Наукова фантастика як застереження і як заклик

Феномен адекватності (від лат. adaequatus – прирівняний: рівний, відповідний, тотожній) найкращих письменників-фантастів не тільки теперішньому, а й майбутньому часу має своє істотне підгрунтя. Ним є той факт, що для написання високоякісного науково-фантастичного твору від його автора вимагається не тільки широка ерудиція та глибокі знання, відповідні наявній на даний момент ситуації, що склалася в тій чи іншій галузі дійсності, а ще й хист, інтуіція та небайдужість до всього того, що відбувається в теперішньому і чим обумовлюється та визначається майбутнє, тобто, ті якості, без яких створення справжньої наукової фантастики практично неможливе.

Завдяки саме цим якостям стало можливим написання видатних науково-фантастичних творів-застережень такими авторами як Артур Конан Дойль, Джордж Оруел, Станіслав Лем та брати Стругацькі.

Так, наприклад, в 1926-му році А.К.Дойлем було написано роман, назва якого зазвичай перекладається з мови оригінала як «Коли Земля зойкнула», хоча насправді він називається: “When the World Screamed”. В цьому творі фактично дається прогноз-застереження щодо бездумної (reckless) й навіть безглуздої (madness) практики нещадної експлуатації земних надр, викликаної людською ненажерливістю. Наслідками саме такої практики стала, зокрема, «рукотворна» катастрофа в Мексиканській затоці, яка здійнялася 20 квітня 2010 року, й, почавшись з вибуху на нафтовидобувній свердловині “Deepwater Horizon”, не має свого закінчення в досяжному нашою цивілізацією майбутньому, оскільки її смертоносні наслідки – ртутні та миш’якові дощі, не кажучи вже про екологічний колапс у водних глибинах – будуть даватися взнаки ще невизначено довгий час.

Дж. Оруелом в 1948-му році був оприлюднений роман «1984», в якому, зокрема, надається відображення тотального контролю держави за громадянами. Сьогодні вживлення мікрочіпів в організм людей – процес, який набирає дедалі більшого прискорення в США, – фактично стає втіленням сценарію, написаного задля запобіганню передбачених в ньому подій: задовго до того, як вони почали відбуватися.

Станіслав Лем в своїй “Summa technologia” передбачив створення генної інженерії (за чверть сторіччя до її появи), визначивши її як використання закономірностей біогенеза у виробництві з подвійними його наслідками.

Тобто, за своєю суттю генна інженерія є варіантом «скрині Пандори» (грец. Πανδώρη – «Усім обдарована» – у давньогрецькій міфології жінка, наділена богами поряд з чарівністю також хитрістю й підступністю), і, як і будь-яке інше епохальне відкриття (згадаємо хоча б відкриття розщеплення атомного ядра) має «подвійне дно»: на верхньому знаходиться добро, на нижньому – зло.

Отже, застосування генної інженерії може бути як рятівним, наприклад при отримуванні біологічних видів із строго обумовленими характеритиками, так і згубним для всього живого внаслідок «ланцюгової реакції» неконтрольованої спадковості, викликаної вживанням мутантної продукції.

Прийти до таких висновків щодо ще не створеної на той час генної інженерії Станіславу Лему, безумовно, допомогла його перша – медична – професія. Що ж до його роману «Глас Господа» (1968 р.), де прозвіщався початок (в дійсності датований березнем 1983-го року, коли президентом США Рональдом Рейганом було підписано відповідний документ) створення «лазерного «пояса смерті», здатного в лічені секунди знищити все, що знаходиться на території супротивника, то таке передбачення було обумовлене виключно небайдужостю автора до майбутнього через усвідомлення реальності потенційних небезпек.

В романі братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі» (1972 р.) дана вражаюча за точністю своїх деталей картина «зони», яка фактично виникла після «рукотворної» катастрофи на Чорнобильській АЕС. Після виходу на кіноекрани фільма Андрія Тарковського «Сталкер», поставленого в 1979-му році за мотивами «Пікніка на узбіччі», поняття «Зона» стало стійко асоціюватися з чорнобильською зоною відчудження.

Самі ж катастрофи на АЕС разом з майже точним передбаченням часу, коли вони стануться, за сто років до того, як вони дійсно відбулися, були описані з вражаючою точністю французьким художником-карикатуристом і письменником-фантастом Альбером Робідом (1848–1926 рр.) в його романі “Le Vingtième siecle. La vie électrique”, – «Двадцяте сторіччя. Електричне життя», оприлюдненому в 1890-му році.

Таким чином можна вважати, що першою ланкою в ланцюгу призначень наукової фантастики є формування застережень, адресованих людству, щодо тих небезпек, які воно само собі готує.

Другим призначенням science-fiction є моделювання тих ситуацій, зіткнення з якими в майбутньому є цілком імовірним.

Й, нарешті, третє – за ліком, але не за значенням – її призначенням є пошукшляхів унеможливлення здійснення тих небезпек, які людство створює для самого себе й для всього оточуючого його Світу та випрацьовування моделей поведінки людей в уявних але цілком імовірних ситуаціях.

На відміну і від есхатології, яка пророкує неминучість «кінця світу», і від фентезійних антиутопій, які, залякуючи жахами майбутнього свого читача, апелюють виключно до його інстинктів, зокрема, до інстинкту самозбереження, в застереженнях, які несуть в собі твори наукової фантастики, вміщується звернення до людського розуму, до людської совісті, до всього того, що вміщуєтья в понятті людяності.

Мета цих застережень – не залякування (перманентний процес ввергнення людини в непрерервний стан страху), як це робиться за допомогою есхатології, не налякування (дискретний процес занурювання людини в тимчасовий стан страху), як це намагаються зробити автори антиутопій, а мобілізація (франц. mobilisation, від лат. mobilis – рухомий: зосередження сил і засобів для досягнення певної мети) людини, всього наявного в неї інтелектуального й морального ресурсу на подолання реальних загроз, які існують в теперішньому й виникатимуть у майбутньому.

На відміну від утопій, в яких читач залучається до милування ідилічиими (ідилія – від грец. είδύλλιον – безтурботне життя) пейзажами «молочних річок із кісільними берегами», заклики наукової фантастики спрямовані на пробудження прагнення людини відтворювати й відстоювати в дійсності такі моделі майбутнього, які заслуговують на те, щоб бути здійсненими.

Головний принцип наукової фантастики – припущення неймовірного, який виражений у відповідній умовній логіко-семантичній формі: «Що було б, якщо допустити можливим те-то й те-то». Поза такого припущення наукова фантастика була б неможливою.

Тим не менш, вона не тільки існує, а й виконує більш ніж важливу соціальну функцію: створення альтернативних (альтернатива – франц. alternative, від лат. alterno – чергую, змінюю: необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну) моделей майбутнього, на яких досліджуються варіанти теоретичної й практичної діяльності людей, поставлених в уявні, але при цьому цілком імовірні умови.

Дата добавления: 2014-11-29