Управління в органах внутрішніх справ за особливих (екстремальних) умов 5 страница

Переконливим прикладом сумлінного виконання Україною зобов’язань щодо Ради Європи виступає і прийняття нової Конституції України у 1996 р., і прийняття нового Кримінального кодексу у 2001 р., і відміна смертної кари.

Ратифікація у 1997 р. Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) дозволяє усім особам, що знаходяться під її юрисдикцією, звертатися до Європейського Суду з прав людини (м. Страсбург), якщо вони вважають свої права порушеними, що підтверджується ст. 55 Конституції України: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна». Від України до складу Європейського Суду з прав людини входить один суддя, що обирається Парламентською Асамблеєю Ради Європи та засідає у особистому статусі. Україна, як і будь-яка інша держава-учасниця Конвенції 1950 р., може передавати на розгляд Суду будь-яке порушення положень Конвенції 1950 р. або протоколів до неї з боку іншого учасника.

Ратифікація Конвенції 1950 р. та визнання юрисдикції Європейського Суду з прав людини означає і те, що діяльність усіх органів державної влади України, особливо судових, їх рішення та процедури, що використовуються, так само, як і рішення законодавчих органів, не повинні суперечити положенням Конвенції. Останнє випливає із того, що відповідно до ст. 9 Конституції України ця Конвенція є частиною національного законодавства України.

Співробітництво в Раді Європи полягає в обговоренні й розробці проблем, які становлять загальний інтерес для її членів у різних галузях: економіці, політиці, науці, правотворчій діяльності, охорони прав і свобод людини.

Особливу увагу Рада Європи приділяє розробці загальних принципів законодавства, не дублюючи національні законодавчі акти. Під егідою Ради Європи за станом прийнято 207 конвенції й угод, зокрема в сфері боротьби зі злочинністю. Серед Європейських рекомендацій та конвенцій у галузі кримінального законодавства найбільше відомі Європейська конвенція про видачу злочинців і Європейська конвенція про взаємну допомогу з кримінальних питань. Положення цих конвенцій забезпечують багатостороннє співробітництво на стадії кримінального розслідування, зокрема, у знятті показань потерпілого, виконанні судових і слідчих доручень щодо збору доказів, обміну інформацією, видачі злочинців. Окрім конвенцій, Рада Європи (Комітети експертів) розробляє рекомендації з широкого кола питань: боротьби з комп’ютерними злочинами, «відмивання» грошей, відбуття покарань та ін.

Європейські конвенції зобов’язують тих, хто приєднався до них, прийняти законодавчі акти, які б відповідали європейській політиці в галузі боротьби зі злочинністю.

Європейські конвенції виходять із того, що не має значення, де, в якій країні було скоєно тяжкий злочин, підтверджений фактами. Цим Рада Європи підкреслює всесвітнє загальне значення боротьби з такими злочинами, як тероризм, наркобізнес, незаконна торгівля зброєю, «відмивання» грошей, здобутих злочинними шляхом, корупція та інші, скоєння яких має стати невигідним і небезпечним на всій Землі.

Рішенням Комітету Міністрів Ради Європи від 1 квітня 1997 р. був затверджений Комітет експертів з кримінально-правових та кримінологічних аспектів організованої злочинності. Мета Комітету – аналізувати під контролем Європейського Комітету з проблем злочинності (СДРС) характер організованої злочинної діяльності в країнах-членах Ради Європи, оцінювати заходи, що вживаються проти організованої злочинності (враховуючи законодавчі), визначати шляхи покращення існуючих національних заходів та міжнародного співробітництва в цьому напрямку.

Останнім часом в Україні активізувалась робота з багатосторонніми документами регіонального європейського співробітництва Європейського Союзу, Ради Європи, Організацією чорноморського економічного співробітництва, Європейської ініціативи, Північно-Атлантичного союзу. Цей напрямок потребує належного організаційного та кадрового забезпечення.

Найбільш результативними є ті положення договорів, що регулюють здійснення обміну інформацією, обмін досвідом (навчання), а також угоди з питань прикордонного співробітництва.

