Диверсифікація товарів і послуг та аутсорсинг у воєнній економіці

У господарській практиці може бути запропонована велика кількість стратегічних альтернатив розвитку й росту суб’єктів господарювання в умовах ринку. Однією з таких альтернатив є диверсифікація.

Цей процес стосується, насамперед, переходу на нові технології, ринки і галузі, до яких раніше підприємство не мало ніякого стосунку; крім того, продукція (послуги) підприємства має бути також зовсім новою, і завжди
необхідні нові фінансові інвестиції.

Диверсифікація пов’язана з розмаїтістю застосування продукції, що
випускає підприємство, і робить ефективність її функціонування в цілому
незалежною від життєвого циклу окремого продукту, вирішуючи не стільки
завдання виживання, скільки забезпечення стійкого поступального росту.

Чому виникла необхідність у складному процесі диверсифікації і які її причини? Ідеальним варіантом діяльності будь-якого підприємства, як відомо, є попередження можливих невдач і втрат продуктивності, які можна отримати з різних прогнозів, що стосуються цих показників. Необхідність диверсифікації може бути виявлена в результаті порівняння бажаного і можливого рівнів продуктивності і рівня, досягнутого внаслідок діяльності компанії. Для підприємств, які не планують (або не можуть спланувати) дії на майбутнє, першою ознакою такого розриву показників продуктивності найчастіше є скорочення портфеля замовлень або незайняті виробничі потужності.

У кожному окремому випадку низка причин диверсифікації може відігравати важливу роль, але слабший вплив інших причин може в остаточному підсумку привести до іншого розв’язання проблеми. Основною причиною є невідповідність належному рівню продуктивності й ефективності.

Причинами диверсифікації є підвищення ефективность діяльності підприємства не тільки в цей момент або в найближчому майбутньому, а й на тривалу перспективу.

Передумовами застосування диверсифікації є такі:

1) перехід економіки України від командно-адміністративної системи господарювання до ринкових економічних відносин. Насамперед, перехід до ринкової економіки зумовив переорієнтацію діяльності суб’єктів господарювання з виробничої сфери до маркетингової, опрацювання довготермінових стратегій розвитку з урахуванням ринкових реалій, соціального становища населення. Сьогодні кожен суб’єкт господарювання (фізична чи юридична особа) відчуває вплив конкуренції, що спонукає його не лише шукати шляхи подальшого ефективного функціонування, а й звичайного виживання;

2) науково-технічний прогрес. В “Економічній енциклопедії” зазначено, що диверсифікація “покликана до життя науково-технічною революцією,
необхідністю пристосування бізнесу до швидких структурних змін, посиленням конкурентної боротьби”. Суб’єктам господарювання на етапі планування диверсифікаційних змін у власному виробництві необхідно спочатку провести розрахунки щодо їх доцільності та окупності, тобто порівняти всі майбутні витрати з очікуваними доходами. При цьому слід передбачити використання у процесі диверсифікації новітніх науково-технологічних розробок. Адже саме застосування новітньої техніки та технологій виробництва дасть можливість скоротити витрати на нього;

3) розвиток співробітництва з ЄС у межах Спільної зовнішньої політики і політики безпеки та Спільної європейської політики з питань безпеки та оборони. Він також сприятиме зміцненню конкурентоспроможності укра-їнської оборонної промисловості, впровадженню принципів, правил та механізмів, що забезпечують відкритість, прозорість доступу продукції цієї галузі на внутрішньому ринку ЄС та запобігають її дискримінації, прискореному виходу і закріпленню українських виробників товарів та послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих галузях і секторах економіки та значній
диверсифікації військово-технічних та науково-технічних зв’язків.

Підприємства різних галузей в умовах глобалізації світової економіки, пов’язаної з взаємопроникненням технологій та капіталів, проводять диверсифікацію власної господарсько-фінансової діяльності. Сутність процесу
диверсифікації як економічного процесу має велике значення для підтримання можливості подальшого ведення господарської діяльності. Саме питання
обґрунтування економічного розвитку підприємства пов’язані перш за все з розробленням методики реалізації таких проектів.

Згідно з визначеннями сучасних учених-економістів, розглядати диверсифікацію як діяльність не зовсім коректно. Діяльність, яка здійснюється в результаті реалізації проекту диверсифікації, безумовно, може бути самостійним видом господарської діяльності підприємства, але сама диверсифікація не може вважатися самостійним видом економічної діяльності. Диверсифікація також не є окремим напрямом господарської діяльності за українським законодавством.

Диверсифікація – це один із видів економічного процесу, який проводять підприємства – суб’єкти господарювання. Процес прийняття управ-лінських рішень щодо реалізації проекту диверсифікації глибоко досліджений у теорії управління, однак, має свою специфіку, яка зазначає диверсифікацію як об’єкт управління.

