Розподіл і обмін як фази воєнно-економічного процесу

Взаємозв’язок кінцевого військового виробництва і споживання, їх взаємовплив і відповідність досягаються через розподіл і обмін (обіг) – фази
воєнно-економічного процесу, що є посередником. Вони є складною системою суспільних відносин і відповідних їм господарських структур, що істотно впливають на ефективність всього процесу економічного забезпечення оборони. В цій сфері відбуваються кардинальні зсуви у зв’язку з переходом до ринкової економіки. У посібнику основна увага буде зосереджена на
загальних взаємозв’язках воєнно-економічного процесу, істотних тенденціях його розвитку.

Система розподілу економічних ресурсів, що виділяються для забезпе-чення всіх видів (структур) безпеки, є багаторівневою. Як відомо, економічна могутність розділяється, перш за все, на дві частини, одна з яких забезпечує власне економіку, інша – економіку безпеки. Це перший рівень розподілу. За ним слідує розподіл кожної з двох частин – другий рівень. Розподіл першої – предмет традиційної економічної науки. Частини засобів, яка призначена для економічного забезпечення безпеки, розподіляється між функціональними підсистемами, які обслуговують політичну, воєнну, екологічну та інші види безпеки. Третій рівень розподілу пов’язаний з рухом економічних ресурсів усередині кожної підсистеми економічного забезпечення безпеки, у тому числі у воєнній економіці. Кожен рівень розподілу має свої особливості.

Розподіл ресурсів на першому рівні визначається змістом історичної епохи, геополітичним положенням країни, вищими стратегічними інтересами і можливостями держави. Суспільство в особі найвищих органів влади зважуванням і ранжуванням усієї сукупності суспільних потреб і можливостей визначає основні пропорції розподілу, використовуючи прямі і непрямі засоби, найважливішим з яких є державний бюджет. В реальності воно значною мірою виявляється схильним до стихійної дії ринкових механізмів, стереотипу діяльності державних і муніципальних органів і господарюючих суб’єктів.

Розподіл на другому рівні відображає властиві державі особливості: баланс структур могутності і безпеки, а також характер і ступінь внутрішніх і зовнішніх загроз, що склалися, у найближчій перспективі, поєднання націо-нальних інтересів з інтересами інших країн. Історично в системі безпеки і
могутності в різних країнах раніше за інших розвинулися структури, пов’язані
із забезпеченням внутрішньої і зовнішньої воєнної безпеки, – поліція і збройні сили з їх господарською інфраструктурою. Інші елементи могутності і їх економічні підсистеми розвивалися у міру виникнення і посилення нових
загроз, усвідомлення необхідності організованої протидії їм у масштабі держави. Процес формування систем безпеки і могутності проходить нерівно-мірно, між їх елементами виникають суперечності. Так, соціально-економіч-на і політична нестабільність в країні в 90-ті роки ХХ ст. спричинила зростання витрат на правоохоронну діяльність і забезпечення державної безпеки, змінивши їх співвідношення з витратами на забезпечення воєнної безпеки. Ця тенденція зберігається і сьогодні.

Розподіл ресурсів на низькому рівні, тобто усередині кожної підсистеми, наприклад, у воєнній економіці, залежить, перш за все, від поставлених перед нею завдань і витрат, необхідних для їх виконання.

Це лише один з визначальних чинників, а іншим є обсяг ресурсів, виділених для визначеної (воєнно-економічної) підсистеми. Їх може бути нечос-татньо для забезпечення воєнної і воєнно-економічної безпеки, що в умовах жорстких бюджетних обмежень може призводити навіть до перегляду
завдань і мети воєнно-економічної політики держави, оскільки інакше вони не будуть досягнуті, а система безпеки не виконає свого призначення.

