Малюнків і картин

Згідно з теорією психології художнє сприймання є ре­зультатом індивідуального розвитку особистості.

Під час слухання літературних творів дитина не бачить намальованих на сторінках книги подій, вона повинна їх уявити, спираючись на власний досвід. Від якості цього процесу залежить розуміння твору. Сприймання літера­турних і фольклорних творів на 2-му році життя має кон­кретний характер. Воно виникає за умови, що текст супро­воджує дії, які виконує дитина або розігрує дорослий за до­помогою іграшок. 2—4-річні діти, з переходом від ситуативного сприймання до узагальненого, поступово по­минають уявляти окремі образи, цілісні картини, епізоди, які складаються із взаємозв'язаних дій; розуміти не лише життєві, буденні ситуації, а й непередбачувані, оригіналь­ні повороти сюжету, вчаться «прогнозувати» поведінку ге­роїв, результати їх дій. їх цікавить результат дій персона­жі н, хвилює власна співучасть у тому, що відбувається.

На підставі психологічних досліджень сприймання дітьми казки (О. Запорожець, Д. Арановська, Т. Кондратович) було зроблено висновок, що розуміння її спирається ми безпосереднє емоційне ставлення до подій і героїв, не мас інтелектуального характеру і не послуговується розмірковуваннями. Воно виникає у процесі активного спів­переживання героям. Отже, виникаючи у свідомості і спираючись на уявлення, розуміння казки має подвійний характер. Дошкільники намагаються вникнути у сюжет, вплинути на події. При повторному прочитанні вони час­то просять пропустити епізоди, у яких улюбленим героям щось загрожує. Отже, діти займають позицію всередині твору, позиція слухача формується пізніше, приблизно у 7-річному віці.

Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естетичного розвитку. На першому рівні (3— 4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих пред­метів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», «тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлюва­ти елементарні естетичні якості, які роблять для неї карти­ну привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше — форму і композиційні прийоми. На третьому (6—7 років) — діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображуваних явищ, вловлюють внутрішню усвідомленість художнього образу.

Діти молодшого дошкільного віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього — 5-ти; старшого дошкільного віку — до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. То­му, добираючи картинки для розгляду дітьми, слід врахо­вувати, що багатопредметність гальмує процес сприйман­ня зображеного.

Тривалість розглядання картинки залежить від віку дитини: 3—4-річна зосереджується на ній 6 хв., 5—7-річ-на — до 12 хв. У цих часових межах доцільно демонструвати картинки дошкільнятам, оскільки триваліший показ знижуватиме гостроту сприймання і послаблюватиме розвивальний ефект.

Сприймання малюнка дошкільниками розвивається за такими етапами:

1) зміна ставлення дитини до малюнка як до відобра­ження дійсності;

2) формування вміння правильно співвідносити зображення з реальною дійсністю, бачити зображене на ньому;

3) удосконалення розуміння змісту малюнка.

Діти раннього віку та дошкільнята добре впізнають знайомі предмети і ситуації, однак ставляться до картин­ки інакше, ніж дорослі. Для дитини вона є повторенням дійсності, особливим її видом, а не відтворенням (зобра­женням) її. їй часто видається, що намальовані люди, предмети можуть мати ті самі ознаки, що й справжні. Ко­пи 3-річному малюкові показують картинку, де зображено спиною до нього людину, на запитання, «дев неї обличчя», піп обертає малюнок зворотною стороною, сподіваючись тим його побачити.

Може, наприклад, захищати намальоване козеня від намальованого вовка, дивуватися, чому намальовані на картині люди, які прямували до будинку, так і залишили­ся на своїх місцях.

Поступово діти з'ясовують, які ознаки предметів мо­жуть бути зображені, а які — ні, на власному досвіді пере­конуються, що з намальованими предметами не можна дія­ти так, як зі справжніми. Хоча малята, граючись, «їдять» намальоване яблуко, зі страхом поглядають на зображену псу, однак вони чудово розуміють, що це лише їх уява. То­му на пропозиції дорослого погратися намальованим м'ячиком, відігнати намальованого собаку, 4-річна дитина відповість відмовою: «Це ж картинка, це — намальоване».

