Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Причини виникнення пожеж




Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємстві важливо знати основні причини пожеж. На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж на виробництві є:

-необережне поводження з вогнем;

- незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації;

- порушення режимів технологічних процесів;

- несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;

- невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Дуже часто пожежі на виробництві спричинені необережним поводженням з вогнем. Під цим. як правило, розуміють паління в недозволених місцях та виконання так званих вогневих робіт. Вогневим и роботами вважають виробничі операції, пов'язані з використанням відкритого вогню, іскроутворенням та нагріванням деталей, устаткування, конструкцій до температур, що здатні викликати займання горючих речовин і матеріалів, парів легкозаймистих рідин. До вогневих робіт належать: газо-та електрозварювання, бензино- та газорізання, паяльні роботи, варіння бітуму та смоли, механічна обробка металу з утворенням іскор.

Відповідальність за заходи пожежної безпеки при проведенні зварювальних та інших вогневих робіт покладається на керівників дільниць, цехів, підприємств.

Місця для проведення вогневих робіт можуть бути постійними і тимчасовими. Постійні місця визначаються наказом керівника підприємства, а тимчасові — письмовим дозволом керівника підрозділу.

Виконавці робіт (електрозварювальники, газозварювальники, газорізальники, паяльники, бензорізальники та ін.) повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки відповідальними особами.

Місця проведення вогневих робіт повинні бути вільними від горючих матеріалів у радіусі не менше 5 м. Для газового зварювання застосовують такі речовини, як ацетилен, метан, пари бензин)' та гасу, що збільшує небезпеку пожежі та вибуху. Карбід кальцію слід зберігати на стелажах у закритих барабанах у сухому добре провітрюваному наземному приміщенні. Нижня полиця стелажа повинна розташовуватися на висоті 20 см від підлоги, щоб запобігти затопленню карбіду кальцію водою.

Перед проведенням тимчасових вогневих робіт розробляються заходи пожежної безпеки, сповіщається пожежна охорона, призначаються особи, відповідальні за забезпечення пожежної безпеки і після цього видається підписаний наряд — допуск на проведення робіт. Такий дозвіл дається на одну зміну. Після закінчення вогневих робіт зварювальник зобов'язаний оглянути місце роботи, полити водою горючі, конструкції. Місце проведення робіт необхідно неодноразово перевірити протягом 2 годин після їх закінчення. Перед зварюванням ємкості, в яких зберігалося рідке пальне, горючі гази, слід очистити, промити гарячою водою з каустичною содою, пропарити, просушити, провентилювати, зробити аналіз повітря.

Пожежі через виникнення коротких замикань, перевантаження електродвигунів, освітлювальних та силових мереж внаслідок великих місцевих опорів, роботу несправних або залишених без нагляду електронагрівальних приладів складають більше 25% всіх випадків. Короткі замикання виникають внаслідок неправильного монтажу або експлуатації електроустановок, старіння або пошкодження ізоляції. Струм короткого замикання залежить від потужності джерела струму, відстані від джерела струму до місця замикання та виду замикання. Великі струми замикання викликають іскріння та нагрівання струмопровідних частин до високої температури, що супроводжується займанням ізоляції провідників та горючих будівельних конструкцій, котрі знаходяться поряд. Струмові перевантаження виникають при ввімкненні до мережі додаткових споживачів струму або при зниженні напруги в мережі. Тривале перевантаження призводить до нагрівання провідників, що може викликати їх займання.

Збільшення місцевих перехідних опорів виникає внаслідок окислення або недостатньо щільного з'єднання контактів електричних машин. Іскріння, що виникає при цьому, може ініціювати пожежу. Для запобігання пожежі від великих перехідних опорів мідні проводи та кабелі з'єднують скручуванням жил, а потім спаюють їх оловом без застосування кислоти. Алюмінієві кабелі з'єднують гільзами Вибір конструкції електроустановок, а також матеріалів, з котрих вони виготовлені, вибір площі перерізу та ізоляції провідників і кабелів залежить від ступеня організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.Згідно діючого законодавства відповідальність за утримання промислового підприємства у належному протипожежному стані покладається безпосередньо на керівника (власника).

