Сутність та організація економічної та господарської діяльності у Збройних Силах України

Проблема економного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів була актуальною на всьому історичному шляху життя і діяль-ності військ. Особливо важливою вона стає в сучасних умовах. Завдання, які стоять перед збройними силами по їх будівництву і підготовці, виконуються в умовах глибокої кризи, яка супроводжується зростанням цін, загостренням проблеми соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей, цивільного персоналу і ветеранів збройних сил. Це зобов’язує командирів і начальників всіх ступенів, весь особовий склад ЗС України з високою відповідальністю ставитися до витрачання виділених на оборону матеріальних і фінансових ресурсів, впроваджувати режим економії для отримання додаткових джерел фінансування для підтримання на достатньому рівні бойової і мобілізаційної готовності військ, розв’язання соціально-побутових та інших проблем ЗС України.

Слід враховувати, що за останні роки навіть мінімально необхідні
потреби ЗС України, які мають забезпечувати їх життєдіяльність і функціонування на допустимому рівні, задовольняються із державного бюджету як централізованого фонду менш ніж на половину. Це негативно позначається на стані боєготовності та боєздатності, розв’язанні соціальних проблем
військовослужбовців та працівників ЗС України.

З прийняттям Верховною Радою України законів України, які регулюють окремі питання господарської ді­яльності ЗС України, військовим частинам, закладам, установам та організаціям (які мають статус юридичної особи) надана можливість виконувати в інтересах сторонніх організацій роботи, надавати послуги, виготовляти продукцію, передавати в оренду майно, укладаючи від свого імені відповідні договори (угоди), а отримані кошти від цих та інших видів економічної та господарської діяльності використовувати на задоволення поточних потреб.

Головне завдання стосується того, щоб під час виконання цих заходів кожен суб’єкт господарської діяльності ЗС України дотримувався законності та правопорядку, а метою цієї діяльності було поліпшення матеріального та фінансового забезпечення потреб військ (сил).

Економічна робота у військах – це сукупність організаційних, технічних, фінансово-економічних і виховних заходів, які здійснює командування і весь особовий склад військової частини щодо забезпечення економного та цілеспрямованого використання матеріальних ресурсів, державних коштів, які виділяються на підтримання бойової готовності військ.

Сутність організаційнихзаходів органів державного і воєнного управління полягає у встановленні правових норм (закони, постанови, положення, інструкції тощо), які забезпечують проведення економічної роботи.

Організаційні заходи у військах пов’язані, насамперед, з аналізом можливих джерел економії, розробленням і втіленням у життя заходів, які забезпечують отримання економічного ефекту.

Технічні заходи припускають впровадження в навчально-бойову і
повсякденну діяльність військ передового технологічного досвіду, в тому числі результатів раціоналізаторської і винахідницької роботи.

Фінансово-економічні заходи полягають в проведенні воєнно-економіч-ного аналізу при обґрунтуванні і прийнятті рішень, які пов’язані з витрачанням грошових коштів і внесенням пропозицій щодо покращення фінансово-господарської діяльності військ в матеріальному стимулюванні (преміювання і застосування санкцій) результатів економічної роботи.

Виховні заходи призвані формувати в особового складу почуття високої відповідальності за збереження й економне використання державних засобів, мобілізувати його зусилля на винайдення додаткових джерел фінансування на утримання навчально-матеріальної бази і вирішення соціальних питань. Їх здійснюють командири і начальники разом з органами виховної роботи і підрозділами юридичної служби.

Військове (корабельне) господарство – це сукупність сил і засобів, які входять до складу військових частин (кораблів) і з’єднань, а також передані їм у постійне чи тимчасове користування різні об’єкти матеріально-технічної бази, матеріальні засоби, призначені для забезпечення бойової підготовки і виховної роботи, військового побуту, правильної експлуатації, ремонту, зберігання озброєння, військової техніки і майна.

Під сукупністю сил і засобів слід розуміти всі види озброєння, бойової та іншої техніки, ракети, боєприпаси, ракетне паливо, пальне, мастильні
матеріали та спеціальні речовини, продовольство, речове, інженерне, хімічне майно та інші матеріальні засоби, які використовують для забезпечення
потреб ЗС України у мирний та воєнний час.