МВС України в міжнародній діяльності тісно співпрацює з Міністерством закордонних справ та іншими правоохоронними органами – Міністерством юстиції, Генеральною прокуратурою, Службою безпеки, Державним митним комітетом, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою. Погодження планів договірно-правової роботи, організація спільних експертних засідань, консультацій, нарад дозволяє значно підвищити якість документів та ефективність їх реалізації.

З урахуванням стратегічного курсу нашої країни на євроінтеграцію особлива важність набувають питання співробітництва МВС України з загальноєвропейськими правоохоронними структурами і, в першу чергу, з Європейською поліцейською організацією – Європолом.

У Маастрихтській угоді про утворення Європейського Союзу від 7 лютого 1992 р. був підтверджений намір заснувати європейську поліцейську службу для покращення співробітництва між країнами-членами ЄС у боротьбі з торгівлею наркотичними речовинами, тероризмом та іншими тяжкими формами міжнародної організованої злочинності, охороні громадського порядку.

Для розробки концепції перспективної діяльності служби вже 2 червня 1992 р. у Страсбурзі було створено інтернаціональний штаб у складі близько 20 представників національних служб кримінальної поліції Франції, Італії, Бельгії, Великобританії, Федеративної Республіки Німеччини та Нідерландів. Європолу на початковому етапі становлення (до підписання відповідної Конвенції) відводилася роль спеціалізованої координаційної установи по протидії наркоторгівлі про що було заявлено 2 червня 1993 р. на нараді міністрів внутрішніх справ і юстиції країн-членів ЄС. Саме такий статус він мав 3 січня 1994 р., коли при штаб-квартирі ЄС у Гаазі було відкрито представництво Європолу як координаційної інстанції по боротьбі з наркобізнесом.

З березня 1995 р. компетенція Європолу була поширена також на злочини, пов’язані із викраденням автомобільного транспорту, незаконною торгівлею радіоактивними речовинами, організацією і здійсненням нелегальної міграції, торгівлею людьми, фальшивомонетництвом.

Розуміючи необхідність чіткого визначення правового статусу Європолу і розширення в умовах бурхливого зростання злочинності (особливо транснаціональної) його компетенції, представниками європейських держав невдовзі було розроблено «Конвенцію на підставі статті К.З Угоди про заснування Європейського Союзу про створення Європейського поліцейського відомства (Конвенція про створення Європолу)», що була підписана представниками країн-членів ЄС 26 липня 1995 р. Ратифікація конвенції тривала досить довго (так, наприклад, німецький Бундестаг ратифікував її тільки у грудні 1997 р., що для країни-ініціатора дещо пізно). У червні 1998 р. останні три країни (Бельгія, Греція і Люксембург) передали для зберігання ратифікаційні документи.

Конвенція про створення Європолу набула чинності 1 жовтня 1998 р., внаслідок чого він набув офіційного статусу міжурядової правоохоронної організації. Зауважимо, що прибічники якнайшвидшої легітимізації Європолу заявляли про існування об’єктивних передумов для підписання і ратифікації конвенції ще у 1994 р., але на заваді стали правові колізії та сумніви керівництва Великобританії, бюрократичні перепони та технічні складнощі. Фактично Європол розпочав повноцінну діяльність з 1 липня 1999 р., оскільки для створення відповідних умов роботи виникла потреба в доповненнях до Конвенції.

Отже, засновниками Європолу стали уряди всіх п’ятнадцяти країн-членів Європейського Союзу: Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Австрії, Португалії, Швеції, Іспанії, Великобританії. Відповідно до положень Конвенції, уповноважені правоохоронні відомства цих держав (поліція, митниця, жандармерія, міграційна служба тощо) направляють до штаб-квартири організації спеціальних представників, так званих офіцерів зв’язку, головним завданням яких є налагодження інформаційно-довідкового обміну між органами кримінального переслідування країн-членів. Нині в гаазькій штаб-квартирі Європолу працює 590 працівників і 90 офіцерів зв’язку з 27 країн ЄС. Разом з адміністративним персоналом, аналітиками, іншими категоріями фахівців, офіцери зв’язку в стані забезпечити швидке, ефективне, кваліфіковане, багатомовне цілодобове обслуговування запитів компетентних національних правоохоронних служб. За станом на 01.01.2009 р. кількість персоналу Європолу нараховувала 625 працівників. Бюджет організації формується за рахунок внесків країн-членів. У 2009 р. він складав 65,4 млн євро.

