Взаємозв’язок між сферою оборони та економічним станом держави

Взаємозв’язок війни та економіки – одне з основних питань теорії і практики військової справи. Вирішення важливих завдань оборони держави пов’язане з комплексом питань не тільки стратегічного, а й політичного, економічного, технічного, морального, наукового характеру.

Унаслідок зростаючої воєнно-політичної активності США, НАТО, Росії, Китаю, деяких інших держав; а також локальних війн і військово-силових акцій, загострення боротьби за сировинні та енергетичні ресурси збройна
боротьба не лише зникає з історичної арени, а й набуває нових форм і
геополітичних інтересів. При цьому воєнно-економічні інтереси держав
постійно збільшуються. Водночас вони все більше наштовхуються на певні обмеження.

Розв’язуючи це постійне протиріччя, під час створення економічних
основ обороноздатності держави необхідно приділяти особливу увагу взаємозв’язку війни та економіки.

Економіка є матеріальним підґрунтям ведення війни, тому що саме вона впливає на її масштаби, тривалість і напруження.

Для того, щоб вести війни, потрібні збройні сили, а для їх створення й утримання потрібні значні кошти. Їх кількість, яку може виділити держава, залежить від рівня її економічного розвитку. Чим вищий рівень економічного розвитку держави, тим вище якість озброєння і бойової техніки, а збройні сили матимуть більші бойові можливості.

Економіка певним чином впливає на розвиток усієї воєнної сфери, на розміри, структуру й організацію збройних сил та форми і методи ведення війни, на стан і розвиток воєнного мистецтва.

На спосіб ведення війни вона впливає не тільки як внутрішній фактор військового будівництва цієї держави, а й як зовнішнє середовище. У системі умов, які характеризують той чи інший театр воєнних дій, винятково важливе значення мають економічні умови, а саме: рівень індустріального розвитку, транспортні мережі, паливно-енергетичні ресурси, соціально-економічний устрій, густота населення тощо.

Війни, як і військова справа, економічно обумовлені. Залежність війн і військової справи від економіки – це найважливіший, найстійкіший і найбільш повторюваний взаємозв’язок, який має тенденцію до нарощування. Це об’єктивний закон. Проте не потрібно абсолютизувати, що перевага в економічній силі гарантує воєнну перевагу і перемогу у війні.

По-перше, на військову справу впливає не тільки економічний фактор. На неї чинять тиск політичні цілі, національні і географічні особливості країни, а також суб’єктивні фактори, в тому числі оцінка державними діячами реальних можливостей своєї країни і противника, вміння полководців повномасштабно і швидко пристосовувати способи боротьби до нової зброї і навиків бійців тощо.

По-друге, економічна могутність перетворюється у військову силу не автоматично. Щоб реалізувати воєнно-економічний потенціал держави (ВЕП), необхідно створити воєнну економіку та якомога повніше підпорядкувати всі ресурси задоволенню потреб війни.

Існує зворотний вплив на економіку. Він багатофакторний, суперечливий і поширюється на продуктивні сили і на виробничі відносини. Масштаби цього впливу можна визначати за основними напрямами.

Перший – пов’язаний з прямою збройною дією з боку противника.

Другий – із забезпеченням функціонування власних збройних сил.

Неминучими наслідками першого напряму війн є людські жертви і матеріальні витрати, знищення національного багатства і скорочення виробничих можливостей суспільства. За існуючих засобів ведення війн у процесі бойових дій виникає реальність підриву економіки і знищення населення на величезних просторах, тому сьогодні у господарському будівництві доводиться завчасно шукати розв’язання проблеми забезпечення стійкості і виживання економіки у можливій війні, керуючись не тільки економічним, а й
воєнно-стратегічним баченням.

Війни значно впливають на економіку, оскільки породжують специфічні суспільні потреби, а саме: потребу в живій силі, із якої комплектують армії;
у зброї, боєприпасах та інших предметах воєнного призначення. Задоволення цих потреб відволікає від участі у виробництві значну частину людей, яких призивають до армії, що обмежує можливості економічного розвитку держави.

