Трансферт технологій як комерціалізація інновацій

У ХХІ ст. економічне зростання забезпечуватиметься, насамперед, науково-технічним прогресом та інтелектуалізацією основних чинників виробництва в усіх сферах народного господарства. Питома вага нових знань, що втілюються в товарах, технологіях, освіті, організації виробництва в розвинутих країнах становить від 70 до 85% приросту ВВП. Через це в глобальній економічній конкуренції виграють держави, які забезпечують сприятливі умови для інноваційної діяльності, пов’язані з розробленням, упровадженням і використанням новинок.

Одним з важливих механізмів, що забезпечує ресурсами інноваційні процеси, є венчурне фінансування. Зарубіжний досвід господарювання свідчить, що в країнах з розвиненими ринковими відносинами венчурне підприємництво відіграє активну роль у задоволенні потреб основної маси населення в новій продукції, підвищенні науково-технічного рівня виробництва, створює конкурентне середовище у сфері науки й наукового обслуговування.

Інвестиції, які здійснюють венчурні фонди, є основним джерелом фінансування нових підприємств, особливо на ринку високих технологій. Майже всі відомі комп’ютерні фірми були створені з залученням венчурного капіталу. Ці фонди відіграють роль каталізатора в інвестиційних процесах і сприяють збільшенню інвестицій у високотехнологічні сектори економіки, тому розвиток венчурного бізнесу впливає на динамічність усього господарського комплексу, оздоровлюючи економіку країни.

Венчурне підприємництво має численні організаційні форми. Основні серед них такі:

незалежні малі венчурні фірми (з використанням капіталу інвестиційних компаній малого бізнесу і “незалежних” венчурних фондів);

фірми, які спеціалізуються на впровадженні у виробництво науково-технічних розробок, що організуються у вигляді паю з промисловими корпораціями, – зовнішні венчури корпорацій (з використанням корпоративного венчурного капіталу та зовнішніх (відкритих) венчурних фондів);

внутрішні венчурні відділи корпорацій, основою яких є виокремлення підприємницької групи як самостійного венчурного підрозділу (з використанням корпоративного венчурного капіталу).

Способи комерціалізації інновацій:

маркетингові дослідження інноваційного попиту;

трансферт технологій.

Важливе значення в процесі розроблення інновацій та їх комерціалізації мають маркетингові дослідження.

Під маркетинговими дослідженнями розуміють систематичне збирання даних, їх аналіз, обробку інформації для визначення і реалізації інноваційної стратегії суб’єктів господарювання. Їх метою є забезпечення суб’єктів господарювання надійною і достовірною інформацією про ринок, структуру і динаміку попиту, бажання та смаки клієнтів, створення такого товару, який найкраще відповідає вимогам ринку.

Залежно від етапів життєвого циклу продукції маркетингові дослідження проводять:

венчурні фірми, організації НДДКР, корпорації – для планування дослід-жень, розроблення технічного завдання на НДР, трансферту технологій;

товаровиробники продукції – для вирішення питань удосконалення товарів, його експорту, продажу об’єктів інтелектуальної власності;

основні споживачі – визначення необхідності технічного розвитку.

Технологія – результат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та (або) реалізації і зберігання продукції, надання послуг.

Технології подвійного призначення – технології, які крім цивільного призначення, можуть бути використані для розроблення, виробництва або використання озброєння, військової чи спеціальної техніки.

Трансфер технології – передача технології, що оформляється укладенням двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та (або) юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права та обов’язки щодо технології та (або) її складових.

Суб’єктами трансферу технологій є:

центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, а також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які беруть участь у закупівлі, передачі та (або) використанні техно-логій;

Національна академія наук України і галузеві академії наук, установи науки, освіти, охорони здоров’я та інші установи, де створюються та (або) використовуються технології, і яким належать майнові права на технології;

науково-виробничі об’єднання, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, де створюються та (або) використовуються технології;

фізичні особи, які беруть участь у створенні, трансфері та впровадженні технологій, надають інформаційні, фінансові та інші послуги на всіх стадіях просування технологій та їх складових на ринок;

юридичні та фізичні особи, які є постачальниками складових технологій, що використовуються під час застосування технологій, які пропонуються до трансферу;

юридичні та фізичні особи, що надають технічні послуги, пов’язані із
застосуванням технологій;

технологічні брокери.

Головною метою державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій є забезпечення розвитку національного промислового і науково-технічного потенціалу, його ефективне використання для вирішення завдань соціально-економічного розвитку держави та забезпечення технологічності виробництва вітчизняної продукції з урахуванням світового досвіду, можливих соціально-економічних, технологічних і екологічних наслідків від застосування технологій та їх складових, сприяння розвитку виробництва, в якому використовуються новітні вітчизняні технології.

