Господарські комплекси національної економіки. - амортизаційні відрахування;

Тема 5

Тема 5

- амортизаційні відрахування;

- асигнування державного бюджету;

- використання кредитів державного бюджету;

- надходження від продажу майна, яке не використовуєть­
ся;

- кошти від здачі в оренду будівельного майна та ін.

Особливим видом будівництва виступає зведення житла. Зва­жаючи на соціальну значимість цього виду будівництва, завдан­ня держави полягає в посиленні її впливу на його здійснення. Поряд з цим, розвиток житлового будівництва обґрунтовано вважається одним з важливих каталізаторів економічного під­несення. Це пов'язано з мультиплікативним ефектом, який отри­мує економіка завдяки інвестиціям у житлове будівництво. Вони стимулюють розвиток реального сектора економіки та ведуть до зростання обсягів виробництва у багатьох галузях, пов'язаних із будівництвом (промисловість будівельних матеріалів, маши­нобудування, деревообробна промисловість, транспорт та ін.). Опосередковано задіяні галузі виробництва товарів побутового характеру через зростання потреби у новоселів у придбанні ме­блів, електропобутових приладів тощо. За підрахунками фахів­ців, кожна гривня, вкладена у будівництво житла, дає 2,6-3 грн. приросту ВВП, а додаткове робоче місце у житловому будівни­цтві забезпечує роботою 5-6 працівників у інших галузях. Таким чином, інвестиції у житлове будівництво дозволяють вирішити соціальні проблеми і підвищити рівень добробуту населення. Звідси необхідність ефективного стимулювання розвитку та ре­гулюванні ринку будівництва житла в країні.

Пожвавлення інвестиційної діяльності, починаючи з 1998-1999 рр., прийняття ряду законодавчих актів, зокрема законів «Про планування і забудову територій», «Про майнову відпові­дальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» та ін. сприяли набуттю досвіду діяльності будівельними організаціями та підприємства­ми. Але й сьогодні залишається багато невирішених проблем економічного, законодавчого характеру, які суттєво ускладню­ють розвиток цієї галузі та її ефективність. Це пов'язано, в осно­вному, з виникненням цілого комплексу питань щодо ресурсного забезпечення житлового будівництва, реконструкції наявного житлового фонду, механізму залучення коштів населення для

Господарські комплекси національної економіки

таких цілей. Розвиток та ефективність приватних будівельних фірм та інфраструктури житлової індустрії, що не мали відпо­відного законодавчого забезпечення, призвели до виникнення порушень і зловживань. Усунення накопичених проблем вима­гають відповідної державної політики. Не отримали достатнього розвитку форми впливу держави на розвиток житлового будівни­цтва, що включають стимулювання залучення коштів учасників будівництва. Основними інструментами впливу держави на ак­тивізацію таких процесів повинні стати надання приватним за­будовникам пільг і кредитів. Важливими інструментами цієї по­літики повинні стати роздержавлення підприємств, створення приватних фірм з виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, створення бірж, інвестиційних та інших фондів, іпотечних і житлових банків, страхових компаній та інших рин­кових структур. Щодо сприяння окремим громадянам, особливо пільгових категорій, у вирішенні їх житлових проблем, то ваго­мим інструментом повинні стати збереження права на державне забезпечення житлом у межах запроваджених норм, субсидії, пільгові кредити, одержання житла у власність на виплату.

Таким чином, сприяння розвитку і функціонуванню окремих галузей будівельного комплексу, в першу чергу, має здійснюва­тися за рахунок виваженої інвестиційної політики. Щодо най­важливіших інвестиційних проектів у будівельному комплексі, то основна увага повинна насамперед стосуватися модернізації і розширення високоефективних будівельних матеріалів і кон­струкцій, освоєння нових потужностей на базі енергозберігаю­чих технологій.

Серед ключових господарських комплексів національної економіки одне із вирішальних місць посідає агропромисловий комплекс. Аграрно-промисловий комплекс (АПК)- це сукуп­ність галузей національної економіки, які здійснюють виробни­цтво та переробку сільськогосподарської сировини, обслугову­вання самого сільського господарства, насичення внутрішнього ринку продовольством та забезпечують експорт продовольчих товарів і сировини. В результаті АПК є складною виробничою системою, що включає декілька сфер діяльності. Перша - ви­робництво засобів виробництва для всіх галузей, пов'язаних із сільським господарством (тракторне машинобудування, ви­робництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва

тощо). Друга - сільське господарство в складі його галузей тва­ринництва і рослинництва. Третя - переробка сільськогосподар­ської сировини. Галузі, що переробляють сільськогосподарську сировину, включають харчову промисловість; підгалузі легкої промисловості, пов'язані з первиною переробкою льону, вовни; мукомольно-крупяну і комбікормову промисловість. Виділяють також четверту сферу діяльності, а саме виробничу інфраструк­туру - транспорт, зв'язок, а також п'яту - соціальну інфраструк­туру. Взаємодія перелічених секторів у кінцевому рахунку фор­мує ефективність діяльності всього АПК.

