Соціалістичний реалізм

Соціалістичний реалізм — напрям, який за радян­ських часів вважався «основним методом радянської літе­ратури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціалізм, беручи участь у цій боротьбі «силою художнього слова». Соціалістичний реалізм панував у радянській літературі з 1934 року до кінця 1980-х. Окрім «членів Спілки радянських письменників» до літератури соціалістичного реалізму автоматично зараховувалися митці інших соціалістичних країн та деякі прокомуністичне на­строєні автори з несоціалістичних країн (А. Барбюс, пізній Л. Арагон, M. Андерсен-Нексе, H. Хікмет, П. Неруда, X. Лакснесс, Дж. Рід).

Термін «соціалістичний реалізм» розробляється під час літературної дискусії, яка велася в СРСР наприкінці 20-х — на початку 30-х років. Письменники, що брали участь в обговоренні нового терміна, який мав визначити «єди­ний стиль», дозволений для радянського митця, пропону­вали різні назви «нового методу»: «монументальний реа­лізм» (О. Толстой), «тенденційний реалізм» (В. Маяков-ський), «пролетарський реалізм» (Ф. Гладков, Ю. Либедин-ський), «революційно-соціалістичний реалізм» (І. Кулик) тощо. В 1932 році, на письменницькій нараді, яка відбу­лася на квартирі М. Горького, художнім методом радян­ської літератури було названо «соціалістичний реалізм». Це поняття затверджується та канонізується на І з'їзді радян­ських письменників, після чого в радянській літературі та мистецтві встановлюється жорсткий диктат єдиного твор­чого методу (стилю). Цікаво, що ще в 1926 році, коли Асоціація Художників Революційної Росії приймала стиль «героїчного реалізму», Олександр Довженко зазначав: «Здаєть­ся, це перший випадок в історії культури, де стиль поста-новлюють на засіданні».

Очевидно, що сам термін «соціалістичний реалізм» є внутрішньо суперечливим. «Хіба буває реалізм соціалістич­ним, капіталістичним, християнським, магометанським?» — риторично запитує А. Терц (А. Синявський), автор відомої брошури «Ще таке соціалістичний реалізм» (1957 p.). Як слушно зауважив Альбер Камю, «справжній об'єкт соціаліс­тичного реалізму — це реальність, що на сьогоднішній день не існує». Адже реальність, пояснює Камю, «не була соці­алістичною в минулому, як і не є такою тепер» [33, 183]. Дійсно, соціалізмом назвати важко казармений тоталіта­ризм партії Леніна—Сталіна. Однак реальність існування самого соціалістичного реалізму відкинути неможливо, як

— 434 —

і неможливо викреслювати з історії більшовицьку добу. Соціалістичний реалізм необхідно «розглядати як історич­ний феномен», слушно заявляє німецький учений Р.-Д. Клю-ге [35, 75]. Тому і вважаємо доцільним вести розмову про «єдиний стиль» як про один із напрямів у літературі XX сто­ліття, а не замовчувати й не обминати його.

У статуті Спілки радянських письменників було прого­лошено, що соціалістичний реалізм «потребує від митця правдивого, історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвиткові. При цьому правдивість та історична конкретність художнього зображення має по­єднуватись із завданням ідейної переробки й виховання трудівників у дусі соціалізму». Ця «невинна формула», за висловом Андрія Синявського, стає «тим фундаментом, на якому споруджена вся будівля соціалістичного реалізму»; в ній полягає зв'язок соціалістичного реалізму з реалізмом минулого (правдивість зображення) і його нова якість (умін­ня охоплювати революційний рух та виховувати, згідно з цим, у дусі соціалізму). Всі ж твори цього художнього мето­ду — різноманітні за змістом і стилем — містять у собі, зауважує А. Синявський, «поняття Мети» (тобто комунізму), що й зумовлює досить примітивну та однорідну тематику творів: «це або панегірики комунізму та всього, що з ним пов'язане, або сатира на його численних ворогів, або, на­решті, — всілякі описи життя, „в його революційному роз­витку", тобто знов-таки в русі до комунізму». Звідси — така притаманна соцреалістським творам риса, як історичний оптимізм. Як доречно зазначає А. Синявський, усі ці твори «ще до своєї появи забезпечені щасливим фіналом». Напри­клад: «Оптимістична трагедія» В. Вишневського, де заги­бель протагоністки поєднується з торжеством комунізму. Та взагалі, слушно зауважує А. Синявський, такі «вічні» теми, як «втрачені ілюзії, розбиті надії, нездійснені мрії», є «проти­показаними» для літератури соціалістичного реалізму. Про це свідчить і порівняльний аналіз назв творів західної літе­ратури та радянської, який робить А. Синявський, щоб «переконатися в мажорному тоні останніх»: «Подорож на край ночі» (Селін), «Смерть після полудня», «По кому подзвін» (Гемінгвей), «Кожний помирає на самоті» (Фаллада), «Час жити і час помирати» (Ремарк), «Смерть героя» (Олдінґ-тон), «Щастя» (Павленко), «Перші радощі» (Федін), «Добре!» (Маяковський), «Здійснення бажань» (Каверін), «Світло над землею» (Бабаєвський), «Переможці» (Багрицький), «Пере­можець» (Симонов)...

