Діабет, зумовлений токсичними речовинами та фармакологічними агентами

Діабет, пов’язаний із генетичними синдромами.

Ряд синдромів, які генетично успадковані поєднуються із розвитком порушення толерантності до глюкози, або маніфестацією цукрового діабету. Механізми розвитку порушень вуглеводного обміну при цих синдромах, на сьогодні, до кінця не з’ясовані. Результати досліджень в галузі клітинної біології та генетики дозволяють висвітлити деякі особливості таких взаємозв’язків. Синдром успадкованої інсулінової резистентності супроводжується розвитком вираженої гіперінсулінемії. Захворювання зустрічається, як правило, у жінок 8-30 років із ожирінням, acanthosis nigricans, гіперандрогеніталізмом (тип А інсулінової резистентності). Тип В є набутим аутоімунним синдромом, пов’язаним з наявністю антитіл до рецепторів інсуліну. У таких хворих спостерігається порушення толерантності до глюкози, або маніфестація явного цукрового діабету. Встановлено, що у більшості випадків відбувається мутація інсулінових рецепторів, яке може супроводжуватись порушенням транспорту рецепторів до клітинної мембрани, рецепторно-гормональної взаємодії, аутофосфорилювання рецепторів. Ці дефекти сприяють розвитку резистентності до інсуліну, порушенню толерантності до глюкози і, в ряді випадків, ведуть до розвитку діабету. Причини різноманітності фенотипів у таких хворих є невідомими. Описаний синдром успадкованої інсулінової резистентності, в клінічній картині якого переважають ознаки характерні для акромегалії. У зв’язку із цим, така підгрупа синдрому отримала назву ‘псевдоакромегалія’. У таких хворих, навіть при вираженій інсуліновій резистентності, структурно-функціональні показники інсулінових рецепторів не змінюються. Ймовірно, що в таких випадках мають значення ще неохарактеризовані пострецепторні дефекти.

В останній час спостерігається зростання частоти захворювань, пов’язаних із генетичними дефектами мітохондріальної ДНК. Прикладом є синдром Вольфрама (DIDMOAD: нецукровий діабет, цукровий діабет, атрофія зорового нерва, глухота).

Роцентицид Vacor (PNU;RH787) при пероральному вживанні, внаслідок токсичної дії на бета-клітини, викликає важкий інсулінозалежний цукровий діабет. В більшості випадків, діабетичний кетоацидоз розвивається через 2-7 діб. Окрім цього, у хворих спостерігаються розумові розлади, порушення дихання, аритмія, гіпотонія і нейропатія. Ряд інших пестицидів, таких як ДДТ, диелдрин, малатіон є також діабетогенними. Описаний розвиток діабету після експозиції органічними розчинниками (метиленхлоридом та іншими).

Останнім часом для лікування пневмоній, викликаних Pneumocystis carinii широко використовується пентамідин. Одним із побічних проявів пентамідину є можливість розвитку діабету, гіпоглікемії, або їх послідовної появи.

Хіміотерапевтичні агенти, такі як L-аспарагіназа, деякі алкалоїди, а також імуносупресивні засоби (циклоспорин А, FK506) також можуть сприяти ураженню бета-клітин і розвитку цукрового діабету.

Блокатори кальцієвих каналів (верапаміл, ніфедипін), бета-адренергічні стимулятори (адреналін, норадреналін), бета-блокатори, фармакологічні агенти, які викликають гіпоглікемію (зокрема деякі діуретики), деякі психотропні засоби (фенотиазин, трициклічні антидепресанти, літій) можуть сприяти порушенню толерантності до глюкози, розвитку цукрового діабету.

Екзо- і ендогенна гіперкортизонемія часто є причиною порушення чутливості тканин до інсуліну та розвитку діабету. Досить цікавим є те, що в деяких випадках, нікотинамід може сприяти зниженню чутливості тканин до інсуліну.

За станом регуляції вуглеводного обміну та за здатністю організму засвоювати певну кількість вуглеводів, роблять висновок про толерантність до вуглеводів, яку визначають за допомогою навантаження глюкозою. Швидкість зниження рівня глюкози в основному залежить від функції клітин панкреатичних острівців.

С,ммоль/л

11,5

9,2

№ 2

6,9

4,6 № 1

2,3

30 60 90 120 150 180 хв

Рис.11. Криві толерантності до вуглеводів в нормі і при патології.

На рис. 11. показано криві толерантності до вуглеводів в нормі і при цукровому діабеті, акромегалії, тиреотоксикозі, синдромі Іценка-Кушинга. У цих випадках максимальний рівень глюкози може перевищувати 8,5 ммоль/л і нормалізується через 3-4 години. Підвищена толерантність до вуглеводів спостерігається при гіперфункції панкреатичних острівців, мікседемі. Глікемічна крива у цих випадках характеризується незначним підвищенням і різким зниженням протягом другої години спостереження.

Толерантність до вуглеводів визначає і кількість глюкози, яку може засвоїти організм без виникнення глюкозурії.У людини це становить 160-180 г глюкози, прийнятої натще. У разі пониженої толерантності до вуглеводів глюкозурія розвивається і від меншої кількості введеної глюкози. Звичайно, глюкозурія виникає тоді, коли рівень глюкози в крові перевищує нирковий поріг - 10 ммоль/л. Якщо концентрація глюкози в крові надмірна, ферментативні системи, які відповідають за процес реабсорбції глюкози в ниркових канальцях (гексокіназа, фосфатаза), не забезпечують реабсорбцію глюкози у первинній сечі і частина її виділяється із сечею.

Глюкозурія можлива і без гіперглікемії. Це пов’язано з фосфорилюванням глюкози у нирках, наприклад при введенні флоридзину (глікозиду з кори фруктових дерев), які пригнічують фосфорилювання. У випадку порушення в нирках ферментативних процесів, які лежать в основі реабсорбції глюкози, розвивається нирковий діабет.

Дата добавления: 2014-12-17