За характером забезпечення 1 страница

ТЕМА 8

Тема 7

Суб’єкти міжнародного бізнесу

Суб'єкти міжнародного бізнесу - це реальні учасники його як процесу взаємодії (окремі особи, контактні групи або складні соціальні структури), яким притаманні внутрішні мотиви, інтереси, цілі та здатність до їх реалізації у певній сфері міжнародної економічної діяльності.

Головними ознаками суб'єкта міжнародного бізнесу є наявність у нього внутрішніх мотивів, цілеспрямованості, волі та здібностей діяти для досягнення власних стратегічних цілей.

Згідно з такими критеріями визначення суб'єктами міжнародного бізнесу можуть виступати окремі особи, підприємства, транснаціональні структурні утворення, міжнародні організації й асоціації, інтеграційні (регіональні) угрупування та держави.

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", до суб'єктів міжнародного бізнесу в нашій державі належать:

· фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають громадянську дієздатність і правоздатність);

· юридичні особи (які зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження);

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб (які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України);

· структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

· спільні підприємства (які мають постійне місцезнаходження в Україні).

· Міжнародний бізнес має суттєві особливості у порівнянні з національним.

Міжнародні корпорації: транснаціональні, багатонаціональні корпорації

Міжнародні корпорації являють собою великі об'єднання промислових, торгових, транспортних або банківських фірм і компаній, діяльність яких виходить далеко за межі країн базування і забезпечує їм сприятливі позиції у виробництві, збуті, закупівлі товарів і наданні послуг. Міжнародна корпорація — форма структурної організації великої корпорації, що здійснює прямі інвестиції у різні країни світу.

транснаціональні корпорації (ТНК) - національні монополії із зарубіжними активами, виробнича і торговельно-збутова діяльність яких виходить за рамки однієї держави. Правовий режим ТНК передбачає ділову активність, здійснювану за допомогою утворення в них філій, дочірніх компаній, які можуть мати форму змішаних підприємств з переважно національною участю. Основні риси ТНК: інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу; величезний матеріальний і фінансовий потенціал; можливість здійснювати значні витрати на НДДКР; є багатоно-менклатурними фірмами, діяльність яких дуже диверсифікована; їм притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.

Критеріями, за якими визначають міжнародний статус компанії, є питома вага продажів за межами країни базування, обсяги закордонних активів та їхня частка в загальних активах. Однак в економічній літературі всі великі компанії, що володіють значними потужностями, здійснюють прямі капіталовкладення і стратегічні інтереси за кордоном, називають ТНК.

Переваги ТНК:

· доступ до додаткових джерел засобів виробництва;

· уникнення митних бар'єрів;

· долання обмеженості внутрішнього ринку країни базування;

· використання відмінності в економічному становищі країн за рахунок швидких господарських маневрів із зосередженням виробництва в країнах з дешевою сировиною і низькою оплатою праці;

· одержання більш високого прибутку в країнах з низьким рівнем оподаткування;

· оптимізація виробничих і збутових програм у специфічних умовах національних ринків;

· маніпулювання балансами закордонних філій з підпорядкуванням політики доходів і витрат інтересам центральної штаб-квартири.

Різновиди прямих інвестицій ТНК залежно від суті вкладання коштів:

1. Прямі інвестиції "зеленої зони" (greenfield FDI) здійснюються як будівництво підприємства "під ключ". За останні роки цей вид становить менше 20% від усього обсягу прямих іноземних інвестицій. Оплата таких інвестицій здійснюється переважно готівковими грошима.

2. Трансграничні злиття і поглинання (cross-border mergers and acquisitions M&A). У випадку трансграничного злиття функції управління активами й операціями передаються від колишньої національної компанії до іншої (закордонної) компанії, причому перша компанія стає дочірньою компанією / філією компанії, що зробила поглинання.

Позитивні наслідки діяльності ТНК: приплив капіталу; залучення технологій; розвиток виробництва; забезпечення зайнятості.

Негативні наслідки: можлива однобічна спеціалізація національного виробництва, спеціалізація на добувних галузях промисловості, екологічно шкідливому виробництві; вивіз капіталів і прибутків з країни, що приймає.

Шляхи протидії негативним сторонам іноземного інвестування: прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій тощо.

· багатонаціональні корпорації (БНК) - міжнародні корпорації, які об'єднують національні компанії низки держав на виробничій і науково-технічній основі.

