У період дошкільного дитинства

Формування уяви

Творча діяльність не можлива без уяви, яку дошкіль­ники використовують постійно у різноманітних ситуаці­ях: граючись, розповідаючи казки, розмовляючи про своє майбутнє тощо.

Завдяки уяві дошкільник адаптується у соціумі, спіл­кується нарівні з дорослими. Як правило, він з довірою ставиться до образів своєї уяви.

Уява — процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.

Уява дитини розвивається поступово, з набуттям нею досвіду. Усі образи уяви, якими б вони не були, ґрунтують­ся на уявленнях і враженнях, які людина отримує у реаль­ному житті (Л. Виготський). Тому уява дитини в багатьох мшіадках є навіть багатшою, ніж уява дорослого. Іноді ди­тина, не маючи достатнього досвіду, по-своєму пояснює життєві явища, які дорослі сприймають як неочікувані й оригінальні відкриття її уяви. Насправді уява досягає сво-I і прілості у дорослому віці.

Особливості уяви дошкільника

У процесі набуття досвіду, з розвитком мислення про-і'игом дошкільного віку у розвитку уяви відбуваються • уттсві зміни. Вони не обмежуються удосконаленням ми-мшіільної і відтворювальної уяви. Важливим новоутво-|іічіішм цього періоду є поява якісно нових її типів — до­ні ііьііої і творчої.

V цьому віці уява дитина характеризується особливою рух іиніс'гю, сприяючи процесу пізнання діяльності.

Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітніши­ми, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими ко­ристується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необ­меженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономір­ностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; не­вимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшен­ня) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехли­вості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вига­даних образів — з реальними; нестійкість (олівець — спо­чатку дерево, потім — термометр); надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); не­достатня узагальненість образів уяви (перекотиполе — ко­лобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.

Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкіль­ника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з доміну­ванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяль­ності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажано­го з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулюваль­ної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дош­кільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.

Розвиток уяви пов'язаний із зародженням знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних об­разів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виник­нення уяви в дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5—3 ро­ки, коли дитина починає діяти в уявній ситуації, з уявними предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним предметом, уявляючи на його місці інший: «го­дує» паличкою ляльку, укладає «спати» ведмедика у ко-робку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Особли­вості уяви розглянуті у табл. 4.2.

Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає гру на основі предметів, які бачить, може обіг­рати: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю — конем, але не може уявити коня за відсутності предмета, придатного для скакання, і не може подумки пе­ретворити палицю на коня, якщо не діє з нею.

У грі 3—4-річних дітей істотне значення має подіб­ність предмета-замінника з предметом, який він замінює. Для старших така подібність не обов'язкова. Поступово відбувається перехід до ігрової дії з відсутнім предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тоб­то відбувається зародження уяви як особливого психічно­го процесу.

Гра може відбуватися і без видимих дій, повністю в уя­ві. В. Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві у подорож, годинами просиджуючи у старій кареті, зовні майже нічого не роблячи. Брат іноді підганяв уявних ко­ней, а він інколи вимовляв кілька слів, звертаючись до тих, хто уявно їхав їм назустріч. Основний зміст гри роз­гортався у внутрішньому, мисленому плані. Хлопці уявля­ли далекі країни, небезпечні пригоди у дорозі тощо.

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяль­ності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у ма­люванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.

Розвиток видів уяви у дошкільників

Уява дітей дошкільного віку є зазвичай мимовільною, її предметом є те, що дуже схвилювало, захопило, прива­било дитину: прочитана казка, переглянутий мультфільм, нова іграшка.

Мимовільна уява — цілеспрямоване відтворення і перетворення отриманих раніше вражень.

Образи уяви у дітей молодшого дошкільного віку ще нестійкі, напрям її роботи швидко змінюється під впливом зовнішніх вражень. За нетривалий час діти кілька разів переходять від одних ігор до інших. Такими нестійкими є образи уяви, створені в інших видах діяльності. Діти легко перетворюють подумки один предмет на інший, наділяючи його різноманітними якостями: стілець використовують як літак, будинок, паровоз тощо.