Крім держав-членів ЄС згідно з двосторонніми тактичними та стратегічними Угодами Європол співпрацює також з Канадою, Колумбією, Ісландією, Норвегією, Росією, Швейцарією, Туреччиною, США, та міжнародними організаціями такими, як Євроюст, Європейський Банк, Європейська Комісія, Інтерполом та Міжнародною митною організацією.

Головним завданням Європолу в сучасних умовах є підтримка органів кримінального переслідування країн-членів ЄС у боротьбі з транснаціональною злочинністю, охороні громадського порядку (за умови визнання і поваги державного суверенітету кожної держави). Підтримка здійснюється у таких формах:

– обмін поліцейською інформацією (такою, що містить або не містить відомості про осіб) між відрядженими національними поліцейськими службами до штаб-квартири Європолу офіцерами зв’язку;

– оцінка та аналіз криміногенної ситуації на континенті з метою виявлення нових злочинних явищ і тенденцій (підготовка на підставі наявної інформації стратегічних доповідей і аналітичних матеріалів);

– підтримка національних органів кримінального переслідування (надання технічної підтримки, експертне сприяння).

Європол останнім часом також ініціював масштабну кампанію щодо активізації досліджень з проблем протидії організованій злочинності та уніфікації в країнах-членах Європейського Союзу норм кримінального та кримінально-процесуального права.

Отже, Європолу відведена роль інформаційно-довідкового центру координації боротьби з транснаціональною злочинністю на регіональному рівні і забезпечення внутрішньої безпеки країн-членів ЄС в умовах форсованої економічної та політичної інтеграції. Він сприймається виключно як поліцейська інформаційна установа, уповноважена надавати правоохоронним органам оперативну, технічну чи іншу поліцейську інформацію.

Європол має власну комп’ютерну мережу з банком даних про здійснені на території ЄС злочини і злочинців. Інформація може отримуватися національними кримінально-поліцейськими відомствами безпосередньо з штаб-квартири організації.

Мандат Європолу поширюється на боротьбу з:

– нелегальною торгівлею наркотичними речовинами,

– нелегальною торгівлею радіоактивними і ядерними субстанціями;

– організацією і здійсненням нелегальною міграції на територію ЄС;

– викраденням автомобільного транспорту;

– торгівлею людьми (включаючи й поширення дитячої порнографії);

– тероризмом;

– фальшивомонетництвом (включаючи й підробку банківських карток як засобів платежу);

– «відмиванням» грошей і кримінальними структурами у зв’язку з вищезазначеними видами злочинів.

Згідно з положеннями Конвенції про створення Європолу, у майбутньому за умови одноголосного схвалення відповідною рішення країнами-членами ЄС його мандат може бути поширений також на інші тяжкі форми міжнародної організованої злочинності.

З 2008 р. між Україною та Інтерполом ведуться переговори щодо підготовки проекту Угоди про стратегічне співробітництво. Стратегічна Угода – це угода, метою якої є посилення співробітництва країн-членів ЄС з Україною через Європол, але вона передбачає тільки передачу загальної інформації та не дозволяє передачу даних, що стосуються конкретно визначеної особи чи осіб. Підписання вказаної Угоди заплановане у 2009 року.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) створена 8 грудня 1991 року. Установчими документами СНД постає Угода простворення СНД 1991 р., Алма-атинський протокол до Угоди 1991 р., Алма-атинська декларація 1991 р., Статут СНД 1993 р. Верховна Рада України 12 грудня 1991 р. ратифікувала Угоду про створення СНД. Україна є державою-засновницею СНД. Цілі СНД визначені у ст. 2 Статуту, зокрема, це співробітництво у політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній, правоохоронній сферах; забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права; взаємна правова допомога і співробітництво в інших сферах правових відносин; мирне розв’язання суперечок та конфліктів між державами Співдружності.