Конкурентоспроможність національної економіки на сучасному етапі розвитку продуктивних сил залежить від ефективного використання нагромаджених знань, утілених в інноваціях, – товарних, технологічних чи управлінських, на які поширюються права інтелектуальної власності. Формується специфічна галузь товарного виробництва, що виробляє і реалізує особливий товар – інтелектуальний продукт.

Обмін науково-технічними досягненнями та різними об’єктами інтелектуальної власності став самостійною сферою економічних відносин і перетворився на прибутковий бізнес. Статистика свідчить, що тільки упродовж останнього десятиліття світові обсяги торгівлі об’єктами інтелектуальної власності зросли більш як у 10 разів, значно перевищуючи темпи зростання торгівлі іншими товарами. Це зумовлено багатьма причинами, серед яких
основними є такі:

зростання попиту на унікальний продукт;

зростання конкурентоспроможності продукції підприємств за короткий термін завдяки новим технологіям;

можливість отримання продавцями об’єктів інтелектуальної власності додаткових доходів і розширення ринків збуту своєї продукції для продавців технологій;

зменшення витрат на власні наукові дослідження та виконання НДДКР на новій технологічній базі тощо.

Інтелектуальна власність тісно пов’язана з підвищенням конкурентоспроможності країни та зростанням якості життя її громадян. Вона лежить в основі сучасних національних інноваційних систем. Ефективні національні інноваційні системи забезпечують швидке просування інтелектуальної власності на всіх етапах життєвого циклу, визначення цінності об’єктів інтелектуальної власності та захист їх прав. Основними об’єктами інтелектуальної власності є промислова власність, об’єкти авторського права та ноу-хау, які неоднорідні за своїм змістом, оскільки це можуть бути корисні зразки, моделі, а можуть бути і художні твори, товарні знаки тощо.

Особливістю інновації як товару, що реалізується на ринку, є інтелек-туальна власність, в основі якої лежить інформаційна складова, яка пов’язана з нагромадженням нових знань, досвіду тощо; правовий аспект його реалізації (охорона і стимулювання розвитку). Володіння інновацією може реалізуватися через систему патентів, ліцензій, через які розробник цієї інновації привласнює частину доходу від використання інтелектуальної власності. Взаємодія між розробником і споживачем, характеризує передання інновацій та їх комерціалізацію.

В умовах ринкової економіки розвиток інноваційної сфери пов’язаний з ринком інновацій, під яким розуміють сукупність ринкових відносин, які виникають у процесі створення, освоєння та трансферту нововведень. Цей ринок являє собою обмін нововведеннями через інфраструктуру між еконо-мічно вільними розробниками та споживачами завдяки таким стимулам, як безкоштовне передання об’єктів інтелектуальної власності з державних лабораторій приватним структурам; зменшення оподаткування прибутку на вартість об’єктів інтелектуальної власності і відповідним умовам, передусім, сприятливому інноваційному клімату.

Загальновідомо, що не кожна технологія, винахід чи інші об’єкти інтелектуальної власності є товарами, які задовольняють стандартні вимоги до останніх. Вони стають предметом продажу лише за певних умов упродовж інноваційного циклу “ідея – ринок”, коли проведено експертизи, визначені потенційні споживачі і враховано своєчасність їх використання.

Об’єкти інтелектуальної власності промислового призначення створюються і комерціалізуються для їх застосування у виробництві як продуктів кінцевого споживання, так і факторів виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності задовольняють певні виробничі потреби, тобто їм притаманна
корисність – одна з необхідних ознак товару. Проте сама ця ознака не може забезпечити цінність цього блага. Об’єкти інтелектуальної власності мають бути рідкісними, щоб становити економічний інтерес, тоді результати інте-лектуальної діяльності можуть бути відокремлені від свого розробника і введені в економічний обіг як самостійний об’єкт ринкових відносин за умови специфікації прав на нього. У протилежному разі економічні інтереси не можуть бути реалізованими, хоч не всі об’єкти інтелектуальної власності залучають до обігу, а саме такі, що не можуть втратити корисність у разі
відокремлення від свого розробника чи власника (ноу-хау конкретного
виробництва тощо).

Отже, об’єкти інтелектуальної власності стають об’єктом ринкових відносин – товаром, якому властиві корисність, рідкісність та здатність до обміну.