Малюки ще не вміють планувати діяльності, не можуть сказати, що робитимуть далі. Не володіючи достатнім практичним досвідом, вони погано диференціюють образи уяви й уявлення про сприйняті предмети і явища, інколи не розрізняють уявне від дійсного, видумане від побачено­го і пережитого. Це ілюструє випадок із російським теат-

ральним режисером К. Станіславським, який 3-річним хлопчиком перелякав усіх, сказавши, що він проковтнув голку. Насправді все це він вигадав і так яскраво уявив не­існуючий факт, що сам повірив у його правдивість. Поєд­нування уявного і реального притаманне і старшим дітям. Однак старші дошкільники здебільшого добре розрізня­ють, що є вигадкою, а що — дійсністю.

З кожним роком уява дітей стає стійкішою. Дошкіль­ники середнього і старшого віку можуть довго гратися в одну сюжетну гру, навіть і після перерви на інші справи легко повертаються до попереднього сюжету, знайомих малюнків, споруд.

Із розвитком мимовільної уяви виникає довільна, зу­мовлена участю у нових, складніших видах діяльності, змі­ною змісту і форм спілкування з дорослими і ровесниками.

Довільна уява — цілеспрямоване, усвідомлене відтворення і пе­ретворення отриманих раніше вражень.

Спочатку образи довільної уяви виникають під впли­вом словесних дій дорослого у сюжетно-рольовій грі. Пізні­ше вона виявляється і в інших видах діяльності, які вима­гають попереднього планування (малювання, ліплення, конструювання, праця, навчання тощо). Цілеспрямованість уяви дитини, стійкість її задумів з кожним роком підвищу­ються, що виявляється у більшій тривалості гри на одну те­му, стійкості ролей, детальнішому її плануванні. Наприк­лад, молодші дошкільники граються 10—15 хв. При цьо­му зовнішні фактори зумовлюють появу побічних ліній у сюжеті, втрату первинного задуму. У 4—5 років гра триває 40—50 хв., у 5—6 років — декілька годин і навіть днів. У старших дошкільників ігрові задуми відносно стійкі, час­то діти реалізують їх до кінця.

Зі здатністю планувати пов'язане вміння створювати цілісні твори. З—4-річні діти використовують лише еле­менти попереднього планування гри або продуктивних видів діяльності, 4—5-річні — ступінчасте планування (ланцюжок образів, що відображають основний зміст ді­яльності). Старші дошкільники здатні фантазувати до­вільно, до початку діяльності планують процес виконання задуму, попередньо вибирають і готують необхідне облад нання.

Розвиток уяви в дітей спочатку відбувається під вшпі вом дорослих, які спонукають їх довільно створювати об рази. З часом дошкільники самостійно уявляють плин своїх дій. Передусім це відбувається у колективних іграх,

продуктивних видах діяльності, тобто з використанням реальних об'єктів і ситуацій на основі узгодженості дій учасників.

Пізніше довільність уяви виявляється в індивідуаль­ній діяльності, яка необов'язково передбачає опору на ре­альні предмети і зовнішні дії (мовна діяльність).

Важливим моментом у плануванні є оформлення заду­му і плану в мовленні. Включення слова у процес уяви ро­бить її усвідомленою, довільною: дошкільник бачить зміст і послідовність передбачуваних дій, розуміє логіку розвит­ку ситуації, аналізує проблему з різних позицій.

У першій половині дошкільного дитинства переважає відтворювальна уява, яка полягає у відображенні описа­них у віршах, казках, розповідях дорослого образів. їх особливості залежать від досвіду дитини, накопиченого в її пам'яті матеріалу, розуміння того, що вона чує від дорос­лих, бачить на картинках. Через недосвідченість дитини, низький рівень розуміння образи її уяви часто далекі від реальності, у них поєднується реальне і казкове, фантас­тичне.

Відтворювальна (репродуктивна) уява — процес створення лю­диною образів об'єктів на основі опису, схем, креслень, нотних за­писів тощо.

У старших дошкільників відтворювальна уява значно повніше і точніше відображає дійсність, дитина починає розрізняти реальне і фантастичне. Найбільше актуалізу­ється вона під час слухання казок, оповідань.

Дошкільні роки є періодом початку розвитку творчої уяви. Перші елементи її спостерігаються вже тоді, коли дитина здатна відтворити почуте, доповнити образ героя казки новими рисами, придумати нові події. Під час малю­вання елементи творчої уяви виявляються у комбінуванні малюнка, використанні кольорів. Ще більше творчих ком­понентів можна спостерігати у рольових іграх дітей. Чим старшою стає дитина, тим більше вона може доповнювати предмети, яких не вистачає, уявними, подумки перетво­рювати реальні умови, в яких відбуваються дії.

