється «від невдалих спроб у навчанні». З самого початку оволодіння новою для дитини діяльністю вона зіштовхується з неуспіхом. Систематичні невдачі лякають її і роб­лять ледачою. Але, якщо дитина домагається успіху, не докладаючи ніяких зусиль, вона теж може стати ледачою.

У цілому порушення в розвитку виявляються в стійкій низькій успі­шності або неуспішності дитини, «важковиховуваності», асоціальній поведінці.

Індивідуальні завдання

На основі аналізу поданої нижче літератури про різні типи адапта­ційних порушень підготуйте реферат, який повинен містити:

по-перше, психолого-педагогічний аналіз сутності, причин виник­нення, особливостей прояву дезадаптивної поведінки, прогноз розвит­ку дитини;

по-друге, програму корекції відповідних відхилень.

1. Класифікації важковиховуваних дітей. Методики і форми
роботи з ними.

Коррекционная педагогика / Под ред. B.C. Кукушкина. - M., 2004.

Запобігання відхиленням у поведінці школярів. - К., 1992.

Баранова Т. Подростки с девиантным поведением: трудности со­циализации // Социальная педагогика. - 2005. - №4. - с.47-54.

Гурлева Т. Причини виникнення І перспективи попередження підлі­ткової важковиховуваності // Практична психологія і соціальна робота. -2007.-№7.-с.6-10.

Степанов П. Подростки // Социальная педагогика. - 2005. - №4. -с.75-82.

Щуркова Н. Осложненное поведение как объект внимания педаго­га // Социальная педагогика. - 2006. - №3. - с.39-46.

Дата добавления: 2014-11-28