Історичне творіння людиною майбутнього

Вся історія людства за своєю суттю фактично є історією творіння або ж спотворення людиною майбутнього: свого й того світу, який її оточує.

Щодо спотворювачів майбутнього, то воно саме виносить їм остаточний вирок: або цілковите забуття, або – прокляття від наступних поколінь людей.

Ще «батько філософії історії» Джамбатіста Віко (1668–1744 рр.) в своїй книзі: «Основи нової науки про спільну природу націй», – поділив історію людства на три епохи:

– перша – божественна, коли хід історії визначався рішеннями та

діями жреців;

– друга – героїчна, за часів якої історію рухала аристократія (грец.

άιστοκρατία буквально означає: влада найкращих);

– третя – демократична, коли головним, провідним, основним

суб’єктом історії стає народ (про давньогрецьку демократію міст-

держав – полісів не йдеться, оскільки в них переважну більшість

населення складали раби, які – за їхнім визначенням – були

позбавлені будь-яких громадянських прав і, відповідно, не

розглядалися в якості представників народу).

Жреці програли битву за майбутнє імператорам, імператори – народам, і сьогодні в світі людей є лише один – японський імператор, який фактично вже став лише символом національної традиції державництва.

Жреці Давнього Єгіпту канули у вічність разом із тією езотеричною культурою, ексклюзивними носіями якої вони були, залишивши по собі лише таємниці та загадки на кшталт Сфінкса та його пірамідального оточення.

Останній з живих носій імператорського титулу став цілком цивілізованою людиною, без будь-яких претензій на роль творця майбутньої історії.

Всі ті, хто сьогодні приймають доленосні для майбутнього рішення, отримали право на це не від своїх венценосних пращурів, а як мандат довіри своїх виборців, тобто, від свого народу.

Отже, вже сьогодні кожен громадянин своєї країни в тій чи іншій мірі безпосередності чи опосередкованості здійснює свій особистий вплив на творіння спільного прийдешнього, і немає жодної об’єктивної передумови для того, щоб людство повернулося до жречеських чи імператорських рішень щодо того, яким бути майбутньому. Йдеться не тільки й не стільки про право кожного громадянина демократичної країни обирати й бути обраним, скільки про стійку й незворотну тенденцію розвитку громадянського суспільства в кожній демократичній державі. Під громадянським суспільством, як правило, розуміється сукупність неполітичних відношень, об’єднань специфічних інтересів (економічних, етнічних, культурних та інш.), які формуються поза сферою діяльності державних структур і виконують функції контролю за діяльністю державних установ і посадовців.

Отже, саме громадянське суспільство відіграватиме дедалі більш значну роль у якості конструктивної й дієвої опозиції щодо державних структур у виконанні ними покладених на них функцій.

Через соціальні інститути (від лат. institutum – устрій, установа: сьогодні зазвичай трактується як сукупність норм і правил, що охоплює певні соціальні відносини) громадянського суспільства у кожної особистості виникають нечувані раніше можливості здійснювати свій власний вплив на життєдіяльність країни й суспільства, не входячи при цьому в будь-які політичні структури.

Цією обставиною визначається та особлива відповідальність кожної особистості за спільне майбутнє, яка на неї покладається історією.

Історія ж вчиняє жорсткий іспит людині. Суть його полягає в тому, про що наисав Фрідріх Ніцше в одній зі своїх останніх робіт під шокуючою назвою: «Про користь та шкоду від вивчення історії». В ній автор фактично відмовився від раніше висловленої ним тези про те, що те, що нас не ламає, робить нас сильнішими. Насправді ж – стверджує Ніцше, – через ті жахливі й ганебні для роду людського глупості й підлості, з якими на кожному кроці вивчення історії людства доводиться стикатися людині, можуть і не вбити її, і не зробити її сильною, а зігнути її настільки, що вона вже не зможе підняти голови для того, щоб побачити попереду майбутнє.

Тим не менш, розум людини розумної, потенціал якого ще далеко нею не вичерпаний, одним із своїх визначень має: здатність навчатися на помилках. Навчатися мужності долати накопичене огидне та ганебне заради майбутнього – гідного того, щоб йому бути.

Дата добавления: 2014-11-29