Іншою ознакою, що об'єднала практично всі твори соціалістичного реалізму, є присутність на їхніх сторінках

— 435 —

так званого «позитивного героя». Досить пригадати Пав­ку Корчагіна («Як гартувалася сталь» M. Островського), Чапаева з однойменного роману Д. Фурманова, Давида Мотузку («Бур'ян» А. Головка). Соціалістичний реалізм, що створює численних позитивних героїв, ідеалізує та нівелює людину, спрощує її, малюючи без якихось суттєвих внутріш­ніх суперечностей (адже весь внутрішній світ героя також рухається до Мети, «перевиховуючись під впливом партії та оточуючого середовища», за висловом А. Синявського). Іронічно, але цілком справедливо характеризує «позитивного героя» автор праці «Що таке соціалістичний реалізм»: «Він позбавлений недоліків або наділений ними в незначній кількості (наприклад, іноді не утримається та запалиться) для того, щоб зберегти хоч якусь людську подібність, а також мати перспективу щось у собі викорінювати й розвиватися, підвищуючи все вище та вище свій морально-політичний рівень. Однак ці недоліки не можуть бути занадто значними, а, головне, не повинні іти врозріз з його основними чесно­тами, які навіть важко перелічити».

Період панування соціалістичного реалізму з його трі­адою «партійності, класовості й народності» перетворив цей «єдиний метод» на абстрактну нормативну структуру, яка не могла не звузити творчі можливості літератури. Адже не художня якість твору, а його політична та ідеологічна спрямованість визначали підтримку та служили критерієм його визнання. Тому не дивно, що серед лауреатів різно­манітних премій були часто-густо автори творів малохудожніх та естетично безпомічних (чого варте, наприклад, лауреатство Л. Брежнєва як автора трилогії «Мала земля», «Відрод­ження», «Цілина»). Соціалістичний реалізм, за словами відо­мого літературознавця Дьєрдя Лукача, став «ілюстративною літературою» сталінської епохи, та й взагалі — епохи тоталі­таризму [40, 81].

Нормативність соціалістичного реалізму, за висловом І. Дзюби, «не має аналогій з погляду своєї тотальності та ідеологічної агресивності, а її „примусовість" грунтується не на авторитеті естетичної теорії (як, наприклад, у норма­тивній естетиці літератури класицизму. — Є. В.), а на пану­ванні політичної догми» [28, 141]. В численних соцреаліст-ських творах ми знайдемо і нормативність матеріалу (лені­ніана, сталініана, «радісне життя», «щасливе дитинство», «дружба народів» та інші комуністичні міфи), і норматив­ність його інтерпретації (ті самі історичний оптимізм і пози­тивний герой, оспівування високих моральних якостей, тру­дового ентузіазму, подолання будь-яких труднощів, виник­нення неодмінного образу «ворога» або шкідника тощо), і,

