Порядок обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності

У випадку оренди нерухомого військового майна подані матеріали у місячний термін розглядає МО України. Під час розгляду зазначених мате-ріалів МО України погоджує питання про надання дозволу на оренду майна та проект договору його оренди з Фондом державного майна України чи його регіональними відділеннями (представництвами) за місцезнаходженням цього майна.

Фонд державного майнаУкраїни чи його регіональні відділення (представництва) розглядають надіслані матеріали та проекти договорів оренди нерухомого військового майна і упродовж п’ятнадцяти днів після їх над-ходження надсилають МО України свої висновки стосовно надання дозволів на передання військового майна в оренду та укладення договорів.

Міністерство оборони Українивраховує висновки під час підготовки
дозволів на передання нерухомого військового майна в оренду та висновки стосовно укладення договорів оренди.

Дозволи на передання нерухомого військового майна в оренду оформляються відповідними наказами і надсилаються військовим частинам разом з висновками стосовно укладення договорів оренди, які є обов’язковими для урахування ними під час підписання зазначених договорів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1919
затверджене Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна збройних сил. Інструкція про порядок виконання цієї постанови
затверджена наказом Міністра оборони України від 12.12 2002 р. № 407.

Відчуження військового майна – це вилучення військового майна із збройних сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або прямої передачі виконавцям ДОЗ, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам
послуг для проведення з ними розрахунків, а також передання юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.

Реалізація військового майна – господарська операція, яку здійснюють уповноважені підприємства (організації) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які
передбачають передання прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

На Міністра оборони України покладено повноваження щодо надання права на укладання договорів (контрактів) від імені МО України заступникам Міністра оборони України та начальникам департаментів та центральних управлінь у межах номенклатури військового майна відповідно до покладених функцій з матеріально-технічного забезпечення військових частин відповідної номенклатури.

На відповідних начальників управлінь (директорів департаментів)
покладені обов’язки щодо визначення залишкової та ринкової вартості війсь-кового майна, узгодження проектів договорів з Департаментом економічної та господарської діяльності МО України та Департаментом фінансів
МО України тощо.

Заборонено використовувати кошти від реалізації прямо з рахунків
уповноважених організацій.

Перелік військового майна, яке пропонується до відчуження та реалізації (крім списаного), розробляється на підставі матеріалів інвентаризації, планів забезпечення мобілізаційного розгортання військ, актів технічного стану майна та інших чинників.

Кабінет Міністрів України за пропозицією МО України надає повноваження суб’єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна) відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб’єктів тих, які реалізовуватимуть військове майно.

Для організації і проведення конкурсів (тендерів) створюється комісія, до складу якої входять фахівці МО України, Міністерства економіки України.

У разі переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна у результаті чого вивільняється військове майно, МО України за необхідності, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України погоджений з Міністерством економіки України додатковий перелік військового майна, яке може бути відчужено.

Відчуження військового майна для його передання виконавцям може здійснюватися безпосередньо МО України або через уповноважені підпри-
ємства (організації) чи за їх участю.

Відносини МО України з уповноваженими підприємствами (організаціями) регулюються генеральними угодами, окремими договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, в яких визначаються номенклатура, кількість та категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і терміни підготовки до реалізації, проведення розрахунків тощо.

Після затвердження Переліків військового майна, яке пропонується до відчуження та реалізації, командири військових частин повинні доповісти за підпорядкованістю про готовність військового майна до реалізації.

За зверненням уповноваженої організації, виконавця або покупця їм надається право на огляд військового майна, що підлягає відчуженню. Відповідно до затверджених переліків та на підставі укладених угод начальники центральних управлінь (служб забезпечення) оформляють наряди.

Реалізацію військового майна проводять уповноважені підприємств
(організацій) за ринковими цінами, які склалися на відповідний період.