Україна входить в усі основні органи СНД: Раду голів держав; Раду голів урядів; Раду міністрів закордонних справ; Координаційно-консультативний комітет; Раду міністрів оборони; Раду міністрів внутрішніх справ; Комісію з прав людини та ін. Україна постає членом Міжпарламентської асамблеї, в рамках якої проводяться міжпарламентські консультації, обговорюються питання співробітництва, у тому числі і у міжнародній правоохоронній діяльності, розробляються сумісні пропозиції щодо підвищення ефективності боротьби зі злочинністю, що має організований та транснаціональний характер. Взаємодію у сфері міжнародної правоохоронної діяльності здійснює Бюро координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів, що було створене на засіданні Ради голів Урядів СНД 24 вересня 1993 р. і розпочало свою діяльність у Москві в травні 1994 р.

Бюро у своїй діяльності керується Статутом СНД, національними законодавствами держав – учасниць Співдружності, Рішенням голів Урядів СНД про спільні заходив боротьбі з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів від 12 березня 1993 р., Угодою про взаємодію міністерств внутрішніх справ держав – учасниць Співдружності у сфері боротьби зі злочинністю від 24 квітня 1992 р.

Бюро координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами в країнах СНД ставить перед собою такі завдання:

– формування спеціалізованого банку даних на базі комп’ютерного центру і подання ініціативної інформації у відповідні міністерства внутрішніх справ;

– сприяння у здійсненні міждержавного розшуку учасників організованих злочинних угруповань, осіб, які скоїли найбільш небезпечні злочини і переховуються від кримінального переслідування;

– забезпечення узгоджених дій при проведенні оперативно-розшукових заходів і комплексних операцій, що зачіпають інтереси кількох держав – учасниць Співдружності, відпрацювання рекомендацій по боротьбі з міжнародною злочинністю.

Органи внутрішніх справ України також налагодили тісні зв’язки з Міжнародною організацією кримінальної поліції – Інтерполом, про що мова йтиме окремо.

Необхідно використовувати також зв’язки з Міжнародною асоціацією шефів поліції (МАШП), яка нараховує у своїх лавах більше 14 тис. керівників поліції з 98 країн світу. Асоціація проголосила у своєму статуті такі основні завдання:

– удосконалення наукового забезпечення і якості поліцейської служби;

– розробка і розповсюдження сучасних організаційних, технічних і тактичних прийомів у діяльності поліції;

– вивчення, узагальнення і втілення в практичну діяльність передових, науково обґрунтованих прийомів і методів управління поліцейськими органами;

– розвиток міжнародного співробітництва і розповсюдження інформації про діяльність поліції, обмін досвідом роботи;

– постійна турбота про підвищення професійної майстерності працівників поліції;

– стимулювання працівників поліції на досягнення і підтримку високих професійних стандартів у роботі, особистій та колективній поведінці.

З 1940 р. рада МАШП знаходиться у Вашингтоні. Асоціація має своє друковане видання «Шеф поліції», розробляє спеціальні програми підготовки поліцейських і підвищення їх кваліфікації, проводить семінари і конференції керівників поліцейських систем не тільки США, а також Європи та Азії.

Міжнародна асоціація шефів поліції розробляє рекомендації урядам з питань боротьби зі злочинністю, незаконного обігу наркотиків, застосування зброї, безпеки дорожнього руху, розробки соціально-орієнтованої моделі поліцейської служби, сучасних методів управління. Асоціація розробила також кваліфікаційні вимоги до правоохоронних органів США, що можуть служити високим стандартом, якому бажано було б відповідати й органам внутрішніх справ України. За рекомендацією асоціації США створено Національну комісію акредитації правоохоронних органів.

Діяльність Міжнародної асоціації шефів поліції відзначено Організацією Об’єднаних Націй, яка надала асоціації статут консультативного органу ООН.

Про авторитет цієї міжнародної правоохоронної організації говорить і те, що на щорічних конференціях Міжнародної асоціації шефів поліції, як правило, виступають з доповідями Президент США, міністр юстиції США, директор ФБР, директор Національного агентства по контролю за наркотиками, глави урядів і країн, запрошених на конференції.