Творча уява — процес створення нових, оригінальних образів та ідей.

За своєю суттю творча уява є особливою інтелектуаль­ною діяльністю, спрямованою на перетворення навколиш­нього світу. Опорою для створення образу з її використан­ням слугує не лише реальний предмет, а й виражені у сло­ні уявлення. Це зумовлює активний розвиток словесних

форм уяви, пов'язаних з розвитком мовлення, мислення, коли дитина створює в уяві казки, історії поза конкретною ситуацією, переживаючи почуття свободи, незалежності від неї, бачить її очима різних людей, тварин, предметів.

Виникнення творчої уяви не лише є важливим показ­ником розвитку пізнавальної сфери дитини, а й тісно пов'язане з формуванням її особистості загалом. Розвиток мимовільної уяви, довільної, відтворювальної, творчої — вагомий чинник успішного формування особистості.

Розвиток операцій уяви у дошкільному віці

Творчий характер уяви залежить від володіння діть­ми способами перетворення, які вони використовують у грі, художній діяльності. У дошкільному віці діти інтен­сивно опановують засоби і прийоми уяви. Вони ще не створюють нові фантастичні образи, а перетворюють відо­мі. Дієвий спосіб перетворення дійсності доповнюється оперуванням образами, що спираються на ситуацію, яку діти сприймають.

Найпоширенішим прийомом у словесній творчості є уособлення — наділення персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські життєві ситуації, приписує їм людські думки, почуття, вчинки, ін­терпретує поведінку тварин на людський лад, відображаю­чи досвід соціальних взаємин.

Під час створення образів діти часто користуються при­йомом антропоморфізації (грец. antropos — людина і • morph — форма) — оживлення предметів — про який вони дізнаються у процесі слухання казок.

Складнішим прийомом, який використовують дош­кільники, є аглютинація (лат. agglutinatio — склеюван­ня) — поєднання якостей, частин, деталей у незвичайні комбінації, що не зустрічаються у повсякденному житті. Дитина, створюючи новий образ, поєднує у ньому непоєд-нувані сторони різних об'єктів.

Створенню оригінальних образів сприяє зміщення ве­личини — збільшення (гіперболізація) або зменшення якостей об'єктів.

При створенні образів може використовуватись і комбі­нування — поміщення об'єкта у невластиву йому ситуацію. Фантазуючи, діти використовують добре відомі їм казкові події, вносять деякі доповнення, замінюють персонажів, поєднують кілька сюжетів різних казок або придумують

для знайомої казки нове продовження. Дошкільники легко поєднують образи, отримані з різних джерел, тому приду­мані ними казки часто мають химерний характер.

У зображувальній діяльності діти створюють фантас­тичні образи, змінюючи колір або незвично розміщуючи об'єкти. Такі образи бідні за змістом і, як правило, неви­разні. Поступово малюнки набувають змістовності, оскіль­ки їх автори використовують аглютинацію, уособлення, парадоксальне комбінування, а зміст епізодів запозичують із літературних творів. Образи на малюнках старших дош­кільників стають все оригінальнішими, різноманітніши­ми, багатшими, набувають узагальненості, відображають типове в об'єкті.

У казках старші дошкільники багато уваги приділя­ють внутрішньому світу героїв, їхнім переживанням, дум­кам, намагаються мотивувати їхні вчинки. Діти наділя­ють героїв особливо цінними, на їхній погляд, моральними якостями, соціальними емоціями (співчуттям, співпере­живанням). Епізоди у казкових історіях набувають внут­рішньої логіки розвитку. У такий спосіб у словесній твор­чості малюків виявляється процес становлення особистіс-них смислів.

Розвиток функцій уяви у дошкільників

Уява допомагає малюку компенсувати недостатні знан­ня, сприяє пізнанню світу, створенню його цілісної карти­ни, умовному вирішенню конфліктів тощо. У цьому поля­гає її гностично-інтелектуальна функція.

Гностично-інтелектуальна функція уяви — формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про невідомі для суб'єкта предмети і явища.