Видача майна представнику уповноваженої організації здійснюється на підставі наряду та відповідного доручення. Передача оформляється актом приймання-передавання. Порядок транспортування військового майна визначається умовами укладених угод.

Ціна реалізації військового майна визначається з урахуванням кон’юнктури ринку, залишкової вартості та витрат, пов’язаних з реалізацією майна, у тому числі з підготовкою його до продажу, з маркетингом, спеціальним супроводом, транспортуванням, страхуванням тощо.

Ринкова вартість військового майна може прийматись на підставі довідок, отриманих від уповноважених організацій, виходячи із цін реалізації на аналогічне військове майно за раніше укладеними угодами з уповноваженими організаціями або шляхом оцінювання суб’єктами оціночної діяльності.

Ціна має бути не менше залишкової вартості майна та витрат, пов’язаних з його реалізацією (передачею).

Необхідність передпродажної підготовки та джерел покриття витрат враховується під час укладання угод.

Для організації обміну військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей створюється комісія, до складу якої входять представники МО України, Фонду державного майна України, юридичних осіб – власників житла та органу місцевого самоврядування (за згодою), на території якого знаходиться об’єкт (об’єкти) обміну.

Комісія зобов’язана:

провести огляд військового майна та об’єкта (об’єктів) обміну, використовуючи при цьому відповідну технічну документацію, дані облікових документів, акти та інвентаризаційні описи, документи бюро технічної інвентаризації тощо;

організувати проведення експертної оцінки нерухомого майна, яке передається та (або) приймається.

За результатами роботи комісія складає і подає на затвердження акти
обстеження і технічного стану та акти оцінювання вартості військового майна та об’єкта (об’єктів) обміну. Затверджені акти є підставою для укладення відповідних договорів міни. Кошти, отримані уповноваженими підприємствами (організаціями) від реалізації військового майна (за винятком витрат на його реалізацію та винагороди, що визначаються у договорах, укладених з МО України), зазначені підприємства (організації) у 5-денний термін перераховують на спеціальні рахунки Державного казначейства України.

Вартість військового майна, що передається для проведення розрахунків з виконавцями і обмінюється на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, зараховується у доходи Державного бюджету України як надходження від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна збройних сил та як видатки Державного бюджету України на потреби збройних сил.

Міністерство оборони України веде облік договорів, укладених з уповноваженими підприємствами (організаціями) та з виконавцями, договорів
міни, укладених з юридичними особами, а також облік коштів від реалізації військового майна і щокварталу подає до Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України звіт про обсяги відчуженого військового майна у кількісному та вартісному вираженні.

Щороку Міністерство оборони України узагальнює відомості про відчужене військове майно і до 1 квітня року, що настає за звітним періодом, надсилає їх у Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки України та уповноваженим підприємствам (організаціям).

Відчуження зброї, військової техніки та іншого військового майна, яке підлягає експортному контролю, здійснюється на підставі вимог Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Уповноважені підприємства (організації) подають Державному комітету статистики України статистичну звітність про обсяги реалізації військового майна в установленому ним порядку.

Кошти, отримані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використо-вуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису
МО України.

За невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, а
також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб’єкт господарської
діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Військова частина як суб’єкт господарської діяльності за своїми
зобов’язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов’язаннями військової частини несе МО України.

Стягнення за зобов’язаннями військової частини не може бути звернено на майно, що за нею закріплене.

Відповідальність військової частини як суб’єкта господарської діяльності обмежується коштами, які надходять на її рахунок за відповідними статтями (крім захищених статей), а у разі недостатності цих коштів відповідальність за зобов’язаннями військової частини несе МО України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659 визначено Перелік груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх створення та напрями використання. Це пов’язане з необхідністю забезпечення належного складання та виконання бюджету і спрямовано на визначення єдиних підходів до утворення та використання власних надходжень бюджетних установ в частині зарахування до доходів спеціального фонду Державного бюджету України плати за послуги, що надають бюджетні установи, які утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи.