4. Загальні принципи організації пожежної безпеки

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб. Власник підприємстві зобов’язаний:

— організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки;

— утримувати в справному стані засоби пожежного зв’язку, пожежну техніку, засоби пожежегасіння;

— здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;

— визначати обов’язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки.

Якщо на підприємстві працює 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу можуть створюватися пожежно-технічні комісії (ПТК). До складу комісії входять працівники керівного складу підприємства. Крім ПТК створюються добровільні пожежні дружини (ДПД). До складу ДПД входять робітники чоловічої статі не молодші 18 років. Вони повинні слідкувати за справністю засобів пожежегасіння, правилами зберігання ЛЗР і ГР. Згідно Закону України «Про пожежну безпеку» за роботу в ДПД надається додатково 5 оплачених днів до відпустки.

 

Тема 4.2. Термінологія в пожежній безпеці

План

1. Теоретичні основи процесу горіння.

2. Різновидності горіння.

3. Показники пожежної і вибухонебезпечності речовин та матеріалів.

 

Література: [2] с.276-278;

[3] с.252-262; [4] c.265-270.

1. Теоретичні основи процесу горіння

Горіння — це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникнення полум’я. Для виникнення горіння потрібна наявність горючої речовини, окисника та джерела запалювання.

Розрізняють наступні види горіння: вибух, детонація, спалах. займання, самозаймання, само спалахування і тління.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну руйнівну роботу.

Детонація — це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду.

Спалах — короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об’єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини, що супроводжується видимим випромінюванням, але без ударної хвилі.

Займання — початок горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування — займання, що супроводжується появою полум’я.

Самозаймання — початок горіння внаслідок само ініційованих екзотермічних процесів. Воно може бути мікробіологічне і хімічне.

Самоспалахування — самозаймання, що супроводжується появою полум’я.

Здатність самозайматися речовин та матеріалів необхідно враховувати під розроблення заходів пожежної профілактики при їх зберіганні, транспортуванні, термообробці і виконанні технологічних операцій.

3. Показники пожежо-вибухонебезпечності речовин

та матеріалів

Відповідно до ГОСТ 12. 1. 044-89 оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу).

За горючістю речовини та матеріали поділяють на три групи: негорючі, важкогорючі, горючі.

Негорючі — це речовини та матеріали не здатні горіти в повітрі нормального складу. Це переважно неорганічні матеріали, металеві, гіпсові, цегляні конструкції та інше.

Важкогорючі — це речовини та матеріали здатні до займання в повітрі нормального складу від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать асфальтобетон, пресовані деревۥяні плити та інше.

Горюч і — це речовини та матеріали здатні до займання в повітрі нормального складу від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто ті, які займаються від джерела запалювання незначної енергії без попереднього нагрівання (папір, целюлоза та ін.)та важко займисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання (пресований картон, рубероїд та інше).

Температура спалаху — найменша температура речовини, за якої над її поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалах, але її швидкість не достатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

— легкозаймисті рідини (ЛЗР), які мають температуру спалаху що не перевищує 61оС у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).

— горючі рідини (ГР) які мають температуру спалаху що не перевищує 61оС у закритому тиглі або 66оС у відкритому(мінеральні мастила, мазут та інші).

Тема 4.3. Засоби і способи гасіння пожеж

 

План

1. Способи припинення горіння:

- охолодження горючих речовин;

- ізоляція горючих речовин;

- розбавлення повітря чи горючих речовин;

- хімічне гальмування.

2. Основні вогнегасні речовини:

- вода;;

- інертні та негорючі гази;

- вогнегасні порошки.

3. Установки та засоби гасіння пожеж:

- стаціонарні;

- пересувні;

- первинні.

Літератур а [2] с.322-328;

[3] с. 278-288; [4] c. 286-306.