Диверсифікація (англ. diversification) – володіння найрізноманітнішими фінансовими активами, кожен з яких має різний рівень ризику, з метою зниження загального ступеня ризику портфеля в цілому.

Загальна ділова практика спрямована на розширення номенклатури
товарів і послуг та (або) географічної території для того, щоб розосередити ризик і знизити залежність від циклічності бізнесу.

Диверсифікація (лат. diversus – різний і facere – робити) – 1) Різноманіття, різнобічний розвиток. 2) Проникнення спеціалізованих фірм (промислових, транспортних, будівельних) до інших галузей виробництва, сфери
послуг та ін.; у процесі Д. виникають багатогалузеві комплекси. 3) Розширення асортименту виготовлення виробів, надання послуг.

Диверсифікація(економічна енциклопедія) – 1) Надання будь-чого різнобічного, комбінованого, багатогалузевого характеру. Поширення господ-дарчої діяльності на нові сфери (розширення номенклатури продукції, видів наданих послуг тощо). 2) Стратегія зменшення ризику фірми за допомогою розподілу інвестицій та інших ресурсів між кількома напрямами діяльності – виробництвом різнорідних товарів та наданням різних послуг. Проникнення фірм у галузі, які не мають прямого виробничого зв’язку або функціональної залежності від основної галузі їх діяльності.

Загальновідомо, що з економічної точки зору диверсифікація – це одночасний розвиток деяких або багатьох, не взаємопов’язаних видів виробництв та (або) обслуговування, розширення асортименту продукції (послуг), що виробляються.

Простим поясненням цього терміну може бути відомий вислів “Не класти всі яйця в один кошик”.

Цей процес торкається, насамперед, переходу на новітні технології, ринки і галузі, до яких підприємство не мало стосунку, крім того, продукція підприємства має бути також новою, до того ж завжди необхідні нові види
інвестицій.

Основними видами диверсифікації є такі:

диверсифікація багатогалузева – прагнення фірми зайняти кращі позиції на ринку, мати більші прибутки шляхом розширення асортименту товарів і збільшення кількості, тобто залучення потенційних покупців;

диверсифікація вертикальна – продовження випуску традиційних товарів, але з поліпшенням технологій для продовження циклу життя товару і розширення кола післяпродажного обслуговування (ремонт, сервіс, технічне обслуговування).

диверсифікація горизонтальна – розширення асортименту новими товарами-аналогами.

Основні об’єкти диверсифікації:

диверсифікація валютних резервів – політика держав, великих підприємств, спрямована на регулювання структури валютних резервів через включення до їх складу різних валют;

диверсифікація виробництва – розширення асортименту, зміна виду продукції (послуги), яку виробляє підприємство, фірма, освоєння нових видів виробництв з метою підвищення ефективності виробництва, отримання економічної вигоди, запобігання банкрутства;

диверсифікація вкладень – розподіл капіталу інвестора між різними цінними паперами;

диверсифікація експорту – збільшення кількості видів та найменувань продукції та послуг, призначених для експорту;

диверсифікація кредитів – розподіл вкладених в економіку кредитів чи кредитованих грошових капіталів між різними об’єктами з метою зниження ризику втрат і збільшення прибутку;

концентрична диверсифікація – розширення асортименту через випуск нових товарів у додаток до вже існуючих.

В дійсності, в різних сферах господарювання використовуються й інші об’єкти диверсифікації

Як і кожен з економічних процесів, що здійснюють суб’єкти господарювання, процес диверсифікації має певну цільову спрямованість. До варіантів цільової спрямованості можна віднести: підвищення ефективності від результатів господарсько-фінансової діяльності; отримання економічної вигоди.

Основним змістом процесу диверсифікації є розвиток декількох невзаємопов’язаних або обслуговуючих виробництв, розроблення нових видів
товарів, робіт, послуг.

А. Сміт зазначає, що “будь-який вид підприємництва пов’язаний з кон’юнктурними коливаннями, тому підприємства повинні диверсифікувати власну діяльність”, тобто визначається узагальнюючий чинник процесу
диверсифікації з урахуванням того, що загальноекономічні закони розвитку суспільства завжди є підґрунтям для визначення напряму диверсифікації на основі не лише економічних законів і чинників, а й соціальних.

Таким чином, істинний напрям диверсифікації визначається на ринку, тому диверсифікацію можна характеризувати як процес, що відбувається в певних ринкових умовах.

Основними характеристиками процесу диверсифікації є такі:

спрямованість на досягнення певних економічних інтересів підприємства – суб’єкта господарювання. Така характеристика диверсифікації означає, що вона враховує економічні інтереси інших учасників господарських відносин, визначених Господарським кодексом України;

безперервність господарювання, яка здійснюється суб’єктами. В умовах глобалізації світової економіки, пов’язаної із взаємопроникненням технологій та капіталів, цю характеристику процесу диверсифікації можна розглядати як один з найважливіших його принципів.

