Абсурду» _ _ 3 страница

Спільним для романів і драм «сердитих молодих людей» є місце дії — англійська провінція, авторська настроєність та інтонація твору — завжди особиста, іронічна, навіть циніч­на, прагнення до найповнішої вірогідності, підкреслена особистісна основа твору. Але головним, що об'єднує «серди­тих» письменників, є їхній герой, що став новим літературним типом. Це тип молодої людини (найчастіше за все — плебея), яка здобула освіту і «пробилася» до нового середовища, воро­жого для неї. Герой «сердитих» розчарований своїм сірим буденним життям, незадоволений своєю роботою, «повстає» проти суспільства, в якому йому не знаходиться місця. Він роздратований інтересами та ідеалами людей, що оточують його, ненавидить істеблішмент, накидається на систему мо­ральних та інтелектуальних цінностей, роблячи це то з гнівом і сарказмом, то з іронією, а то й з інфантильними наївними бешкетуваннями. Герой «сердитих молодих людей» — це, ско­ріше, «антигерой»: малосимпатичний, непривабливий, галас­ливий, брутальний. Саме такими рисами наділені Джим Дік­сон («Щасливчик Джим»), Чарльз Ламлі («Поспішай до­низу»), Джиммі Портер («Озирнись у гніві»), Джо Лемптон («Шлях нагору» Джона Брейна). Утім, нонконформістський бунт «сердитого» героя нерідко завершується конформізмом, сімейним і суспільним благополуччям, життєвими компро­місами, примиренням із соціумом, проти якого повставав.

— 431 —

Хоча творчість «сердитих молодих людей» і мала недов­гу історію (уже в 60-ті роки англійські митці не повер­таються до героїв і тем 50-х), вона залишила помітний слід у культурному житті Англії. «Сердиті» письменники під­готували грунт для драматургів «нової хвилі» (Ш. Ділені, Дж. Арден, Б. Біен, Б. Копс, А. Оуен), соціально-критичних романів К. Вотергауза, С. Барстоу, К. Мак-Іннеса, значною мірою вплинули на творчість англійських абсурдистів Г. Пін-тера та Н. Ф. Сімпсона.

«Сердиті» автори, яких не цікавили заплутані фабули й розвиток зовнішніх подій, основну увагу приділяли прав­дивому зображенню післявоєнної молоді (як зазначав відо­мий англійський критик К. Тайней, Осборн у своїй драмі «Озирнись у гніві» «у сценічній формі відобразив інтереси майже семи мільйонів молодих англійців у віці від двад­цяти до тридцяти років»), стосунки героя і суспільства, психологію післявоєнної молоді. Твори англійських «сер­дитих», за словами Кеннета Тайнена, можливо «сокирні та не по-англійськи брутальні», але в них «живе віра в мис­тецтво, яке має опливати на життя, а не втікати від нього та не підмінювати його» [64, 53].

3.2.14. «Розбите покоління» («Beat gene-

«Розбите ration»), або бітники, — назва групи покоління» американських письменників, що ви­ступили у 50-ті роки XX століття. Тер­мін був уведений Джеком Керуаком — лідером бітників, для опису, за його ж словами, «хлопців, подібних до Морі-арті (герой роману Керуака «На дорозі» — біблії «розбитого покоління». — Є. В.), які їздять по країні в пошуках випад­кової роботи, дівчат, задоволень». Американське бітництво було не стільки рухом літературним, скільки соціокуль-турним, своєрідним способом життя. Класичним образом бітника є довговолосий бородань у латаних штанях, що обожнює джазову музику, захоплюється східною релігією та філософією (перш за все — дзен-буддизмом), мандрує дорогами Америки, вживає наркотики, користується спе­ціальним жаргоном. Бітники ставили собі за мету епатува­ти суспільство поміркованих, «жити, нехтуючи його кано­нами, мораллю, законами» [19, 308\. Але радикальний рух молодих нонконформістів був аполітичним та асоціаль­ним. Бути бітником, пояснював один з представників групи К. Голмс, — означає усвідомлювати свою самотність та вважати її нормою. Власної художньої школи письменни­ки «розбитого покоління» не створили: адже вони розгля­дали себе як митців, відкинутих суспільством, що творять лише для самих себе, не шукають слави та визнання. Втім,

— 432 —

твори письменників-бітників, — найбільш яскравими з них, поряд з Джеком Керуаком, були поети А. Гінсберг (автор програмної поеми «Ґвалт», лідер групи поетів «роз­битого покоління»), Л. Ферлінгетті, Г. Корсо, прозаїки К. Голмс, Дж. Мандел, К. Соломон, — мають свою спе­цифіку й формальні особливості.

Услід за Генрі Міллером, який вимагав, щоб «митець самого себе зробив твором», бітники ліквідують кордони між життєвим літературним буттям. Так, Дж. Керуак прагнув звести до нуля різницю між життям і літерату­рою. Цим пояснюється, наприклад, те, що лідер бітників, за власним визнанням, «не переписав наново жодного рядка». Письменники «розбитого покоління» вважають, нібито абсолютно все, що відбувається в житті, має бути запротокольоване (той же Керуак мріяв створити особли­вий жанр документальної прози). Кращі представники бітництва, на думку О. Зверева, повернули американській літературі «дух сповідальності... Вони повернули літературі почуття прямої причетності до тривог і турбот дня» [25, 193\.

Протиставляючи розумові «природну правду» імпуль­су, письменники-бітники відмовляються від традиційної формальної організації твору. В їхніх романах відсутні сюжет як послідовність подій і дія, розірвана композиція, а манера викладу (оповідь ведеться від першої особи) над­мірно хаотична. Нерідко техніка їхніх,творів свідомо по­в'язується з технікою джазу, де основна мелодія супро­воджується нескінченними варіаціями та імпровізаціями, а часто-густо й тоне в них. Твір бітників — це потік слів, покликаний відтворити всю повноту переживань героя, причому будь-яких меж «смаку» або ж «такту» тут не існує. Взагалі-то, до всіх бітницьких прозових творів можна застосувати характеристику власних творів, зроблену Дж. Ке­руаком, що назвав стиль своєї прози «спонтанним». Поезія ж «розбитого покоління» тяжіє до вільного вірша та віт-менівських довгих рядків, ламаних ритмів, різких образів, складної метафорики. Серед основних творів бітників, поряд із згаданими, романи Дж. Керуака «Місто і містечко», «Бро­дяги Дхарми», «Велика Сура», «Сарторі в Парижі», збірки віршів А. Ґінзберґа («Каддіш», «Бутерброди дійсності», «Новини планети») та Л. Ферлінгетті («Картини минулого світу», «Залишаючи Сан-Франциско»). На початку шіст­десятих років бітництво як літературна течія та молодіж­ний нонконформістський рух перестає існувати. На зміну бітникам у 60-ті роки приходять хіпі.

— 433 —

Дата добавления: 2014-11-28