 

1. Способи припинення горіння

Єчотири основні способи припинення процесу горіння:

а) охолодження горючих речовин або зони горіння:

— суцільними струменями води;

— розпиленими струменями води;

— перемішуванням горючих речовин

б) ізоляції горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння:

—шаром піни;

—шаром продуктів вибуху вибухових речовин;

—утворенням розрив

—вогнегасними смугами

в) розбавлення повітря чи горючих речовин:

—тонко розпиленими струменями води;

—газоводяними струменями;

—негорючими газами чи водяною парою;

—водою (для горючих та легкозаймистих гідрофільних рідин);

г) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння:

—вогнегасними порошками;

—галогеновуглеводнями.

Зазвичай механізм гасіння пожежі має комбінований характер, при якому мають місце одночасно кілька способів припинення процесу горіння.

Речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами. Вони повинні володіти високим ефектом гасіння при відносно малій їх витраті, бути дешевими, безпечними при застосуванні, не заподіювати шкоди матеріалам, предметам та навколишньому середовищу. Речовини, що найбільш повно відповідають вищезазначеним вимогам, а відтак належать до основних вогнегасних речовин є: вода (в різних видах), піна, інертні та негорючі гази, галогенопохідні вуглеводнів, спеціальні порошки, пісок. Ці речовини здійснюють, зазвичай, комбіновану дію на процес горіння. Так, вода охолоджує та ізолює (або розбавляє) джерело горіння; піна здійснює ізолювальну та охолоджувальну дію; порошки можуть інгібувати процес горіння та Ізолювати тверді горючі речовини від зони полум'я. Однак для будь-якої вогнегасної речовини характерна основна (домінуюча) дія. Наприклад, вода здійснює, в основному, охолоджувальну дію на процес горіння, піна — ізолювальну, інертні та негорючі гази — розбавлювальну, галогеновуглеводні та порошки — інгібувальну. Розглянемо детальніше основні вогнегасні речовини.

2. Основні вогнегасні речовини

Вода —найбільш розповсюджена, дешева та легкодоступна вогнегасна речовина. Потрапляючи в зону горіння, вона інтенсивно охолоджує речовини, що горять (теплопровідність води —- 4,19'Дж/кг), збиває своєю масою полум'я, змочує поверхню горючої речовини та, утворюючи водяну плівку, перешкоджає надходженню до неї кисню з повітря. Пара, що утворилася розбавляє повітря, знижуючи тим самим концентрацію кисню (1 л води при випаровуванні утворює 1725 л пари). Для підвищення ефекту змочування та підвищення проникної здатності іноді у воду додають спеціальні добавки (наприклад, поверхнево-активні речовини). Для гасіння пожежі вода може застосовуватись у різних видах: компактними струменями; розпиленою та тонкорозпиленою, як водяна пара.

Вода у виді компактних струменів використовується для гасіння пожеж, що вже сильно розвинулись; пожеж на висоті; коли необхідно подати воду на великі відстані (до 50—70 м) чи надати їй значної ударної сили для відриву полум'я від матеріал)', що горить; для створення водяних завіс та охолодження об'єктів, знаходяться поруч з осередком пожежі. Такий спосіб гасіння пожеж є простим розповсюдженим, однак характеризується значними витратами води.

Розпиленими та тонкорозпиленими (краплинами менше 100 мкм) струмені води ефективно гасять тверді речовини і матеріали, горючі та навіть легкозаймисті рідини При такому гасінні пожеж значно зменшуються витрати води, зволожуються та псуються матеріали, осаджується дим, створюються найбільш сприятливі умови для випаровування води, а відтак підвищення охолоджувальні ефекту (при випаровуванні 1 л води поглинається близько 22 • 105 Дж теплоти) розбавлення горючого середовища. Гасіння розпиленою та тонкорозпиленою водою має низку переваг (в першу чергу зменшуються витрати води) і тому в останні знаходить все ширше застосування.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м3 та невеликих пожеж на відкритих майданчиках та устаткуванні. Пара зволожу матеріали та предмети, а також розбавляє повітря, знижуючи тим самим концентрацію кисню в зоні горіння. Вогнегасна концентрація водяної пари в повітрі становить приблизно 30—35% за об'ємом.