Перша – плата за послуги, які надають бюджетні установи згідно із законами та нормативно-правовими актами. Це постійні надходження, які обов’язково плануються у бюджеті.

Перша група поділяється на такі підгрупи:

1) плата за послуги, що надають бюджетні установи згідно з їх функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов’язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ;

2) надходження бюджетних установ від господарської та (або) виробничої діяльності (кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень, тощо; квартирна плата та плата за гуртожиток; від
використання праці спецконтингенту; відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, речове майно, комунально-побутові та інші надані йому послуги тощо);

3) плата за оренду майна бюджетних установ. Бюджетні установи у повному обсязі отримують плату за оренду майна, що їм належить, якщо інше не передбачено законом;

4) надходження бюджетних установ від реалізації майна. До цієї підгрупи належать кошти, які отримують бюджетні установи від реалізації необоротних активів (крім будівель і споруд та інших матеріальних цінностей, у тому числі списаних), за здані як брухт відходи чорних, кольорових, дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння у розмірах, що згідно із законодавством залишаються у розпорядженні установи.

Надходження перших двох підгруп формуються за видами, визначеними переліками послуг, що бюджетні установи можуть надавати за плату,
затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Такі переліки складаються відповідно до груп власних надходжень із
зазначенням певних напрямів використання коштів, які бюджетні установи отримують за надання цих послуг.

Друга група – інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

До цієї групи входять кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти та дарунки. Такі кошти надходять не постійно і плануються лише у випадках, що попе-редньо визначені рішеннями Кабінету Міністрів України, укладеними угодами, в тому числі міжнародними, календарними планами проведення централізованих заходів тощо.

Друга група поділяється на такі підгрупи:

1) благодійні внески, гранти та дарунки (всі види добровільної безповоротної та безоплатної допомоги як передача будь-яких видів майна, благодійні внески, гранти та дарунки, у тому числі внески від спонсорів та меценатів. Гранти надаються на безповоротній основі та спрямовуються на реалізацію цілей, визначених програмою їх надання, проектом міжнародної технічної допомоги тощо);

2) кошти, які бюджетні установи отримують для виконання конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ; інвестиції, які згідно із законодавством надходять до бюджетних установ, у тому числі на спорудження житлових будинків.

Власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про Державний бюджет України за такими напрямами:

а) перша група:

підгрупа 1 – на покриття витрат, пов’язаних із організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг;

підгрупа 2 – на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки бюджетних установ;

підгрупа 3 – на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ;

підгрупа 4 – на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покриття витрат, пов’язаних з організацією збирання і транспортування відходів і
брухту на приймальні пункти, на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням відходів і брухту, а також на господарські потреби бюджетних установ.

Військова частина може фінансуватись за рахунок коштів спеціального фонду, які надходять від вищого фінансово-економічного органу. Це кошти, отримані від господарської діяльності МО України і перераховані, згідно з установленим порядком, до Департаменту фінансів МО України. Це, наприк-лад, надходження до Головного фінансово-економічного управління коштів від реалізації військового майна, відрахування частини доходів, отриманих від фінансово-господарської діяльності підсобних господарств, суми стягнень з винних осіб за завдані збитки. Отримані кошти за розпорядженням Міністра оборони України використовуються як на фінансування централізованих заходів, так і на поточне фінансування військових частин.

Бухгалтерський облік операцій з коштами спеціального фонду здійснюється на єдиному балансі за планом рахунків, передбачених Тимчасовим
положенням з бухгалтерського обліку у Збройних Силах України, введеним в дію наказом Міністра оборони України від 1.03.2001 № 71 з наступними
змінами. Аналітичний облік цих коштів (записи у картках, відомостях, меморіальних ордерах тощо) здійснюється згідно з вищезазначеним порядком, за окремими бухгалтерськими реєстрами.

