Управління в органах внутрішніх справ за особливих (екстремальних) умов 3 страница

Законом України «Про ветеринарну медицину»[78] до компетенції органів державної ветеринарної медицини віднесено:

– контроль та організація заходів щодо профілактики, діагностики, лікування та ліквідації інфекційних та інших хвороб тварин;

– оцінка епізоотичної ситуації і вироблення обов'язкових до виконання розпоряджень щодо здійснення профілактики та ліквідації заразних хвороб, а також розпоряджень з питань дезінфікування та інших профілактичних заходів;

– контроль за охороною території України від занесення з території інших держав інфекційних хвороб тварин, а також проведення перевірки ветеринарного стану при експорті імпорті тварин, сировини, продуктів тваринного походження, кормів;

– заборона експлуатації або тимчасове припинення функціонування тваринницьких об'єктів і підприємств по забою та переробці тварин і сировини тваринного походження у разі порушення ветеринарних норм і правил.

Місцеві органи влади на підставі Закону[79]:

– вирішують, відповідно до чинного законодавства, питання проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових громадсько-політичних заходів, контролюють забезпечення організаторами цих заходів належного громадського по рядку;

– вживають у разі стихійного лиха, інших надзвичайних подій необхідних заходів щодо забезпечення охорони державного, громадського та особистого майна громадян, дотримання громадського порядку, а під час страйків – щодо забезпечення функціонування сфери обслуговування населення.

Органи внутрішніх справ, здійснюючи охорону правопорядку за особливих умов, повинні використовувати обов'язкову, передбачену законодавством, участь інших міністерств та відомств у заходах щодо ліквідації, попередження та усунення наслідків надзвичайних подій, відновлення порушеного громадського порядку, оздоровлення оперативної обстановки, мають проявляти ініціативу та розробляти комплексні заходи щодо взаємодії з ними.

Нормативні акти і література:

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992, – № 29, – Ст.397,(із змінами та доповненнями).

3. Про зону надзвичайної екологічної ситуації: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 42. – Ст.348, (із змінами та доповненнями).

4. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №31. – Ст. 429, (із змінами та доповненнями).

5. Про оборону України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №9. – Ст.106, (із змінами та доповненнями).

6. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №22. – Ст. 303., (із змінами та доповненнями).

7. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю Закон України від 30.06.1993 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358, (із змінами і доповненнями)

8. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст.176, (із змінами і доповненнями)

9. Про правовий режим воєнного стану: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2000, – № 28. – Ст. 224, (із змінами і доповненнями)

10. Про Державну прикордонну службу України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст.208, (із змінами і доповненнями)

11. Про службу безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст.382, (із змінами і доповненнями)

12. Про Цивільну оборону України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993, – № 14. – Ст.124, (із змінами і доповненнями)

13. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України. - X., 1998.

15. Бандурка О.М., Кузніченко С.О. Організація діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. – Х., 2000.

16. Китов А.И. Психология управления. М., 1979

17. Кузніченко С.О. Управління органами внутрішніх справ в особливих умовах, викликаних аномальними явищами техногенного та природного характеру. – Х., 2001.

18. Лихолоб В.Г. Органи внутрішніх справ у боротьбі із злочинністю. К., 1991

Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:

1. Поняття і класифікація особливих (екстремальних) умов.

2. Характеристика управління в органах внутрішніх справ за надзвичайних умов.

3. Управління в органах внутрішніх справ при надзвичайному стані.

4. Взаємодія органів внутрішніх справ з іншими державними органами за особливих умов.

