Ринок воєнних товарів

Майже двадцятирічний досвід соціально-економічної трансформації українського суспільства свідчить, що домінуюча на її початковому етапі
думка, згідно з якою для формування ринкової економіки достатньо зруйнувати механізми контролю, характерні для планово-адміністративної системи, провести приватизацію державного майна та заходи щодо лібералізації та стабілізації економіки і тим самим створити умови для розвитку ринкових інститутів, виявилася хибною. Реальні процеси проходили набагато складніше і суперечливіше.

Подолання кризових явищ в економіці, успішне її реформування потребують поряд з розвитком сучасної ринкової інфраструктури та створенням сприятливого інвестиційного середовища формування нового технологічного способу виробництва, структурних перетворень, розвитку стабільної фінансово-банківської системи, активнішої участі країни у міжнародному поділі праці, нової ролі держави у регулюванні економічних та соціальних процесів.

Під час вирішення зазначених завдань на теренах української дійсності світовий досвід не завжди корисний. За цих умов важливим є вивчення і використання власного історичного досвіду, зокрема теоретичних розробок українських економістів останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. щодо генезису і розвитку ринкових процесів (праці В. Вернадського, С. Булгакова, К. Воблого, В. Желєзнова, С. Подолинського, Є. Слуцького, М. Туган-Барановського та ін.).

Питання ринкової економіки досліджувалися в українській економічній думці на мікро- і макрорівнях. Аналізувалися проблеми приватної власності як найважливішого інституту ринкової економіки, правового забезпечення приватної власності, питання економічної сутності та форм монополій, антимонопольного законодавства, створення конкурентного ринкового середовища, проблеми кризових ситуацій в економіці, форми та методи державного регулювання економічних процесів тощо.

Вивчення новітніх тенденцій в економіці кінця ХІХ ст. привело науков-ців до висновку про початок трансформації суспільства в бік його ринкового розвитку та створення капіталістичної господарської системи.

Спираючись на аналіз основних чинників еволюції типів економіки – зміни у продуктивних силах, розвитку відносин власності, динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці – представники дореволюційної школи політичної економіки дійшли висновку щодо переходу господарської системи, заснованої на феодальних відносинах, у якісно новий стан. Останній передбачав, на їх думку, розвиток економіки, що базується на приватній
власності на засоби виробництва, активізацію товарно-грошових відносин, створення приватного підприємництва.

Крім того, більшість вчених були впевнені, що національна модель ринкової економіки має включати державу та її інститути для регулювання господарських процесів і водночас мати певну цілісність і субординацію всіх економічних відносин на базі приватної власності і розвитку ринку.

Активний науковий інтерес у працях досліджуваного періоду викликала проблема ринку: його економічної сутності, умов розширення і розвитку,
розуміння ринку як основного регулятора цін і пропорцій у народному господарстві, питання функціонування ринкового механізму, впливу ринкових важелів на виробництво тощо.

В економічній літературі формується позиція, згідно з якою ринок розглядається не тільки як певна форма прояву товарного обміну, а й як сукупність економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу купівлі-продажу товарів та послуг. Виходячи з цього, ринкову економіку характеризують як систему взаємозв’язку виробництва, розподілу, обміну і споживання, де ринок є головною формою взаємозв’язків між виробниками. Через це терміни “капіталістична економіка, мінове господарство та ринкова економіка” часто використовувалися вченими того періоду як синоніми.

Зросла роль ринкових відносин у національній господарській системі
кінця ХІХ – початку ХХ ст. (до періоду згортання НЕПу), а також розуміння ринку як необхідного елементу капіталістичного господарства, що зумовило численні дослідження теоретичних проблем ринку в українській науковій
літературі. Деякі економісти у розширенні ринку вбачали характерну рису тогочасного економічного ладу, наголошуючи на подальшій орієнтації капіталістичного виробництва на ринок, значному розширенні ринкових відносин та залученні у процеси обміну раніше замкнутих виробництв.

Ринкова тематика практично реалізувалася на сторінках наукових журналів, періодичної літератури, пролунала на засіданнях різноманітних наукових товариств економістів, була відображена у ґрунтовних дослідженнях вчених-економістів. Прикладом тому можуть бути праці визначного укра-їнського економіста М. Туган-Барановського, у науковій спадщині якого розроблення теорії ринку посідає важливе місце.