Сучасні тенденції зростання транснаціональної злочинності в усьому світі – поширення наркобізнесу, «відмивання» грошей, незаконний обіг зброї, радіоактивних матеріалів, торгівля людьми, викрадання історичних та культурних цінностей, автомобілів тощо, використання з цією метою міжнародних зв’язків, високих технологій, – викликають серйозне занепокоєння світової громадськості та урядів держав світу. Авторитетними міжнародними організаціями (ООН, ОБСЕ, НАТО, FATF, Радою Європи) організована транснаціональна злочинність визнана фактором, що становить загрозу безпеці держав, їхнім економікам та фундаментальним правам людини.

Так, у відповідності з рішенням самміту «великої сімки» в Парижі у 1989 році була створена Міжнародна організація з протидії відмиванню «брудних» грошей (FATF – Fіnancіal Actіon Task Force on Money Launderіng). Ця організація проводить моніторинг тих країн, чиє законодавство не зашкоджує відмиванню грошових коштів, зароблених нелегальним шляхом.

Згідно з рішенням пленарного засідання Егмонтської групи (Великобританія), Україна стала повноправним членом міжнародної організації підрозділів фінансових розвідок – «Групи Егмонт» (The Egmont Group), яка була створена у 1995 році та об’єднала підрозділи фінансових розвідок 84 країн світу. Це найважливіша подія у відношенні міжнародного визнання України як держави, яка активно співробітничає у сфері боротьби з відмиванням коштів і фінансового тероризму.

Отримання членства в Егмонтській групі надасть можливості Україні отримати доступ до інформаційної бази, значно розширить можливості інформаційного обміну з іншими країнами про сумнівні фінансові операції, а також приймати участь у навчальних програмах, які фінансуються групою.

При МВС України створена експертна служба, важливим напрямком діяльності якої є міжнародна діяльність, налагодження тісних взаємостосунків з аналогічними підрозділами за кордоном. Правильність таких кроків, визнання результатів діяльності та фахового рівня українських міліцейських експертів підтверджує факт прийняття Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до Європейської мережі криміналістичних наукових установ (ENFSI), членами якої є 50 провідних криміналістичних лабораторій з 33 країн Європи.

Одним з основних критеріїв взаємодії підрозділів експертної служби МВС України та інших країн є спільна практична діяльність, зокрема систематичне проведення перевірок по запитах правоохоронних органів різних країн.

Боротьба з міжнародною злочинністю потребує об’єднання і координації зусиль держав, перш за все інтенсивного розвитку співпраці між правоохоронними органами в усьому світі.

VIII.5. Міжнародна організація кримінальної поліції

(Інтерпол) і участь України в її діяльності

Україну було прийнято до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол) у листопаді 1992 року.

Інтерпол як міжнародна професійна організація кримінальної поліції створений у 1923 р., штаб-квартира його розташована в м. Ліоні (Франція). За станом на 01.01.2009 р. членами Інтерполу були 188 країн світу.

Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асамблея, на якій обираються робочі органи Інтерполу – Генеральний секретаріат і Виконавчий комітет.

У Генеральному секретаріаті працює 260–280 співробітників. Неодмінною умовою прийому на роботу в Центральний апарат Інтерполу, крім професійного досвіду, є знання двох (не менше) робочих мов Інтерполу, якими є англійська, французька, іспанська, арабська.

Крім Генеральної асамблеї, Інтерпол проводить регіональні конференції країн – членів Інтерполу Азії, Америки, Африки, Європи, Карибського басейну з питань специфіки боротьби зі злочинністю в цих регіонах.

Генеральному секретаріатові Інтерполу підпорядковані:

– адміністративний відділ (кадри, фінанси, діловодство);

– поліцейський відділ (координація міжнародного співробітництва, у складі якого діють підвідділи: перший (злочини проти особи, власності, міжнародний тероризм), другий (економічні й фінансові злочини, включаючи комп’ютерні), третій (незаконний обіг наркотиків);

– довідково-інформаційний відділ (оперативно-довідкові картотеки, автоматизовані банки даних, бібліотека);

– відділ технічного забезпечення (технічне обслуговування транспортом, зв’язком, обчислювальною технікою).

