Креативний потенціал людини по відношенню до майбутнього

Майбутнє як предмет творіння його людиною

Мета розкриття теми: виявлення масштабу та змісту креативного потенціалу людини щодо створення нею майбутнього; з’ясування основних напрямків талановитості людини як творця майбутнього; встановлення співвідношення між призначенням людини в цьому світі та творінням нею майбутнього.

Ключові поняття: креативність; талант; «розвідники майбутнього»; «проектувальники майбутнього»; «прораби майбутнього»; громадянське суспільство; соціальні інститути; людяність.

Тема розкривається через розгляд таких питань:

11.1. Креативний потенціал людини по відношенню до майбутнього.

11.2. Історичне творіння людиною майбутнього.

Всі, кого людство з вдячністю згадує сьогодні й згадуватиме у майбутньому, були творцями.

Ті з наших сучасників, кого будуть так само згадувати в майбутньому, є творцями.

Найбільш видатними творцями є ті, хто творять таке майбутнє, за яке не тільки не буде соромно перед тими, хто житимуть в ньому, а яким можна пишатися.

Всіх творців саме такого майбутнього можна класифікувати за їхніми функціями, умовно кажучи, на:

– по-перше, «розвідників» майбутнього;

– по- друге, його «проектувальників» і, нарешті,

– по-третє, його «прорабів».

Всі вони роблять свою справу згідно зі своїми функціями, і всі вони є функціонально необхідними для творення такого майбутнього, яким можна було б пишатися.

Перші з них – « розвідники майбутнього» – генерують креативні (від лат. creatio – створення) ідеї, зміст яких далеко не завжди стає зрозумілим їхнім сучасникам, і стають ці ідеї затребуваними іноді тільки через століття й тисячеліття після смерті їхніх авторів.

До числа саме таких «розвідників майбутнього» належать, зокрема:

– Геракліт Ефеський (Темний), бо саме він був першим, хто відкрив і

намагався довести до свідомості людей той факт, що нове не є ані «добре

забутим старим», ані «добре зруйнованим старим», а є добре зміненим

старим;

– Гомер – як «батько» світової літератури;

– Геродот – як «батько» світової історичної науки;

– Сократ – як той, хто відкрив діалоговий метод пошуку істини;

– Гіпократ – в якості авторапринципу: «Не зашкодь!», – яким

Мають бути охоплені всі без винятку сфери людської діяльності;

– Платон – як автор ідеї подвійності світу: того, що ми бачимо

(світ явищ, форм і наслідків), й того, що є прихованим від

сенсорного зору (світ сутностей, змістів і причин);

– Арістотель – як засновник тієї логіки, за законами якої сьогодні

працює вся комп’ютерна техніка й уся цифрова електроніка;

– Арістарх Самоський, оскільки саме він у 280-му році до н.е.

першим відкрив, що не Сонце обертається навколо Землі, а,

навпаки, Земля – навколо Сонця;

– Архімед – як першовідкривач перших з відкритих людьми

Законів природи;

– Марк Аврелій як той, хто першим проголосив і втілив в своєму

власному житті принцип, дійсно гідний людини Розумної

Добродіяльної: жити так, щоб ні для кого не бути ані рабом,

ані тираном;

– Авіценна – завдяки зробленому ним відкриттю того, що ліки від

отрути відрізняються лише дозою, і, перш за все, дозою часу,

оскільки ліки, які пережили свою молодість і свою зрілість,

стают отрутою – зміст цієї ідеї виходить далеко за межі суто

медицини;

– Леонардо да Вінчі – в усьому діапазоні зроблених ним відкриттів;

– Джордано Бруно – автор і відстоювач ідеї множинності світів;

– Френсіс Бекон як той, хто першим сказав, що панування над

Дата добавления: 2014-11-29