5. Аналіз Закону України «Про надзвичайний стан»

6. Ознайомитись із основними положеннями управління ОВС за особливих (екстремальних) умов, відповідними формами взаємодії ОВС і іншими державними органами

РОЗДІЛ VIІІ

УПРАВЛІННЯ МІЖНАРОДНОЮ ПРАВООХОРОННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

VIII.1. Поняття міжнародної правоохоронної діяльності

Міжнародна правоохоронна діяльність визначається міжнародною правоохоронною та міжнародною судовою функціями держави, які реалізуються національними правоохоронними органами, а також відповідними міжнародними органами та організаціями. Удосконалення міжнародної правоохоронної діяльності вимагає системного підходу до організації суб’єктів міжнародної правоохоронної діяльності. Особливого значення останнім часом набуває завдання зміцнення міжнародних органів та організацій, що здійснюють охорону права. Усвідомлюючи важливість вирішення цієї проблеми, усі держави світу мають не тільки підвищувати ефективність організації національних правоохоронних та судових органів, але і сприяти усталеному розвитку суто міжнародних правоохоронних структур. Однією із ефективних форм співробітництва держав постає безпосередня активна участь кожної держави, яка виявляється у членстві держави у відповідних міжнародних органах та організаціях, що звичайно пов’язано із певними правами та обов’язками держави. Україна, як незалежна держава, вже зробила певні кроки в напрямку інтеграції до міжнародних правоохоронних структур.

«Під міжнародною правоохоронною діяльністю органів внутрішніх справ слід розуміти діяльність по охороні права, яка здійснюється спеціально уповноваженими на це правоохоронними органами та міжнародними організаціями за встановленою у національних законах або міжнародних нормативно-правових актах процедурою і полягає у розгляді юридично значущих справ, виявленні правопорушень і обвинуваченні держав чи фізичних осіб, винних у їх вчиненні, і, у деяких випадках, і у застосуванні до правопорушників примусових заходів, регламентованих національним законом або міжнародним нормативно-правовими актами, а також у представництві і захисті прав і законних інтересів фізичних осіб і держав та превентивних заходах щодо забезпечення їх безпеки»[80].

Захищаючи спокій і мир на Землі, турбуючись про забезпечення прав і свобод людини, вирішуючи проблеми боротьби зі злочинністю і охорони правопорядку, світова спільнота створила цілий ряд міжнародних правоохоронних організацій світового і регіонального масштабу. Органи внутрішніх справ України, виконуючи свої функції по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, діють не ізольовано, а спільно з правоохоронними системами інших країн, керуючись національним законодавством, міжнародними договорами і угодами, ідеями і політикою, виробленими міжнародними правоохоронними організаціями. Найбільшою за кількістю членів-держав і найавторитетнішою міжнародною організацією є Організація Об’єднаних Націй. До її складу входить близько 2ОО країн, майже всі незалежні держави світу. Україна є співзасновницею цієї організації і бере активну участь у всіх видах діяльності ООН.

Організація Об’єднаних Націй займається практично всіма сферами життя світової спільноти. З моменту свого заснування (1945 р.) особливу увагу ООН приділяє проблемам забезпечення миру і спокою, захисту прав і свобод людини, боротьби зі злочинністю та охорони здоров’я людства.

Організація Об’єднаних Націй приймає свої документи у формі резолюцій, протоколів і заяв (звернень). На Генеральній Асамблеї чергові щорічні сесії розпочинаються третього вівторка вересня і працюють до середини грудня. Для забезпечення співробітництва в окремих напрямках ООН створює спеціалізовані органи, в тому числі й органи (спеціалізовані установи), які займаються (в межах своєї компетенції) питаннями запобігання злочинності, боротьби з нею і кримінальної юстиції.

Статут ООН заклав фундамент сучасного міжнародного правопорядку, встановив основні міжнародно-правові принципи та визначив норми поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права на світовій арені. Вельми актуальним завданням постає ефективне застосування у діяльності держав, зокрема України, принципів міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами. Слід зазначити, що основні права та обов’язки держав знаходяться у нерозривній єдності одне з одним та випливають із найважливіших принципів міжнародного права. Загальновизнаного переліку цих прав та обов’язків на сьогодні немає. Аналіз проекту Декларації прав та обов’язків держав, який у 1949 р. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 375 (IV) був запропонований державам-членам ООН, дозволяє виділити наступні основні права держави, які належать і Україні: право на суверенну рівність у взаємовідносинах одна з одною; рівноправ’я; право на незалежність, територіальне верховенство та вільне здійснення усіх своїх законних прав; право на співробітництво з іншими членами міжнародної спільноти, право охороняти та захищати свою самостійність при вирішенні питань, що належать до сфери внутрішньої компетенції; право на індивідуальну та колективну самооборону у випадку озброєного нападу з боку іншої держави або держав; право на захист своїх громадян за кордоном; право сприяти здійсненню у всьому світі прав людини та основних свобод.