Багатонаціональна компанія є однією з найбільш складних форм організації міжнародного бізнесу. Вона використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків збуту, розміщення виробничих потужностей тощо.

Організація, форми, структурні особливості БНК можуть бути різними, проте можна виокремити такі основні принципи, які лежать в їх основі і виділяють їх з-поміж інших форм міжнародного бізнесу, а саме:

· корпоративна цілісність, заснована на принципах акціонерної участі;

· орієнтація на досягнення єдиних для компанії стратегічних цілей і вирішення загальних стратегічних завдань;

· наявність однієї управлінської вертикалі (з різним ступенем жорсткості) і єдиного центру контролю у вигляді холдингової компанії, банку чи групи взаємопов'язаних компаній;

· безстроковий характер існування БНК.

Специфіка та масштаби діяльності транснаціональних компаній

Основні критерії ТНК:

· структурний – присутність в декількох країнах, а також різне громадянство управлінського персоналу

· результативності – в від питомої ваги активів, цінних паперів, доходів за кордоном

· поведінковий – менеджмент ТНК повинен думати інтернаціонально.

Окремо виділяють глобальні компанії та багатонаціональні компанії. Глобальні – використовують стратегію стандартизації виробництва. Багатонаціональні компанії відрізняються більшою диференціацією продуктів, з метою повного врахування специфічних маркетингових факторів країн та регіонів.

На сьогодні за даними ООН нараховується бл.10000 ТНК. ТНК справляють дуже потужний вплив на економіку країн, що розвиваються. Інвестиції ТНК в багатьох випадках позитивно вплинули на структурну перебудову економіки цих країн,її диверсифікацію, підвищили їх рівень життя.

Формування і реалізація стратегії ТНК залежить від того, на якому етапі розвитку знаходиться фірма. Виділяють:

· початковий – вибір заруб.ринків, заруб.діяльність як доповнення до внутрішньої, перехід від етноцентризму.

· локальної ринкової експансії – підвищення результативності діяльності на зарубіжних ринках, внутрішня та зовнішня діяльність, перехід від полі центризму

· транс націоналізації – глобальна організація виробництва та забезпечення енергії в діяльності підрозділів, міжнародна діяльність.

Правила міжнародного інвестування

1. Право входу. Це правила, при дотриманні яких ТНК дозволяється створити філія на території суверенної держави. В ідеалі вони припускають відсутність необхідності одержання дозволу на інвестиційну діяльність від влади приймаючої країни. Кращим шляхом регулювання права входу є встановлення списку виключень, при яких іноземні інвестиції забороняються.

2. Справедливий і недискримінаційний режим. Передбачає надання іноземним інвесторам такого ж правового режиму, як і національним інвесторам, тобто свободу репатріації прибутку, переказу зарплати й ін. платежів, право на компенсацію втрат у результаті визначених обставин.

3. Припинення контракту. Означає право приймаючої країни націоналізувати філія ТНК за умови дотримання діючого законодавства і виплати нормальної компенсації інвесторові. Компенсація вважається нормальної якщо вона є достатньою (ринкова вартість підприємства), ефективної (у прийнятній для інвестора валюті за ринковим курсом на день перекладу), швидкої (без необґрунтованих затримок, або з ринковим відсотком по затриманих сумах). Компенсація може не виплачуватися за рішенням суду у випадку грубого порушення ТНК законів приймаючої країни і злочинної діяльності ТНК. У цьому випадку ТНК може звернутися в арбітражний суд.

4. Врегулювання споровши. Кращим способом є переговори між ТНК і приймаючою країною. У противному випадку спор вирішується судом приймаючої країни на основі свого законодавства або незалежним арбітражем (Міжнародна конвенція по врегулюванню інвестиційних суперечок під егідою МБ).

Вплив міжнародних корпорацій на країни, що приймають та на країни базування

Вільні економічні зони як інструмент залучення прямих іноземних інвестицій

Вільна економічна зона - частина території держави, на якій встановлюється пільговий, у порівнянні із загальним, режим господарської діяльності для іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями.

Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що

забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право

безпосереднього розпорядження над закордонною компанією. За визначенням

МФВ, прямі іноземні інвестиції є в тому випадку, коли іноземний власник

володіє не менше чим 25% статутного капіталу акціонерного товариства.

