Стажування дублювання та допуск до роботи

Стажування — набуття особою практичного досвіду виробничого завдання і обов’язків на робочому місці після теоретичної підготовки до початку самостійної роботи під керівництвом досвідченого фахівця.

Дублювання —самостійне виконання працівником професійних обов’язків під наглядом досвідченого працівника.

Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці проходять стажування протягом 2-15 змін, або дублювання протягом 6 змін.

Допуск до стажування (дублювання) оформляється наказом, в якому вказується термін стажування, (дублювання) який залежить від кваліфікації, стажу роботи працівника. У процесі стажування (дублювання) працівник повинен:

— закріпити знання щодо правил безпечної експлуатації виробничого обладнання;

— оволодіти навичками орієнтації у виробничих ситуаціях у нормальних та аварійних ситуаціях;

— засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і

обладнання та методи безаварійного керування ними.

Питання для самоперевірки

1. Як здійснюється навчання та перевірка знань робітників з питань охорони праці на підприємстві, а також посадових осіб?

2. Які види інструктажів проводяться з робітниками, яких приймають на роботу?

3. Охарактеризувати порядок оформлення інструктажів на робочому місці.

4. Який порядок. проведення стажування та допуску до роботи?

5. Охарактеризувати короткий зміст кожного виду інструктажу.

6. Як встановлюється порядок стажування працівників з охорони праці?

7. Хто повинен проводити вступний і позаплановий інструктаж?

Тема 1.6. Гарантії прав громадян на охорону праці

План

1. Права громадян при укладанні трудового договору.

2. Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві.

3. Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

4. Порядок відшкодування збитків заподіяних здоров’ю працівника на виробництві.

5. Обов’язкові медичні огляди працівників.

Літератуpa: Закон України

"Про охорону праці"

ст. 5, 6, 7, 8. [4] с. 26-27.

1. Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору

Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем у якій працівник зобов’язується виконувати роботу згідно своєї кваліфікації і не порушувати трудову дисципліну, а роботодавець зобов’язується створити безпечні і здорові умови праці та виплачувати заробітну плату. Договір може розриватися з ініціативи працівника так і роботодавця.

Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні.

При укладанні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права та пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

2. Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, або для людей, які його оточують і навколишнього природного середовища.

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

3. Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідлив і умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги та компенсації, що надаються в передбаченому законом порядку.

Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

4. Порядок відшкодування збитків заподіяних здоров’ю працівника на виробництві

В процесі трудової діяльності працівники піддаються різного виду впливу небезпечних виробничих факторів від дії яких можуть зазнати травм, або професійних захворювань. В статті 9 закону України «Про охорону праці» передбачено компенсації за заподіяну шкоду здоров’ю працівника а саме: у випадку інвалідності, за кожний відсоток втрати працездатності повинна виплачуватися компенсація у розмірі середньомісячної зарплати працівника; у випадку смерті працівника на виробництві на кожного утриманця (неповнолітні діти, а також діти, які народилися після його смерті) виплачується однорічний заробіток померлого і п’ятирічний на родину. Якщо в процесі розслідування нещасного випадку встановлено вину померлого то розмір компенсації зменшується на 50%.

5. Обов’язкові медичні огляди працівників.

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичного (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, та роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

n за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язано з умовами праці;

n за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяти йому виконувати свої трудові обов’язки.

Питання для самоперевірки:

1. Як має право поступити працівник, при невиконанні умов договору?

2. Способи розривання трудового договору.

3. Види компенсації за шкідливі та важкі умови праці.

4. Порядок страхування працівників в умовах виробництва.

5. Порядок відшкодування заподіяної шкоди здоров’ю працівника.

Тема 1.7. Організація охорони праці жінок і неповнолітніх

План

1. Нормативні документи, які регламентують охорону праці жінок і неповнолітніх:

а) Конституція України;

б) Кодекс законів про працю України;

в) Закон України «Про охорону праці»;

г)) Закон України «Про відпустки»

2. Охорона праці жінок.

3. Охорона праці неповнолітніх.

Література: [2] с. 27-33;

[4] с. 35-37;

2. Охорона праці жінок

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінок і чоловіків. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров’я жінок.

Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких робота і на роботах з важкими та небезпечними умовами праці.