Щодо основних обов’язків держави, у тому числі і України, їх можна сформувати наступним чином: поважати суверенітет інших держав; не втручатися у справи, що належать до внутрішньої компетенції інших держав; поважати територіальну цілісність та недоторканність інших держав; стримуватися від привласнення будь-яких територій, що знаходяться за межами територіального верховенства держави; вирішувати міжнародні суперечки та міжнародні конфліктні ситуації мирними засобами; стримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності та політичної незалежності інших держав або іншим способом, який несумісний з міжнародним правом; підтримувати індивідуально або спільно з іншими державами міжнародний мир та безпеку; поважати право народів на самовизначення; поважати права людини та основні свободи; належним чином виконувати свої міжнародні зобов’язання; турбуватися про охорону навколишнього середовища.

Україна приймає активну участь у діяльності універсальної міжнародної організації – Організації Об’єднаних Націй, виконує певні обов’язки в різноманітних органах ООН (основних і допоміжних). Роль України виявляється і у її пропозиціях щодо напрямків реформування керівних структур ООН, передусім Секретаріату, з метою підвищення їх ефективності та скорочення бюджетних витрат.

Активна позиція України спостерігається у розробці правових засад діяльності ООН, ратифікації багатосторонніх міжнародних договорів щодо боротьби з міжнародною злочинністю, попередження злочинів, пов’язаних з тероризмом, наркоманією, торгівлею людьми та ін. На основі типових угод ООН (про видачу, про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя та ін.) Україною проводиться відповідна правотворча робота щодо практичного застосування типового договору. Україна під час укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів з правоохоронними органами різних країн впроваджує у життя мету ООН щодо досягнення одностайності у процесі застосування норм права в галузі міжнародного правосуддя. IX Конгрес ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками (1995 р.) своєю спеціальною резолюцією підтвердив міжнародно-правове значення типових договорів ООН про міжнародне співробітництво у питаннях міжнародної правоохоронної діяльності в аспекті забезпечення відповідності національного законодавства держав-учасниць вимогам міжнародного права. Таким чином, Україна докладає значних зусиль для гармонізації свого внутрішнього законодавства та практики його застосування відповідно до міжнародних зобов’язань. Недостатньо визнати договір обов’язковим шляхом ратифікації. Необхідно забезпечити його застосування на основі принципу сумлінності. Саме такої позиції дотримується Україна під час міжнародної правоохоронної діяльності щодо боротьби як з міжнародними злочинами, та і загально-кримінальними на транснаціональному рівні.

Боротьба з міжнародними тероризмом постає однією із складових міжнародної правоохоронної діяльності України, що керується основними положеннями Декларації про заходи щодо ліквідування міжнародного тероризму, яка була затверджена Резолюцією 49/60 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1994 р. Україна проводить оперативний огляд сфери застосування існуючих міжнародно-правових положень щодо попередження, припинення та ліквідування тероризму у всіх його формах та проявах (незаконний обіг наркотиків, незаконна торгівля зброєю, «відмивання брудних грошей» та ін.) з метою забезпечення наявності всеосяжних правових рамок, що включають усі аспекти цього питання. Україна ратифікувала практично усі міжнародно-правові акти щодо міжнародного тероризму, у тому числі: Декларація про зміцнення міжнародної безпеки; Віденську декларацію та Програму дій, прийнятих Всесвітньою конференцією з прав людини; Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародну конвенцію про боротьбу із захопленням заручників (1979 р.); Конвенція про злочини та деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних судів (1963 р.) та ін.