АПК покликаний забезпечити основні потреби країни в сіль­ськогосподарській продукції і продуктах, в основному за рахунок власного виробництва. Вважається, що для досягнення і під­тримки продовольчої безпеки необхідний такий рівень розвитку АПК, який би забезпечував до 85 % попиту на сільськогосподар­ську продукцію та займав не менше 80 % внутрішнього ринку продовольства.

Сьогодні в аграрному секторі паралельно розвиваються його дві моделі: перша, що умовно називається індустріальною, -крупне товарне виробництво і друга (традиційна) - дрібно­товарне виробництво в особистих селянських господарствах і невеликих фермерських господарствах. Заходи державного впливу на розвиток цих моделей суттєво розрізняються.

Ефективність роботи великих агрофірм зумовлена не тільки перевагами крупнотоварного виробництва з повним циклом ви­робництва, переробки і маркетингу, але й підтримкою держави через податкові норми. Це сплата фіксованого податку сільсько­господарськими підприємствами, що виробляють власними си­лами понад 50 % реалізованої сільськогосподарської продукції, і що дозволяє експортерам повертати ПДВ.

Сектор господарств населення виробляє майже дві третини валової сільськогосподарської продукції країни. Заходи уряду щодо розвитку фермерських господарств та мережі сімейних фірм на основі особистих селянських господарств, створення для них рівноправних умов, розвиток кооперації, кредитних спілок сприятимуть подальшій концентрації виробництва. Однак іс­нування невеликих фермерських господарств вирішує проблему зайнятості сільського населення не тільки за рахунок самозай-нятості в особистих господарствах, але й через створення нових

робочих місць у сільській місцевості в обслуговуючих коопера­тивах, розвитку малого підприємництва.

Аграрний сектор в Україні належить до одного з важливих суб'єктів державної підтримки. Серед головних причин, що ви­значають об'єктивну необхідність державного регулювання АПК та надання йому допомоги, називають: збереження і підвищення родючості ґрунтів, техніко-технологічний розвиток, регулюван­ня зовнішньоекономічних зв'язків з метою забезпечення про­довольчої безпеки, наукове забезпечення, підготовка кадрів. Звідси основними засобами та методами державної підтримки є політика державного протекціонізму, фінансово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень, створення умов для креди­тування сільськогосподарського виробництва, залучення іно­земних інвестицій, зниження податкового пресу на сільгоспви­робника, списання, пролонгація боргів, сприяння у створенні ринкової інфраструктури для АПК, підготовка та перепідготовка кадрів для аграрного сектора.

До найбільш вживаних інструментів такої підтримки нале­жать: механізм здешевлення кредитів комерційних банків; спи­сання податкової заборгованості, звільнення від сплати ПДВ, дотації на здешевлення палива. У структурі галузевого розподілу бюджетних коштів на економіку у 2002-2004 рр. сільське госпо­дарство стабільно перебуває на третьому місці після паливно-енергетичного комплексу і транспорту. Незважаючи на значні обсяги прямого та опосередкованого субсидіювання, пробле­ми аграрного сектора залишаються невирішеними. За останні роки забезпеченість галузі технікою зменшилася на чверть і становить 55-65 % від потреби. 80 % парку сільськогосподар­ської техніки відпрацювала свій амортизаційний термін. Майже половина сільськогосподарських підприємств працює збиткове, велика частка працівників, яким своєчасно не виплачується за­робітна плата. Тому поряд із розширенням масштабів державно­го регулювання необхідно підвищити його ефективність, у тому числі за рахунок використання найбільш ефективних форм та методів такого регулювання..

Слід зазначити, що майже всі західні країни у взаємовідноси­нах сільського господарства з іншими галузями, у питаннях екс­порту та імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів дотримуються принципу аграрного протекціонізму. Масштаби

Дата добавления: 2014-11-29