Стратегії руху до майбутнього

Дві найбільш болючі з усіх можливих помилок чатують на молоду людину на її життєвому шляху: помилка в обранні мети й помилка у визначенні засобів досягнення обраної мети.

Жодна висока мета не виправдовує низьких засобів її досягнення.

Низькі засоби досягнення високої мети роблять низькою саму мету.

Найбільшою прикрістю, небезпекою та шкодою, яких несе в собі для людини кожна з цих двох помилок, є те, що усвідомлення їх саме в такій якості приходить до людини, як правило, запізно, тобто, тоді, коли вже не можна нічого ані змінити, ані виправити.

Обидві вони є якраз такими, про які ще в VI-му сторіччі до нової ери

Сказав Лао-цзи: «Іноді достатньо припуститися лише однієї помилки в житті, щоб потім розплачуватися за неї все життя».

Так сталося, зокрема, з римським імператором Септімієм. Він на протязі всьо-го свого життя старанно й наполегливо втілюював свою життєву мету, сенс якої було сформульовано тринадцятьма століттями по його смерті засновником і першим генералом Ордена єзуїтів Ігнатієм Лойолою – стати всім для всіх, щоб мати все. Однау, вже лежачи на смертному одрі, – за свідченням Гая Светонія Транквіла (див.: «Життя дванадцяти цезарів») – імператор Септімій змушений був зізнатися: «Я був всім для всіх, і я мав все, й все це – ніщо».

Передсмертне зізнання Септімія виявилося для нього занадто запізнілим: він вже не міг зробити нічого, аби змінити ситуацію, яка склалася.

Отже, для того, щоб не потрапляти в таку ситуацію, в якій напередодні своєї смерті опинився означений римський імператор, перед тим, як визначити для себе свою життєву мету й засоби її досягнення, людина має не тільки суверенне право, а й прямий обов’язок – перш за все – перед собою: ретельно зважити, чи варто прагнути досягти того й в той спосіб, що вже тільки після свого досягнення й здійснення виявить свою недоречність, незворотність і невиправність.

Те, яким чином і в який спосіб окремо взята людина чи людська спільнота спрямовує свій шлях до майбутнього, має назву стратегії.

Будь-яка ж стратегія (грец. στρατηγία – від στρατηγέω – командую) за самою етимологією цього терміна, цете, щомає визначальне значення з приводу здійснення загальних цілей).

Згідно ж із визначенням Станіслава Лема стратегія – ценадання переваги певній формі поведінки й вже в такий спосіб – визнання певних цінностей.

Тобто, стратегія як засіб спрямовування зусиль на досягнення бажаного майбутнього є двозначним з приводу напрямку орієнтування: один напрямок – ціль, до якої прагне дістатися суб’єкт діяльності; другий – це ті цінності, яких він намагається сповідувати.

За достатньо тривалий історичний час свого існування людство спромоглось сконструювати такі терези, на яких можна зважити будь-яку стратегію.

На одну шальку цих терезів ставиться стратегія цілеспрямованості як система, що складається з життєвої мети й засобів її досягнення, на другу ж – стратегія ціннісної орієнтованостіяк системи моральних цінностей, що складають противагу цілеспрямованості, настирливій і нерозбірливій у виборі засобів її реалізації. В разі, якщо переважить поставлене на першу шальку, це означатиме, що або обрана людиною життєва мета, або засоби, вибрані для її здійснення, не є гідними людини розумної добродіяльної, й, відповідно, потребують корегування.

Якщо ж переважить розміщене на другій шальці, то це свідчитиме про ціннісну коректність обраного людиною життєвого шляху, за який не доведеться відчути на собі болючий «ефект бумеранга» зворотної дії.

В реальному житті не є ані доцільним, ані доречними протиставляти одну одній цілеспрямованість і ціннісноорієнтованість.

Кожна з них як стратегія руху до майбутнього не обов’язково має виключати, знищувати, ліквідувати іншу. Обидві вони можуть – за умови обов’язкового урахування однією іншої – доповнювати, уточнювати коригувати свою «опонентку», не дозволяючи жодній з них бути зведеною в ранг абсолюту й – в такий спосіб – виродитися в абсурд.