Іноземним інвесторам та підприємствам з іноземними капіталами, що здійснюють господарську діяльність у вільних економічних зонах, крім прав і гарантій, передбачених чинним законодавством, можуть надаватися додаткові пільги.

Іноземним інвесторам та підприємствам з іноземними інвестиціями, що здійснюють господарську діяльність у вільній економічній зоні, крім загальних прав і гарантій, встановлених федеральним законодавством, регіональні та місцеві органи можуть надавати додаткові пільги в межах своїх повноважень.

До них відносяться:

- Пільговий податковий режим: іноземні інвестиції та підприємства з іноземними інвестиціями можуть оподатковуватися за зниженими ставками. При це ставки податків не можуть становити менше 50% діючих на території РФ податкових ставок для іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями;

- Знижені ставки плати за користування і землею іншими природними ресурсами; надання прав на довгострокову оренду до 70 років з правом суборенди;

- Спрощений порядок вїзду та виїзду іноземних громадян, зокрема і безвізовий.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступнихформах: · участь іноземних інвесторів в підприємствах України; · створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам; · придбання діючих підприємств; · придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки,· обладнання, транспорт і т.п.).

Міжнародні стратегічні альянси

Міжнародні стратегічні альянси (МСА) — це відносно тривале за часом існування міжорганізаційні угоди ізспівпраці, які передбачають сумісне використання ресурсів і/або структур управління два або самостійніших організацій, розташованих в двох або більше країнах, для сумісного виконання завдань, пов’язаних з корпоративною місією кожної з них.

Під терміном стратегічний альянс на відміну від звичайного альянсу (союзу) безпосередньо направленого на досягнення загальних тактичних цілей партнерів, розуміються міжорганізаційні угоди, які:

компенсують слабкі сторони або створюють конкурентні переваги учасників;

відповідають довгостроковим стратегічним планам партнерів;

мають цілеспрямовані раціональні цілі для зв’язків однієї фірми з іншою.

Альянси часто використовують аутсайдери, щоб відповідати місцевому законодавству про національну приналежність фірми, а союзники можуть спільно використати дилерську мережу й мережу розподілу, тим самим зміцнюючи свій доступ до споживача. Крім того, альянси впливають на конкуренцію: вони не тільки можуть компенсувати невиграшні моменти в конкуренції, але можуть також привести до того, що компанії, які об'єдналися, направлять свої зусилля більшою мірою проти загальних конкурентів, ніж один проти одного. Багато які розвинуті компанії в спробах наздогнати в конкурентній боротьбі провідні компанії, і в той же час бажаючи зберегти свою незалежність, вступали в альянси.

На думку американських вчених, основні стратегічні цілі створення МСА це:

— приріст вартостей (збільшення прибутку);

— зміцнення стратегічних позицій через отримання знань від іншої сторони;

— збереження гнучкості діяльності (підвищення реагування, адаптації до змін в оточуючому середовищі);

— збереження своїх основних стратегічних переваг, які мо­жуть бути привласнені партнерами (через спільну діяльність).

До міжнародних стратегічних альянсів відносяться: функці­ональні угоди за спільними науково-дослідними та дослідни­цько-конструкторськими роботам (далі НДДКР); з розвитку та вдосконалення виробництва (консорціуми); угоди про участь в активах із створенням нової організації (спільні підприємства) і без створення нових організацій (придбання частки участі, обмін акціями).

Злиття та поглинання у міжнародному бізнесі

Злиття – об‘єднання двох компаній, при якій створюється нова фірма, суб‘єкти об‘єднання зупиняють діяльність, яку проводили до моменту об‘єднання і розпочинають в якості нової компанії.

Поглинання – злиття двох компаній, при якому одна компанія купляє частину активів іншої та зберігає позицію керуючого, може супроводжуватись реалізацією частини активів.

Міжнародні злиття і придбання (М&А), особливо за участю гігантських транснаціональних корпорацій (ТНК), які витрачають величезні суми для захоплення фірм в інших країнах, — це аспект глобалізації. Нині такі угоди — це форма прямих іноземних інвестицій; за обсягами залучених коштів вони значно випереджають інвестиції у нові підприємства («greenfield» investments). У різних галузях компанії перетворюються в холдинги, здобуваються активи, проходять реорганізація й збільшення компаній.