Для зберігання коштів та проведення операцій за ними військовим частинам відкриваються спеціальні реєстраційні рахунки на Єдиних казначейських рахунках відповідного органу Державного казначейства України.

При цьому відкриваються окремі рахунки для обліку і збереження
коштів:

плата за послуги, що надають бюджетні установи;

інші джерела власних надходжень бюджетних установ;

інші надходження (надходження спеціального фонду від забезпечувального фінансово-економічного органу).

Слід зазначити, що порядок та механізм зарахування до Державного
бюджету України коштів спеціального фонду і фінансування потреб націо-нальної оборони за рахунок цих коштів визначає Державне казначейство України. Дотримуючись цього порядку кошти, зараховані до Державного бюджету України, не будуть об’єктами оподаткування. У разі, якщо кошти, отримані військовими структурами від надання платних послуг та інших
видів господарської діяльності, не зараховуються до Державного бюджету України в установленому порядку, то вони підлягають оподаткуванню на
загальних підставах.

Питання сплати (звільнення від сплати) податку на прибуток та податку на додану вартість, інших податків та платежів необхідно вирішувати з
місцевими податковими адміністраціями, де військова частина зареєстрована як суб’єкт господарської діяльності (неприбуткова організація).

При порушеннях податкового законодавства (неповної або несвоєчасної сплати податків та платежів) виникають правові підстави для нарахування фінансових санкцій (штрафів) і пені на військову частину, а також притягнення до адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності її керівників. Такі самі види відповідальності можуть застосовуватись до
керівників, які допустили нецільове використання коштів, отриманих від
господарської діяльності.

4.3. ПРАКТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

4.3.1. Розрахунок доцільності та ефективності здійснення
економічної діяльності у військовій частині (з’єднанні)

Економічний ефект передбачає корисний результат, виражений у натуральних або вартісних показниках. Як правило таким корисним результатом є прибуток або економія матеріальних і фінансових ресурсів.

Економія матеріальних і фінансових ресурсів – ефект, визначений як різниця між плановими затратами (затратами, які здійснені у минулі періоди) і затратами фактичними.

Під методом визначення результатів виконання заходів по економічній роботі слід вважати конкретні способи підрахунку їх ефективності у грошовому вираженні.

Базою для визначення результатів економічної роботи служать норма-тивні дані щодо використання ОВТ і військового майна у ЗС України, визначені у наказах Міністра оборони України та інших нормативних документах, з одного боку, і фактичні дані, отримані із книг обліку військової частини та служб матеріального забезпечення про терміни експлуатації, строки служби, виготовлені або відновлені певні види ОВТ та майна, з іншого боку. Використовуються також дані про штатну чисельність техніки (автомобільної, бронетанкової тощо), штатну чисельність особового складу (якщо є необхідність, то за категоріями), обсяги фінансування (річного, квартального, місячного), обсяги отриманих матеріальних засобів тощо.

Застосування вищеназваних вимірників дає змогу визначити величину досягнутого економічного ефекту, який припадає на одиницю виміру
(одиницю штатної техніки на одного військовослужбовця на 1 млн грн
фінансування). Таким чином досягається порівнянність результатів економічної роботи різних військових формувань та підрозділів, що дає можливість об’єктивніше підходити до оцінювання отриманих результатів.

Так, результати економічної роботи по технічних службах і по службі пально-мастильних матеріалів доцільно зіставляти з кількістю штатної техніки або вартістю використаних матеріальних засобів. Для цього підраховують загальний річний результат економічної роботи за кожною службою, який потім ділиться на штатну чисельність техніки (вартість використаних матеріальних засобів).

Підсумки економічної роботи за тиловими та іншими службами об’єктом забезпечення яких є особовий склад, під час визначення й аналізу результативності доцільно співвідносити зі штатною чисельністю особового складу.

Наведемо деякі методи визначення результатів економічної роботи та економічного ефекту у грошовій формі.