— 436 —

нарешті, нормативність художніх засобів (простота й зрозу­мілість, заперечення «формалістських» засобів). Ця спря­мована на уніфікацію літератури нормативність дає Андрію Синявському підстави розцінювати соціалістичний реалізм як «соціалістичний класицизм». Письменник знаходить характерні риси саме класицистичного стилю (насамперед, російського класицизму XVIII століття) в літературі соціа­лістичного реалізму: патетика, сувора Ієрархічність, сюжетна логіка, високопарність мови і, головне, втілення основного класицистичного принципу — «зображати життя, яким воно має бути». Адже соціалістичний реалізм, вважає автор «Прогулянок з Пушкіним», «виходить з ідеального зразка, якому він уподібнює реальну дійсність», а сама вимога «правдиво зображати життя в його революційному русі — нічого іншого не означає, як клич зображати правду в ідеальному освітленні, давати ідеальну інтерпретацію ре­ального, писати про належне як дійсне». Отже, А. Си-нявський перегукується з А. Камю (слова якого ми наво­дили на початку розділу), а також з іншим видатним фран­цузьким митцем — драматургом Еженом Іонеско, який зазначав: «Реалізм, соціалістичний або ні, залишається поза реальністю... Він звужує, обезбарвлює, деформує її... Він зображає людину в перспективі зменшеній та відчуженій». Вплив соціалістичного реалізму та його жорстокий пре­синг на літературу призвів до трагічних наслідків. Досить пригадати митців, що стали жертвами сталінського терору (М. Семенко і М. Куліш, В. Поліщук і Г. Косинка, І. Бабель і О. Мандельштам, Б. Пільняк і П. Романов, Т. Табідзе і Є. Чаренц), цькування та бойкоту (О. Довженко, В. Сосюра, А. Ахматова, М. Зощенко, Б. Пастернак), судових проце­сів (А. Синявський, Ю. Даніель, І. Бродський), арешту творів («Собор» О. Гончара) тощо. Соціалістичний реалізм є тяжким, драматичним уроком: уроком тоталітарного керу­вання мистецтвом, жорсткого ідеологічного втручання в нього, уроком вульгаризації літератури та літературознав­ства, догматизації єдиної естетичної системи, її закостенін­ня й загибелі, створення «залізної завіси» між різними художніми системами (теза про «безпідставність ідеї „синте­зу" реалізму та модернізму»). Необхідно назавжди усвідомити згубність подібного диктату і сваволі у ставленні до літе­ратури будь-якого історичного періоду чи ареалу, які не можна виправдати ні за яких обставин. Адже політичний та ідеологічний контроль за мистецтвом слова не приводить ні до чого, крім фізичної та естетичної загибелі останнього.

— 437 —

"~~~'~"~™~~~""~™ ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев Л Г Сюрреализм Москва, 1972

2. Андреев Л Г Импрессионизм Москва,
1980

3. Ахматова А А Сочинения В 2 т Москва,
1990 Т 2

4. Бальзак О Собрание сочинений В 10 т
Москва, 1982 Т 1

5. Бахмутский В «Отец Горио» Бальзака
Москва, 1970

6. Блок. А Собрание сочинений В 8 т Москва,
Ленинград, 1962 Т 5

7. Борее Ю Б Эстетика Москва, 1988

8. Брехт Б Про мистецтво театру Збірка
Київ, 1977

9. Брюсов В Собрание сочинении В 7 т
Москва, 1975 Т 6

10. Буало Поэтическое искусство Москва, 1957

11. Венгеров Л M Зарубіжна література (1871 —
1970) Загальні питання Київ, 1971

12. Виноградов В В Стилистика Теория поэти­
ческой речи Поэтика Москва, 1963

13. Виппер Ю Поэзия барокко й классицизма
// Европейская поэзия XVII века Москва,
1977

14. Вступ до літературознавства Хрестоматія
// Упоряд H І Бернадська Київ, 1995

15. Гумилев H С Наследие символизма и акме­
изм//Сочинения В Зт Москва, 1991 Т 3

16. Гурман P Литературные прогулки // Воп­
росы литературы 1990 № 4

17. Гюго В Собрание сочинении В 15 т Москва,
1956 Т 14

18. Дали С Дневник одного гения Москва,
1991

19. Денисова Т H Роман І романісти США
XX століття Київ, 1990

20. Достоевский Ф M О русской литературе
Москва, 1987

21. Дьяконова ff Я Английский романтизм
Проблемы эстетики Москва, 1978

22. Евгеньев-Максимов В Очерки новейшей
русской литературы Москва, 1925

23. Еремеев Л А Французский «новый роман»
Киев, 1974

24. Затонский Д Что такое модернизм⁷ //
Контекст-1974 Литературно-теоретические
исследования Москва, 1975

— 438 —

25. Зверев А М Модернизм в литературе США
Москва, 1979

26. Іваньо І В Про українське літературне
барокко // Радянське літературознавство
1970 № 10