До матеріально-технічної бази належать об’єкти господарського, технічного, медичного, спеціального призначення, а також бойової підготовки та виховної роботи.

Основними завданнями військового (корабельного) господарства є всебічне і безперервне забезпечення бойової підготовки та мобілізаційної готовності військових частин і з’єднань, створення умов для швидкого переходу їх із мирного на воєнний стан.

Сутність організації господарської роботи визначена у“Положенні про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України” (далі – Положення), затверджене наказом Міністра оборони України від 16.07.97 № 300.

Це положення визначає, щокомандир військової частини (з’єднання) організовує військове (корабельне) господарство та керує ним. Керівництво він здійснює особисто, через штаб, своїх заступників, начальників родів військ та служб.

Господарською діяльністю вважається будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у разі, коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та істотною.

Господарська діяльність у ЗС України – це специфічна діяльність
військових частин, закладів, установ та організацій ЗС України, пов’язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і передбачає виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передання в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених чинною законодавчою та нормативно-правовою базою.

Господарська діяльність у ЗС України здійснюється з метою отримання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Госпо-дарська діяльність у ЗС України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності.

Організація та ведення військового (корабельного) господарства (господарська діяльність) включає:

планування та організацію роботи служб, підрозділів та об’єктів господарського, технічного і медичного призначення, а також безперервне управління та здійснення контролю за цією роботою;

витребування, отримання, підвезення, зберігання, видачу та витрату
матеріальних засобів і коштів;

своєчасне та повне доведення належних видів постачання, задоволення матеріально-побутових, культурних потреб та збереження здоров’я особового складу;

забезпечення правильної та безпечної експлуатації, зберігання і ремонту озброєння, бойової та іншої техніки і майна;

капітальне будівництво, яке виконується господарським способом,
експлуатацію та ремонт казармено-житлового фонду, споруд комунального призначення, а також під’їзних шляхів та колій;

утримання у належному стані, удосконалення і розвиток об’єктів навчально-матеріальної бази бойової підготовки, спеціальних споруд;

розроблення та впровадження заходів щодо поліпшення екологічного стану довкілля, раціонального використання відведених земель та утримання у належному стані закріплених територій;

організацію пожежної безпеки у військових частинах (з’єднаннях) і безпечну експлуатацію об’єктів держтехнагляду;

ведення діловодства, обліку і звітності за всіма видами матеріальних
засобів та інші питання забезпечення різноманітної діяльності військових
частин (з’єднань).

У військових частинах, що перебувають на забезпеченні іншими військовими частинами, господарська діяльність організується відповідно до
діяльності, яку ведуть підрозділи цих частин.

Найважливішими завданнями командирів, начальників та усього особового складу військових частин та з’єднань є: постійний розвиток військового (корабельного) господарства, впровадження наукової організації праці під час його ведення, постійне поліпшення матеріально-побутових умов та задоволення культурних потреб військовослужбовців, ощадливі та економні
витрати матеріальних засобів і коштів, уміле й ефективне використання техніки під час виконання господарських заходів.

Посадові особи військової частини і з’єднання, що здійснюють організацію та ведення військового (корабельного) господарства, відповідалють за це господарство та виконують свої обов’язки відповідно до статуту внутрішньої служби ЗС України і вимог, викладених у цьому Положенні.

Здійснюючи господарську діяльність, використовують військове майно.

Закон України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами,і повноваження органів воєнного управління та посадових осіб щодо управління цим майном. У ньому визначено, що військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв’язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗС України відповідно до закону здійснює управління військовим майном, у
тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗС України, в тому числі у разі їх розформування.

Військове майно закріплюється за військовими частинами ЗС України
на праві оперативного управління.

З моменту надходження майна до ЗС України і закріплення його за
військовою частиною ЗС України воно набуває статусу військового майна.
Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Суб’єктами господарської діяльності у ЗС України є військові частини, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть
відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. Господарська діяльність, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, здійснюється військовими частинами після отримання у встановленому порядку ліцензії без плати за видачу такої ліцензії.

Порядок реєстраціївійськових частин як суб’єктів господарської діяльності у ЗС України визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 3.05.2000 р. № 749.

Реєстрації підлягають військові частини, які здійснюють господарську діяльність з метою отримання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб’єктів господарської діяльності.

