Розвиток мовлення в дітей

І. Актуалізація опорних знань

План заняття

ПОРУШЕННЯ МОВЛЕННЯ, ПОВЕДІНКИ, СПІЛКУВАННЯ

РОЗВИВАЛЬНОГОНАВЧАННЯ ДІТЕЙ, ЩО МАЮТЬ

Мета: ознайомитися з видами порушень мовлення, виробити ре­комендації щодо роботи з такими дітьми; вивчити особливості поведін- кових порушень та ознаки аутичних рис особистості; з'ясувати завдан­ня педагога у роботі з такими дітьми.

Основні поняття: дислалія, афонія, ринолалія, дизартрія, заїкан­ня, алалія, афазія, загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ), фонети- ко-фонематичний недорозвиток (ФФН), дислексія, дисграфія, емоцій­но-вольова нестійкість, афективна збудливість, патологія потягів; ау­тизм.

1. Розвиток мовлення у дітей.

2.Особливості корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають

порушення мовлення.

3. Агресія, гіперактивність, злочинність неповнолітніх.

4.Можливості педагогічного впливу на дітей з поведінковими по­рушеннями.

5. Особливості індивідуального підходу до аутичної дитини.

У момент народження мозок людини являє собою досить незрілий орган, на формування якого потрібно не менше двадцяти двох місяців (з моменту зачаття), тобто дев'ять місяців вагітності і майже весь пер­ший рік життя. До трьох місяців дитина повинна виразно реагувати на такі зовнішні подразники, як звук брязкальця {повертає голову), мате­ринський голос (повертає голову і посміхається у відповідь на посміш­ку) і ін. Крім того, дитина сама намагається вимовляти деякі ізольовані звуки (частіше голосні, що не потребують складної роботи мовленнє­вого апарату). Якщо цього не відбувається, варто негайно звернутися до лікаря на предмет детального обстеження, куди входять такі про­цедури: загальний аналіз крові і сечі (на предмет загального стану організму), результати аналізу крові на фенілкетонурію, УЗІ головного мозку й ін.

До половини першого року життя дитина опановує вимовляння де­яких найбільш легких приголосних. До таких відносяться вибухові звуки (б, п, д). Приголосні вимовляються в сполученні з вже засвоєними го­лосними, але поки що це відбувається не осмислено.

Необхідно пам'ятати, що діти розвиваються по-різному. Буває, що

фізичний розвиток випереджає розумовий, і навпаки. Дитина, яка бага­то часу проводить у фізичних іграх, певно, опанує мовлення трохи піз­ніше. Крім того, дуже багато залежить і від умов життя маляти. Якщо йому приділяється багато уваги, якщо батьки з ним спілкуються, якщо словниковий запас батьків досить широкий, а слововживання правиль­не, то в переважній більшості випадків оволодіння мовленням відбува­ється швидко і без серйозних утруднень. Якщо ж однорічна дитина не сприймає мовлення на слух, не намагається вимовляти ізольованих звуків і звукосполучень, не розуміє простих висловлювань, то це вва­жається симптомом більш серйозних проблем.

Дитина починає самостійно будувати розгорнуті речення до трьох років, хоча не є патологією як занадто раннє мовлення (у півтора року), так і запізнене (але не пізніше чотирьох). При цьому необхідно пам'ята­ти, що через різні умови життя і виховання діти розвиваються по-різному. Тому основним критерієм оцінки мовленнєвого розвитку дитини є не продуктивна мовленнєва діяльність (побудова речень, активне го­воріння й ін.), а рецептивна (ступінь розуміння слів і їхніх значень). Менш говіркі діти надалі з більшою легкістю опановують навички пись­ма, ніж їх комунікабельні однолітки. Умови, в яких виховується дитина, також мають велике значення. Необхідно, щоб дитина з самого ранньо­го віку чула правильне мовлення, не зіпсоване імітацією нібито дитячої мовлення (сюсюкання, гаркавість). Незабаром дитина починає копіюва­ти ту манеру мовлення, яку вона чує частіше, і тому неправильне мов­лення дорослих призводить до порушень, що, не будучи серйозними, проте важко піддаються корекції. Крім правильності, необхідні ще ком­поненти - виразність, чіткість вимовляння і багаторазовість повторень.

Дата добавления: 2014-11-28