27. Історія української літератури У 8 т Київ,
1968 Т 5

28. Історія української літератури XX століття
У 2 кн Київ, 1994 Кн 1

29. Ионеско Э Театр абсурда будет всегда //
Театр 1989 № 2

30. Ионеско Э Противоядия Москва, 1992

31. История немецкой литературы Москва,
1975

32. История немецкой литературы В 3 т
Москва, 1986 Т 3

33. Камю А Творчество й свобода Сборник
Москва, 1990

34. Кафка Ф Избранное Москва, 1989

35. Клюге P -Д О русском авангарде, филосо­
фии Ницше и социалистическом реализме
// Вопросы литературы 1990 № 9

36. Краткая литературная энциклопедия В 9 т
Москва 1971 Т 6, 1972 Т 7

37. Лихачев Д С Развитие русской литературы
X—XVII веков Ленинград, 1973

38. Ловцова О В Учебное пособие по новейшей
литературе Франции 1917—1959 Москва,
1961

39. Лосев А Ф Материалы для построения
современной теории художественного стиля
// Контекст-1975 Литературно-теоретиче­
ские исследования Москва, 1977

40. Лукан Д Социалистический реализм сего­
дня // Вопросы литературы 1991 № 4

41. Мандельштам О Сочинения В 2 т Москва,
1990 Т 1

42. Мандельштам О Утро акмеизма // Сочи­
нения В 2 т Москва, 1990 Т 2

43. Модернизм Анализ и критика основных
направлении Москва, 1987

44. Морозов А Проблемы европейского барок­
ко // Вопросы литературы 1968 № 12

45. Называть вещи своими именами Про­
граммные выступления мастеров западно­
европейской литературы XX в Москва, 1986

46. Наливайко Д С Класицизм // Всесвіт
1979 № l

47. Наливайко Д С Искусство направления,
течения, стили Киев, 1985

— 439 —

48. Наливайко Д С Трагічний гуманізм Альбера
Камю // Камю А Вибрані твори Київ
1991

49. Нерсесова M A Чарльз Диккенс Москва,
1977

50. Обломиевскии Д Д Французский симво­
лизм Москва, 1973

51. Орлов П А Русский сентиментализм Москва,
1977

52. Петров С М Основные вопросы теории
реализма Москва, 1975

53. Пинский Л Испанский плутовской роман
и барокко // Вопросы литературы 1962
№ 7

54. Писатели Франции о литературе Москва,
1978

55. Померанії, Г С Открытость бездне Встречи
с Достоевским Москва, 1990

56. Поэзия французского символизма Лотре-
амон Песни Мальдорора Москва, 1993

57. Рееякин А И Проблемы изучения и пре­
подавания литературы Москва, 1972

58. Реизов Б Г История и теория титературы
Ленинград, 1986

59. Русские писатели о литературном труде
(XVIII - XX вв) Сб в 4 т Москва, 1955
Т 2, 3

60. Русский и западноевропейский классицизм
Проза Москва, 1982

61. Саку лин П H Филология и культурология
Москва, 1990

62. Соколов А Н Теория стиля Москва, 1968

63. Сучков Б Лики времени В 2 т Москва,
1976 Т 1

64. Таинен К На сцене и в кино Москва, 1969

65. Театр французского классицизма Москва,
1970

66. Теория литературы Основные проблемы
в историческом освещении В 3 т Москва,
1965 Т 3

67. Теорія літератури / За ред В Ф Воробиова
та Г А В'язовського Київ, 1975

68. Тимофеев Л И Советская литература Метод
Стиль Поэтика Москва, 1964

69. Українське слово Хрестоматія української
літератури та літературної критики XX сто­
ліття В 4 кн Київ, 1994 Кн 3

70. Франко I Я Твори в двадцяти томах Київ,
1955 Т 16

— 440 —

71. Хализев В Е Драма как род литературы
(поэтика, генезис, функционирование)
Москва, 1986

72. Хлебников В Творения Москва, 1986

73. Хоружий С «Улисс» в русском зеркале //
Джойс Дж Собрание сочинений В 3 т
Москва, 1994 Т 3

74. Цена метафоры, или Преступление и нака­
зание Синявского и Даниэля Москва, 1989

75. Чижевський Д Історія української літерату­
ри Тернопіль, 1994

76. Энциклопедический словарь юного лите­
ратуроведа Москва, 1988

77. Яценко M T Романтизм як художній напрям
в українській літературі // Українська мова
І література в школі 1989 №2

78. Miller J Е Heritage of American literature Civil
war to the present New York, 1991 Vol II

79. Scott A F Current literary terms A concise
Dictionary of their Origin and use London, 1979

80. Taylor J R The Penguin Dictionary of the
Theatre Hardmondsworth, 1978

Дата добавления: 2014-11-28