І значення споживчого комплексу

Тема 5

Тема 5

освіти відіграє суттєву роль у Кореї (43 % всіх видатків), у США (майже третина видатків), а також в Австралії та Японії (майже чверть сукупних видатків). У більшості випадків зростання при­ватного фінансування у країнах ОЕСР не призводило до знижен­ня реальних держаних видатків на освіту [7, с. 7-9].

Участь держави у фінансуванні освітніх послуг слід розгляда­ти як важливу складову не тільки економічної, але й соціальної політики держави.

Дослідження Всесвітнього банку, проведені в середині 90-х рр. у країнах з перехідною економікою (Болгарія, Боснія і Герцегови­на, Киргизія, Росія, Узбекистан), виявили тісний взаємозв'язок між рівнем освіти, зайнятістю та заробітною платою робіт­ників. Не менш важливими є не лише кількісні оцінки такого взаємозв'язку, але й дані опитувань населення з низьким рівнем доходів. Наприклад, в Узбекистані наявність вищої освіти вва­жається першим або другим найважливішим критерієм добро­буту.

Низький рівень освіти може призводити до формування по­рочного кола бідності не тільки окремих сімей (низький рівень освіти батьків - низький рівень доходів сім'ї - низький рівень освіти дітей - низький рівень доходів другого покоління), але й регіонів, коли наслідком недостатнього фінансування освіти стає низький рівень доходів населення регіону.

Зважаючи, що стан розвитку національної економіки форму­ється не лише економічним, але й неекономічними факторами, належної уваги у цьому контексті потребує сфера культури та мистецтва. Цю сферу розглядають як сукупність організацій, установ, підприємств, а також державних і громадських орга­нів, творчих союзів, безпосередньо пов'язаних із виробництвом, збереженням, розповсюдженням та організацією споживання товарів і послуг культурного, соціально-інформаційного та де­коративного призначення.

Значення національної культури позначається як в участі у створенні ВВП, так і тому, що вона становить важливий компо­нент сучасного суспільного життя, стратегічний ресурс країни. Культурний рівень громадян значною мірою обумовлює еконо­мічні досягнення суспільства. Дана галузь створює конкретні робочі місця, має власні автономні ринки, із суттєвим інвести­ційним потенціалом, здійснює безпосередній внесок у розвиток

господарства конкретного регіону. Культура та мистецтво тісно взаємопов'язані і становлять важливе джерело розвитку освіти, засобів масової інформації, туризму, індустрії розваг.

Державна політика засновується на визнанні культури в якос­ті одного з основних факторів самобутності українського народу, інших національних угрупувань, які проживають на території України, наступності поколінь, а також в якості основи розвитку і самореалізації особистості, освіти і виховання дітей та молоді. Сьогодні основою державних гарантій збереження, розвитку і розповсюдження культури в Україні залишається бюджетне фінансування. Законодавче дозволені додаткові джерела фінан­сування діяльності установ культури, а саме доходи від підприєм­ницької діяльності, кредити банків, добровільні пожертвування фізичних та юридичних осіб, інші джерела.

Політика державної підтримки повинна враховувати від­мінності розвитку і функціонування різних видів освіти. Якщо отримання загальної середньої освіти здійснюється повністю за рахунок бюджетних коштів, то законодавством України ви­значена можливість отримання вищої освіти (у межах кількості, визначеної ліцензіями) за рахунок оплати на договірній основі. Це вимагає підтримки держави у розробці й реалізації комплексу правових та економічних інструментів щодо розвитку самофі­нансування через розширення сфери надання закладами вищої освіти комерційних послуг. Важливими напрямами повинна стати підтримка розвитку ліцензійно-патентної діяльності, про­дажу власних ліцензій і реєстрації патентів. Велике значення може мати розвиток платної системи перепідготовки та переква­ліфікації спеціалістів. Завдання держави - в координації зусиль окремих міністерств і відомств, в розробці національної програ­ми освіти для дорослих, розширення співробітництва з міжна-„„„_ІГ1,₁„_ІЯМИ ддд _отр_имання відповідних грантів..

— ^.т»-лт-п;глг

^->—^------------------------- ЦсИЛПЛ х^х^л^і «» —_

послуг повинна бути такою, як і загальноекономічна: стосовно всіх суб'єктів ринку. Однак, повинні реалізуватися пев­ні її особливості. Наприклад, захист вітчизняного освітянського ринку та ринку культури й мистецтва, створення умов для при­бутковості цих галузей, широке запровадження державних і приватних кредитів, зокрема на отримання вищої освіти. На да­ному етапі державна програма кредитування має здебільшого

характер соціальної допомоги, а реальна сума кредиту не від­повідає середньостатистичному розміру оплати за навчання і не враховує існуючу диференціацію його вартості за різними спеціальностями. Тому перспективним є державна підтримка розвитку кредитування через банківську систему, а з державного бюджету доцільно фінансувати банківський відсоток за креди­тами. З цією метою можуть створюватися спеціальні накопичу­вальні фонди для виділення державних кредитів.

Держава повинна також сприяти розвитку конкуренції на ринку освітянських та культурно-мистецьких послуг через запровадження рейтингових оцінок, елементів своєрідного тендера на розміщення державного замовлення. В таких цілях важливим є не просто збільшення обсягів фінансових ресурсів, але й послідовне впровадження нових технологій навчання, від­повідне науково-методичне забезпечення.