На необхідності ґрунтовних досліджень ринкової проблематики наголошував також В. Желєзнов. “З розвитком капіталістичного ладу народного господарства, – писав він, – широко розвивається і механізм мінового обороту, і питання про ринки для цієї епохи господарського розвитку набуває надзвичайно важливого значення”.

Досліджуючи вказану проблему, українські вчені певною мірою висвіт-лювали різноманітні її аспекти: причини становлення ринкових відносин у країні, питання реалізації суспільного продукту та їх зв’язок з кризами надвиробництва, проблеми співвідношення конкурентних та монополістичних засад у ринковій економіці, формування цінового механізму, методи та інструменти впливу держави на соціально-економічний розвиток країни тощо.

Аналіз соціально-економічної літератури другої половини ХІХ ст. свідчить, що українські дослідники відводили важливу роль з’ясуванню економічної сутності категорії ринок, яка й історично, і логічно передує всім згаданим проблемам.

Як відомо, у світовій економічній літературі ринок як економічний
феномен вперше визначив А. Курно. Його ідеї були розвинуті у працях У. С. Дже-вонса, Е. Бем-Баверка, К. Менгера, А. Маршалла та інших економістів.

Формування теорії ринку в українській економічній думці йшло в
загальному руслі постановки і розроблення її у світовій економічній теорії. М. Туган-Барановский, як і більшість зазначених економістів, спочатку
також розглядав ринок у вузькому значенні цього слова. “Сукупність пунктів збуту даного товару, – писав він, – називається його ринком”.

Туган-Барановський М. чітко розмежував поняття одиничного і суспільного господарства, вважаючи, що на основі одиничного господарства не може виникнути база для глибоких економічних досліджень. На його думку, саме ринкові відносини, поєднуючи одиничні суб’єкти у єдине ціле, формують свої закономірності розвитку, що і виступають предметом економічної науки. Підкреслюючи роль ринкових відносин, учений писав, що характерною рисою господарського ладу, який досліджується політичною економією, є обмін, що пов’язує одиничні господарства в одне ціле народне господарство. Тільки через цей зв’язок одиничних господарств економічна наука змогла набути характеру точної наукової дисципліни, що зближує її з точними
науками. Саме в галузі обміну українська наука встановлює загальні причинні закони, відкриття яких становить гордість політичної економії, закони, що нагадують за своєю точністю і необхідністю закони зовнішньої природи.

Туган-Барановський М. у розробленні теорії ринку від мікроекономічного аналізу категорії піднявся на макрорівень дослідження проблеми, трактуючи ринок як засіб організації економічного життя суспільства в цілому. “Ринок, – писав М. Туган-Барановський, – це вузол, де сплітаються нитки
сучасного господарського життя. Ринок управляє виробництвом, а не виробництво управляє ринком...”. І далі підкреслював, що “ринок є … центральною силою, яка керує всім капіталістичним господарством, а нестача його, що постійно відчувається капіталістичним виробництвом, є еластичною пов’язкою, що затримує розвиток останнього”.

Таким чином, М. Туган-Барановський простежив розвиток категорії
ринку і логічно (від простого явища до складного), й історично (від фізичного місця, де зустрічаються продавець і покупець, до засобу організації економічного життя). Аналізуючи розвиток товарного виробництва і товарного обігу, він підкреслював зростаючу роль відносин обміну, ринкових взаємозв’язків у суспільстві. І незважаючи на те, що слідом за Дж. Міллем М. Туган-Барановський визнавав рівноправність усіх фаз відтворюваного процесу – виробництва, розподілу, обміну і споживання, головну роль у суспільстві він відводив обміну.