Слід зазначити, що як вогнегасна речовина, вода має також властивості, які обмежують область її застосування. Так, водою не можна гасити об'єкти, устаткування що знаходиться під напругою, оскільки вода є електропровідною. Вода вступає в хімічну реакцію з лужними, лужноземельними металами, їх карбідами в результаті чого виділяється значна кількість тепла та горючих газів, що може призвести до вибуху та збільшення пожежі. Не можна гасити водою легкозаймисті рідини, що мають меншу ніж у води густину (бензин, гас, толуол та ін.), оскільки вони спливають та продовжують горіти на поверхні води, збільшуючи тим самим осередок пожежі. По плівці ЛЗР, що розтеклася на поверхні води, пожежа може поширитись на значну відстань. Окрім того вода може викликати значне псування деяких матеріалів, тому її не можна використовувати для гасіння цінного устаткування, бібліотек, музеїв і т. п.

Піна широко застосовується для гасіння легкозаймистих рідин, її вогнегасна дія полягає в тому, що покриваючи поверхню речовини, яка горить, вона обмежує доступ горючих газів та парів у зону горіння, ізолює речовину від зони горіння та охолоджує найбільш нагрітий верхній шар речовини. Для неперервного подавання піни при гасінні великих пожеж застосовуються спеціальні піноутворювальні апарати — стволи повітряно-пінні (СПП), піногенератори (ГПС). На практиці застосовують два види піни: хімічну (вогнегасники) та повітряно-механічну.

Хімічна піна отримується при взаємодії лужного та кислотного розчинів у присутності піноутворювача. Така піна складається із 80% вуглекислого газу, 19,7% води та 0,3% піноутворювальної речовини, її густина становить близько 0,2 г/смЗ, кратність 5 (відношення об'єму піни до об'єму розчину, з якого вона утворена), стійкість до 40 хвилин. У зв'язку з високою вартістю компонентів, складністю отримання та організації пожежогасіння застосування хімічної піни в теперішній час обмежується.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води та піноутворювача. Частки цих компонентів становлять відповідно 90%, 9,4—9,8% га 0,2— 0,6%.

Повітряно-механічна піна буває низької кратності (до 10), середньої '10—200) та високої (більше 200). Її стійкість залежить від піноутворювача й становить 20 хвилин, але зі збільшенням кратності вона зменшується.

Інертні та негорючі гази, головним чином, вуглекислий газ та азот, знижують концентрацію кисню в осередку пожежі та гальмують інтенсивність горіння. Вогнегасна концентрація цих газів при гасінні пожежі в закритому приміщенні становить 30—35% до об'єму приміщення. Інертні та негорючі гази застосовуються, як правило, для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих речовин та матеріалів, устаткування під напругою, а також у випадках, коли застосування води чи піни не дає дієвого ефекту чи воно є небажаним з огляду на значні збитки (в музеях, картинних галереях, архівах, приміщеннях з комп'ютерною технікою тощо).

Найбільший ефект досягається при гасінні інертними та негорючими газами пожеж у замкнутих об'ємах, однак при цьому необхідно враховувати можливість токсичної дії на людей вуглекислого газу.

Вогнегасна дія галогеновуглеводнів (хладонів) полягає у хімічному гальмуванні реакцій горіння, шляхом розривання ланцюгових реакцій окиснення, тому їх називають інгібіторами або антикаталізаторами. В порівнянні з вуглекислим газом вони є більш ефективними та завдяки змочуванню можуть застосовуватись для гасіння тліючих речовин та матеріалів. Нижче наведено деякі галогенопохідні вуглеводнів та їх вогнегасні концентрації у відсотках за об'ємом: бромистий метилен — 2,4%; йодистий метилен 2,7%; тетрафтор-диброметан — 7,5%; бромистий етил — 8,6%; дихлормонофторметан —9,5%. До недоліків галогеновуглеводнів можна віднести їх високу корозійну активність, токсичність та вартість. При використанні галогеновуглеводнів для гасіння пожежі необхідно дотримуватись правил безпеки. Зокрема, приведення в дію хладонових установок пожежогасіння допускається лише після евакуації людей з приміщення.