Окремою структурою Інтерполу є група по боротьбі з організованою злочинністю. Крім телеграфного, телетайпного і телефонного зв’язку з усіма державами – членами Інтерполу, вона має центральну радіостанцію в м. Ліоні сім зональних радіостанцій на всіх континентах світу. Для професійного зв’язку з членами Інтерполу, участі в регіональних заходах в Інтерполі введено посади регіональних офіцерів зв’язку, окремо по Європі, Африці, Близькому Сходу, Південно-Східній Азії, Південній Америці, Карибському басейну.

Поліцейський відділ через свої підвідділи підтримує зв’язки з національними центральними бюро (НЦБ) Інтерполу, організовує їх взаємодію, подає і збирає оперативну інформацію. Національні центральні бюро Інтерполу виступають під відповідними назвами: «Інтерпол-Лондон», «Інтерпол-Вісбаден» (ФРН), «Інтерпол-Париж», «Інтерпол-Київ», «Інтерпол-Москва», «Інтерпол-Бангкок», «Інтерпол-Пекін» і т.д. Другим у назві вказано місто, в якому знаходиться робоча група Національного центрального бюро Інтерполу тієї чи іншої держави.

Співробітництво в рамках Інтерполу здійснюється на підставі його Статуту, а саме на засадах:

– виконання будь-яких заходів, спрямованих на запобігання, розкриття і розслідування злочинів лише на підставі національного законодавства тієї держави, на території якої вони проводяться;

– невтручання в будь-які справи політичного, расового, військового або релігійного характеру.

Форми міжнародного співробітництва (стандарти) кримінальної поліції розробляються і приймаються на сесіях Генеральної асамблеї представницького органу Інтерполу, і доводяться до членів організації Генеральним секретаріатом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про Національне центральне бюро Інтерполу» від 25 березня 1993 р. на Міністерство внутрішніх справ України покладено функції НЦБ Інтерполу. НЦБ Інтерполу виконує завдання «координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав щодо ведення боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни». З цією метою в складі НЦБ Інтерполу створено Робочий апарат Бюро в кількості 40 працівників.

На Робочий апарат НЦБ Інтерполу покладаються такі основні функції практичного сприяння правоохоронним органам України в запобіганні й розкритті злочинів:

– підготовка і направлення в Генеральний секретаріат та НЦБ Інтерполу в зарубіжних державах запитів і повідомлень правоохоронних органів України про випадки злочинів, предмети злочинного посягання і документи, які є речовими доказами в кримінальних справах про розшукуваних злочинців, осіб, підозрюваних у злочинній діяльності, а також іншої інформації;

– виконання за вказівкою керівництва МВС України найбільш термінових і складних доручень та запитів, які надійшли з Генерального секретаріату та НЦБ держав-членів Інтерполу;

– інформування правоохоронних органів України про інші одержані від підрозділів Інтерполу в зарубіжних країнах запити для організації їх виконання на місцях;

– збір, обробка та аналіз одержаної інформації про випадки злочинів, про осіб та предмети, які причетні до їх скоєння, узагальнення зарубіжного передового досвіду організації боротьби із злочинністю для розробки і внесення пропозицій керівництву МВС та іншим компетентним органам про вдосконалення чинного законодавства, застосування додаткових заходів протидії кримінальним процесам тощо. Так впродовж лише 2008 р. внесено 29822 одиниці інформації до відповідних банків даних Робочого апарату Укрбюро Інтерполу.

У 2008 р. Укрбюро Інтерполу опрацьовано 40460 документів, у т.ч. за матеріалами правоохоронних органів України – 20723, за матеріалами правоохоронної органів зарубіжних країн – 19737. Переважна більшість із них стосується питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів проти особи в економічній сфері (зокрема, в кредитно-фінансовій та банківській системах), а також розшуку злочинців, викраденого транспорту, перевезення наркотиків.