Другий напрям характеризує можливості для обслуговування війська завдяки створенню виробництва предметів воєнного призначення, що також потребує залучення робочої сили та засобів виробництва. Підготовка і ведення війни відбивається також на виробничих відносинах. З виникненням особливих воєнних потреб виникають нові економічні процеси, формуються економічні відносини у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання предметів воєнного призначення, створюючи специфічні воєнно-економічні відносини.

Доходимо до висновку, що на основі розвитку діалектичного взаємозв’язку війни та економіки частина суспільного виробництва спрямована на забезпечення військової могутності, що створює воєнну економіку.

Важливим є усвідомлення особливостей цих взаємозв’язків у сучасних умовах. Це дає змогу зрозуміти характер воєнно-економічних процесів. Слід пам’ятати, що економіка впливає на хід ведення війни і будівництво воєнної сфери по декількох напрямах.

1. Економічні інтереси і протиріччя лежать в основі політики, яка може призвести до війни. Ці інтереси так чи інакше обумовлюють дійсні цілі та
характер війни. Зараз в цьому напрямі продовжують діяти інтереси в залученні енергетичних ресурсів, стратегічних видів сировини, економічно розвинутих територій, усунення конкурентів у розробленні і збуті особливо
важливих виробів, придбання ринків збуту своєї продукції тощо

2. Економіка є матеріально-технічною базою збройної боротьби. При цьому слід мати на увазі принаймні три найважливіші обставини.

По-перше, постійно збільшується перелік воєнно-економічних потреб (оборонної продукції і послуг), вартість їх розробок і виготовлення (особливо озброєння і військової техніки), збереження, експлуатації та утилізації.

По-друге, на економічні основи обороноздатності держави все більше впливають нові тенденції розробок та виготовлення сучасного ОВТ. Розпочата інформаційна технологічна революція створила нові умови, за яких розподіл загального обсягу оборонних витрат на озброєння змістився на користь створення високоточної зброї, засобів отримання та обробки інформації,
бойового управління. Це ж значно підвищує вартість ОВТ.

По-третє, постійно розширюється перелік сировинних, композитних та інших матеріалів, які потрібні для виготовлення та експлуатації новітніх ОВТ, ускладнюються умови придбання цих матеріалів.

3. Економіка через розвиток новітнього ОВТ, технологій їх виробництва і застосування змушена залучати для забезпечення потреб воєнної сфери все більше кваліфікованих людських ресурсів, тобто економіка через людський фактор істотно впливає на хід ведення війни.

4. Крім вищезазначеного, економіка через запаси і виробництво мате-ріально-технічних засобів ведення війни впливає на здатність збройних сил розпочати і вести бойові дії, їх масштабність, інтенсивність і тривалість.

У зв’язку з цим великого значення набуває співвідношення між наявними запасами і обсягами витрачених у ході війни матеріально-технічних засобів для її проведення.

У XX ст. в цьому співвідношенні все більшої ваги набувало виробництво в ході війни. Так, якщо на початку століття в обсягах використаних матеріально-технічних засобів у ході Першої світової війни їх запаси становили не більше 30–40%, то вже у Другій світовій війні вони у деяких державах становили від 3% до 7–10%. Однак, це не означає, що значення накопичених запасів знижується. Навпаки, воно збільшується, якщо враховувати, що раптовість загострення ситуації та початку війни не дасть можли-вості в повному обсязі провести економічну мобілізацію, а економіка внаслідок воєнних дій зазнає значних втрат.

5. Економіка через виробництво ОВТ, а також людські, матеріальні і
фінансові ресурси, які залучають для цього, обумовлює організацію, форми і способи збройної боротьби, впливає на структуру і функцію воєнної сфери, будівництво збройних сил, їх реформування у мирний час та використання в період війни.

Для своєчасного реагування на наслідки впливу економіки на розвиток воєнної сфери і війну надто важливою постає проблема прогнозування взає-мозв’язків воєнної, воєнно-економічної стратегії й економіки. Особливої ваги це набуває в періоди тривалого миру, коли досвід минулих війн поступово може забуватися. Тому необхідно постійно вивчати можливості економіки, науково-технічного прогресу, їх вплив на розвиток способів збройної
боротьби.

Воєнно-економічна стратегія має розробляти методологію цих взаємозв’язків, їх прогнозування, підготовку і прийняття відповідних рішень.