1. Результат заходів щодо продовження термінів експлуатації бронетанкової техніки визначають за формулою

Р = (Ф – Н) В,

де Ф – фактичний пробіг машини без ремонту, км;

H – нормативний пробіг машини без ремонту, км;

В – вартість 1 км пробігу машини, грн.

де ЗЦ – закупівельна ціна машини, грн;

НП – нормативний пробіг машини після чергового ремонту, км.

2. Результат заходів щодо визначення термінів експлуатації шин визначають за формулою

де Ф – фактичний пробіг автомобіля на даному комплекті шин, км;

Н – нормативний пробіг автомашин, км;

Ц – ціна комплекту шин залежно від того, за якою ціною закуплені шини
(оптової або роздрібної), грн.

3. Результат заходів щодо економії пального, масел і спеціальних рідин при експлуатації різних видів техніки визначають по кожній машині (агрегату) за формулою

де Н – витрата пального за нормою, кг;

Ф – фактична витрата пального, кг;

П – перевитрати пального, кг;

Ц – ціна 1 кг пального, грн.

4. Результат від скорочення втрат проти встановлених норм природних втрат різних видів матеріальних цінностей служби ПММ визначають за формулою

де Ц	–	ціна одиниці збережених матеріальних цінностей, грн;
К	–	кількість збережених матеріальних цінностей, кг;
Т	–	час зберігання, у місяцях;
НП	–	гранично допустима норма природних втрат при місячному збері-ганні, кг;
Ф	–	фактичні втрати при зберіганні, кг.

5. Результат від заходів щодо виготовлення меблів, предметів госпо-дарського побуту силами особового складу визначають за формулою

Р = ЦК,

де Ц – ціна одиниці меблів, предметів господарського побуту або виробів, які
їх замінюють, грн;

К – кількість виготовлених одиниць, шт.

6. Результат від заходів щодо економії електроенергії, палива, води й інших комунальних послуг визначають за формулою

Р = (Н – Ф) Ц,

де Н – витрата електроенергії, води, палива й інших видів комунальних пос-
луг за нормами, кВт, м³ тощо;

Ф – фактична витрата даних ресурсів, кВт тощо;

Ц – ціна 1 кВт електроенергії, 1 м³ води тощо.

7. Результат заходів щодо скорочення втрат матеріальних цінностей, що зберігаються на складах і при транспортуванні, проти встановлених норм природних втрат визначають за формулою

де Ц	–	ціна одиниці збережених або транспортованих матеріальних цінностей, грн;
К	–	кількість збережених або перевезених матеріальних цінностей, кг;
Т	–	час зберігання, у місяцях;
НП	–	гранично допустима норма природних втрат при місячному зберіганні, %;
Ф	–	фактичні втрати при зберіганні, кг.

8. Результат заходів щодо здійснення перебирання картоплі й овочів
силами особового складу визначають за формулою

Р = Ц К,

де Ц – розцінки по перебиранню картоплі або овочів, грн за кг;

К – вага перебраної картоплі, кг.

9. Результат заходів щодо квашення і соління овочів силами і засобами військової частини визначають за формулою

Р = Ц К – В,

де Ц – ціна продукції, отриманої від квашення і соління грн за кг;

К – вага отриманої продукції, кг;

В – вартість сировини, грн.

10. Результат від продовження термінів служби столово-кухонного
посуду, інвентарю й іншого майна продовольчої служби визначають за формулою

де В – вартість одного предмета столово-кухонного посуду, грн;

НТ – нормативний термін служби, в міс.;

Ф – фактичний термін служби, в міс.;

К – кількість предметів даного виду майна, шт.

11. Результат заходів щодо економії продуктів, які були передані на планове постачання, визначають за формулою

Р= Ц К,

де Ц – ціна заощаджених продуктів за кг або г, грн;

К – вага заощаджених продуктів, які оприбутковані і зараховані на плано-
ве постачання, кг або грн.

Дата добавления: 2014-11-29