Стоимостные чинники

1. Прагнення бути ближчі один до джерелам постачання.

2. Наявність трудових ресурсів.

3. Наявність сировини.

4. Наявність капіталу і технології.

5. Низька вартість праці.

6. Низька вартість інших витрат виробництва.

7. Низькі транспортні витрати.

8. Фінансові (та інші) стимули з боку держави.

9. Більше сприятливі рівні цін.

Інвестиційний клімат

1. Загальне ставлення до закордонним інвестиціям.

2. Політична стабільність.

3. Обмеження на власність.

4. Регулювання валютних курсів.

5. Стабільність іноземної валюти.

6. Структура податків.

7. Гарне знання країни.

Загальні

1. Чекання високих прибутків.

2. Інші.

Економічні та соціальні наслідки для краї-донорів та реципієнтів міжнародних інвестицій

Прямі іноземні інвестиції істотно впливають як на соціально-економічний розвиток країн-інвесторів (звідки відходить капітал) і приймаючих країн (куди спрямовується капітал), на становище різних соціальних груп у цих країнах, так і на стан та динаміку розвитку світового господарства в цілому та окремих його регіонів.

Вплив ПІІ на приймаючі країни і країни-інвестори звичайно розглядається за такими напрямами: накопичення капіталу; оволодіння сучасною технологією та управлінськими ноу-хау; стан платіжного балансу; рівень зайнятості та заробітної плати; реалізація національних економічних планів; культурні зміни; урядова соціальна та економічна політика тощо.

За всіма цими напрямами вплив іноземних інвестицій може бути як позитивним, так і негативним, різним для приймаючих країн і країн базування, для розвинутих країн, країн, що розвиваються, країн з перехідною економікою.

Більшість - економістів поділяють думку, що потенційна вигідність ПІІ, найбільш очевидна для промислово розвинутих країн, незалежно від того, виступають вони в ролі інвесторів чи в ролі приймаючої країни.

Що ж стосується країн, які розвиваються, а також країн з перехідною економікою, то більшість із них потребують ПІІ. Більше того, для деяких з них країн іноземні інвестиції - єдиний шанс вийти із "зачарованого кола бідності'*.

Для країн, шо розвиваються, та країн з перехідною економікою ПІІ це:

§ робочі місця і, отже, зростання добробуту почасти як наслідок навчання і підвищення кваліфікації робочої сили;

§ залучення не використовуваних ресурсів до економічного обігу;

§ можливість оволодіти новою технологісю і новими методами управління, підготувати кадри, що відповідають вимогам ринкової економіки;

§ можливість брати участь у міжнародному поділі праці, скорої и і и імпорт та розширити експорт.

Негативний вплив ПІІ на країни, шо розвиваються, може мати місце в таких напрямах:

1) технологічна залежність;

2) порушення економічних планів;

3) культурні зміни;

4) втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.

Масштаби міжнародних прямих інвестицій та їх розподіл у світовому господарстві

Методи здійснення прямого іноземного інвестування.

Прямі інвестиції за джерелом походження відповідно до системи національних рахунків (СНР) ООН набирають такі форми:

- первинні вкладення компаніями за кордон власного капіталу (поглинання чи злиття компаній, створення спільних підприємств, філій, дочірніх та асоційованих компаній, придбання пакетів акцій розміром понад 10%);

- реінвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові, а залишається на території приймаючої країни);

- внутрішні корпоративні перекази у формі кредитів та трансфертів між прямим інвестором (головною компанією) та філіями, асоційованими й дочірніми компаніями.

Методи інвестування:

- розвиток контрактних форм співробітництва;

- створення власних зарубіжних фірм;

- злиття і придбання підприємств.

До контрактних (неакціонерних) форм ПІІ належать експорт-імпорт товарів та послуг; ліцензування; франчайзинг; контракти на управління; підрядне виробництво; "проекти під ключ".

Привабливість контрактних форм інвестування полягає у тому, що вони здатні захистити активи фірм. Недоліки: втрата контролю; можливе неадекватне використання ліцензій; можуть породжувати майбутніх конкурентів. Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь у міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином, через створення власних зарубіжних фірм та спільних підприємств.

Власні зарубіжні фірми створюються за кордоном у вигляді дочірньої компанії, асоційованої (змішаної) компанії, філії (відділення), спільного підприємства.

Спільні підприємства та їх роль в залученні іноземного капіталу.

Спільне підприємництво (СП) - це діяльність, яка базується на співробітництві з підприємцями, підприємствами й організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів та ризиків від цього співробітництва; це організаційно-правова форма поєднання зусиль партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності. Переваги СП - реальний спосіб функціонування на ринках країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера; можливості об'єднання капіталів, отримання пільг й переваг місцевого партнера; можливості швидкого пристосування, розуміння місцевого середовища за допомогою місцевого партнера; можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах, загострення конкуренції на світових ринках. Недоліки СП - зіткнення інтересів партнерів; суперечності поєднання двох і більше корпоративних культур тощо.

Спільні підприємства - перевагами цього способу проникнення капіталу на інші ринки є мінімізація ризиків, необхідність меншого обсягу витрат, ніж у разі створення власної виробничої філії. Недоліком є необхідність високо деталізованої контрактної роботи та складність реалізації управлінських функцій.

Державна підтримка прямих інвестицій.

Державна підтримка ПІІ є необхідним напрямком промислової політики, націленої на модернізацію господарства та економічне зростання.

Державне стимулювання ПІІ, зокрема, включає: - Надання державних гарантій. Гарантії можуть надаватися як країною базування, так і приймаючою країною.

Надання податкових, митних та адміністративних пільг в приймаючій країні.

Страхування зарубіжних інвестицій. Сенс полягає в придбанні прямим інвестором страховки від обумовлених у страховці ризиків, яка зазвичай становить до 1% від суми інвестиції. Національні агентства та страхові компанії страхують лише своїх прямих інвесторів.

Врегулювання інвестиційних спорів. Теоретично можливі врегулювання інвестиційних спорів на базі національного законодавства приймаючої країни, національного законодавства країни базування прямого інвестора або міжнародного арбітражу.

Виняток подвійного оподаткування. Якщо підприємство оперує в декількох країнах, то існує небезпека то-го, що уряд кожної з них побажає обкласти його прибуток своїм національним податком на прибуток. Корпорація платить в приймаючій країні тільки ту частину податку, яку вона не заплатила в країні базування.

Адміністративна і дипломатична підтримка. Прямі інвестори звичайно є предметом опіки з боку державних органів країни базування: уряд проводить переговори з зарубіжними країнами про створення найбільш сприятливих умов за кордоном для національних інвесторів.

Дата добавления: 2014-12-16