Не «або етика, або прагматика», а і прагматична, розумна й далекоглядна етика, і етична, розумна й далекоглядна прагматика може й має становити собою основу майбутньої стратегії майбутнього.

Необхідно зауважити, що ані в функції футурології, ані в функціїфутурологічної етики ніякою міроюне входить ніяке моралізаторство, менторство (від грец. Μέντωρ – ім’я наставника Телемака, сина Одіссея в поемі Гомера «Одіссея», переносно – надокучлива, нудна людина), повчання або ж нав’язування тих чи інших ідей,принципів (від лат. principium – начало, основа) або переконань, адже кожна людина має суверенне право робити свій власний вибір, що й становить сенс свободи.

Однак, як і будь-яка інша наука,футурологічна етика зобов’язана служити людям через сприяння якнайглибшому проникненню в зміст і сутність природи речей та інформування людей про результати такогопроникнення. В даному випадку йдеться про проникнення в суть природи людини.

Що ж до наслідків того чи іншого вибору, який робить людина, то саме футурологічна етика має своєю місією заздалегідь інформувати про них людину оскільки саме в ній – за самою її етимологією – відбувається безпосереднє поєднання майбутнього, науки й морального закону.

Один з найвідоміших у світі футурологів Френсіс Фукуяма назвав мораль тимсоціальним капіталом, яким визначається ступінь життєздатності суспільства. Варто було б уточнити: не тільки життєздатності, бо такою властивістю володіють навіть паразити, тільки – недовго – лише до моменту загибелі паразитованого, а й перспективності, тобто, життєдайності для майбутнього.

Лауреат Нобелевської премії миру (1952-й рік) Альберт Швейцер у своїй роботі «Культура і етика» вперше в історії світової думки застосовує таке поняття, як «прогрес духу». В одному з своїх інтерв’ю він сказав про те, що, на його думку, наша культура не має достатньо етичного характеру. Тоді – як він каже – виникає питання, чому етика впливає так слабко на нашу культуру? Врешті-решт, як заявляє А.Швейцер, він прийшов до пояснення цього факту тим, що існуюча на сьогодні етика не має ніякої сили, оскільки вона непроста й недосконала. Вона займається виключно нашим ставленням до людей, замість того, щоб мати своїм предметом наше ставлення до всього сущого.

Таким чином, продовжуючи й розвиваючи думку Альберта Швейцера, слід визнати, що прогрес людського духу полягає й полягатиме у вселенській етизації нашого ставлення: не тільки до «ближнього свого», не тільки до усіх людей, тих, хто живе зараз, а й до тих жив раніше, й до тих, хто житиме пізніше; до всього, що є, всього, що було й всього, що ще буде.

Саме у цій вселенській етизації Людини Розумної полягає її головне зобов’язання перед Майбутнім.

У відповідності з цим зобов’язанням відзначаємо в підсумку:

1) ціль (мета) – це те, чого прагнуть досягти;

2) цінність – це те, чого варто прагнути;

3) якщо людина припускається помилки при обиранні життєвої мети, або ж – при виборі засобів її досягнення, то ця помилка через «ефект бумерангу» зворотної дії відбивається на самій людині: в той чи інший спосіб, але – обов’язково;

4) функцію регулятора – запобіжника можливих помилок як при обранні життєвої цілі, так і при виборі засобів її досягнення для кожної особистості виконує наявна в неї система моральних цінностей, або – що є тотожнім виразом її змісту – система ціннісної орієнтації;

5) індикатором цілісності системи ціннісної орієнтації людини має служити принцип: немає й не може бути для людини такої життєвої мети, яка б виправдовувала будь-які засоби, оскільки така мета була б і не етичною, і – через «ефект бумерангу» – не прагматичною.

Саме на цьому принципі має вибудовуватися етика, спрямована у майбутнє, тобто, футурологічна етика.

Дата добавления: 2014-11-29