Орієнтиром для України у процесі здійснення міжнародної правоохоронної діяльності постають Рекомендації відносно міжнародного співробітництва в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя у контексті розвитку, що були прийняті Резолюцією 45/107 Генеральної Асамблеї ООН на 68-му пленарному засіданні у 1990 р. Відповідно до Віденської декларації щодо злочинності та правосуддя: відповіді на виклики XXI століття, яка була прийнята на Десятому Конгресі ООН щодо попередження злочинності та поводження із правопорушниками (2000 р.), Україна здійснює роботу щодо включення компоненту попередження злочинності у національну стратегію в галузі розвитку; розширення та зміцнення зв’язків з Міжрегіональним науково-дослідним інститутом ООН за питаннями злочинності та правосуддя; розробки конкретних заходів задля виконання обов’язків щодо взаємного співробітництва у питаннях торгівлі людьми, незаконного ввозу мігрантів, насилля та тероризму тощо разом із Комісією щодо попередження злочинності та кримінального правосуддя.

Міжнародна спільнота повною мірою усвідомила необхідність послідовної боротьби з самим небезпечним видом злочинності – організованою транснаціональною злочинністю. 12 грудня 2000 р. на політичній конференції вищого рівня у Палермо була прийнята Конвенція ООН проти транснаціональної злочинності. Україна, як і інші країни-члени ООН, вивчає питання щодо ратифікації цієї Конвенції та вживає усіх можливих заходів щодо найскорішого включення Конвенції у національне законодавство. До вступу у законну силу міжнародної Конвенції сукупність діючих угод України про взаємну юридичну допомогу може забезпечити належну міжнародно-правову основу для ефективного співробітництва України з різноманітними міжнародними правоохоронними органами та ООН.

В останні роки Україна приймає активну, послідовну участь у діяльності Організації Об’єднаних Націй, впроваджує у міжнародну правоохоронну діяльність положення Статуту ООН, багатосторонніх міжнародних договорів ООН, сприяє гармонізації національного законодавства до міжнародного задля забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, охорони права, а також сталого розвитку і зміцнення світового правопорядку.

VIII.2. Правові основи міжнародної правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України

З розбудовою незалежної української держави Міністерство внутрішніх справ України активно включилось у міжнародну діяльність, яку організаційно забезпечує Департамент зв'язків із громадськістю та міжнародної діяльності. В окремих територіальних підрозділах та навчальних закладах МВС також існують групи міжнародних зв’язків, або працівники, виділені для такого виду діяльності.

Правова основа участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності складається із сукупності нормативно-правових актів, які проголошують правові норми, що регламентують суспільні відносини між ОВС України та правоохоронними і судовими органами України й інших країн світу, органами державної влади, відповідними міжнародними організаціями, громадськими об’єднаннями, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства у міжнародній правоохоронній сфері. Конституція України – це основна база правового регулювання міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України.

Існує низка законів та підзаконних нормативно-правових актів України, які тою чи іншою мірою торкаються окремих аспектів міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України:

1. Закони України:

– «Про міжнародні договори України»;

– «Про правонаступництво України»;

– «Про міліцію»;

– «Про оперативно-розшукову діяльність»;

– «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»;

– «Про міжнародні договори України»;

– «Про розвідувальні органи України»;

– «Про державний кордон України»;

– «Про Державну прикордонну службу України»;

– «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях»

2. Постанови Верховної Ради України (в першу чергу – постанова «Про основні напрями зовнішньої політики України»)

3. Укази і розпорядження Президента України:

– «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу»;

– «Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин»;

– «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю»;

– «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами»;

4. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України:

– «Про затвердження Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру»

5. Міжнародні договори міждержавного, міжурядового і міжвідомчого рівня, що набули чинності для України:

- «Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників»;

- «Меморандум про взаєморозуміння між Державним комітетом фінансового моніторингу України (Україна) та Центром аналізу звітів про операції Австралії (Австралія) щодо співробітництва в сфері обміну фінансовою інформацією, пов'язаною з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму»

6. Накази Міністерства внутрішніх справ України:

- «Угода про співробітництво між Міністерством внутрішніх справ України та Міністерством внутрішніх справ Російської Федерації».

Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України МВС України повинні концентрувати зусилля щодо реалізації державної політики стосовно боротьби з міжнародною злочинністю, у тому числі у наступних напрямках:

– організація і проведення розшуку громадян у випадках, передбачених законодавством України та міжнародними договорами;

– виявлення, розкриття і розслідування злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, ведення боротьби з організованою злочинністю, наркобізнесом і злочинами в сфері економіки;

– забезпечення охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України;

– участь у розробці проектів міжнародних договорів України з питань боротьби із злочинністю, забезпечення в межах своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів України, відповідно до законодавства укладання з відповідними органами іноземних держав угоди про співробітництво у сфері боротьби із злочинністю та з інших питань, що належать до його компетенції;

– вживання заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечення виконання українською стороною зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, іншими міжнародними договорами України, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, здійснення інших заходів щодо інтеграції України до Європейського Союзу.

Конституція України проголосила статус незалежної держави, яка самостійно визначає і проводить свою внутрішню та зовнішню політику в усіх сферах життя, зокрема в економічній, політичній, соціальній, правовій та інших. Розвиток міжнародних, зовнішньоекономічних відносин, курс на побудову в Україні відкритого демократичного суспільства, перехід народного господарства до ринкових відносин, політика нейтралітету і неприєднання до політичних і військових блоків, державне сприяння діловим, культурним і особистим контактам і спілкуванню, широка народна дипломатія зумовили постійне зростання потоку іноземних громадян в Україну і громадян України до інших держав.

За даними звіту Державної прикордонної служби України, в 2003 р. кордони України перетнуло з різною метою (службові, приватні, транзитні поїздки) більше 39 млн. іноземних громадян. У 1997–2004 рр. оформили документи для поїздки за кордон 6,8 млн. громадян України. За інформацією Всесвітньої організації туризму у 2007 р. України посіла восьме місце в світі щодо кількості іноземних туристів (23,1 млн.), які відвідали країну.

Закон України «Про міліцію» (ст. 8) і Положення про Міністерство внутрішніх справ України дозволяють МВС України вступати в міжнародні відносини у питаннях боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та захисту прав і свобод громадян відповідно до угод, укладених з цього приводу та затверджених Кабінетом Міністрів України.

У міжнародному співробітництві МВС України враховує основні міжнародні правові документи, які регламентують захист прав і свобод людини, визначають світові підходи до боротьби зі злочинністю та встановлюють загальноприйняті правила поведінки відносно осіб, які відбувають покарання за вироком суду, затримані під час слідства або перебувають під вартою.

Це, насамперед:

– Загальна декларація прав людини, прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.;

– Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. і підписаний Україною 19 жовтня 1973 р., набув чинності 23 березня 1976 р.;

– Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 р., підписана Україною 26 січня 1987 р., набула чинності 26 червня 1987 р.;

– Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями, прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 31 липня 1957 р.;

– Стандартні мінімальні правила ООН відносно заходів, не пов’язаних з ув’язненнями (Токійські правила), прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990р.;

– Запобігання організованій злочинності та боротьба з нею;

– Основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами у підтриманні правопорядку;

– Типова угода про взаємну допомогу в сфері кримінального правосуддя і Типова угода про видачу злочинців, які прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 р.

Існує також низка інших угод, зокрема, про правила ООН стосовно захисту неповнолітніх, про принципи захисту психічно хворих, про основні правила поводження з в’язнями, вимоги яких належить враховувати і виконувати при міжнародному співробітництві у сфері правоохоронної діяльності.

Україна приєдналась і ратифікувала практично всі міжнародно-правові конвенції, присвячені боротьбі з тероризмом та іншими злочинами проти життя людей.

Верховною Радою України відповідними законами ратифіковані такі документи як: Європейська конвенція про видачу правопорушників 1997 р.; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р.; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р.; Європейська конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р.; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р.; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.