Більшість угод М&А заключають індустріально розвинені країни, збільшується їхня роль і для країн, які розвиваються (найчастіше у формі придбань, тому що злиття з місцевими фірмами трапляються рідко). Найактивніше ці процеси розгортаються в країнах Західної Європи і США, меншою мірою — в Азії і Латинській Америці.

Нині М&Ає життєво важливою стратегію розвитку компаній, при цьому вміння успішно використовувати інформаційні технології гарантує життєздатність компанії в умовах конкуренції на міжнародному і на національному ринку. Розвиток компанії уже неможливо уявити без погодженої взаємодії існуючих і нових інформаційних систем, які супроводжують бізнес-процеси компаній.

Збільшення кількості угод зі злиття спричинене поліпшенням економічної ситуації в розвинених країнах. Практично усі великі компанії незабаром змінять тактику і переорієнтуються на експансію.

Під час економічного росту керівництво компанії прагне розширити бізнес. З іншого боку, власники цільових компаній, тобто тих, які поглинаються, можуть отримати вищу ціну при угоді. Крім тою, у період бурхливого економічного росту компанії, як правило, мають достатньо коштів на балансі для здійснення угод; причому отримати кредит під час економічного зросту значно простіше.

Форми і методи регулювання міжнародного інвестування на національному і міжнародному рівнях

Форми стимулювання іноземної інвестиційної діяльності

Форми	Інструменти
Фінансово-кредитне стимулювання	Безпроцентні кредити, пільгові кредити, інвестиційні гарантії
Податкове стимулювання	Зниження ставки податку, податкові угоди з іншими країнами, зняття податків на реінвестиції, безмитний імпорт обладнання та / або сировини, прискорена амортизація, податкові кредити
Стимулювання інфра-структурного забезпечення	Надання землі у безкоштовне користування або на пільгових умовах, надання будівель і споруд у безкоштовне користування або за пільговими цінами, субсидії на користування енергією, транспортні гранти, пільги щодо фрахту
Стимулювання конкретних інвестиційних проектів	Гранти (цільове фінансування) ресурсо- і приро-дозберігаючого обладнання; гранти проектів, орієнтованих на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів; поліпшення умов праці; сприяння в проведенні техніко-економічних обґрунтувань проектів; гранти на науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи
Протекціоністьські заходи	Тарифи та нетарифні інструменти

Адміністративні та економічні методи та інструменти

- надання державних гарантій. Гарантії можуть надаватися як країною базування, так і приймаючою країною. Уряди, зацікавлені в стимулюванні експорту капіталу, можуть надавати національним корпораціям гарантії повернення повної суми інвестованого капіталу або якоїсь його частини за рахунок державних джерел у разі націоналізації, стихійних лих, неможливості переведення прибутку за кордон, не конвертованості місцевої валюти й інших непередбачуваних обставин;

- страхування зарубіжних інвестицій може здійснюватись як приватними, так і державними агентствами;

- урегулювання інвестиційних суперечок;

- виключення подвійного оподаткування. Держави, корпорації яких особливо активно здійснюють взаємні прямі інвестиції, нерідко укладають угоди про виключення подвійного оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями. Корпорація платить у приймаючій країні тільки ту частину податку, яку вона не заплатила в країні базування;

- адміністративна і дипломатична підтримка. Прямі інвестори звичайно є об'єктом опіки з боку державних органів країни базування: зокрема, уряд може проводити переговори із зарубіжними країнами про створення найсприятливіших умов для національних інвесторів;

- створення вільних економічних зон. Досягти сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і, особливо, постійно утримувати його на високому конкурентному рівні досить важко навіть для розвинутих країн, а для більшості країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою - майже неможливо. Тому урядом підтримується створення локальних зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною й апробованою в багатьох країнах формою таких зон є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів.

Портфельні закордонні інвестиції: причини їх здійснення та тенденції вивозу

Портфельні іноземні інвестиції (ПрІІ) - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об'єктом інвестування, і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів, відсотків чи спекулятивної курсової різниці.

Головна мета інвестора при портфельному інвестуванні - знайти в міжнародній економіці варіант розміщення капіталу, який дозволить йому максимізувати прибуток при оптимальному співвідношенні "доходність - ризик - ліквідність".

Головними портфельними інвесторами на і посередниками світового фінансового ринку є універсальні та спеціалізовані транснаціональні банки та інституціональні інвестори, операції яких як з боку попиту, так і пропозиції визначають ринкові ціни фінансових інструментів.