Таким чином, розподіл воєнно-економічних ресурсів має чітке підпорядкування. Проте існують і зворотні зв’язки від нижчих ланок до вищих, що викликає корекцію рішень, які приймаються у вищих ланках. Так, на цей час у цьому напрямі постійно поширюється інформація про недостатність виділених ресурсів для якісного виконання воєнною економікою і збройними силами свого функціонального призначення, про наростання внутрішніх загроз воєнно-економічної і воєнної безпеки (що може провокувати зовнішні загрози). Крім того, поширюється інформація про конверсію військового виробництва, приватизації підприємств оборонного комплексу тощо. Зворотний зв’язок необхідний для перевірки на практиці управлінських рішень і є найважливішим критерієм їх адекватності.

Воєнно-економічний досвід післявоєнних років свідчить про необхідність постійної оптимізації структур безпеки і могутності, їх економічного забезпечення. У різних країнах вони різні на певних етапах розвитку кожної держави. Єдино правильної і постійної для всіх моделі не існує. Аналіз об’єктивних економічних, воєнних і воєнно-економічних взаємозв’язків дає можливість стверджувати, що оптимальною є структура, яка, по-перше, адекватна суспільним потребам і можливостям держави в певний період, дає змогу збалансувати їх і оптимізувати ступінь задоволення насущних потреб,
по-друге, здатна відтворюватися за інтенсивно розширеним типом і, по-третє, мобільна, може видозмінюватися, значно збільшувати свої елементи завдяки іншим.

Наприклад, ВЕП є межею зростання військово-економічної могутності, що досягається завдяки обмеженню всіх інших суспільних потреб, у тому
числі життєвого рівня народу, прав і свобод громадян, сфер та інтенсивності зовнішньоекономічної діяльності, різних цільових програм. Проте цю межу не потрібно розглядати як необхідний мінімум предметів споживання і засобів виробництва. Це критерій Першої і Другої світових воєн. Сьогодні потрібен інший критерій, що ґрунтується на підтриманні оптимальної структури могутності. Це означає, що допустимі лише такі ступені воєнно-економічної напруженості і тимчасові рамки її підтримання, які не викличуть неприйнятного зменшення показників інших елементів могутності. Назріла насущна потреба і вже існують достатні наукові передумови для створення економіко-математичної моделі економічного забезпечення безпеки і могутності, яка б надала можливість описувати стан економіки безпеки, виявляти тенденції її розвитку, прогнозувати варіанти функціонування в межах порогових значень параметрів безпеки. Концепція національної безпеки України серед основних принципів її забезпечення проголошує єдність, взаємозв’язок і збалансованість всіх видів безпеки, зміну їх пріоритетності залежно від ситуації.

Нормальне функціонування системи економічного забезпечення безпеки припускає компетентний управлінський (регулюючий) вплив на неї з боку держави. Для цього недостатньо одного бажання, потрібна науково обґрунтована стратегія і гнучкий механізм її реалізації, в якому разом із згаданою моделлю важливу роль має відігравати розвинута система показників-індикаторів, порогових значень, постійний моніторинг чинників, що визначають ступінь загрози економічної, воєнної, воєнно-економічної, інших видів безпеки, а також надійна система оперативного реагування інституційних структур.

Розподільні відносини у воєнній економіці охоплюють розподіл і обмін (обіг) воєнно-економічних ресурсів і продукції всіх секторів військового
виробництва: засобів виробництва, предметів споживання і КВП. Змістом цих відносин є визначення частки різних споживачів шляхом формування фондів грошових коштів і доведення до кожного споживача його частки у вигляді конкретних предметів воєнного призначення.

Стосовно розподілу і обміну (обігу) засобів виробництва, то суть їх
полягає в забезпеченні ними відповідно до платоспроможного попиту на них кожне підприємство у всіх функціональних секторах військового виробництва. Будь-яке відхилення від цієї вимоги призводить до того, що частина ресурсів, що виділяються на оборону, не використовується. Дійсні співвідношення визначаються при цьому економічними і техніко-технологічними закономірностями, а законів війни впливають на розподіл засобів виробництва через особливі вимоги до якості устаткування, сировини і матеріалів, до мобільності і мобілізаційної готовності виробництва. З переходом до ринкової економіки розширяється сфера обміну (обігу), зростає роль економічних форм і методів розподілу. Спочатку збройні сили відчули лише негативний вплив цього чинника.