Виникає вона, коли дошкільнику важко знайти у своє­му досвіді пояснення фактів дійсності, що споріднює її і мислення. Як стверджував Л. Виготський, «ці два процеси розвиваються взаємопов'язано». Мислення забезпечує ви­бірковість у перетворенні вражень, уява доповнює, кон­кретизує процеси мислительного розв'язування завдань, допомагає подолати стереотипи. Завдяки їй розв'язування інтелектуальних проблем стає творчим процесом.

За допомогою уяви задовольняється пізнавальна потре­бе малюка, нівелюється дистанція між тим, що дитина мо­же сприйняти, і недоступним її безпосередньому сприй-

манню. Дитина уявляє місячний пейзаж, політ у ракеті, тропічні рослини, арктичних тварин. Отже, уява значно розширює межі пізнання, дає змогу дошкільнику «брати участь» у подіях, неможливих у повсякденному житті: у грі дитина рятує товаришів під час шторму, мужньо веде корабель через рифи, переборює бурю. Усе це збагачує її інтелектуальний, емоційний, моральний досвід, активізує пізнання природи, предметної і соціальної дійсності.

У своєму фантазуванні діти виокремлюють об'єктивні закономірності дійсності, оскільки створення нових обра­зів не абстрактний, а тісно пов'язаний з дійсністю процес. У реальному світі знаходиться джерело образів уяви.

Уява допомагає дошкільнику знайти нестандартне розв'язання пізнавальної проблеми (послуговуючись ре­альними властивостями об'єктів та запозичуючи образи з навколишньої дійсності). Тому найважливішою її харак­теристикою є реалістичність, розуміння того, що може бу­ти і чого бути не може. Як зауважив В. Сухомлинський, «населяючи навколишній світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не тільки красу, але й істину».

Реалістичний підхід до казки виникає у дошкільному віці. З—4-річні діти часто не відрізняють можливе від не­можливого, казкові і реальні образи у них переплітають­ся. Загострення критичного ставлення до образів уяви пов'язане з розширенням досвіду дітей, їх розумінням, що в казці не все можливо. Порушення в казці типових ознак предметів, логіки дій породжує негативне ставлен­ня дошкільника. Він відчуває межу, яку не повинна пере­ходити уява, розуміє логіку життєвих зв'язків і керуєть­ся нею.

Нові образи у словесній творчості дошкільника не менш реалістичні, ніж у грі. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їхніх реальних особливостей, поведінки і способу життя.

5—7-річні діти створюють уявні світи, населяють їх пер­сонажами, які мають певні характеристики і діють у від­повідних ситуаціях. Наприклад, придумують собі друга — маленьку людину, яка бере участь у всіх їхніх іграх і разом з якою вони ніби переживають пригоди. Часто і молодші дошкільники розповідають про вигадані, не зовсім реаліс­тичні події у своєму житті, стверджуючи, що їм купили со­баку, подарували котика, відпустили самих у магазин та ін. Такі фантазії породжені особистісними проблемами дити­ни, їх наявність є серйозною причиною для дорослого заду-

матися, які потреби їхньої дитини не задовольняються, про що вона мріє і до чого прагне, якими бачить свої взаємини з дорослими й однолітками. У створенні таких фантазій бе­ре участь афективно-захисна функція уяви.

Афективно-захисна функція уяви — створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.

Послуговуючись уявою, малюк розв'язує емоційні та особистісні проблеми, неусвідомлено звільняється від три­вожних спогадів, переборює почуття самотності, досягає психологічного комфорту. Уявна допомога іншим людям, тваринам свідчить про те, що дитина не відчуває себе зна­чущою у реальному бутті і прагне реалізувати у фантазії потребу у самоствердженні. Ігри дитини з вигаданими пер­сонажами є підставою для висновку про недостатнє задово­лення її потреби у спілкуванні. Створення в уяві сильних друзів, які захищають дитину, є наслідком почуття нев­певненості, переживання страхів. Часто опис видуманих подій зумовлений прагненням бути визнаним у групі одно­літків, якщо дитина не може домогтися цього визнання. У такий спосіб відбувається становлення механізму психоло­гічного захисту.

Наявність різних функцій, які виконує уява, свідчить про бажання дитини брати активну участь у суспільному житті, розвиток її мислення, фантазії, становлення як осо­бистості. Як правило, уява ілюструє бажання, потреби, страхи дитини тощо і є цінним матеріалом для психологіч­ного дослідження.