Причини закордонних портфельних інвестицій

У цілому вони близькі до причин прямих закордонних інвестицій з виправленням на те, що в результаті здійснення портфельних інвестицій інвестор не здобуває права контролю за підприємством, у яке вкладений капітал. Однак у той же час ліквідність портфельних інвестицій, тобто здатність швидко перетворити цінні папери в наявну валюту, значно вище, ніж у прямих інвестицій.

Головна причина здійснення портфельних інвестицій — прагнення розмістити капітал у тій країні й у таких цінних паперах, у яких він буде приносити максимальний прибуток при припустимому рівні ризику.

Портфельні інвестиції розглядаються як засіб захисту грошей від інфляції й одержання спекулятивного доходу. При цьому ні галузі, ні типи цінних паперів, у які здійснюються інвестиції, особливого значення не мають, якщо вони дають бажаний доход за рахунок росту курсової вартості і виплачуваних дивідендів.

Переваги та недоліки портфельних інвестицій

Перевагами, на його погляд є зниження рівня імпортозалежності, стимулювання розвитку експортного потенціалу, прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ, упровадження сучасних технологій, поліпшення платіжного балансу, збільшення обсягів капітальних вкладень та скорочення строків їх нагромадження, підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили, забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду.

Також слід відзначити, що недоліками іноземного інвестування є збільшення залежності країни від іноземного капіталу, трансферт частини прибутків за кордон, витіснення з ринку внутрішніх виробників і постачальників, підвищення рівня конкуренції на ринку жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів.

Структура портфельних інвестицій

Аналіз структури ПрІІ здійснюється за критеріями:

- за напрямком руху (експорт, імпорт);

- територіально-географічним;

- за суб'єктом інвестування (підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституціональні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи, міжнародні фінансові організації);

- за інструментами інвестування (цінні папери, що дають право на участь в капіталі (акції), боргові цінні папери, вторинні цінні папери);

- за терміном (короткострокові - до 2-х років, середньострокові - до 10 років, довгострокові - понад 10 років) тощо.

До 80-х років ХХ-го сторіччя частка портфельних інвестицій у структурі валових міжнародних інвестицій була відносно стабільною та становила приблизно 20%. Починаючи з 90-років вона стрімко зростає і лише за два десятиріччя збільшується до 60% (2004 р.). Комп'ютерна революція, створення глобальної інформаційної мережі значно полегшують процеси моніторингу міжнародного ринку цінних паперів, роблять можливим майже миттєве реагування на зміну його кон'юнктури та прискорюють процедуру переказу грошей між країнами та континентами.

Основні портфельні інвестори (інвестиційні фонди, пенсійні фонди, страхові компанії, ТНК, банки)

Міжнародні банки й фонди. Особливе місце в інституціональній структурі світового ринку капіталів посідають міждержавні банки й валютні фонди, серед них - створений у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) (Базель, Швейцарія), який сприяє співробітництву центральних банків держав, надаючи допомогу тим з них, що беруть участь у проведенні взаємних розрахунків, виступає як центр економічних та грошово-кредитних досліджень, спостерігає за станом євроринку й забезпечує регулювання валютних і кредитних відносин в усьому світі.

Великими суб'єктами міжнародних фінансових відносин виступають транснаціональні компанії. Вони мають у своєму розпорядженні гігантські внутрішньокорпораційні нагромадження й покривають за рахунок самофінансування більше половини власної потреби в капіталі. Проте одночасно ТНК постійно потребують капіталу для обслуговування постійно зростаючого виробництва й збуту продукції. Їхні фінансові операції значною мірою інтернаціоналізовані, а нерідко вони поширюються на весь світ.

Інвестиційні фонди є посередниками в інвестиційному процесі між громадянами та емітентами. Випускаючи власні сертифікати, інвестиційний фонд акумулює грошові кошти різних груп інвесторів (в основному громадян) і вкладає їх у цінні папери інших емітентів. Таким чином, інвестиційний фонд мінімізує інвестиційний ризик своїх акціонерів.

Серед страхових компаній основною групою з погляду інвестування є компанії страхування життя, на які припадає близько 80 % активів цієї групи інвесторів. Такі компанії, як правило, інвестують з метою хеджування своїх боргових зобов’язань. Зобов’язання компаній визначаються страховими полісами, котрі вони виписують. Компанії страхування життя можуть знизити рівень свого ризику шляхом інвестування в активи, що забезпечують більшу дохідність у випадку, якщо покриття страхових полісів виявиться дорожчим.