Україна також приєдналась до Гаазької Конвенції про боротьбу з захопленням заручників, Монреальської Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, Конвенції про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, та ряду інших і ратифікувала їх. Україна співробітничає із Спеціальним комітетом з питань міжнародного тероризму, який заснувала Генеральна асамблея ООН у 1972 р. і на яку покладено завдання визначення поняття міжнародного тероризму, вивчення причин виникнення і розробки рекомендацій щодо його запобігання.

В умовах, коли міжнародне співробітництво МВС України розвивається в різних напрямах, принципового значення набуває питання видачі злочинців. Україна не має спеціального закону про видачу злочинців і керується двосторонніми угодами або окремими домовленостями про передачу конкретних злочинців. Загальне міжнародне право не встановлює прямих обов’язків держав про видачу злочинців. Відносини в питаннях видачі злочинців ґрунтуються, як правило, на умовах взаємності і на основі двосторонніх угод між державами. Але існує і декілька багатосторонніх конвенцій про видачу злочинців, серед них: Панамериканська конвенція про видачу злочинців 1933 р., Європейська конвенція про видачу злочинців 1975 р.. Гарвардський проект про видачу злочинців та інші. Одним із перших таких договорів з цього питання був Ам’єнський договір 1802 р., який уклали Франція, Іспанія, Голландія і Великобританія.

Україна у Декларації про державний суверенітет заявила про пріоритети загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. укладені Україною і ратифіковані належним чином міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм законодавства України. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р., були підтверджені зобов’язання нашої держави за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. За цим же законом Україна є правонаступницею прав і зобов’язань за міжнародними договорами Союзу РСР, які стосуються її території, відповідають її інтересам і не суперечать Конституції України.

Внаслідок цього МВС і його структурні підрозділи при організації міжнародного співробітництва керуються також угодами про правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаних СРСР, відносно яких Україна заявила про правонаступництво. Це, зокрема, угоди про правову допомогу з Народною Республікою Албанія, Алжирською Народною Демократичною Республікою, Народною Республікою Болгарія, Соціалістичною Республікою В’єтнам, Грецькою Республікою, Іракською Республікою, Республікою Ємен, Республікою Кіпр, Республікою Куба, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Монгольською Народною Республікою, Соціалістичною Республікою Румунія, Туніською Республікою, Угорською Народною Республікою, Фінляндською Республікою та з низкою інших країн (звісно, ми даємо назви країни тієї доби).

Розвиток міжнародного життя, внутрішні процеси в окремих країнах, виникнення нових незалежних держав на місці колишніх Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Чехословацької Соціалістичної. Республіки, Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії і подальший розвиток співробітництва з конкретних питань в умовах незалежності обумовили прийняття нових міжнародних документів між урядами України та окремих держав, а також між МВС України і МВС зарубіжних країн. Окремі такі угоди є багатосторонніми, інші – двосторонніми, певна частина домовленостей оформлена протоколами.

Основною правовою базою міждержавних відносин у Співдружності є багатосторонні та двосторонні угоди у різноманітних галузях взаємовідносин держав-членів, у тому числі і правоохоронній. До міжнародно-правових актів, що регламентують один із аспектів міжнародної правоохоронної діяльності – правову допомогу при розслідуванні злочинів, належить Конвенція про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним і кримінальним справам, що була укладена у 1993 р. між країнами СНД. У 1996 р. рішенням голів держав СНД була затверджена Міждержавна програм сумісних заходів щодо боротьби з організованою злочинністю та іншими видами небезпечних злочинів на території держав-учасниць СНД до 2000 р. У зазначеному документі акцентується увага на необхідності вживання відповідних міждержавних заходів, спрямованих на удосконалення інформаційного забезпечення держав; гармонізацію та уніфікацію правової бази; проведення конкретних узгоджених дій правоохоронних та інших органів кримінальної юстиції у боротьбі з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинної діяльності. Комплекс заходів, що передбачені Програмою, базуються на аналізі криміногенної ситуації та прогнозі розвитку злочинності в державах-учасницях СНД, результатах наукових досліджень, практиці боротьби з організованими формами злочинності.

Дата добавления: 2014-11-28