Вогнегасні порошки являють собою дрібно подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що протидіють злежуванню та утворенню грудок. Вони характеризуються високою вогнегасною спроможністю та універсальністю щодо сфери застосування. Вогнегасні порошки можна використовувати для різноманітних способів пожежогасіння, в тому числі для інгібування та подавлена горіння вибухом. Розрізняють порошки загального та спеціального призначення. Основним компонентом порошк а ПСБ є бікарбонат натрію (технічна сода); ДФ — діамоній фосфат; ПС — карбонат натрію; СН — сілікогель, насичений хладоном.

Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі. В табл.1.наведена класифікація пожеж відповідно до міжнародного стандарту ISO № 3941-77 та ГОСТ 27331 -87, а також рекомендовані вогнегасні речовини.

3. Установки та засоби для гасіння пожеж

Всі установки та засоби, що застосовуються для гасіння пожеж підрозділяються на стаціонарні, пересувні та первинні.

Стаціонарні установки пожежогасіння являють собою апарати, трубопроводи та обладнання, які встановлені на постійних місцях І призначені для подачі вогнегасних речовин до місць займання. Такі установки поділяються на автоматичні І напівавто­матичні та ручні. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем) або спонукальним пристроєм, а інші — людиною. Зараз найбільш широко застосовуються автоматичні установки пожежогасіння, які призначені: для виявлення осередку пожежі; забезпечення подачі та випуску вогнегасної речовини приміщення; оповіщення про пожежу. Як вогнегасна речовина в стаціонарних установках пожежогасіння застосовується вода, піна, порошки, газові та аерозольні вогнегасні речовини. Досить часто для захисту пожежонебезпечних об'єктів використовують спринклерні та дренчерні установки гасіння пожеж водою. У спрощеному вигляді спринклерна установка водяного пожежогасіння містить: джерело водопостачання; водоживильники для подачі води. Схема, що пояснює принцип дії автоматичної установки пожежогасіння; 1 — ємкість для зберігання вогнегасної речовини; 2 — обладнання для подачі речовини; З — пристрій вмикання подачі речовини та системи оповіщення про пожежу; 4 — пристрій виявлення пожежі (давач); 5 — пристрій випуску вогнегасної речовини; б — осередок займання; 7 — система оповіщення про пожежу. відповідним напором; мережу відповідних труб 4 для транспортування води до зрошувачів; зрошувачі 5 для випуску та подачі води до місця виникнення пожежі. В трубах знаходиться вода під тиском, однак її витік при нормальних умовах неможливий, оскільки спринклерні зрошувачі закриті легкоплавким замком 4. При підвищенні температури до відповідного значення сплав замка розплавляється і останній випадає із зрошувача разом з важелями 5 та клапаном 2, що закривав вихід води. Тоді струмінь води подається під тиском у зрошувач і, вдаряючись у розетку 1, розбризкується на значній площі. До трубопроводу спринклер прикріпляється штуцером 3. Як тільки відкривається хоча б один спринклер, то відразу автоматично подається сигнал тривоги пристроям оповіщення , яка утримується дужками 2 При звичайних умовах із водопровідних труб із дренчерними і зрошувачами закритий запірним клапаном І вузла керування, який у випадку пожежі! відкривається автоматично

Схема спринклерної установки (від автоматичних пожежних сповіщувачів, спонукальної системи з легкоплавкими замками, технологічних подавачів чи вручну (дистанційний або місцевий пуск). При цьому відразу вода подається і через клапан 2. дренчерні зрошувачі в захищене приміщення, у якому виникла пожежа.

Одночасно через оповіщувачі подається сигнал тривоги.