Спільним у цілях основних груп інституційних інвесторів — пенсійних фондів та страхових компаній — є необхідність хеджування передбачуваних довгострокових зобов’язань. Інвестиційні стратегії, як правило, передбачають хеджування цих зобов’язань облігаціями з різними термінами погашення.

Ринок цінних паперів та його інструменти

Ринок цінних паперів складається з акцій, облігацій, казначейських векселів, депозитних та інвестиційних сертифікатів, комерційних паперів, що є інструментами даного ринку. Певною мірою до цінних паперів належить комерційний вексель, однак його слід розглядати насамперед як інструмент комерційного кредиту. Крім того, є так звані деривативи — похідні інструменти (опціони, ф’ючерси та ін.), які відображають різні види контрактів з торгівлі цінними паперами. У зв’язку з цим, як правило, розрізняють ринок цінних паперів і ринок похідних інструментів. Однак останній за своїм змістом не відображає самостійних фінансових ресурсів, а показує форми і методи торгівлі ними.

Інструменти РЦП

Акціонерні (пайові) цінні папери- цінні папери, що обертаються на ринку, засвідчують участь їх власника у формуванні статутного фонду акціонерного товариства та надають майнове право і право на отримання відповідної частки доходів у вигляді дивідендів.
Боргові цінні папери- цінні папери, що обертаються на ринку та засвідчують відносини позики між власником документа та емітентом (особою, яка випустила цей документ).	Облігації - цінні папери з граничним терміном погашення, що надають право власникові отримувати фіксований доход від їх номінальної вартості.
	Прості векселі - письмові боргові зобов'язання, що надають беззаперечне право їх власникові по закінченні терміну зобов'язання вимагати від боржника сплати визначеної на векселі суми.

	Боргові розписки (ноти) -короткострокові грошові інструменти (3-6 місяців), що випускаються позичальником на своє ім'я за домовленістю з банком, який гарантує їх розміщення на ринку, придбання нереалізованих, пролонгацію кредиту та надання резервних коштів.
Інструменти грошового ринку - грошові документи, що надають їх утримувачу безумовне право на гарантований грошовий доход на певну дату (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти).
Фінансові деривативи- похідні (вторинні) фінансово-грошові інструменти, що засвідчують право їх власника на купівлю або продаж первинних цінних паперів.	Передплатні сертифікати - особливий вид цінних паперів, що випускаються разом з облігаціями чи привілейованими акціями і дають їх власнику право на покупку визначеної кількості звичайних акцій за обговореною ціною протягом визначеного періоду.
Опціони - цінні папери, які дають право, але не зобов'язують купити або продати пакет цінних паперів протягом визначеного терміну.
Ф'ючерси - зобов'язання (як правило, короткострокові) продати пакет акцій з отриманням оплати через певний час після підписання угоди за ціною, визначеною в контракті.
Свопи - зобов'язання з купівлі - продажу цінних паперів за поточним курсом з одночасним заключенням угоди про зворотну продаж-купівлю активів через певний термін.

Інвестиційні та кредитні цінні папери

Інвестиційні цінні папери — цінні папери (акції, облігації та ін.), які виступають засобом інвестування, засвідчують участь у власності і перебувають в обігу. Вкладення в І.ц.п. здійснюється з метою привласнення доходу, а також досягнення ліквідності, збереження коштів, мінімізації банківських ризиків та ін. Ринкова вартість банківського портфеля інвестицій коливається залежно від зміни відсоткових ставок. Банки намагаються підтримувати відповідну структуру строків погашення цінних паперів. Немало комерційних банків в інвестиційній діяльності намагаються діяти так, щоб суттєва частка інвестиційного портфеля складалась з довготермінових зобов'язань, зрівноважених короткотерміновими цінними паперами, за наявності незначної кількості або навіть відсутності облігацій з середніми термінами. На регулювання портфеля інвестицій суттєво впливає те, що власники депозитів можуть вимагати від банків тримати певну кількість відповідних видів цінних паперів під забезпечення їхніх депозитів. Це зв'язує певну частину активів і, отже, знижує інвестиційні можливості банку.

Дата добавления: 2014-12-16