Забороняється також залучати жінок до піднімання вантажів, маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони здоров’я України 10 грудня 1993 року видало наказ №241, яким встановлені норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

— підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою до 10 кг;

— підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни до 7 кг;

Залучення жінок до роботи у нічний час (22.00 до 6.00) не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).

Крім цього у законодавчих документах приділяється значна увага наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей до трьох років. Їх забороняється залучати до роботи в нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні та святкові дні, і направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП) Крім цього, жінки які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт, або направлятися у відрядження без їх згоди (ст.. 177 КЗпП). Відповідно до Закону України «Про відпустки» (ст..17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів. Після закінчення відпустки за бажанням жінки їй надається відпустка по догляду за дитиною до трирічного віку та додаткова неоплачувана до шестирічного віку. Час цих відпусток зараховується у загальний стаж та стаж за професією (ст. 181 КЗпП).

Відповідно до Закону України «Про відпустки» (ст.19) жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років за її бажанням надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів.

3. Охорона праці неповнолітніх

Згідно Конституції України (ст. 43 ) та закону України «Про охорону праці» забороняється застосування праці неповнолітніх на важких робота і на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Граничні норми піднімання і переміщення вантажів затверджені МОЗ України від 22. 03 1996 р. № 59 становлять:

Вік — 14 р. юнаки 5 кг, дівчата 2,5 кг;

Вік — 15 р. юнаки 12 кг, дівчата 6 кг;

Вік — 16 р. юнаки 14 кг, дівчата 7 кг;

Вік — 17 р. юнаки 16 кг, дівчата 8 кг;

Залучення неповнолітніх до роботи у нічний час (22.00 до 6.00) не допускається, і до надурочних робіт та у вихідні дні (ст.192 КЗпП). Усі особи молодші 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення віку 21 р. підлягають щорічному медичному огляду (ст. 191 КЗпП)

Робочий час у віці 16-18 років — 36 год. на тиждень;

Робочий час у віці 15-16 років — 24 год. на тиждень (ст.194 КЗпП).

Відпустка — календарний місяць у літній період (ст. 195 КЗпП).

Звільнення з роботи з ініціативи власника, крім дотримання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії у справах неповнолітніх (ст. 148 КЗпП)

Питання для самоперевірки

1. Зробити перелік нормативних документів, які регламен­тують пільги для жінок і неповнолітніх

2. Норми вантажів для переміщення жінкам і неповнолітнім.

3. Як нормується робочий час для жінок і неповнолітніх?

4. Якими пільгами користуються жінки, які мають дітей віком до 15 років?

Тема 1.8. Аналіз, прогнозування та профілактика виробничого травматизму

План

1. Методи аналізу виробничого травматизму.

2. Профілактика виробничого травматизму.

Література:[2] с.89-92;

[3] с. 71-79; [4] с. 80-84.

1. Методи аналізу виробничого травматизму

Аналіз виробничого травматизму дозволяє виявити причини та встановити закономірності їх виникнення. Єдиної кла­сифікації не існує. В. О. Ачин запропонував поділити методи аналізу на дві групи:

Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н-1.

Груповий метод полягає у групуванні нещасних випадків за однорідними ознаками: професія, характер роботи, вік та стаж працівника, характером одержаних травм, джерелами травмування, днями тижня та годинами зміни.

Топографічний метод ґрунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки.

Монографічний метод полягає в детальномуобстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця прийомів праці.

Метод анкетування. Розробляються анкети для працівників. На підставі анкетних данихрозробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків. Цим методом встановлюють, в основному, причини психофізіологічного характеру.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом.

Метод експертних оцінок базується на експертних висновках умов праці, на виявленні відповідності технологіч­ного устаткування.

2. Профілактика виробничого травматизму

Профілактика виробничого травматизму проводиться такими заходами:

— навчання працівників безпечних прийомів праці;

— використання наглядної агітації;

— систематичний контроль за дотриманням правил безпеки працівниками;

— роз’яснювальна робота членами комісії з охорони праці.

Знаки безпеки праці поділяються на чотири групи:

— заборонні;

— попереджувальні;

— припису вальні;

— вказівні.

Основне змістовне значення кольорів безпеки
та його контрастний колір

Колір безпеки	Основне змістовне значення кольору безпеки	Контрастний колір
Червоний	Заборона, пожежна техніка	Білий
Жовтий	Можлива небезпека	Чорний
Синій	Припис, інформація	Білий

Питання для самоперевірки

1. Як здійснюється розслідування та облік нещасних випадків на виробництві?