При цьому слід враховувати те, що розвиток економіки і її величезна роль у війні призвели в середині XX ст. до виникнення нового способу ведення збройної боротьби – збройного або дестабілізуючого впливу на економіку без застосування зброї. Про це свідчить досвід війни проти Ірану та Югославії в 90-х рр. минулого століття.

В сучасних умовах за наявності високорозвинутої економіки особливо за воєнно-географічних і воєнно-економічних умов України, враховуючи значні можливості збройного впливу на угруповання збройних сил і майже на весь стратегічний їх тил, залежність дій військ від стійкості функціонування економіки держави, особливо паливно-енергетичного, воєнно-промислового,
агропромислового комплексів, транспорту стала одним із вирішальних факторів у збройній боротьбі.

Через те під особливим впливом воєнної і воєнно-економічної стратегії знаходиться раціональне розміщення та розвиток продуктивних сил. В зв’язку з цим однією з негативних науково-практичних проблем для України є воєнно-економічне районування території держави, розроблення та втілення в життя оборонних вимог до розвитку економіки держави та матеріально-технічної бази оборони.

Воєнно-стратегічні концепції через оборонне виробництво впливають на розвиток базових галузей індустрії: машинобудування, електронну, суднобудівну, авіаційну промисловість, металургію, хімічну промисловість, паливно-енергетичний комплекс та інші господарські комплекси. Ці галузі і комплекси мають враховувати вплив розвитку перспективних систем ОВТ.

Розглядаючи взаємозв’язки між воєнною економікою, війною та будівництвом воєнної сфери, слід мати і зворотну залежність – від вимог війни і будівництва воєнної сфери.

Ця залежність виявляється в такому:

1. Підготовка до війни впливає на розвиток економіки і її галузеву
структуру через воєнні доктрини і стратегічні концепції, тобто через систему поглядів про цілі і характер можливої війни, на підготовку країни до неї і її воєнної сфери, в тому числі і збройних сил, також через способи будівництва цієї сфери, здатністю держави вести війни.

2. У загальному уявленні економіка у війні виступає як об’єкт збройного впливу для послаблення економічного, воєнно-економічного і науково-технічного потенціалу противника.

3. Воєнна стратегія, виходячи з положень воєнної політики держави, її воєнної доктрини, ставить перед економікою і воєнно-економічною стратегією воєнно-економічні і воєнно-технічні вимоги, які в основному стосуються:

підготовки до раціонального використання економічних можливостей для найдоцільнішого та економнішого будівництва воєнної сфери і найефективнішого ведення воєнних дій. Це значною мірою пов’язано з підготовкою і проведенням економічної мобілізації;

надійного забезпечення захисту економічних районів, об’єктів від нападу з повітря (космосу), моря і землі, враховуючи реальні бойові можливості противника, стан своєї активної і пасивної оборони та заходів щодо забезпечення стійкості функціонування економіки в особливий період, в тому числі під час війни;

завчасної підготовки населення, економіки та території до війни. Особливого значення набуває виконання економічних вимог стратегії з підготовки спеціальної інфраструктури, комунікацій транспорту і зв’язку;

завчасної підготовки системи управління на державному регіональному рівні, а також на рівні кожного об’єкта економіки для забезпечення потреб оборони в особливий період, в тому числі під час війн (військова, економічна мобілізація), переведення системи управління та цивільної оборони з мирного на воєнний стан;

створення такої системи зовнішньоекономічної діяльності, яка б відповідала умовам війни і забезпечувала надійне функціонування воєнної сфери і економіки під час війни.

Розвиток воєнної сфери і підготовки до війни здійснюється на підставі воєнно-економічної політики. Воєнно-економічна політика на підставі
досліджень, вимог воєнної доктрини та воєнної політики будується на певних принципах, основним з яких є єдність економічних і оборонних завдань держави, що спирається на тісні взаємозв’язки воєнної і цивільної сфер діяль-ності в суспільстві, воєнної і воєнно-економічної стратегії, війни та економіки між внутрішньою і зовнішньою політикою.

