Правильо Вальраса

В міжнародній торгівлі вважалося, що єдиним джерелом фінансування імпорту є експорт, тобто, щоб купити щось за кордоном, країна повинна продати за рубіж товар або послугу. У реальному житті існує ще один, і досить серйозний, джерело фінансування — приплив капіталу з-за кордону.

Країна може одержувати і давати міжнародні позики, приймати й інвестувати за рубіж підприємницький капітал. Леон Вальрас сформулював правило, що пізніше лягло в основу аналізу міжнародної платіжної позиції будь-якої держави Правило Вальраса — вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту і чистих закордонних продажів активів і відсотків по них:

IM=X+NA+NR, де ІМ— імпорт, X — експорт, NA — чисті продаж активів (різниця вартості активів, проданих іноземцям і куплених у них), NR — чисті платежі відсотків (різниця вартості відсотків на вкладений капітал, отриманих з-за кордону і виплачених іноземцям). Продаж активів у будь-якій формі (права власності, цінні папери, золото й ін.) означає приплив капіталу в країну. Платежі відсотків являють собою плату за користування капіталом, отриманим у минулому. Чим більше продаж активів сьогодні, тим вище будуть платежі відсотків по притягнутому капіталі в майбутньому. Отже, чим вище чистий продаж активів (NA) сьогодні, тим нижче розмір одержуваних чистих відсотків (NK) у майбутньому. Тоді маємо: IM-X-NR=NA., де ліва сторона - поточний баланс - баланс товарів і послуг плюс чисті виплати процентів на капітал, які розглядаються як торгівля капітальними послугами, а права-баланс руху капіталу. Таким чином, відповідно з правилом Вальраса баланс торгівлі товарами і послугами повинен бути рівний з протилежним знаком балансу руху капіталу. Якщо ця рівність не дотримується, то залишок називається пропусками і помилками.

Альтернативні теорії міжнародного інвестування: монополістичної конкуренції,індустріальної організації, міжнародної конкурентоспроможності галузі

Теорія монополістичної конкуренції (монополістичної переваги чи ринко-зої влади) С. Хаймера та різні її модифікації стали однією з теоретичних основ "парадигми Даннінга".

С. Хаймер та його послідовники обґрунтовували головну тезу про те, що транснаціональна компанія виступає як суб'єкт ринкової влади. Така ринкова влада спричиняє зростання фірми шляхом злиття і поглинання, збільшення концентрації виробництва. Проте на певній стадії підвищувати концентрацію ринкової влади в масштабах країни стає неможливо, що мотивує інвестування за кордоном. Експансія транснаціональних корпорацій веде до інтенсифікації конкуренції у глобальній економіці.

Теорія монополістичної конкуренції розрізняє горизонтальні та вертикальні іноземні інвестиції. Горизонтальні інвестиції — це інвестування у виробництво основної продукції, яка виробляється компанією. Вертикальні інвестиції здійснюються у послідовні стадії виробництва спеціалізованих продуктів (комплектуючих), які використовуються для виробництва кінцевої готової продукції транснаціональної кооперації. Вертикальні закордонні інвестиції — це домінуючий спосіб експансії олігополій у базових галузях обробної промисловості та гірничодобувній галузі, які залежать від доступу до джерел сировини.

Інновації та знання включають нематеріальні активи, якими володіє фірма і які забезпечують їй перевагу в таких видах діяльності: технологічні, управлінські та організаційні знання й інновації, досвід та технології маркетингу. Ці активи трансформуються в додаткові можливості інвестицій та ефективності з відносно низькими витратами.

Використання переваг внутрішньокорпоративного обміну (інтерналізації) для набуття конкурентних переваг визначає зміст теорії інтерналізації, розробленої в працях Агарвала, Ругмана та Баклі.

Внутрішній обмін у структурі транснаціональної компанії дає змогу їй трансформувати особливі активи (інформацію, інновації, досвід менеджменту та маркетингу та ін.) у специфічні власні активи. Транснаціональна компанія використовує такі активи та переваги на глобальних ринках.