2. Як здійснюється розслідування групових і смертельних нещасних випадків на виробництві?

3. Які існують методи аналізу виробничого травматизму на виробництві? В чому їх суть?

4. Які основні причини виробничого травматизму?

5. Які кольори та знаки безпеки використовуються на виробництві?

6. Як класифікуються нещасні випадки?

Розділ 2. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ

ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ

Тема 2.1. Загальні положення в галузі гігієни праці

План

1. Законодавство в галузі гігієни праці.

2. Гігієнічна класифікація праці:

— 1 клас — оптимальні умови праці;

— 2 клас — допустимі умови праці;

— З клас — шкідливі умови праці;

— 4 клас — небезпечні умови праці (екстремальні)

3. Атестація робочих місць.

Література:[2] с.194-201;

[3] с. 85-90; [4] с. 91-97.

1. Законодавство в галузі гігієни праці

Гігієна праці — це галузь практичної і наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників у його обумовленості умовами праці і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

В системі законодавства щодо гігієни праці ключове місце займає Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Положення, що мають пряме відношення до захисту здоров'я робітників та службовців найбільш повно висвітлені в ст. 7 «Обов'язки підприємств, установ та організацій». Ця стаття передбачає розробку та здійснення адміністрацією підприємств санітарних та протиепідемічних заходів; здійснення у необхідних випадках лабораторного контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих чинників виробничого середовища; інформування органів та установ державної санепідеміологічної служби при надзвичайній події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування в установленому порядку працівникам і громадянам збитків, яких завдано їх здоров'ю в результаті порушення санітарного законодавства.

Відповідно до вищезазначеного Закону забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

— гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних чинників навколишнього та виробничого середовища;

— державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об'єктів обумовлених ними небезпечних чинників на відповідність вимогам санітарних норм;

— включенням вимог безпеки щодо здоров'я та життя в державні стандарти та іншу нормативно-технічну документацію;

— ліцензуванням видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей;

— пред'явленням гігієнічно обгрунтованих вимог проектування, будівництва, розробки виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій; до житлових та виробничих приміщень, територій, діючих засобів виробництва та технологій тощо;

У системі заходів із забезпечення безпеки праці важливе місце займають заходи щодо запобіжного і поточного санітарних наглядів. На етапі запобіжного санітарного нагляду можна досягти значного покращення умов і безпеки праці шляхом заборони виробництва і використання на підприємствах усіх форм власності високотоксичних речовин та матеріалів, недосконалого з гігієнічної та ергономічної точок зору обладнання та технологічних процесів, впровадження найбільш досконалих процесів, виробничого устаткування, засобів захисту.

Поточний санітарний нагляд полягає у контролі за дотриманням чинних санітарних правил та норм при експлуатації різних об'єктів, у тому числі і промислових підприємств.

Державний санітарний нагляд (запобіжний і поточний) здійснюють установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоров'я України.

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих чинників.

2. Гігієнічна класифікація умов праці

Умови праці розподіляються за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та виражених змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені.

1 клас — оптимальні умови праці — такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас — допустимі умови — характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.

3 клас — шкідливі умови праці — характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство.

4 клас — небезпечні (екстремальні) умови праці, що
характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв загрозу для життя.

Визначення загальної оцінки умов праці базується на диференційованому аналізі визначення умов праці для окремих чинників виробничого середовища і трудового процесу. До чинників виробничого середовища належать: параметри мікроклімату; вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони; рівень шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку.

3. Атестація робочих місць

Атестація робочих місць за умовами праці — комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу що впливають на здоров’я і працездатність працівників. Вона передбачає виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Тема 2.2. Мікроклімат виробничих приміщень

План

1. Параметри мікроклімату та їх вплив на організм людини.

2. Нормування параметрів мікроклімату.

3. Визначення параметрів мікроклімату.

4. Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

Література:[2] с.101-109;

[3] с. 90-95; [4] с. 97-102.

1. Параметри мікроклімату та їх вплив на організм людини

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визна­чаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення.

Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називається терморегуляцією.

Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість викликає висихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35°С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання.

Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму і можуть викликати простудні захворювання.