Вплив воєнно-економічної політики виявляється у визначенні загальних і часткових цілей воєнно-економічної стратегії, у загальному характері
воєнної стратегії держави, у виборі способів і форм ведення війни.

Досягнення визначених цілей воєнно-економічної стратегії і політики потребує обґрунтування системи пріоритетів, завдяки яким мають бути
досягнуті цілі.

Але розвиток економічних і політичних умов для держави не завжди дає можливість одночасно вирішувати всі завдання згідно з усіма визначеними пріоритетами. Через це пріоритети мають бути розставлені за рангами, виходячи не тільки з можливостей держави, а й важливості кожного окремого пріоритету для досягнення воєнно-стратегічної мети.

Систему воєнних і воєнно-економічних пріоритетів і розставляння їх за рангами використовують в ході розроблення спеціальних програм, пов’яза-них з розвитком воєнної сфери та її складових.

Способи ведення війни обумовлені рівнем розвитку продуктивних сил, кількістю і якістю озброєння і військової техніки, складом і можливостями збройних сил. Через це держава вимушена завжди рахуватися з відповідністю способів ведення війни воєнно-економічним можливостям держави, ступеню технічної оснащеності збройних сил і характеру війни.

Державна політика зазвичай не тільки ставить завдання воєнній і воєнно-економічній стратегії, а й добивається створення воєнно-економічних умов, які б сприяли виконанню поставлених завдань. Політика мобілізує
максимум економічних ресурсів для виконання оборонних завдань. При цьому воєнна і воєнно-економічна політика враховує вимоги і міркування воєнної і воєнно-економічної стратегії та можливості держави, добиваючись відповідності цілей.

Для легкого трансформування військово-економічних можливостей у воєнну могутність під час виникнення загроз, необхідно мати налагоджене виробництво озброєння, бойової техніки та інших предметів воєнного
призначення, можливість доставити їх збройним силам і забезпечити їх ефек-тивне використання.

Для виконання відповідних функцій призначені спеціальні ланки воєнної економіки – виробнича, розподільча, обслуговуюча, кінцевого військового споживання.

Воєнну економіку можна розглядати з технічної і суспільної сторони. Технічна сторона складається з матеріально-речових елементів, що входять до окремих ланок, і людей, що їх обслуговують. Виробнича ланка воєнної економіки є частиною суспільного виробництва, а ланки, які обслуговують розподіл і споживання, склади, бази, організаційні підрозділи тилу збройних сил і системи матеріально-технічного забезпечення, є складовою частиною збройних сил.

Воєнно-економічний процес нерозривно пов’язаний з процесом відтворення. Однак, воєнна продукція, що надходить у війська, назавжди вибуває із цього процесу, тому і його безперервне відтворення неможливе без особливих зв’язків з цивільною економікою, на основі і завдяки якій можливе існування воєнної економіки.

Воєнна економіка – це воєнно-економічні відносини, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання предметів воєнного призначення, що обслуговують воєнні потреби держави.

Виходячи із загального закону залежності ефективного забезпечення оборони від рівня розвитку економіки, воєнна економічна наука вивчає конкретні форми і взаємодії, зумовлені цим рівнем, тобто насамперед досліджують історичні способи економічного забезпечення війн, наявні економічні можливості і потреби, суть воєнно-економічних відносин. Об’єктивно розкриваються створені на цій основі закономірні зв’язки економічних явищ і процесів, властивих даному етапу розвитку. Вивчаючи їх у тісній залежності з технічною стороною воєнної економіки, визначимо теоретичну основу для істинних проявів цих закономірностей в окремих галузях воєнно-економіч-ної діяльності (фінанси, транспорт, постачання тощо), які досліджують галузеві і спеціальні воєнно-економічні дисципліни. Теорія воєнної економіки узагальнює, постійно збагачує і розвиває ці дисципліни.

Воєнна економіка тісно пов’язана з економічною історією, військово-історичною наукою і має власну історію розвитку. При цьому відбуваються накопичення і систематизація знань законів, категорій, принципів, що
відображають процеси економічного забезпечення обороноздатності. Деякі висновки воєнно-економічної науки з часом втрачають своє значення, інші уточнюються, поглиблюються, а водночас з’являються нові проблеми і нові галузі науки для пояснення і розв’язання цих проблем.

