Механізми державного регулювання інноваційних процесів в оборонно-промисловому комплексі

Поряд з розробленням законодавчих норм, державі необхідно сформувати і підтримувати механізми, що забезпечують їх реальну діяльність (створення спеціалізованих арбітражних органів, наприклад, “патентних судів”).

Механізм регулювання інноваційної сфери ОПК – це система управління відносинами суб’єктів інноваційної діяльності ОПК щодо розроблення та впровадження новацій. Елементами цього механізму є інновації як об’єкт управління, методи і способи державного управління інноваційними процесами, його організаційне, правове, інституціональне, фінансове, маркетингове та інформаційно-аналітичне забезпечення. Від того, яким чином відбувається формування такого механізму та його вдосконалення, залежить вид
інноваційної моделі розвитку, характер суспільного устрою та ефективність реалізації інноваційної політики.

Потребує створення механізм фінансування інноваційної діяльності (ІД) підприємств ОПК держави (рис. 3.1).

Для створення ефективного механізму фінансування інноваційної діяльності підприємств ОПК в країнах з перехідною економікою (до яких належить Україна) можна запропонувати таку систему стимулів:

створення венчурних інноваційних фондів, що користуються податковими пільгами;

зниження державних патентних зборів для індивідуальних винахідників;

право на прискорену амортизацію обладнання;

цілеспрямоване субсидування державою дрібного інноваційного бізнесу у формі дотацій (грантів);

право об’єднання капіталів для спільного проведення НДДКР.

Реструктуризація (що передбачає передусім інвестування інноваційних проектів) підприємств і організацій оборонної промисловості (навіть частково приватизованих) потребує значних коштів. В Росії, наприклад, на реструктуризацію ОПК в 2002–2010 р. планувалося виділити приблизно $1 млрд, і ця сума значно менша за необхідну. Зрозуміло, що на сьогоднішній день в
обмеженому Державному бюджеті буде важко відшукати кошти на проведення реструктуризації оборонної промисловості. Можливим джерелом
фінансового забезпечення може стати введення на період проведення реструктуризації 5–8% мита на експорт ОВТ українського виробництва, а також ОВТ, що вивільняється в процесі скорочення ЗС України. Якщо взяти за
основу продаж ОВТ на суму 2,2 млрд грн ($400 млн) в 1999 р., то тільки за цей рахунок можна акумулювати на проведення реструктуризації ОПК
щорічно 110–170 млн грн.

Важливим джерелом коштів для реструктуризації оборонних підприємств і організацій могла б стати державна позика в країнах, зацікавлених у військово-технічному співробітництві з українським ОПК.

Фінансовий стан підприємств і організацій ОПК. Причинами важкого фінансового стану є різке зменшення ДОЗ; невдала конверсія надмірних
виробничих потужностей; гіперінфляція першої половини 90-х років ХХ ст., яка залишила підприємства без оборотних коштів; різке зростання цін на енергоносії та транспортні послуги, що призвело до зростання собівартості продукції; високі кредитні ставки; загальна економічна криза. Оборонні підприємства, які є в державною власністю, не мають внутрішніх стимулів до зниження собівартості продукції, економії енергоресурсів, вдосконалення маркетингової і кадрової політики, раціональнішого використання виробничих площ.

Державна підтримка, яка зводилася до надання митних пільг підпри-ємствам і організаціям окремих підгалузей ОПК (Закони України “Про
підтримку суднобудування”, “Про підтримку бронетанкової галузі”, “Про підтримку космічної галузі”) та амністії заборгованості підприємств по окремих державних податках (насамперед, податку на землю), не була спрямована на формування внутрішніх умов поліпшення фінансового стану.

Наслідком важкого фінансового становища стало накопичення боргів по сплаті до державного і місцевих бюджетів, заборгованість по заробітній платі власним робітникам, незбалансованість оборотного капіталу, низька норма прибутку і ліквідності по поточних зобов’язаннях. Підприємства ОПК не спроможні самі фінансувати свою діяльність. Вони мають обмежені можливості доступу до заємних ресурсів і до забезпечення їх повернення.