Це також відомості довідково-інформаційного чи оперативно-розшукового характеру, для одержання яких достатньо проведення оперативно-розшукових заходів чи наведення довідок через відповідні обліки, або інформація. Нарешті, це документація процесуального характеру, яка потребує проведення за кордоном процесуальних дій (допити, вилучення, обшук, одержання відомостей про наявність рахунку в банку, інших дій, які тою чи іншою мірою порушують особисті права і право власності).

Для одержання інформації запит надсилають у НЦБ Інтерполу, звідки, після відповідної обробки, перекладу на одну з робочих мов, прийнятих в Інтерполі, його направляють для реагування в НЦБ відповідної зарубіжної держави. Форма і порядок таких запитів визначені Інструкцією про порядок обробки інформації в НЦБ Інтерполу, оголошеною наказом МВС України.

Можна виділити три види таких запитів:

– з метою ідентифікації та перевірки кримінального минулого особи (як правило, іноземця), затриманої чи підозрюваної в скоєнні злочинів на території України, перевірки вилучених документів, автотранспорту, інших предметів;

– з метою перевірки оперативної інформації і проведення оперативно-розшукових заходів на території зарубіжних держав;

– про виїзд у зарубіжну державу працівників правоохоронних органів в Україні для обміну оперативною інформацією, а також участі в проведенні оперативно-розшукових заходів на території інших країн.

Запити про ідентифікацію доцільно надсилати в кожному випадку затримання чи виявленні іноземного громадянина, який підозрюється у скоєнні злочинів незалежно від того, інформуються про це консульські установи чи ні.

Значна кількість запитів про ідентифікацію стосується перевірки транспортних засобів. Лише протягом 2008 р. шляхом звернень правоохоронних органів до НЦБ Інтерполу виявлено в Україні 272 автомобілі, викрадені на території зарубіжних держав.

Запити про проведення за кордоном перевірок або заходів для одержання оперативно-розшукової або довідкової інформації можуть бути найрізноманітнішими: від встановлення абонента телефонів, перевірки адрес, готелів, виявлення оперативним шляхом зв’язків фігурантів за кордоном, опитування осіб аж до встановлення оперативного контролю за особами та адресами. Головне, щоб такі запити містили достатньо так званої базової інформації, необхідної для подальшої роботи.

Загалом, для одержання об’єктивної інформації по запитах про ідентифікацію осіб, документів, інших предметів важливо дотримуватися стандартів, насамперед відтворювати мовою оригіналу прізвища фігурантів, власні назви населених пунктів, різні деталі, що можуть мати значення при виконанні оперативно-розшукових заходів.

Виїзди в таких випадках, якщо інше не передбачене в угодах, підписаних МВС України з МВС зарубіжних держав, можна здійснювати лише з дозволу керівництва міністерства, а пропозиції – надсилати як безпосередньо до керівництва МВС України, так і до НЦБ Інтерполу. При цьому слід мати на увазі, що працівники органів внутрішніх справ не мають права проводити самостійно на території зарубіжної держави будь-які заходи, а лише за згодою зарубіжних компетентних органів, можуть бути присутніми під час виконання цих заходів, знайомитися з одержаними матеріалами, ставити додаткові питання, консультувати, вносити пропозиції до планів, сприяти своєю інформацією тощо.

Практику використання можливостей співпраці в рамках Інтерполу буде доцільно проілюструвати на прикладі злочинів у сфері економіки та в кредитно-банківській системі. У 2008 р. Робочим апаратом Укрбюро Інтерполу встановлено 61 факт використання суб’єктами підприємницької діяльності України реквізитів неіснуючих зарубіжних суб’єктів підприємницької діяльності, 38 фактів здійснення фіктивних зовнішньоекономічних операцій суб’єктами підприємницької діяльності. Розслідування в таких справах є найбільш складним як з правової, так і з організаційної точок зору.

Практика роботи та аналіз матеріалів НЦБ Інтерполу і Генеральної прокуратури України свідчать, що під час розслідування справ про фінансові та економічні злочини правоохоронні органи України можуть одержувати інформацію від відповідних правоохоронних структур переважної більшості зарубіжних держав у такому порядку:

Дата добавления: 2014-11-28