Розподіл і обмін (обіг) предметів споживання для працівників військового виробництва не має істотних відмінностей від цивільного, здійснюється відповідно до їх платоспроможного попиту. Деякі особливості цієї сфери пов’язані з існуючими пріоритетами виробленої продукції, кваліфікаційним складом робочої сили, секретністю, а також з конверсійними процесами.

Найспецифічнішим розподілом і обміном (обігом) КВП є система воєнно-економічних відносин, що складаються у зв’язку з доведенням кінцевої воєнної продукції до безпосередніх її споживачів: військових частин, підрозділів, окремих військовослужбовців. При цьому, по-перше, визначається частка кожного споживача (розподіл), по-друге, забезпечується доведення до споживачів їх частки у вигляді певних предметів постачання, зброї та інших засобів (обіг). Ці процеси реалізують на основі суперечливих вимог об’єктивних економічних законів і законів війни, ніж обумовлений ряд особливостей розподілу та обміну (обігу) у сфері воєнної економіки порівняно з цивільною.

За функціональною ознакою та економічними особливостями розрізняють два види КВП: предмети озброєння і предмети постачання особового складу.

Розподіл ОВТ значною мірою є безпосереднім і здійснюється в нату-ральній формі. Основну масу матеріальних засобів військові частини отримують через систему натурального, безгрошового постачання їх постачальними органами. До останнього часу відповідні служби враховували ці засоби лише в натуральних показниках, що ослаблювало дію економічних важелів. Частка споживачів визначена відповідними штатами, нормами, ходом збройної боротьби, планами бойової підготовки. Вимоги воєнного мистецтва мають вирішальне значення в застосуванні воєначальником підпорядкованих йому військ (сил), а отже, і в розподілі КВП, що є природним: “невидима рука” ринку не замінить волю командира. Проте це не звільняє воєначальників усіх рангів від необхідності враховувати економічний чинник під час вибору рішень і більше того він може набувати вирішального значення за інших рівних умов.

Розподіл і обмін (обіг) предметів постачання особового складу збройних сил здійснюється з урахуванням характеру та особливостей діяльності, різних його категорій. Найважливішими елементами розподільних відносин є:

диференційовані системи штатів і окладів у грошовому постачанні;

норми забезпечення різними видами натурального постачання;

система служб тилу.

У зв’язку з воєнною реформою відбувається демократизація розподільних відносин, підвищується роль вартісних форм розподілу, ускладнюються проблеми соціальної захищеності військовослужбовців і членів їх сімей. Це відображено в структурі воєнного бюджету. Так, на утримання ЗС України, виплату пенсій, житлове і соціально-культурне будівництво з 1989 р. витрачалося 36% асигнувань на оборону, а в першій половині 90-х рр. ХХ ст. та в сучасних умовах – більше 70%. Цей структурний зсув пов’язаний з надзвичайним скороченням воєнних витрат, особливо асигнувань на воєнні НДДКР та закупівлю ОВТ і супроводжувався погіршенням соціального положення військовослужбовців і членів їх сімей.

Розподільні відносини у ЗС України регулюються відповідно до підзаконних актів Уряду України, наказів Міністра оборони України, командувачів видів Збройних сил України тощо. Продовжується уточнення всього
законодавства, яке регулює воєнно-економічні відносини. Належить створити безліч документів на рівні Співдружності Незалежних Держав і в кожному з них. Це надзвичайно об’ємна і складна робота, що продовжується тривалий перехідний період.

Дата добавления: 2014-11-29