Управління розвитком уяви дітей

Виникнення і розвиток уяви є соціально зумовленим процесом, оскільки її механізм формується внаслідок вза­ємодії дитини з оточуючими людьми, завдяки чому вона засвоює вироблені і зафіксовані в культурі засоби створен­ня нових образів: спочатку дії, а пізніше — мовлення.

Стимулює уяву дошкільника ігрова діяльність. Вико­нання ролі, розвиток сюжету спонукають його перекомбі-нувати відомі події, створювати їх нові поєднання, допов­нювати і перетворювати власні враження. Малюк, перевті­люючись у різні персонажі, особливо у режисерській грі, має змогу подивитися на ситуацію з різних точок зору: ба­чить себе то лікарем, то принцом тощо.

Сюжетно-рольова гра захоплює дитину, створює необ­хідний для творчості емоційний настрій. У грі вона повно і вільно виражає себе, тому необхідно, щоб її ігри були різ­номанітними і творчими. Сюжетно-рольова гра сприяє ви­робленню у дитини здатності, яка характеризує уяву до­рослої людини, — здатності діяти з використанням обра­зів, уявлень.

З часом гра переходить у внутрішній план. Один із прикладів цього процесу описала В. Мухіна: «Кирилко роз­ставляє на тахті навколо себе іграшки. Лягає серед них. Ти­хо лежить приблизно годину. «Що ти робиш? Ти захво­рів?» — «Ні. Я граюся.» — «Як же ти граєшся?» — «Я на них дивлюся і думаю, що з ними відбувається» (Із щоден­ника В. Мухіної).

Таблиця 4.2

Особливості пізнавальних процесів дошкільника

Показники		Вікдітей
Молодший	Середній	Старший
Форма	Позаситуативно-	Позаситуативно-	Позаситуативно-
спілкування	пізнавальне	пізнавальне	пізнавальне
з дорослими			Позаситуативно-особистісне
Форма	Емоційно-	Ситуативно-	Ситуативно-
спілкування	практичне	ділове	ділове
з одно-			Позаситуативно-
літками			пізнавальне Позаситуативно- особистісне
Мовлення	Словниковий	Словниковий	Високий рівень
	запас слів —	запас слів —	розвитку
	1500—2000	2500—3000	Словниковий
	Прості речення	Словотворчість	запас слів —
	Складносурядні	Структура	4000—4500
	речення	простих речень	Виникнення
	Складнопідрядні	ускладнена	словотворчості
	речення простої	(з однорідними	Пізнавальне
	конструкції	членами)	Внутрішнє
	Ситуативне	Поширені	Повний
	Егоцентричне	речення	звуковий аналіз
	Звуковий аналіз	Контекстне	слів (оволодіння
	слів вігровій	Звуковий аналіз	читанням
	ситуації	слів поза ігро­вою ситуацією	і письмом)
Увага	Мимовільна	Мимовільна	Мимовільна
	Зародження	Довільна	Довільна
	довільної	починає формуватися	Післядовільна Оволодіння способами організації своєї уваги
Відчуття і	Розглядання	Планомірне	Систематичне,
сприймання	предмета, виділення	і послідовне обстеження	планомірне обстеження
	окремих частин і ознак Підвищення	Підвищення гостроти зору на 20—25%	й опис предмета Підвищення гостроти зору
	гостроти зору на 15—20% Уявлення про напрямок	Уявлення про напрямок простору щодо інших осіб	на 25—30% Гострота слуху у 3 рази вища, ніж у молодших
	простору пов'язані з власним тілом (щодо правої	і предметів	дошкільників Орієнтування у просторі не залежить від
	руки)		власної позиції
	Не орієнтується у часі		Спираються на суттєві ознаки у визначенні часу
Мислення	Наочно-дійове	Наочно-	Наочно-образне
	Зародження наочно-	схематичне Наочно-образне	Словесно логічне
	образного	Пізнавальна	Зростання
	Слабо виражена	активність	пізнавальної
	пізнавальна	(«чому?»)	активності
	активність		(«для чого?»)
	(«хто?», «що?», «який?»)
Пам'ять	Мимовільне	Мимовільна	Мимовільна
	запам'ято­вування і відтворення Зародження довільної	Довільна починає формуватися Довільне відтворення виникає раніше	Формується довільна Застосування спеціальних прийомів запам'ято-
		від довільного	вування
		запам'ято-
		вування
Уява	Мимовільна	Мимовільна	Мимовільна
	Зародження	Довільна	Довільна
	довільної	починає	Стійкість
	Лише	формуватися	зростає
	відтворювальна	Розвивається	Відтворювальна
	Образи уяви	стійкість	повніше і чіткі-
	нестійкі	Переважає	ше відображає
	Тривалість	відтворювальна	дійсність
	гри —	Тривалість	Зростають
	10—15 хв.	гри —	творчі прояви
		40—50 хв.	Мрії про майбутнє Тривалість гри — декілька годин і навіть днів