Наслідком незадовільного фінансового стану стало різке падіння рівня вимог до організації високотехнологічних виробництв. За часів Радянського Союзу підприємства та організації ОПК мали не тільки високотехнологічні виробництва, а й були лідерами в системі наукової організації праці, новітніх методів управління виробництвом і персоналом, в інформаційній забезпеченості тощо. Ніні ж впровадження на вітчизняних оборонних підприємствах сучасних форм організації виробництва (наприклад, автоматизованих систем управління, проектування, платіжних систем тощо) значно обмежене або
відсутнє.

Представники комерційних банків вказують на те, що оборонні підприємства та організації не спроможні забезпечити інформаційну прозорість, яка є важливим чинником залучення приватного та іноземного капіталу.

Галузь відчуває гостру нестачу фахівців з сучасних інформаційних технологій і особливо менеджерів. За результатами дослідження “у більшості керівників колишніх підприємств державної власності не вистачає духу підприємництва, маркетингових навичок та здатності залучати зовнішні інвестиційні кошти; тобто зміни у верхньому ешелоні управлінців є необхідними”.

Зворотним боком вищезгаданих проблем є старіння кадрів в оборонній промисловості, особливо адміністративного персоналу. Середній вік керівників структур, які є потенційними інвесторами (фінансово-кредитні установи, страхові компанії) значно нижчій за вік менеджерів оборонних підприємств. Нове покоління менеджерів більш адаптоване до сучасних умов і має інше бачення перспектив і шляхів розвитку галузі, ніж фахівців, чий світог-ляд сформований за часів СРСР. При цьому слід зауважити, що в ОПК укра-їнського стратегічного партнера Росії омолодження керівних кадрів порівняно з Україною йде випереджувальними темпами.

Окремим питанням є залучення молоді до ОПК. Якщо раніше робота в “оборонці” була привабливою для молоді, надавала можливість кар’єрного і матеріального росту, то сьогодні ОПК асоціюється із застоєм, безперспек-тивністю, низьким рівнем соціальної захищеності, багатомісячними заборгованостями по зарплатах тощо.

Внутрішній і зовнішній ринки збуту продукції ОПК України. Про-дукція оборонних підприємств і організацій має обмежені і нестабільні ринки збуту. Внутрішній ринок практично відсутній,.основною причиною чого є, насамперед, мізерні обсяги ДОЗ.

За останні роки на проведення НДДКР, модернізацію і закупівлю ОВТ виділяється, як правило, від 6 до 9% від обсягів оборонного бюджету.

Традицією стало утвердження річного оборонного замовлення з великим запізненням, приблизно на 5–6 місяців, що негативно впливає на фінансову стабільність і поточну платоспроможність підприємств і організацій. Крім того, ДОЗ хронічно недофінансується. При цьому у випадку невиконання або секвестру Державного бюджету України, статті фінансування оборонного замовлення чи не першими скорочуються

Економічна криза і неефективна протекціоністська державна політика звузила ринки збуту продукції подвійного і цивільного призначення, що
виробляється ОПК. Знизився платоспроможний попит як з боку населення на товари тривалого вжитку, так і з боку підприємств на продукцію виробничо-технічного призначення. Зростання промислового виробництва в гірничо-металургійний комплекс привело до деякого пожвавлення оборонних підприємств, що задіяні у випуску відповідного обладнання та устаткування. Однак уповільнення темпів розвитку гірничо-металургійного комплексу автоматично привело і до відповідного спаду виробництва підприємств машинобудування.

Важливим фактором інвестиційної привабливості підприємства є конкурентоспроможність його продукції. В Україні на відміну, наприклад, від
Росії, конкуруючих між собою підприємств і організацій, які розробляють і випускають одні й ті ж самі види ОВТ, немає. Винятком є ринок ремонту і модернізації ОВТ, зокрема бронетанкової й авіаційної техніки. Має місце
також дублювання в розробленні і виробництві деяких видів стрілецької та артилерійської зброї, причиною якого є недостатня координація діяльності з боку відповідних органів державної влади.

Незважаючи на успіхи в розвитку окремих напрямів військово-технічного співробітництва, в цілому Україна позиціонувалася на міжнародному ринку як продавець ОВТ, що вже було у використанні або вивільняється внаслідок скорочення ЗС України. Водночас у вітчизняному ОПК відбулося певне структурування орієнтованих на експорт напрямів – військово-транспортна авіація, ракети-носії і штучні супутники Землі, середні танки, радіолокаційні станції, патрульні катери, двигунобудування тощо.