Процес диверсифікації на підприємствах (суб’єктах господарювання) пропонується структурувати за такими основними етапами (рис. 3.7).

Таким чином, враховуючи вищенаведені характеристики, поняття
“диверсифікація” визначається як безперервний економічний процес розвитку декількох не пов’язаних або обслуговуючих виробництв, розроблення
нових видів товарів, робіт, послуг, які здійснює суб’єкт господарювання для реалізації визначених ним економічних інтересів у визначених ринкових умовах під впливом економічного регулювання органів управління держави.

Методи диверсифікації залежать від бізнесу і керування. Диверсифікація вимагає такого ступеня гнучкого підходу, за якого на початку планування
діяльності не слід виключати жодного з методів. Кожен випадок диверсифікації вимагає відповідного підходу й аналізу, але одночасно мають бути розглянуті всі можливі методи.

Програми по диверсифікації можуть містити один із нижчеперерахованих методів:

1. Для подальшого досягнення більшої розмаїтості товарів і послуг має використовуватися весь існуючий персонал і устаткування. Цей метод цілком природний для компаній, персонал яких пройнятий духом досліджень.

2. Підвищення продуктивності відбувається завдяки збільшенню кількості устаткування та якості організації, що приводить до збільшення асортиментів продукції.

3. Фірму, зайнята в певній сфері діяльності, поглинають шляхом купівлі за готівку, або за акції, або за їх комбінацію. Центральні корпоративні
функції поширюються й на новий відділ, і на навички й досвід керування
поглинутої компанії та починають працювати на компанію, що утворилася.

4. Об’єднання компаній приблизно однакового розміру й роду діяльності.

5. Зацікавленість у будь-якій компанії, що проявляється як особиста участь або як контроль над іншою компанією, але приєднана компанія продовжує функціонувати як незалежна структура.

6. Весь процес залучення готівки, управлінського таланта, технічних
навичок, патентів й інших ресурсів має протікати так, щоб компанія змогла отримати з цього певні види переваг, наприклад, гарантовані поставки сировини і доходи по інвестиціях, певні вигоди від співробітництва з іншими
фірмами. У деяких випадках компанії можуть утворювати нову корпорацію.

7. Надання підтримки операторові або споживачеві в зміні диверсифікації або в розширенні їх діяльності. За великим рахунком потреби покупця в санаторно-курортному комплексі можна охарактеризувати як фактор істотно сприятливої диверсифікації.

Всі наведені варіанти неможливо розглянути з усіма подробицями, тому що кожній диверсифікаційній ситуації властиві різні аспекти. Диверсифікація охоплює широкий спектр можливостей, варіюючись від досить обмеженого вторгнення в нову галузь виробництва тільки усередині цієї країни (“вузька” диверсифікація) до широкого вторгнення у виробничі сфери інших країн (“широка” диверсифікація).

Насамперед, розглядаючи зазначену проблему, варто провести простий аналіз цього спектру. В результаті маємо “вертикальну інтеграцію”, коли компанія використовує частину ресурсів для того, щоб утворити або придбати організації, які поставлятимуть необхідні матеріали і сировину для визначеної фірми, й (або) забезпечуватимуть ринки збуту для продукції цієї фірми. На тлі такого розподілу можна виділити три процеси, які можна назвати
мотивами диверсифікації:

для наявної комбінації продукт-ринок, що втратила свою життєздатність у чинність морального зношування або жорсткої конкуренції.

для існуючої комбінації продукт-ринок, що досягла стадії зрілості й
насичення, коли зростання потенціалу не виправдовує застосування припустимих коштів і ресурсів;

для подолання умов спаду або можливого перенасичення. Здійснюється шляхом розподілу інвестицій і ризику на всі сфери виробництва.

Ці мотиви можуть існувати окремо, але можуть і сполучатися один з одним – це залежить від конкретних обставин у кожній компанії, тому вибір форми диверсифікації має бути добре обґрунтований і ретельно спланований відповідно до цих обставин.

Частково цей вибір залежатиме від причин, що спонукують компанію диверсифікуватися. Наприклад, з урахуванням тенденцій, характерних для промисловості, авіакомпанія може вжити деяких заходів для реалізації
завдань з довгострокового впровадження за допомогою диверсифікації:

сприяння технологічному прогресу існуючому на цей момент типу
виробництва.

сприяння розширенню охоплення сегментів “військових” ринків.

збільшення відсотка комерційних продаж у загальній програмі реалі-зації.

стабілізація продажу продукції у разі економічного спаду.