Слід зазначити, що вже розроблені і успішно застосовуються принципово нові стаціонарні засоби пожежогасіння, а саме модульні установки пожежогасіння — не трубопровідні автоматичні установки пожежогасіння, які передбачають розміщення ємкості з вогнегасною речовиною та пусковим пристроєм безпосередньо в захищуваному приміщенні. До них належать зокрема малогабаритні модульні автоматичні установки пожежогасіння типу ПУМА-12П із зарядом вогнегасного порошку (об'єм до 50 м3) та імпульсний самоспрацьовуваний порошковий модуль "Буран". Останній являє собою металеву півсферу, заповнену вогнегасним порошком (2 кг). При досягненні температури в зоні його встановлення 85—900оС відбувається імпульсний викид вогнегасного порошку і ліквідація займанню. До засобів пожежогасіння належать вогнегасники, пожежний інвентар (бочки з водою, пожежні відра, ящики з піском, совкові лопати, покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Як правило, пожежний інвентар та інструменти, а також вогнегасники розмішуються на спеціальних пожежних щитах (стендах). Такі шити (стенди) встановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2.На видних місцях об'єкта встановлюють відповідні знаки, що вказують місце знаходження пожежного щита (стенда) чи вогнегасника.

Досить часто, як первинні засоби пожежогасіння використовують вогнегасники, які характеризуються високою вогнегасною спроможністю та значною швидкодією. За способом транспортування вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об'ємом корпуса 1- 10 л; загальна вага не більше 20 кг), та пересувні (об'ємом корпуса більше 25 л на спеціальних пристроях з колесами). Вибір виду вогнегасника обумовлюється розмірами можливих осередків пожеж.

Хімічно-пінні вогнегасники призначені для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, а також твердих горючих речовин та матеріалів. Вогнегасник ВХП-10 складається з трьох основних елементів: металевого корпуса / об'ємом 10 л, що герметично закритий кришкою; поліетиленова склянка 2 та запірно-пускового пристрою 3. В корпусі вогнегасника знаходиться лужна частина заряду, а в склянці — кислотна. Для приведення вогнегасника в дію необхідно повернути важіль запірно-пускового пристрою на 180°, перевернути вогнегасник вверх дном і направити струмінь піни в осередок пожежі. При повертанні важеля 4 піднімається клапан 5, що закриває стакан, а при наступному перевертанні вогнегасника кислотна частина заряду виливається зі склянки і вступає в реакцію з лужною частиною. В результаті реакції утворюється значна кількість вуглекислого газу, який інтенсивно перемішує рідину, утворюючи при цьому піну. Завдяки надлишковому тиску СО2 через отвір у корпус, (сприск) викидається струмінь хімічної піни на віддаль 6—8 м. Необхідно зазначити, що на сьогодні в Україні хімічно-пінний вогнегасник ВХП-10 не сертифікований і промисловістю не випускається.

Повітряно-пінні вогнегасники (ВПП-5; ВПП-Ю; ВПП-100) мають ту ж область застосування що хімічно-пінні Юна відміну від хімічної, повітряно-механічна піна не викликає корозію, більш екологічна, однак має меншу стійкість (швидко розкладається). Зарядом вогнегасника ВПГНО є 6% водний розчин піноутворювача, що знаходиться в корпусі. Надлишковий тиск, завдяки якому водний розчин піноутворювача виходить (викидається) із корпуса вогнегасника через сифонну трубку створюється вуглекислотою, яка у зрідженому стані знаходиться в балончику. Повітряно-механічна піна утворюється в дифузорі, де розчин, що виходить із корпуса змішується з повітрям. Для приведення вогнегасника в дію необхідно, направивши на осередок вогню дифузор, натиснути на пусковий важіль. При цьому з'єднаний з важелем шток з голкою опускається й проколює мембрану балончика.

Пінні вогнегасники (хімічно-пінні та повітряно-пінні) не можна застосовувати для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою, а також лужних, лужноземельних металів та їх карбідів, оскільки до складу піни входить вода. Вуглекислотні вогнегасники (ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8, ВВ-25, ВВ-80) застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих речовин та матеріалів, електропроводок, що знаходяться під напругою до 1000 В, а також цінних предметів.