Теорія індустріальної організації виходить з того, що створення філії транснаціональної компанії має певні конкурентні недоліки порівняно з місцевими компаніями, а саме: труднощі управління на значній відстані від материнської компанії, соціокультурні відмінності, відмінності в правових і технічних умовах діяльності, різні уподобання споживачів та ін. Але такі недоліки є значно меншими порівняно з конкурентними перевагами компанії, такими як наявність відомої торговельної марки, переваги технології, маркетинг, доступ до ринків, більш дешеве фінансування. За рахунок цих переваг транснаціональна компанія як структура отримує переваги діяльності на ринку певної зарубіжної країни.

Суть теорії інтерналізації полягає в тому, що транснаціональна компанія замінює ринкові трансакції своїми внутрішньокорпоративними трансакціями, за рахунок чого отримується як економія на трансакційних витратах, так і використовуються переваги індустріальної організації.

концепція міжнародної конкурентоспроможності галузі пояснює ПІІ посиленням конкуренції технологічного характеру між суб'єктами ринку капіталів. Згідно з моделлю циклу життя продукту (Р. Вернон), після початкової, інноваційної, фази розвитку продукту в міру досягнення ним зрілості фірма дедалі більше розглядає розгортання зарубіжного виробництва як важливий засіб збереження своїх позицій на ринку. Так, на першій стадії розвитку товару виробництво продовжує концентруватись у країні походження, навіть якщо витрати виробництва в інших країнах є нижчими. Але коли у фазі зростання виробничий процес стандартизується, фірма починає інтенсивно інвестувати за кордон, аби скористатися перевагами місцевих ринків і зберегти експортний потенціал. З метою запобігання імітації нового продукту зарубіжними виробниками і підтримки власних філій фірма вдосконалює товар, здійснює патентний захист та відповідну рекламу;

Прямі іноземні інвестиції та їх причини

Підприємства з іноземними інвестиціями

Підприємство з іноземними інвестіціямі- акціонерне або неакционерное підприємство, в якому прямому інвестору-резиденту іншої країни належить більше 10% звичайних акцій і голосів (в акціонерному підприємстві) або їх еквівалент (в неакціонерне підприємстві).

Підприємство з іноземними інвестиціями може мати форму: дочірньої компанії-підприємстві, в якому прямий інвестор-резидент володіє більше 50% капіталу; асоційованої компанії-підприємства, в якому прямий інвестор- нерезидент володіє менше 50% капіталу; філії-підприємства, що повністю належить прямому інвестору.

Кордон для підприємств з іноземними інвестиціями в 10% капіталу, що належить іноземному інвестору, встановлено міжнародними організаціями умовно з метою забезпечення порівнянності обліку руху прямих інвестицій. Зроблено це було на основі численних досліджень, які показали, що в сучасних умовах 10% -це частина капіталу підприємства, контроль над яким необхідний і достатній, щоб здійснювати контроль над підприємством у цілому. Проте деякі країни світу відносять до числа підприємств із прямими інвестиціями й ті підприємства, в яких іноземний прямий інвестор володіє менше 10% звичайних акцій у разі, якщо він, тим не менш, контролює управління цим підприємством. І навпаки, навіть якщо іноземний інвестор володіє більш ніж 10% акцій, але не володіє правом впливати на прийняття рішень, таке підприємство може бути виключено з числа підприємств з іноземними інвестиціями. Більшість підприємств з іноземними інвестиціями є або філіями, або дочірніми компаніями іноземного прямого інвестора.

Основні чинники прямих іноземних інвестицій.

Маркетингові чинники:

1. Розмір ринку.

2. Зростання ринку.

3. Прагнення утримати частку ринку.

4. Прагнення домогтися на успіх експорті материнської компанії.

5. Необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями.

6. Невдоволеність існуючим станом ринку.

7. Експортна база.

8. Наслідування за покупцями.

9. Наслідування за конкуренцією.

Торгові

1. Торгові бар'єри.

2. Перевагу місцевими покупцями вітчизняних продуктів.

Дата добавления: 2014-12-16