Реєстрацію військових частин як суб’єктів господарської діяльності проводить МО України відповідно до цього Порядку та Положення про порядок ведення реєстру військових частин як суб’єктів господарської діяльності, які затверджує МО України.

Рішення про включення військової частини до реєстру або про відмову у реєстрації приймають на підставі подання про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарської діяльності у ЗС України за встановленим зразком, до якого додають:

реєстраційна картка військової частини як суб’єкта господарської діяльності у ЗС України;

довідка про включення військової частини до Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України;

фінансово-економічне обґрунтування доходів і витрат, які плануються.

Міністерство оборони України у десятиденний термін з моменту одержання зазначених документів проводить або відмовляє в реєстрації військової частини як суб’єкта господарської діяльності у збройних силах.

У разі реєстрації військової частини як суб’єкта господарської діяльності МО України видає свідоцтво за встановленим зразком.

Згідно з Положенням про реєстрацію військова частина, яка має можливості проводити певні види господарської діяльності, оформляє подання для реєстрації (перереєстрації), заповнює реєстраційну картку і надсилає їх разом з довідкою про включення до Єдиного державного реєстру за підлеглістю через відділи оборонного планування (управління). Військові частини цент-рального підпорядкування висилають зазначені документи до управлінь, яким вони прямо підпорядковані і які розглядають надіслані документи,
вивчають можливості здійснення військовими частинами господарської
діяльності, і своє рішення висловлюють у письмовій формі на поданні.
Оформлені належним чином документи за всі підпорядковані військові частини подаються до Департаменту фінансів МО України, де формуються
реєстраційні справи на кожну військову частину.

Зазначений департамент передає реєстраційну справу до Головного управління оборонного планування і Головного оперативного управління
Генерального штабу ЗС України для погодження питання щодо включення військової частини до реєстру. Вони перевіряють наявність відповідної матеріально-технічної бази та людських ресурсів, а також роблять висновки щодо впливу господарської діяльності на бойову та мобілізаційну готовність, після чого реєстраційні справи повертаються до Департаменту фінансів МО України, який оцінює якість фінансово-економічного обґрунтування.

Директор Департаменту фінансів МО України доповідає Міністру оборони України узагальнені пропозиції для прийняття рішення щодо включення військової частини до реєстру.

У разі позитивного рішення військову частину зараховують до реєстру, а Департамент фінансів МО України видає (надсилає) їй свідоцтво про реєстрацію як суб’єкту господарської діяльності.

Військова частина у десятиденний термін з моменту одержання зазначеного свідоцтва інформує про свою реєстрацію податковий орган та орган Державного казначейства України за своїм місцезнаходженням. Військова частина як бюджетна організація і суб’єкт господарської діяльності
зобов’язана також встати на облік у місцевих відділеннях Пенсійного фонду України, інших державних цільових фондах, органі статистики.

Стосовно податкових органів, то військова частина після реєстрації має встановити, які податки, платежі і збори до державного або місцевого
бюджету підлягають сплаті і у яких розмірах (податок на прибуток, податок на додану вартість, податок з доходів фізичних осіб, транспортний податок, плата за землю, місцеві податки і збори тощо).

У податкових органах ведеться Реєстр неприбуткових організацій та установ.

Згідно з пунктом “а” ст. 7.11.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до неприбуткових установ і організацій належать органи державної влади та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Під вплив цієї статті підпадають військові частини, установи та організації МО України.

Доходи неприбуткових організацій, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів
(на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування виробничої діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України.

У разі, коли за наслідками звітного (податкового) року доходи кошторису на утримання зазначених організацій перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі кошторису наступного року.

Виключення організації з Реєстру відбувається шляхом скасування
наданої їй ознаки неприбуткової організації.

У разі ліквідації неприбуткової організації її активи мають бути передані іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховані до доходу бюджету.

Згідно із Законом України “Про податок на додану вартість” платник податку – це особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана утримувати та вносити до бюджету податок, що сплачує покупець або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Платником податку є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої упродовж будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на цей час неоподаткований мінімум становить 17 грн).

На місцях необхідно також визначитись і з іншими платежами до місцевого та державного бюджету.

Дата добавления: 2014-11-29