У вогнегаснику ВВ-2 вуглекислота знаходиться в товстостінному металевому балоні в зрідженому стані. При відкриванні вентиля вуглекислота під тиском виходить у дифузор, де в результаті різкого розширення (в 500 разів за об'ємом) та швидкого випаровування утворюється снігоподібна маса з температурою близько - 70 °С. Вогнегасна дія вуглекислого газу основана на зниженні концентрації кисню в зоні горіння та охолодженні об'єкта, що горить.

Вуглекислотні вогнегасники необхідно оберігати від нагрівання (наприклад сонячними променями чи приладами опалення), оскільки при цьому значно підвищується тиск у балоні, в результаті чого може спрацювати запобіжний клапан. Так при температурі 20 °С робочий тиск у балоні становить 6 МПа (60 кг/смЗ), а при температурі 50 °С — 18 МПа.

Вуглекислотні вогнегасники не можна використовувати для гасіння гідрофільних ЛЗР (спирти, ацетон тощо), у яких СО2 добре розчиняється, лужних та лужноземельних металів, тліючих речовин (відсутнє змочування), а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси та ін.).

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ВАХ. ВХ-3, ВВБ-ЗА, ВХ-7) призначені для гасіння електроустановок під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих та рідких речовин, за винятком лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, а також речовин, що здатні горіти без доступу повітря. Як вогнегасна речовина у хладонових вогнегасниках використовуються галогеновуглеводні (бромистий етил, хладон 114В2, тетрафтордиброметан та ін.), які при виході з вогнегасника створюють струмінь із мілкодисперсних краплин. Тому, на відміну від вуглекислого газу, галоreновими можна гасити тліючі матеріали (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали). Крім того вони не замерзають при виході із запірно-пускового пристрою і вимагають створення значно меншого (0,9 МПа) тиску в балоні, що дозволяє використовувати тонкостінні балони, вага яких є невеликою.

Хладонові вогнегасники (рис. 4. г) являють собою циліндричні стальні тонкостінні балони, в горловини яких встановлені запірно-пускові пристрої. Для створення надлишкового тиску, завдяки якому вогнегасна речовина виходить із розпилювальної насадки, в балон закачують стиснуте повітря.

Порошкові вогнегасники (ВП-1, ВП-2(з), ВП-5, ВП-10, ВП-100) є універсальними і характеризуються широким діапазоном застосування. На відміну від інших видів вогнегасників ними можна гасити лужні та лужноземельні метали та їх карбіди та інші речовини і матеріли що можуть легко займатися і загорятися самі під дією природних факторів.

Питання для самоперевірки

1. Перелічіть основні причини виникнення пожеж і дайте їх коротку характеристику.

2. Що таке горіння, які є його види?

3 Як класифікуються вибухо- та пожежонебезпечні приміщення?

4. Перелічіть заходи т засоби утворення горючого середовища.

5. Дайте коротку характеристику вогнегасник речовин.

6. Які установки та засоби використовуються для гасіння пожеж?

7. Що являє собою протипожежне водопостачання, яким чином воно здійснюється?

8. Які є види пожежної охорони та завдання на них покладені?

9. Як і де здійснюється вивчення питань пожежної безпеки?

10. Які органи здійснюють пожежний нагляд їх права та обов’язки?

11. Що являє собою система протипожежного захисту?

12. Які умови необхідні для виникнення пожежі (горіння)?

13. Дайте характеристику вогнегасників та область їх застосування.

Список літератури

Основні законодавчі та нормативно-правові акти

1. Закон України «Про охорону праці».

2. Кодекс законів про працю України.

3. Закон України «Про пожежну безпеку».

4. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

5. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

6. НПАОП 0.00-4.09-07 «Типове положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві».

7. НПАОП 0.00-4.21-04 «Типове положення про службу охорони праці».Наказ Держнаглядохоронпраці від 15.11.2004. №255.