Крім того, цінність товару об’єкта інтелектуальної власності визначається, з одного боку, специфікою результатів інтелектуальної власності, а з іншого – особливостями інституту інтелектуальної власності, у межах якого проходить їх комерціалізація. Варто виділити особливості, притаманні цьому специфічному товару та впливають на його ціноутворення, а саме:

брак матеріально-речового змісту;

особливість інституціональної форми;

інвестиційний характер;

відсутність фізичного зношення;

часова обмеженість споживчих властивостей;

можливість одночасного використання різними власниками.

У результаті товарообміну об’єктів інтелектуальної власності формується ринок інтелектуальної власності як особливий інститут, що визначає процес комерціалізації названої власності. Оскільки товар об’єкта інтелектуальної власності є специфічним і реалізується на ринку з великою кількістю продавців, то цей ринок можна визначити як монополістичний. Велике значення на ринку мають нецінові чинники попиту і пропозиції, перш за все
радикальність інновацій і їх належність до перспективних напрямів НТП.
Монополістичний характер конкуренції свідчить про надвисокі прибутки продавців високотехнологічних об’єктів інтелектуальної власності.

До ціноутворюючих чинників цього унікального товару належать: ступінь правової охорони об’єктів інтелектуальної власності; об’єкти інтелектуальної власності; наукова значущість; стадія розроблення інтелектуальної власності; наявність аналогів та їх ціни; необхідність додаткових інвестицій для доведення об’єктів інтелектуальної власності до промислового вироб-ництва; державне регулювання розпорядження інтелектуальною власністю; умови ліцензійних договорів тощо.

Необхідною умовою введення інтелектуального товару в економічний обіг є приєднання до його життєвого циклу ще одного етапу – специфікації права інтелектуальної власності. У процесі обігу реалізуються економічні
інтереси власника через функції володіння, використання та розпорядження, тобто, щоб отримати прибуток, відносини власності мають бути переведені із стаціонарного стану (володіння) у динамічний (використання та розпоряд-ження). Проте власник інтелектуального продукту може прийняти рішення освоїти об’єкт у власному виробництві й отримувати прибуток, реалізуючи продукцію. Унаслідок цього об’єкти інтелектуальної власності переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (створюють нову додану вартість).

Отже, комерційна реалізація об’єктів інтелектуальної власності може здійснюватись через їх фактичний продаж – горизонтальний трансферт – та використання у власному виробництві – вертикальний трансферт (рис. 3.8). Ці форми реалізації об’єктів інтелектуальної власності взаємопов’язані і
постійно переходять одна в одну впродовж життєвого циклу об’єктів інте-лектуальної власності. Ці процеси можуть відбуватися одночасно або паралельно, з використанням різними суб’єктами об’єктів інтелектуальної власності.

Слід зауважити, що під горизонтальним трансфертом інтелектуальної власності розуміють здійснення функції розпорядження об’єктом інтелек-туальної власності способом уведення його в економічний обіг, тобто передаючи об’єкт інтелектуальної власності на платній основі від одного економічного суб’єкта іншому.

Під горизонтальним трансфертом розуміють здійснення функції вико-ристання об’єкта інтелектуальної власності через освоєння його власними силами і продажу готової продукції.

Ринкові механізми працюють в умовах, коли інтелектуальна власність передається внаслідок:

передання всіх прав (патенти);

часткового передання прав (ліцензування);

венчурного фінансування (створення венчурних підприємств);

постачання машин, обладнання, виготовлених за допомогою ОІВ;

лізингу;

формування стратегічних альянсів.

Розрізняють такі форми, за допомогою яких можна придбати результати інтелектуальної діяльності на світових ринках:

прямі іноземні інвестиції;

спільні підприємства;

злиття компаній;

ліцензування.

Найпрогресивнішою формою інтернаціоналізації інноваційної діяльності фахівці вважають злиття компаній. Для досягнення конкурентоспроможності на світових ринках технологій необхідно володіти значним портфелем патентів. Ліцензуванням та прямими інвестиціями таку кількість патентів придбати неможливо. Саме злиття компаній дає змогу об’єднати патентні портфелі і здобути монопольне право працювати у визначеному секторі економіки. Сьогодні у світі за кількістю таких угод перше місце посідає Західна Європа.

Загальна вартість технологій, створених у світі, становить, за оцінками експертів, близько 60% усього валового суспільного продукту.

Процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого та комерційного використання, трансферту і поширення технологій дістав назву
техноглобалізму.

Ефективність процесу комерціалізації залежить від певних чинників:

від взаємодії фундаментальних і прикладних досліджень, що захищені від зовнішнього втручання;

від захисту прав інтелектуальної власності.

