Типи економічних систем та критерії їх класифікації

У вітчизняній політичній економіці впродовж тривалого часу панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблено і обґрунтовано у працях К. Маркса. Поняття економічної формації є наріжним каменем його методу. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації, яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.

Спосіб виробництва як єдність і взаємодія продуктивних сил і даного типу суспільно-виробничих відносин становить економічну формацію
суспільства.

Категорія “економічна формація” характеризує суспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це специфічне формоутворення, яке
характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній
формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у тісному взаємозв’язку і взаємодії.

Карл Маркс обґрунтував роль і значення кожної економічної формації (способу виробництва) в суспільно-економічному прогресі, розкрив їх природу і структуру. Визнаючи велику роль у формуванні певного типу економічної системи, К. Маркс і його послідовники визначальним елементом
економічної формації вважали соціально-виробничі (соціально-економічні) відносини. “Система виробничих відносин створює економічний устрій
суспільства на даному етапі його існування” (В А. Медведев, А. І. Абалкін, О. І. Ожерельєв та ін.). За типом економічного устрою визначався і тип економічної формації та економічної системи.

Формаційний підхід надав можливість марксистам обґрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва від економічної формації нижчого типу до економічної формації
вищого типу.

Карл Маркс детально розкрив сутність таких економічних формацій (способів виробництва), як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Це сукупності специфічних соціально-еконо-мічних відносин у взаємодії з рівнем і характером розвитку продуктивних сил.

Розроблення формаційного підходу, як зазначав академік А. А. Чухно, дало можливість застосувати науковий принцип єдності історичного та юридичного дорозвитку суспільства, за безліччю різноманітних подій в історії людського суспільства побачити закономірні ступені руху суспільства до
вершини цивілізації. У цьому полягає велике наукове значення формаційного підходу.

З точки зору формаційного підходу доцільно розглядати дві протилежні антагоністичні економічні системи або формації – капіталістичну (у вигляді моделі чистого капіталізму) і комуністичну (соціалістичну).

Чистий капіталізм характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Ринкова система чистого капіталізму функціонує як механізм, за допомогою якого індивідуальні рішення та уподобання є гласними і координуються. Той факт, що товари і послуги виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. У результаті цього економічна влада широко розосереджена. За такої моделі капіталізму роль держави в економічному регулюванні зведена до мінімуму.

Комуністична економіка характеризується суспільною власністю майже на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування, інструкції і команди. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано між галузями і підприємствами. Роль товарно-грошових відносин в економічних відносинах мінімізована.

Змішані системи. У реальності сучасні економічні системи розміщуються десь між цими крайнощами. Зараз немає ні чистого капіталізму, ні чистого комунізму (соціалізму). Економіка одних країн більше належить до моделі чистого капіталізму, а інших – до чистого комунізму на його соціалістичній стадії. Так, економіка США ближча ніж економіка Франції до чистого капіталізму. Навпаки, економіка Швеції та Австрії ближча до економіки соціа-лізму. Соціалістичною країною вважається Китайська Народна Республіка.

За останні роки у вітчизняній економічній науці дедалі важливіше місце посідає цивілізаційний підхід, який по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічної системи.

Відмінна риса людської цивілізації – її гуманістична спрямованість. Задоволення потреб людини є кінцевою метою виробництва. Задоволення
потреб, у свою чергу, народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен подальший розвиток виробництва. Отже, суперечність між потребами та інтересами людини, з одного боку, і рівнем розвитку виробництва – з іншого боку, взаємодія між ними є рушійною силою економічного прогресу, тобто розвитку суспільного виробництва і людини. Людина – не лише головна продуктивна сила виробництва, а й його пряма мета.

Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток про-дуктивних сил і їх складової – технологічного способу виробництва, який є знаряддям праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

У доіндустріальну епоху панувало натуральне сільськогосподарське
виробництво та домашня промисловість. Для цього періоду характерним був нерозривний зв’язок людини з природними умовами.

У процесі промислової революції було здійснено технічний переворот, який полягав у виробництві машин за допомогою машин та в організації великого машинного виробництва. З’явилися фабрики, заводи, шахти, залізниці, автомобілі, електрична енергія, хімічна продукція. Тим самим було створено технологічний спосіб виробництва, який визначав настання і розвиток індустріальної епохи, індустріального суспільного виробництва.

Глибокі зміни в продуктивних силах зумовили істотні зміни в економічних відносинах. Система рабства і кріпосництва була замінена особистою юридичною свободою людини.

У другій половині XX ст. розгорнулася науково-технічна революція, яка зумовила глибокі якісні зрушення в засобах виробництва. Вона визначила перехід продуктивних сил до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука, інформація стають основними джерелами економічного піднесення і відкривають нові можливості зростання ефективності економіки. Економіка вступає в постіндустріальну епоху.

Таким чином, за цивілізаційним підходом можна виділити три типи економічних систем: аграрну або традиційну, індустріальну та постіндустріальну.

У традиційній економіці панівним було сільське господарство та натуральний характер виробництва.

За індустріальної економіки панівною є промисловість, а загальною
формою організації виробництва є товарне виробництво.

За постіндустріальної економічної системи основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання. Очевидно, за цього типу економіки починається поступове відмирання товарно-грошових і ринкових відносин.

Розвиток і вдосконалення засобів виробництва породжують нові технології та нову організацію виробництва, нові системи управління. Це неминуче зумовлює виникнення нових виробничих відносин, оскільки так чи інакше змінюються їх складові; соціально-, техніко- і організаційно-економічні відносини. Проте виробничі відносини мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил та гальмувати останні. У такій ситуації виробничі відносини підлягають реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил. Реформуються відносини власності, розподілу, ринкові відносини тощо.

Діалектика взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної, так і суспільно-економічної формації чи системи. Цей закон називають
загальним економічним законом відповідності, за яким усі структурні еле-менти економічних відносин за якісними параметрами і співвідношеннями між собою мають адекватно відповідати досить рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Цей закон треба враховувати як при формаційному, так і при цивілізаційному підході до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку. Він регулює розвиток економічних систем і економічних формацій, усуваючи суперечності між продуктивними силами і виробничими та іншими економічними відносинами, приводячи останні у відповідність до характеру і рівня розвитку продуктивних сил.

Кожному новому щаблю технологічного розвитку даного типу продуктивних сил відповідає свій щабель модифікації виробничих та інших економічних відносин. Кожному якісно новому типу продуктивних сил відповідає якісно новий тип виробничих відносин, нова економічна формація і нова економічна система.

Зміни, що необхідні в економічних відносинах, створюють проблему їх удосконалення. Розв’язати її можна, спираючись на юридичну форму виявлення виробничих, розподільних та інших економічних відносин, а саме: сформувати новий господарський механізм, в якому досконаліші економічне право та системи управління наблизять певні економічні форми господарювання до їх об’єктивних принципів, як того потребують сучасні продуктивні сили. Саме завдяки конструюванню нового чи вдосконаленню існуючого
господарського механізму досягається відповідність економічних відносин потребам розвитку продуктивних сил. На цій основі формується досить рівноважна (економічні відносини відповідають вимогам продуктивних сил) і динамічна система. За такої рівноваги швидко розв’язуються економічні
суперечності, що сприяє динамічному та ефективному розвитку суспільного виробництва, саме за такої рівноваги виробництво продукту забезпечується на межі виробничих можливостей.

1.2. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ВІЙНИ ТА ЕКОНОМІКИ

Дата добавления: 2014-11-29