Перехід до внутрішньої, порівняно вільної від зовніш­ньої діяльності уяви, який відбувається у результаті роз­витку гри, стимулює творчу активність: діти складають віршики, казки; втілюють свій творчий потенціал у ма­люванні, конструюванні, музичній діяльності. Такі їх творчі прояви потрібно заохочувати, поступово прищеп­люючи критичний погляд на результати творчості. У дошкільних закладах, сім'ях нерідко заводять спеціаль­ні папки, альбоми, де зберігають створені дітьми вдалі малюнки, казки.

Важливим чинником розвитку уяви дитини є організа­ція предметного середовища, включення до нього як зна­йомих предметів з певними функціями, так і неспецифіч­них, напівфункціональних: коробки, котушки, клаптики тканини, паперу, шишки, гілочки, жолуді тощо. Діючи з ними, наділяючи їх різними значеннями в різних ситуаці­ях, використовуючи варіативно, дитина інтенсивно засво­ює принципи і механізми заміщення.

Розвиток уяви пов'язаний із засвоєнням норм рідної мови, адже слово допомагає дитині уявити і перетворити предмет за його відсутності.

Основою уяви є уявлення, власний досвід дошкільни­ка. Тому дорослі мають навчати дитину способів і засобів створення образів, розвивати її комбінаторні здібності. Як правило, з цією метою використовують розрив реальних

зв'язків шляхом включення об'єктів у нестандартні їм си­туації, наділення їх невластивими функціями, поєднання різноманітних об'єктів у новий образ.

Дитину необхідно вчити формулювати різні за склад­ністю задуми і реалізовувати їх насамперед у продуктивних видах діяльності. Попереднє формулювання їх у розгорну­тому мовленні із зазначенням того, що і як буде зроблено, надає процесу створення нових образів цілеспрямованості, відповідно організовує творчу діяльність.

Збагачує уяву і формування критичності мислення («Так буває чи ні?»), критичне ставлення до образів влас­ної фантазії.

Керівництво уявою вимагає від дорослого створення проблемних ситуацій, що не мають однозначних спосо­бів розв'язання. Упродовж дошкільного дитинства пози­ція дорослого у спілкуванні з дитиною змінюється. Доб­ре, якщо він у взаємодії з молодшим дошкільником зай­має позицію людини, яка багато не знає, не вміє, намагаючись за допомогою адресованих дитині реплік і запитань порушити шаблони її мислення, показати, що одне і те саме завдання можна виконувати по-різному. Для 4—5-річної дитини стимулом є змагання з одноліт­ками, яким керує дорослий: «Хто придумає цікавіше?», «Хто придумає інакше, ніж у товариша?». Старшим дошкільникам потрібно створити такі умови, щоб вони відчули свою відповідальність за навчання молодших ді­тей, розповідали їм казки, показували інсценівки, орга­нізовували ігри.

Розвиток уяви іноді може породжувати дитячі стра­хи, внаслідок чого діти бояться темряви, скелетів тощо. Ці страхи дитини є супутниками і своєрідними показни­ками розвитку уяви. Тому потрібно дуже уважно стави­тися до вражень, які отримує дитина, дбати, щоб вони відповідали її віку, особливостям нервової системи. Адже за певних обставин страх може перерости у невроз, для подолання якого потрібна допомога дитячого невропато­лога або психіатра. Крім того, ще одна небезпека полягає у тому, що, поринаючи у світ уявлень, дитина може поча­ти жити своїми фантазіями, мріями, не втілюючи їх у життя.

Дорослий повинен не тільки створювати умови для прояву уяви дітей. У процесі організації і керівництва їх діяльностю слід активно впливати на розвиток цього про­цесу, запобігати небезпекам, збагачувати уявлення до-

шкільників, навчати їх ефективним прийомам маніпулю­вання образами уяви, використовувати спеціальні вправи для її стимулювання.

Дата добавления: 2014-12-16