розширення технологічної бази компанії.

Деякі із цілей диверсифікації характеризують продукцію, а деякі – її призначення. Кожна із цілей призначена для поліпшення деяких аспектів балансу між загальною стратегією продукт – ринок і навколишнім середовищем. Специфічні цілі для деяких ситуацій можуть бути згруповані в три основні категорії:

зростання – мають сприяти регулюванню балансу в умовах сприятливих
тенденцій;

стабілізації – призначені для захисту від несприятливих тенденцій і передбачуваних явищ;

гнучкості – мають посилювати позицію компанії у разі непередбачуваних подій. Диверсифікаційний напрям, необхідний для однієї із цілей, може зовсім не підходити для іншої.

Загальновідомо, що підприємство ОПК унаслідок багатьох причин
(обмежене фінансування, морально і фізично застаріле обладнання, втрата значної кількості підприємств ОПК і ринків збуту готової продукції тощо) не є лідером у створенні воєнного потенціалу і новітніх військових технологій.

Диверсифікація дає можливість забезпечити сприятливе взаємне перетікання науково-технічних ідей, досягнень, технологій і кадрів із однієї сфери виробництва в іншу, сприяти процесу впорядкування наслідків конверсії. Тільки виробництво цивільної продукції, що мало залежить від коливань, пов’язаних зі зміною державної політики та експортними факторами, може забезпечити стабільний розвиток бізнесу. Необхідно підкреслити, що саме цивільне виробництво на деяких підприємствах ОПК формує свої закони розвитку, відрізняючись стабільністю та прогнозованістю. Взаємне проникнення оборонного та цивільного бізнесу сприяє різкому зниженню вартості бойової техніки, оскільки започаткована культура військового виробництва меншою мірою орієнтована на зниження собівартості продукції. В цьому зв’язку можна погодитись з думкою деяких авторів, що минають часи, коли військові технології були “локомотивами прогресу”. Все більше технологій, створених у цивільній сфері майже без дотацій держави, впроваджуються у воєнній сфері як ефективніші щодо співвідношення “вартість / технічні
характеристики”, порівняно з відповідними технологіями, що створюються в оборонній сфері за державні кошти.

В умовах скрутного економічного становища на етапі становлення ринкової економіки значна увага приділяється визначенню та обґрунтуванню
резервів розвитку експортного оборонного потенціалу як одного із джерел фінансового забезпечення всіх складових воєнної сфери.

Диверсифікація має позитивні та негативні сторони. Головна небезпека диверсифікації пов’язана з розпиленням сил, а також з проблемами управління диверсифікованими підприємствами. Ця проблема сприяла розвитку
методів портфельного аналізу. Стратегія диверсифікації реалізується тоді, коли фірма не може далі розвиватися на певному ринку в межах певної галузі.

Основні фактори, що зумовлюють вибір стратегії диверсифікації:

ринки для здійснюваного бізнесу перебувають в стані насичення або ж скорочення попиту на продукцію внаслідок того, що продукт перебуває на стадії вмирання;

поточний бізнес дає переважаючі потреби надходження грошей, що
можуть бути прибутково вкладені в інші сфери бізнесу;

новий бізнес може викликати синергічний ефект, наприклад, завдяки кращому використанню устаткування, сировини тощо;

антимонопольне регулювання не дає можливості надалі розширяти
бізнес в межах певної галузі;

можуть бути скорочені втрати від податків;

може бути полегшений вихід на світові ринки;

можуть бути залучені нові кваліфіковані службовці або ж краще вико-ристаний потенціал наявних менеджерів.

Основними стратегіями диверсифікації є:

стратегія концентрованої диверсифікації, яка базується на пошуку і
використанні додаткових можливостей виробництва нових продуктів, тобто існуюче виробництво залишається в центрі бізнесу, а нове виникає, виходячи з можливостей, укладених в освоєному ринку, використаній технології або ж інших сильних сторонах функціонування фірми;

стратегія горизонтальної диверсифікації припускає пошук можливостей росту на існуючому ринку завдяки новій продукції, що вимагає нової технології, відмінної від використаної; за такої стратегії фірма має орієнтуватися на виробництво таких технологічно не зв’язаних продуктах, які б використовували вже наявні можливості фірми, тому що новий продукт має бути орієнтований на споживача основного продукту, за своїми якостями він має бути супутній продуктам, що вже виробляються;

стратегія конгломератної диверсифікації полягає в тому, що фірма розширюється завдяки виробництву технологічно не пов’язаних товарів, що
реалізуються на нових ринках. Це одна з найскладніших для реалізації стратегій розвитку, яка дуже часто реалізується шляхом придбання підприємств, а не створення нових підприємств для роботи на незнайомому ринку.

Дата добавления: 2014-11-29