 

Основна література

1. Законодавство України про охорону праці. У 4-х томах. К.: Основа. 1995.

2. Жидецький В. Ц.. Джигирей В. С, Мельников А. В. Основи охорони праці. Підручник. — Вид. -е доп. — Львів: Афіша 2002. — 350 с.

3. Жидецький В. Ц.. Охорона праці користувачів комп'ютерів. Навчальний посібник. — Вид. 2-е. доп. — Львів: Афіша 2000.—176 с.

4. Жидецький В. Ц., Основи охорони праці. Підручник. — Вид.3 -е доп. — Львів: Афіша 2006. — 338 с.

5. Жидецький В. Ц., Жидецька М. Є. Перша допомога при нещасних випадках. Навчальний посібник К.: Основа, 2003. —136 с.

6. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці (розділ 4. Пожежна безпека) запитання, завдання, тести та відповіді. Навчальний посібник. — К.: Основа, 2003. — 152с.

7. Жидецький В. Ц. Кольори та знаки як засоби безпеки праці: запитання і відповіді, тести. Навчальний посібник. — Львів.: Видавництво УАД, 2005 — 84с.

8. Правила охорони праці для підприємств та організацій поліграфічної промисловості ДНАОП 1.9.40-1. 01-96. К.: 1999 —384 с.

10. Положення «Про розслідування та облік нещасних випадків, аварій та професійних захворювань на виробництві».

 


ЗМІСТ

Вступ. Загальні питання охорони праці............................................................. 3

Розділ 1. Правові та організаційні питання охорони праці....................... 5

Тема 1.1. Основні положення закону України «Про охорону праці».. 5

Тема 1.2. Державне управління охороною праці, державний нагляд та громадський контроль за станом охорони праці 10

Тема 1.3. Організація охорони праці...................................................... 12

Тема 1.4. Комісія з питань охорони праці на підприємстві................... 14

Тема 1.5. Навчання з питань охорони праці........................................... 15

Тема 1.6. Гарантії прав громадян на охорону праці.............................. 20

Тема 1.7. Організація праці жінок і неповнолітніх................................ 22

Тема 1.8. Аналіз, прогнозування та профілактика виробничого травматизму 25

Розділ 2. Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії............ 27

Тема 2.1. Загальні положення в галузі гігієни праці.............................. 27

Тема 2.2. Мікроклімат виробничих приміщень..................................... 30

Тема 2.3. Повітрообмін виробничих приміщень................................... 32

Тема 2.4. Освітлення виробничих приміщень....................................... 35

Тема 2.5. Захист від шуму та вібрації..................................................... 38

Тема 2.6. Влив електромагнітних полів на організм людини............... 41

Тема 2.7. Засоби захисту працівників..................................................... 47

Тема 2.8. Іонізуючі випромінювання. Інфразвук, ультразвук.............

Тема 2.9. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, виробничих та допоміжних приміщень 49

Тема 2.10. Перша допомога при нещасних випадках............................ 52

Розділ 3. Основи безпеки праці........................................................................ 55

Тема 3.1. Безпека виробничого устаткування і технологічного процесу 55

Тема 3.2. Електробезпека. Перша допомога при ураженні електричним струмом 57

Тема 3.3. Безпека при експлуатації систем під тиском.......................... 65

Тема 3.4. Заходи безпеки при переміщенні вантажів............................. 67

Розділ 4. Основи пожежної безпеки................................................................ 70

Тема 4.1. Організація роботи з пожежної безпеки................................. 70

Тема 4.2. Термінологія в пожежній безпеці........................................... 75

Тема 4.3. Засоби і способи пожежогасіння............................................. 77

 

Список літератури................................................................................................ 87

 
 


Здано до друку 15.08.2012. Формат 60´84/16.

Друк на різографі. Наклад 200.

 
 


Віддруковано в НВЕД УАД.

79008, м. Львів, пл. Митна, 1


ень,

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-16; Просмотров: 4201; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.139 сек.