Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи

Економічні відносини – відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи ставлення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.

Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи.

Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з виробництва, розподілу, обміну і споживання, що складає чотири фази чи сфери
суспільного виробництва.

Аналізуючи структуру економічної системи, марксистська політична економія ставила на перше місце термін виробничі, а не економічні відносини. “У процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, а й між собою, тобто вступають у виробничі відносини” (Политическая экономия: учебник / В. А. Медведев, А. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. – С. 43). Карл Маркс, який активно використовував терміни “виробничі відносини” і “економічні відносини”, чітко їх не розмежував.

Найзагальнішою категорією є економічні відносини. Цей термін визнають економісти всіх шкіл. Щодо терміна “виробничі відносини”, то його
можна застосовувати під час аналізу відносин і зв’язків, які виникають між людьми у сфері безпосереднього виробництва.

Відносини між людьми у сфері виробництва складаються:

з привласнення предметів природи;

зі способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва;

з відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва;

з організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління
виробництвом;

з відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва.

У сукупності ці відносини є безпосередньою суспільною формою продуктивних сил і способом їх організації та використання людьми в процесі виробничої діяльності. Соціальна визначеність виробництва виявляється у способі виробництва або, іншими словами, – в економічній формації.

Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва. Іншою назвою способу виробництва є економічна формація.

Продуктивні сили і виробничі відносини перебувають у взаємодії і суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвитку суспільного вироб-ництва. Певний характер і рівень продуктивних сил зумовлює той чи інший тип виробничих відносин.

Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі при-власнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою
(через стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.

У сфері споживання економічні відносини виникають і пов’язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами.

У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам.

Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини виражаються у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов’язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.

Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Ступінь їх розвитку є важливою характеристикою рівня усуспільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми – структура виробництва, поділ і кооперація праці, форми управління – є об’єктом вивчення політичної економії. Вони тісно пов’язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але водночас істотно відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. Їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

Соціально-економічні відносини – це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економіч-них відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу. Наприклад, відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціалістичними, ніж капіталістичними.

Детальніше сутність економічних відносин та їх структурні елементи досліджуватимуться в наступних темах курсу політичної економії. Вже в
XXI ст. поступово створюватиметься нова, постіндустріальна економіка, яка заперечує класово-формаційні утворення (капіталізм, соціалізм) і переводить економіку в постформаційну систему.

Дата добавления: 2014-11-29