Важливе значення для інноваційного процесу має зосередження зусиль держави та приватного сектору на завершальному етапі інноваційного циклу. В Україні проблемі комерціалізації інновацій способом горизонтального та вертикального трансферту надається велике значення. У 1996 р. затверджена Концепція державної промислової політики України, основною ідеєю якої є реформування економіки на основі високотехнологічних виробництв. У 1999 р. Верховною Радою ухвалено Концепцію науково-технологічного й
інноваційного розвитку України, у якій основна увага приділялась структурній перебудові виробництва, збільшенню наукомісткого експорту, відрод-женню винахідницької та раціоналізаторської діяльності. При президенті НАН України створено Центр інтелектуальної власності і передавання
технологій, що надає консультації, юридичні, патентні послуги під час розроблення ліцензійних договорів, а також з метою врегулювання взаємовідносин між співавторами розробок, винахідниками і науковими організаціями. Розроблено стратегію економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр., яка базується на випереджальній моделі інноваційного роз-витку економіки, ухвалено закони України “Про інноваційну діяльність” та “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”.

Поряд з цим структура витрат за напрямами інноваційної діяльності
свідчить, що питома вага досліджень і розробок постійно знижується, у 2001 р. вона становила 8,7%, що майже вдвічі менше ніж у 1999 р. Необхідно враховувати, що у високорозвинених країнах ці витрати сягають більше 30 % від інноваційних витрат. Найпоширенішим напрямом інноваційної діяльності на українських підприємствах є придбання засобів виробництва. Так, у 2001 р. витрати на них становили 63,1% від загальних витрат. Проте на придбання нових технологій, зокрема прав на патенти, ліцензії на використання об’єктів промислової власності, витрачалось лише 4,7%. Відповідно і витрати на придбання безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій у 2001 р. дорівнювали всього 1,6% загальних витрат. Причому знизились на 1,4% порівняно з 1999 р. витрати на рекламу та маркетинг і становили 7,9%.

Отже, узагальнимо основні негативні тенденції, що спостерігаються в інноваційній сфері України:

згортання процесів раціоналізації та винахідництва;

зменшення кількості іноземного патентування;

низькі темпи впровадження у виробництво пріоритетних науково-технологічних проектів;

нерозвиненість внутрішнього ринку об’єктів промислової власності;

незадовільна галузева структура об’єктів промислової власності;

низька питома вага досліджень і розробок у загальній сумі інноваційних витрат на підприємствах тощо.

Виходячи з вищевикладеного, основні напрями в подоланні негативних явищ в інноваційній сфері полягатимуть у такому:

1. Національна інноваційна система має бути тісно пов’язана з політикою у сфері інтелектуальної власності та передбачати функціонування на регіональному і галузевому рівнях єдиної системи управління процесом комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, інтегрованої із сучасними засобами телекомунікацій, що передбачає розроблення концепції системної інтеграції інноваційних ресурсів усіх видів та використання можливості мережі Internet.

2. Створення інформаційної бази даних інновацій, яка має важливе значення для трансферту об’єктів інтелектуальної власності і дає змогу забезпечити пошук необхідних технологій для застосування на підприємствах.

3. Залучення в господарський обіг усіх результатів інтелектуальної
діяльності, що передбачає функціонування потужного інноваційного ринку, кваліфікованих фахівців із просування нововведень на ньому, захист прав
інтелектуальної власності, необхідної інноваційної інфраструктури та фінансування об’єктів інтелектуальної власності за допомогою венчурного капіталу.

4. Передаванню технології об’єктів інтелектуальної власності має сприяти комплекс податкових і кредитних механізмів, механізмів непрямого регулювання для створення сприятливих умов для діяльності структур, які беруть участь у виробництві та комерційній реалізації наукових знань. Наприклад, витрати на об’єкти ІВ слід виключити з бази оподаткування прибутку підприємства.

5. Залучання до співпраці, фінансування комерціалізації інновацій регіональних органів влади, які на коопераційній основі з приватним сектором та державою зможуть просувати об’єкти інтелектуальної власності на ринок.

6. Створення Українського банку реконструкції і розвитку, який би передбачав особливий механізм кредитування інноваційної діяльності, зокрема передавання технологій та об’єктів інтелектуальної власності.

Трансферт технологій має виконувати такі завдання:

запобігати надходженню в Україну застарілих технологій;

допомагати застосуванню сучасних високоефективних технологій;

підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту;

випускати конкурентоспроможну продукцію тощо.

Нині одним з найважливіших чинників інноваційної діяльності є швидкісна комерціалізація інновацій. Тому необхідно визначати ще на стадії НДДКР комерційний потенціал розробок, зосередити необхідні ресурси та ефективно управляти процесами трансферту технологій.

4.1. ЗМІСТ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Дата добавления: 2014-11-29