Головною ж задачею курсу «Основи футурології – науки про майбутнє» є формування засад не зіпсованого ніякими ідеологемами ставлення до того часу, що змінить теперішній

Футурологія – за її визначенням та за її призначенням – окрім прогнозувань чи пророцтв очікуваних чи неочікуваних подій має включати в себе весь комплекс ставлення суспільної людини, людських спільнот і людства в цілому до того феномену, який зветься майбутнім.

Принципові відмінності футурології від інших вчень про майбутнє

Те, що принципово відрізняє від прогностики (від грец. προγνωστικός – передбачливий: наука про закони і методи прогнозування) саме футурологію, є незводимістю останньої до тільки передбачень подій майбутнього.

Для футурологіїмайбутнє – предмет не тільки й не стільки передбачень, скільки:

– турботи й піклування (як казав Махатма Ганді, можна дозволити собі не займатися передбаченням подій майбутнього, але ніхто не має права не турбуватися про майбутнє);

– контролю (франц. contrôle – перевірка, облік, функція управління), корелювання (від лат. со... й relatus – віднесений: співвіднесений, взаємно зумовлений) й регулювання (від лат.regulo – впорядковую);

– пошуку й вибору (хтось шукає для себе в майбутньому спокою й комфорту, хтось – пригод і гострих відчуттів; хтось обирає своєю майбутньою професією військову справу, хтось – хліборобську, як про це пише в своїх байках Григорій Савич Сковорода);

– моделювання (від франц. modeler – ліпити, формувати: метод дослідження, що грунтується на заміні об’єкта – орігінала іншим, подібним до нього й при цьому більш доступним для оперування ним – моделлю);

– конструювання (від лат. construo – складаю, зводжу: створення, вибудовування об’єкта за попередніми проектами, планами, розрахунками) та творіння.

Самий термін футурологія є співзвучним зі словом футуризм.

Футуризм (італ. futurismo, від лат. futurus – майбутнє) виник і отримав потужного розвитку на самому початку XX-го ст. в Італії. Футуристи намагалися подолати існуючий розрив між дійсністю, яка насправді розвивалася в той час напрочуд стрімко й динамічно, та статичними формами її відображення в мистецтві.

Найбільш видатними представниками футуризму в живопису слід вважати художників: Умберто Боччоні (1882–1916 рр.); Джакомо Балла (1871 –1958 рр.); Луїджі Руссоло (1885–1947 рр.) та ін.

Засновником і головним теоретиком футуризму став італійський поет Філіппо Томазо Марінетті (1876–1944 рр.). В 1909-му році в Парижі він оприлюднив свій «Маніфест футуризму», в якому проголошувався смертний вирок усійкультурі й мистецтву минулого. «Ми повинні звільнити Італію та весь світ від професорів, археологів, чичероне (італ. Сicerone, від лат. Cicero (Ciceronis) – Ціцерон – екскурсовод у країнах Західної Європи, перш за все – Італії), від антикварів, від нескінченних музеїв, які, як труни, покривають собою країни». Поема Марінетті «Моє серце з червоного цукру» та його ж роман «Мафарка-футурист» – це апологетика моделі поведінки майбутніх мусолінівських та гітлерівських молодиків-вандалів.

Достатньо лише порівняти між собою зміст двох висловлювань.

Перше: «Для нас туга людська цікава настільки ж, наскільки туга електричної лампочки» (Філіппо Томазо Марінетті, «Маніфест футуризму», 1909-й рік).

Друге: «Я не переймаюсь прокляттями, які несуться до мене з боку слабких, кволих, миршавих і хирлявих» (Беніто Муссоліні, «Фашизм: доктрина та інституції», 1932-й рік).

Врешті-решт Ф. Т. Марнетті став фашистом, і це – цілком очікуваний практичний наслідок його світоглядної концепції. Певний час футуризм був офіційним мистецтвом фашизму. І хоча невдовзі Б.Муссоліні віддав перевагу «неокласицизму», футуризм встиг достатньо істотно скомпрометувати себе своїм посіпасництвом перед фашизмом.

Перший маніфест російських футуристів під назвою «Ляпас громадському смаку», виданий за часів Першої світової війни, містив у собі заклик: «Скинути Пушкіна, Достоєвського і Толстого з пароплава сучасності».

В Радянському Союзі епохи раннього сталінізму ставлення до футуризму, який втілювали, уособлювали й пропагували такі важко порівнювані між собою постаті, як Велемір Хлєбніков, Володимир Маяковський, Михайль Семенко, Микола Бажан та Борис Пастернак, було поблажливим, оскільки, поряд з очевидними своїми новаторськими ідеями і тенденціями, об’єктивно футуризм сприяв нещадній руйнації традиційних для суспільства цінностей. Згодом футуризм в СРСР поступився своїм місцем на ідеологічній авансцені т.зв. «соц. реалізму», але певну деструктивну функцію по відношенню до культурної спадщини народів країни він встиг виконати.

Спорідненістю звучаня й написання термінів футурологія й футуризм разом із певною деструктивністю останнього по відношенню до культурної спадщини можна значною мірою пояснити той факт, що сьогодні в Україні, яка чи не найбільше в світі постраждала від панування тоталітаризму в різних його формах і проявах, склалося відчужджене ставлення до футуризму, а разом із ним – і дещо насторожене – до футурології.

Саме тому однією з задач даного курсу є реабілітація в очах української спільноти чесного імені футурології, аж ніяк не причетної ані до футуризму, особливо – в його крайніх, заідеологізованих і заангажованих (від франц.engager – наймати) формах, ані – тим паче – до пропаганди будь-якого тоталітаризму, прищепленої футуризму його «хрещеним батьком» Ф. Т. Марінетті та його послідовниками.

Другою задачею даного курсу є встановлення історичної справедливості по відношенню до футурології як науки, оскільки, починаючи з самого моменту її виникнення, в Радянському Союзі офіційне ставлення до неї було відверто негативним, як, втім, і до будь-якого іншого позакласового суспільствознавчого вчення.

Це ставлення має базуватися на активному створюванні прийдешнього, спираючись на логічне як «зняте» (тобто, позбавлене всього випадкового, наносного, не-необхідного) історичне, та на етичне як концентровано гуманістичне.

Дата добавления: 2014-11-29