Аналізуючи проблему становлення і розвитку ринкових відносин у країні, вчений звернув увагу не тільки на характерні риси ринку: певну самостійність учасників економічного процесу; конкурентну боротьбу між ними за сфери вкладення капіталу, ресурси, покупців тощо; установлення цін на
ринку під впливом попиту і пропозиції тощо, а й відзначив зародження
структур, що сприяють розвитку відносин між продавцями і покупцями, тобто він вивчав проблему генезису інфраструктури ринку. Сучасний підприємець, на його думку, “створив складну мережу торгового посередництва, економічне значення якої важко перебільшити... Всяка значна фірма має у своєму розпорядженні численних агентів, осілих і мандрівних, винятково стурбованих підшуканням покупців або замовників для товарів фірми”.

Глибокий аналіз ринкових відносин характерний і для В. Желєзнова, який визначив поняття ринку, докладно вивчив проблему встановлення ринкових цін і вплив на їх коливання монополістичних об’єднань, проаналізував систему ринків, розглянув питання розвитку внутрішнього і зовнішнього
ринків.

Желєзнов В. у своєму визначенні ринку слідом за М. Туган-Бара-новським іде від простого до складного, піднімаючись від повсякденного
погляду на проблему до політекономічного її тлумачення. Він наголошував, що ринком у звичайній мові прийнято називати місце, на якому відбува-
ється купівля або продаж товарів. З наукової чи соціально-економічної точки зору під ринком розуміють сукупність представників певних господарських територій (населення міста, промислового округу, країни, колонії), що обмінюються своїми продуктами. Підкреслюючи значення ринкових відносин для суспільного життя країни у другій половині ХІХ ст., учений наголошував, що під ринком розуміє одну з істотних сторін сучасної економіки, яку розглядав як синтез множини взаємодіючих ринків. Він виділив різноманітні види ринків залежно від умов діяльності суб’єктів ринкових відносин (вільний і монополізований ринки), межі поширення ринку (місцевий, територіальний, колоніальний, внутрішній і зовнішній).

Дослідивши різноманітні види ринків з точки зору просторових зв’язків, В. Желєзнов дійшов висновку, що окремі види ринків не існують самі по собі, а всі вони взаємопов’язані, створюючи розгалужену систему ринків, що діє не тільки в межах тієї або іншої країни, а й у міжнародному масштабі.

На відміну від В. Желєзнова, російський дослідник А. Герценштейн своє визначення ринку виводив з аналізу процесу відтворення суспільного капіталу, вважаючи ринок органічною складовою останнього. Він розглядав ринок як сукупність певних соціально значущих відносин купівлі-продажу, на
основі яких відбувається перетворення товарної форми суспільного продукту в грошову і грошової форми в товарну.

Таким чином, на думку А. Герценштейна, ринок, поєднуючи процеси виробництва і споживання, виконує надзвичайно важливу регулюючу роль у суспільстві.

Значне місце в українській економічній літературі відводилося проблемам співвідношення та взаємовпливу внутрішніх і зовнішніх ринків.

У працях П. Струве, В. Желєзнова, С. Булгакова, М. Туган-Барановсь-кого та інших наголошувалося, що внутрішній національний ринок розши-рявся завдяки розвитку товарно-грошових відносин, створенню розгалуженої мережі залізничних шляхів, що підвищувало товарність сільськогосподарської продукції.

Крім того, земля стала товаром і залучення земельної власності шляхом купівлі-продажу постійно збільшувалася. Росія, в тому числі Україна, мала всі умови для розвитку внутрішнього ринку. Цей висновок підкреслював В. Желєзнов, який уважав, що країна має всі дані для широкого розвитку внутрішнього ринку: вона займає велику територію з різноманітними і досить численними природними багатствами, вона має велику кількість населення, в головній масі якої відбувається рішучий перехід від натурального господарства до мінового. Поступовий розвиток суспільного поділу праці, заміна кустарних промислів фабричним виробництвом, проведення удосконалених шляхів сполучення і розширенням грошового господарства, розкладаючи старі економічні форми, має створювати сильний стимул до розвитку внутрішнього ринку.

Разом з тим більшість дослідників відмічали відносну вузькість внут-рішнього національного ринку. Якщо В. Желєзнов пояснював це “мізерністю доходів головної маси... населення”, що цілком відповідало дійсності, то П. Струве помилково пов’язував зубожіння селян з перенаселенням сіл, а криза російського селянського господарства, на його думку, “пояснювалася насамперед зростанням населення”.