Осмислення сюжетних картинок, розуміння зображе­них на них ситуацій та подій залежать від правильності сприймання і характеру зображеного сюжету: наскільки він складний, знайомий, доступний дитині. Про прості картинки вони розповідають досить детально, розглядаю­чи складні — перелічуватимуть постаті і предмети. Від складності малюнка залежить і його трактування. 3-річна дитина ще не може осмислити композицію з багатьма фігу­рами і предметами. Старші дошкільники вже спроможні послідовно і детально розглянути композиційно складні малюнки, пояснити їх, якщо сюжет не виходить за межі їх життєвого досвіду. Тому перед демонструванням якоїсь картинки доцільно спочатку провести бесіду, у якій фігу­руватимуть зображені на ній об'єкти. Адже ефективність сприймання зумовлюється досвідом дитини, її знанням зображених предметів.

Художній малюнок зображує знайомі предмети і події, передає певний емоційний стан персонажа. Дослідження засвідчили, що дитині складно сприйняти і зрозуміти по­чуття іншої людини за їхніми зовнішніми проявами, тому вона недостатньо усвідомлює переживання намальованого на картинці персонажа. Легше вона сприймає емоційний зміст, відтворений мімікою, ніж позами і жестами персо­нажів. Найлегше діти вловлюють міміку радості; вираз смутку і журби зрозуміти їм важче. Лише кожен другий старший дошкільник переймається емоційним змістом картинки й усвідомлює її сюжет. З огляду на це педагог по­винен навчити дітей зрозуміти виражальні засоби, які пе­редають емоційні переживання персонажів за допомогою міміки, жестів, поз: якщо герой невдоволений, зовнішнім виразом цього є відсутність усмішки, гнівний погляд, на­суплені брови тощо. Завдяки такому навчанню дитині стає зрозумілим зміст і емоційний характер картинки.

Певні труднощі постають перед дитиною, коли вона розглядає предмет, поданий на малюнку у перспективі. Віддалений об'єкт вона сприймає таким, що має малу ве­личину. Тому будинок на задньому плані їм видається іг­рашковим, бо він значно менший, ніж фігура людини на передньому плані.

Молодші дошкільники помилково сприймають на ма­люнку й зображення дій, рухів. У житті малюк звик мати справу з цілісною дією, в якій всі переходи від одного ета­пу до іншого мають певний зміст, разом забезпечують ре­зультат. На малюнку, однак, зображується лише певний момент дії, її відтінок. Цього достатньо для цілісного уяв­лення дорослого про дію, однак молодші дошкільнята не усвідомлюють це, вважають його лише одним із етапів дії, тому не зовсім адекватно сприймають зображене. Так, циркача, який стрибає через трапецію, сприймають не як стрибуна, а як людину, яка «висить у повітрі». Тому вихо­вателю слід дбати, щоб сюжетні картинки відповідали ві­ковим особливостям дітей, а також учити їх усвідомлюва­ти зміст зображеного на конкретних образах.

Помилки у сприйманні дошкільнятами малюнків зу­мовлені недостатньо розвиненими розумовими здібностя­ми, знаннями просторових відношень та ознак предметів. Для подолання цього потрібні різноманітні вправи під час проведення дидактичних ігор, конструювання, малю­вання.

Під час сприймання картинок їх приваблює насампе­ред святковість, барвистість — те, що подобається у деко­ративно оформлених іграшках і предметах. Це загострює естетичну сприйнятливість дошкільнят, робить їх чутли­вими до кольору і колориту, дає простір творчій уяві. 5— 7-річні діти, вибираючи найкрасивішу художню листівку, вже керуються не випадковими, а стійкими естетичними враженнями.

Дата добавления: 2014-12-16