2. Нормування параметрів мікроклімату

Основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3. 3. 6.042-99 та ГОСТ 12. 1. 005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони — визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференціальна оцінка оптимальних та допустимих умов в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочого місця.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють параметри при яких у працівника зберігається висока працездатність.

Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату при яких не виникає ушкодження або порушення стану здоров’я, але може спостерігатися погіршення самопочуття та зниження рівня працездатності. Нормуються параметри мікроклімату в залежності від пори року і категорії роботи. Для робіт І-ІІ категорії встановлені параметри мікроклімату:

Температура повітря — 18-20^оС;

Відносна вологість повітря — 40-60%;

Швидкість руху повітря — 0,1-0,4 м / сек.

3. Визначення параметрів мікроклімату

Для визначення відповідності повітряного середовища приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Температуру повітря вимірюють ртутним чи спиртовим термометром. Для неперервної реєстрації температури повітря застосовують самозаписувальні прилади — термографи.

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що міститься в даний час в 1м³ повітря. до максимально можливого його вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті та чашкові анемометри.

Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів.

Для вимірювання інтенсивності теплового випромінювання використовують актинометри і спеціальні радіометри.

4. Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату

Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та інші.

Удосконалення технологічних процесів та устаткування.

Раціональне розміщення технологічного устаткування.

Автоматизація та дистанційне керування технологічними процесами.

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціонування повітря.

Раціоналізація режиму праці та відпочинку.

Використання засобів індивідуального захисту.

Тема 2.3. Повітрообмін виробничих приміщень.
Системи опалення

План

1. Призначення та класифікація систем вентиляції.

2. Природна вентиляція.

3. Штучна вентиляція.

4. Кондиціонування повітря.

5. Системи опалення.

Література:[2] с.118-129;

[4] с. 101-114

1. Призначення та класифікація систем вентиляції

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення виробничих приміщень метеорологічних умов, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

— за способом переміщення повітря — природна, штучна та суміщена;

— за принципом роботи — припливна, витяжна, припливно-витяжна;

— за місцем дії — місцева, загальна, комбінована.

2. Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається внаслідок теплового та вітрового напорів. Вона може бути організована і неорганізована.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а також вона здійснюється через відкриті вікна, кватирки. фрамуги.

Неорганізована вентиляція включає інфільтрація — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях тощо.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік у тому, що повітря надходить у приміщення не очищене, а видалене повітря не очищається і забруднює довкілля.

3. Штучна вентиляція

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини перед викидом в атмосферу, обробляти припливне повітря і більш цілеспрямовано подавати його в робочу зону.

Механічна вентиляція може бути робочою, або аварійною. Робоча вентиляція може бути загально-обмінною, місцевою чи комбінованою.

Загально-обмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у виробничому приміщенні. Загально обмінна вентиляція може бути припливною, витяжною та припливно-витяжною.

Припливна загально-обмінна вентиляція забезпечує подачу чистого зовнішнього повітря у приміщення. Цей вид вентиляції застосовується у приміщеннях із значним тепловиділенням та низькою концентрацією шкідливих речовин.

Витяжна загально-обмінна вентиляція застосовується у виробничих приміщеннях, в яких відсутні шкідливі речовини, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях.

Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше 1 м над гребенем даху.

Припливно-витяжна загально-обмінна вентиляці я застосовується у приміщеннях яких необхідно забезпечити підвищений та надійний повітрообмін. В системі повітрообміну можливе використання не лише зовнішнього повітря. Але й повітря приміщення після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодну пору року для економії тепла.

4. Кондиціонування повітря

Кондиціонування повітря — це створення та автоматичне підтримання в приміщенні заданих або таких, що змінюються за певною програмою метеорологічних умов, які є найбільш сприятливими для працівників та нормального протікання технологічного процесу.Кондиціонування повітря може бути повним та неповним. Повне кондиціонування повітря передбачає регулювання температури, вологості, швидкості руху повітря, а також можливе його додаткове оброблення (очищення від пилу, дезодорація, озонування). При неповному регулюється лише частина параметрів.

Кондиціонування повітря здійснюється кондиціонерами, які поділяються на центральні та місцеві. Центральні кондиціонери призначені для великих за розмірами приміщень, вони складаються з трьох частин: відділення змішування повітря, промивної камери та відділення другого промивання. Місцеві кондиціонери використовуються у малих приміщеннях і працюють на зовнішньому повітрі за, так званою, припливною схемою.

Дата добавления: 2014-12-16