Значне місце в дослідженнях економічної природи ринку приділялося з’ясуванню сутності цінового механізму. В західній економічній літературі на важливість даного питання першим звернув увагу А. Маршалл, визначаючи ринок через ціну. Він уважав, що “ринок найбільшою мірою відповідає своєму поняттю, коли у всіх його пунктах у той самий момент за той самий предмет сплачують ту саму ціну (з урахуванням витрат з доставки товарів
різним покупцям)”.

Необхідність дослідження проблеми ціноутворення визнавалася й укра-їнськими вченими, і актуальність таких досліджень зростала в міру розвитку ринкових відносин. Для праць даного періоду характерна позиція, згідно з якою ціна виступає центральною проблемою політичної економії. На цьому наголошував П. Струве, підкреслюючи, що ціна і абстрактно є основною економічною (міжгосподарською) категорією, і дійсно вона є фундаментом, на якому будується вся економічна дійсність. Аналогічний підхід до оцінки ціни зустрічаємо у М. Туган-Барановського, Л. Юровського.

Питання ціноутворення розглядалися у контексті ширшої теми – аналізу проблеми ринкової рівноваги. Зокрема, В. Желєзнов, досліджуючи фактори, що визначають ринкову рівновагу, писав: “Умовою, що зрівнює ціни товарів на ринку за умов сучасного господарського ладу, є переважно вільна конкуренція між продавцями і покупцями”. Проте з точки зору В. Желєзнова, не тільки вільна конкуренція зумовлює рівень ринкових цін. Важливу роль у цьому процесі відіграють попит і пропозиція товарів, а також вплив монополії і протекціоністської політики держави. Учений відмічав двоїсту роль монополій у питанні формування ринкової ціни, зазначаючи, що дії монополістичних союзів можуть сприяти як підвищенню, так і зниженню цін на ринку. Стосовно протекціоністської політики на вітчизняному терені, то її він
розглядав як чинник, що негативно впливає на рівень товарних цін.

Подібно до В. Желєзнова, три типи умов, за яких може функціонувати ринковий механізм, досліджував і Л. Юровський. Це умови вільної конку-ренції; становище, коли монополістичні організації посідають важливе місце в економіці країни; ситуація, коли держава регулює економічні процеси, проводячи політику протекціонізму щодо одних форм або галузей господарства відтісняючи інших, визначаючи політику зовнішньої торгівлі, кредиту,
виробництва.

Проблема формування ринкових цін у роботах М. Туган-Барановського розглянута з позицій дії закону попиту і пропозиції. Кожен товар, на його думку, має на ринку визначену ціну, що змінюється залежно від суспільного попиту на товар і пропозиції цього товару. Коливання цін на товари показує товаровиробникам, виробництво яких товарів необхідно збільшити, а яких – зменшити. У своєму аналізі ринкових відносин М. Туган-Барановський
застосував ідею синтезу концепцій класичної школи і теорії граничної
корисності. Виходячи з цієї ідеї, вчений показав, що ціни товарів змінюються залежно від потреби суспільства в цих товарах і від кількості їх на ринку. Чим більше суспільство потребує певного товару, тим вищою буде його ціна; так само: ціна товару буває тим вищою, чим менше товару поставляється на ринок. Навпаки, чим менше суспільство потребує певного товару або чим
більше товару поставляється на ринок, тим нижчою буває його ціна. Разом з тим середня ціна товару на ринку, на його думку, включає в себе середні
витрати на його виробництво, витрати, що дають можливість зробити стільки товару, скільки його потребує ринок.

Теоретичні висновки ученого математично обґрунтував сучасник М. Туган-Барановського відомим математиком М. Столяров, що значно
посилило прикладний характер економічної теорії в цілому.

Отже, аналіз проблем становлення та еволюції ринкових відносин, проведений українськими вченими в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., був глибоким і різнобічним. Ці дослідження стали вагомим внеском у розвиток не тільки вітчизняної, а й світової економічної науки.