Соціальний і економічний добробут населення, результати виробничої діяльності, демографічні процеси і якість народо­населення безпосередньо залежать від рівня розвитку в державі охорони здоров'я. Охорона здоров'я - це система державних, суспільних та медичних заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я людей, профілактики та лікування захво­рювань.

У сфері охорони здоров'я нерозв'язаними проблемами вва­жають її екстенсивний розвиток, низький рівень фінансування і значні диспропорції у розподілі ресурсів за видами медичної допомоги, в регіональному аспекті, між міською та сільською місцевістю. Переважає затратний принцип фінансування, який пов'язаний з виділенням бюджетних асигнувань за обсягом за­лучених ресурсів, а не за обсягом і якістю послуг. Матеріально-технічний стан характеризується високим зносом основних фондів, застосовуються через це спрощені медичні технології, а проблема забезпечення ліками формується під впливом фак­торів, пов'язаних з низькою ціновою доступністю їх для насе­лення.

Основними напрямами вдосконалення сфери охорони здоров'я і підвищення її ефективності називають:

- планування фінансових коштів за нормативами бюджет­ної забезпеченості в розрахунку на одного жителя;

Господарські комплекси національної економіки

- розробка і реалізація територіальних програм державних
гарантій надання громадянам безкоштовної медичної до­
помоги;

- реструктуризацію медичної допомоги, впровадження ре­
сурсозберігаючих технологій;

- розвиток позабюджетної діяльності.
Пріоритетними напрямками інвестування в галузі охорони

здоров'я повинні стати розвиток першої медико-санітарної допо­моги, служби охорони материнства та дитинства, профілактика соціально-шкідливих захворювань. Необхідні регулюючі впливи на подальше формування потреб населення у дотриманні прин­ципів здорового способу життя.

Фізична культура і спорт належать до важливих факторів підвищення тривалості життя, активного відпочинку. Як соці­альний інститут фізична культура включає такі форми: базову, що входить у систему освіти і виховання, спортивну (пов'язану з активною діяльністю та спрямовану на фізичне вдосконалення людини), професійно-прикладну (що сприяє освоєнню професії та розвитку професійних якостей), оздоровчо-реабілітаційну (як засобу лікування та відтворення функцій організму), а та­кож рекреаційну (якою займаються у вільний час). Спорт- це складова фізичної культури, а також засіб і метод фізичного ви­ховання, система організації і проведення змагань за різними

комплексами.

У сучасних умовах фізична культура і спорт - це самостійна га­лузь національної економіки, що динамічно розвивається та має свою структуру управління, матеріально-технічний і кадровий потенціал, мережу спеціалізованих фізкультурно-оздоровчих та спортивних установ, організацій і освітніх закладів. Фізична культура і спорт інтегровані в інші галузі соціально-культурного комплексу, мають свої об'єкти, установи і кадри.

Хоча останнього часу зростає роль позабюджетних джерел фінансування фізичної культури і спорту за рахунок платних спортивно-оздоровчих послуг, здачі в оренду приміщень і спор­тивних споруд, а також спонсорської допомоги, для їх розвитку виділяють і бюджетні асигнування, передбачені бюджетом.

Вирішенню проблем галузі покликана Державна програма розвитку фізичної культури і спорту, якою намічено створення необхідних матеріально-технічних умов, правових, соціальних

Тема 5

та економічних передумов, що дозволять підвищити ефектив­ність такого розвитку, забезпечуючи соціальне гарантовані мінімальні потреби населення у фізкультурно-оздоровчих по­слугах.

5.4. Роль

Про значення соціально-споживчого комплексу національ­ної економіки може свідчити вже його структура. Соціальна-споживчий комплекс об'єднує виробництво матеріальних благ і послуг для населення та включає торгівлю і громадське харчуван­ня, побутове обслуговування населення та житлово-комунальне господарство. Особливість його функціонування полягає в тому, що через суб'єкти господарювання (підприємства, організації, фірми тощо) здійснюється доведення до населення товарів і по­слуг.

Торгівля являє собою виокремлену (на основі суспільного поділу праці) сукупність підприємств, що реалізують товари народного споживання шляхом купівлі-продажу. Розширення торговельної діяльності призводить до економії живої та уре­чевленої праці, пов'язаної з реалізацією товарів, прискорює обіг суспільного продукту, сприяє більш повному задоволенню осо­бистих потреб.

Торгівля як самостійна, одна з великих галузей економіки до­зволяє звільнити галузі, що виробляють товари, від необхідності самостійно реалізувати ці товари, що призводило б до розпоро­шення та неекономного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Орієнтація на реалізацію товарів створює об'єктивні передумови для прискорення товарообігу, зменшення часу перебування товарів у сфері обігу, що дає великий народ­ногосподарський ефект. Цьому сприяє створення спеціальної матеріально-технічної бази (складська і товарна мережі, спеці­альні транспортні засоби), розробка спеціальних технологічних процесів (із транспортування, зберігання, підготовки до прода­жу товарів і т. д.), підготовка спеціальних кадрів.

Дата добавления: 2014-11-29