Предметом теорії воєнної економіки є воєнно-економічні відносини в їх цілісності. Досліджуючи сфери виробництва, розподілу, обміну і споживання предметів воєнного призначення у взаємозв’язку з технічною стороною воєнної економіки і всією економікою, політикою і військовою справою, воєнна економіка як наука виявляє об’єктивні закони і закономірності економічного забезпечення оборони на різних етапах історичного розвитку. Разом з іншими військовими і спеціальними науками вона покликана науково обґрун-товувати найефективніші рішення сучасних воєнно-економічних завдань захисту держави від будь-яких посягань ззовні, а також швидкої локалізації внутрішніх конфліктів та забезпечення стабільного становища у державі.

Слід постійно дбати і про місце України у європейській системі безпеки, шукати “формулу збалансованого співіснування зі Східною Європою”,
оскільки “зміни в Європі дають право Україні говорити про необхідність змін у її підході до питання безпеки”.

Як зауважив свого часу прем’єр-міністр Великої Британії Джон Мейд-жор на зустрічі з українськими парламентаріями, “жодна нація чи країна не може мати ізольовану політику. Нині в Європі вперше з’явились перспективи запровадження політичних і воєнних процесів нового типу. Це шанс, яким варто скористатися”.

Отже, воєнна економіка України має гарантувати державі безпеку як складової частини майбутньої європейської безпеки.

В основі пізнання специфічних воєнно-економічних закономірностей і категорій лежать закони і категорії матеріалістичної діалектики.

Методом воєнної економіки є конкретизація діалектичного матеріалізму до її особливостей і завдань. Для цього методу характерні широке застосування точних наук, електронно-обчислювальної техніки з метою визначення кількісних співвідношень, виявлення процесів, які потребують дослідження, а також моделювання воєнної економіки, розроблення основ військово-економічного аналізу, критеріїв вибору оптимальних рішень тощо.

Воєнній економіці властиві об’єктивні закони, які відображають певний рівень розвитку економіки і військової справи, їх діалектику, зумовлену цим рівнем, взаємозв’язки військового виробництва, споживання і резервів, співвідношення різних ланок воєнної економіки, цивільного виробництва тощо.

Притаманні воєнній економіці закони, які можна назвати воєнно-економічними вимогами, виникають на основі економічних законів та законів війни і походять від них подібно до того, як воєнно-економічні відносини походять від виробничих відносин даного суспільства і формуються під впливом політичних і воєнних факторів.

Ці закони історично змінні, залежать від розвитку економіки і військової справи. У різні історичні епохи держави мають різні воєнно-економічні можливості, використовують різні форми і методи для їх реалізації. Відмінні й співвідношення між складовими ланками воєнної економіки, поточним
військовим виробництвом і накопиченими резервами тощо. Разом з воєнно-економічними законами, притаманними лише тій чи іншій історичній формі воєнної економіки, існують деякі загальні закономірності воєнної економіки, які діють на усіх ступенях її розвитку. Вони відображають найзагальніші взаємозв’язки, які не залежать від соціального характеру воєнно-економічних відносин. До таких закономірностей можна віднести залежність воєнної могутності від військового виробництва, залежність останнього – від рівня розвитку продуктивних сил, способу виробництва.

Воєнно-економічна концепція визначається насамперед економічними можливостями і вимогами гіпотетичної війни до економіки держави. У цій концепції відображається воєнно-політична доктрина держави. Формування воєнно-економічної концепції держави базується на її історичному досвіді, а також на дослідженні воєнно-економічних концепцій і практики країн з ринковою економікою, плановою економікою, економікою перехідного періоду, де відображені науково-технічні досягнення.

Воєнна економіка мирного часу має забезпечити оснащення збройних сил усім необхідним, а особливо сучасним озброєнням. Слід постійно вдосконалювати й оновлювати засоби збройної боротьби, не допускаючи військово-технічної переваги противника. Воєнній економіці належить підтримувати достатні запаси і резерви бойової техніки, спеціального обладнання, страте-гічних матеріалів, продовольчого забезпечення і бути здатною до термінового і значного збільшення своїх масштабів у необхідних розмірах.

Дата добавления: 2014-11-29