Розподіл і обмін (обіг) воєнно-економічних ресурсів і воєнної продукції в умовах ринкових відносин допускає функціонування ринку воєнних товарів, який є системою господарських зв’язків з приводу купівлі-продажу товарів і послуг воєнного призначення. Ринку воєнних товарів властива особлива природа, специфіка об’єктів і суб’єктів, функцій і механізмів. На ньому велику, а іноді і визначаючу роль відіграють воєнно-політичні інтереси, а не тільки прагнення отримати прибуток. Це накладає відбиток на його природу, роль у воєнно-економічному відтворюваному процесі і на основні потоки – товарно-матеріальні, грошово-фінансові й робочої сили, які є об’єктами цього ринку. Своєрідними є і його суб’єкти: продавці і покупці, які виступають як могутні державні структури, крупні монополії і дрібні торговці.

Ринок воєнних товарів виконує звичайні для ринку функції: інформаційну, комунікативну, оцінну, стимулюючу, розподільну, в яких виявляється специфіка воєнно-ринкових зв’язків. Так, для інформаційної функції важливим є облік не тільки характеру й якості інформації, методів її отримання, а й захист комерційної, державної і воєнної таємниці. Специфіка оцінної функції виявляється в тому, що встановлення цін часто передує виробництву воєнних товарів і здійснюється не за законами вільного ринку, а на основі прямої домовленості між органами замовлення держави і виробниками товарів, послуг і робіт воєнного призначення. В реалізації стимулюючої і розподільної функцій пряму участь бере держава шляхом проведення гнучкої бюджетної, цінової і податкової політики.

У здійсненні ефективної воєнно-економічної політики важливу роль
відіграє уміле використання всіх ринкових функцій, інструментів і методів. Наприклад, конкурентна боротьба – основний метод ринкової діяльності – обмежується і деформується в умовах монополізму держави, тому приори-тетною буде конкуренція недосконалого типу.

Крім того, в будь-якому ринковому механізмі важливе місце займає
законодавчо-нормативна база. Для ринку воєнних товарів формування такої бази ще більш значуща через великі обмеження свободи ринкових відносин, необхідність вищого ступеня їх регулювання.

Своєрідною є інфраструктура ринку воєнних товарів, під якою розумі-ють сукупність організацій, підприємств, установ та інших господарсько-організаційних структур, через які реалізуються її функції. Вона перебуває в тіснішому зв’язку з державними організаціями та установами, здатна здійснювати операції “подвійного призначення” (тобто по обслуговуванню воєнно-економічних потреб і по купівлі-продажу товарів і технологій для невоєнного застосування). В ній можна виділити три основних блоки.

Основне місце займає блок безпосередньої реалізації товарів і послуг, що охоплює організації біржового типу (центри, підприємства тощо), небіржового (наприклад, підприємства воєнної торгівлі), а також ті, які поєднують риси обох організацій (ярмарки – виставки військової техніки, салони тощо). Вони пов’язують виробника і споживача, здійснюють рух потоків реальних товарів і послуг.

До другого блоку належать структури, які створюють умови для
фінансово-інвестиційного забезпечення ринку воєнних товарів: комерційні банки, воєнні фінансово-інвестиційні компанії і різноманітні фонди (регіо-нальні, венчурні та інші).

До третього блоку входять підприємства та організації, які забезпечують маркетингові послуги, а також рекламні агентства, консалтингові,
аудиторські, страхові й інші фірми. Особливі послуги надають навчальні
заклади, які готують відповідних фахівців, здатних працювати на ринку
воєнних товарів.

У всі часи розподільні відносини були осередком соціальних конфліктів, глибинну основу яких становить суперечність між суспільними потребами і обмеженими можливостями їх задоволення, яка зростає. Кардинальними шляхами розв’язання проблеми є зростання і вдосконалення суспільного
виробництва, раціоналізація обсягу і структури суспільних потреб. Великі можливості приховані в системі розподілу. Вдосконалення розподільних відносин, інфраструктури і механізму є могутнім важелем підвищення ефективності суспільного виробництва і споживання.

Підвищення ефективності функціонування воєнної економіки вимагає повнішого використання ринкового механізму, який вже реалізується в
діяльності ряду господарських служб оперативних командувань і багатьох крупних комерційних фінансових структур.

1.7. ВОЄННО-ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ КРАЇН-ЧЛЕНІВ НАТО

Дата добавления: 2014-11-29