Споживачами української оборонної продукції є передусім країни
третього світу.

Спроби налагодження стабільного ВТС з розвинутими країнами Заходу поки що не дає позитивного результату (якщо не враховувати постачання ВМС Греції десантних кораблів на повітряній подушці типу “Зубр”, протигазів до США, патрульних катерів типу “Калкан”, ремонт авіаційної техніки).

Без вдосконалення державної політики у сфері військово-технічного співробітництва вже в найближчій перспективі Україні загрожує значне скорочення надходжень від експорту ОВТ.

Враховуючи реальні можливості державного бюджету, доцільно проводити розмежування інвестиційних та кредитних ресурсів по сферах та формах науково-технічної та інноваційної діяльності в ОПК. При цьому треба відмовитися від політики підтримання всіх підприємств, її доцільно сконцентрувати лише на тих, які є рентабельними навіть за умов інформаційного
спаду.

Необхідність державного регулювання інноваційних процесів в ОПК
викликана, передусім, їх зростаючим значенням для економіки та суспільства в цілому. Економічне зростання базується на поєднанні екстенсивних та
інтенсивних факторів. Нині можливості зростання випуску продукції та
послуг завдяки більшій зайнятості населення і включенню в економічний оборот нових природних ресурсів стають обмеженішими. Вирішальне
значення для економічної діяльності набувають інтенсивні фактори. В свою чергу зростання кваліфікації кадрів та продуктивності праці, характеристик матеріалів та обладнання, їх віддачі визначається досягненнями науки та техніки, їх поліпшенням та ступенем їх використання в економіці, тобто поширенням нововведень. Внесок науково-технічного прогресу в приріст ВВП найрозвинутіших країн становить від 75 до 100%.

Першим аспектом загальнодержавного значення інновації в ОПК, який зумовлює необхідність державного регулювання, є їх вирішальний вплив на макроекономічні показники. Під впливом інноваційних процесів в ОПК змінюється структура економіки. Завдяки зростанню ефективності використання ресурсів частина їх вивільнюється і перерозподіляється до інших сфер діяльності. Наприклад, зменшується частка зайнятих в ОПК, збільшується частка зайнятих у сфері послуг. Інновації є причиною виникнення нових виробництв та галузей, та поступового відмирання та зникнення інших.

Вплив на структуру суспільного виробництва – це другий аспект
загальнодержавного значення інноваційних процесів ОПК. Інновації змінюють також економічну організацію суспільства. З’являються нові елементи у спектрі основних господарських структур (наприклад, венчурні фірми,
бізнес-інкубатори тощо), трансформується зміст взаємозв’язків між ними. Відбуваються зміни у структурі та реалізації різноманітних форм власності. Розвиваються нові технології управління. Вертикальний вплив все більше
доповнюється горизонтальними зв’язками.

Третій аспект загальнодержавного значення інновацій в ОПК – істотний вплив на інституціональні економічні механізми. Під впливом інноваційних процесів знаходяться не тільки виробництво ОВТ, а й майже всі
сторони суспільного життя. Вдосконалюється структура споживання матеріальних і нематеріальних благ. Динамічно змінюються правові, етичні та інші норми.

Четвертий аспект загальнодержавного значення інноваційних процесів в ОПК – все більша тотожність здібності нації до прогресу і її здатність виробляти та впроваджувати нововведення. Інноваційні процеси в ОПК
набувають все більшого соціального звучання. Поряд економічним зростанням, що ініціюється інноваціями і надає можливість підвищити рівень життя населення, нововведення часто сприяють розв’язанню проблем зайнятості через створення нових високооплачуваних робочих місць. Підвищується
рівень освіти та охорони здоров’я.

П’ятий аспект загальнодержавного значення інновацій – це вплив
інноваційних процесів в ОПК на соціальну стабільність.

Інтенсивність інноваційних процесів в ОПК значно загострила екологічні проблеми на сучасному етапі. З іншого боку, тільки використовуючи інновації, можливо гармоніювати відносини між людиною та природою. Науково-технічні досягнення дають можливість зменшити використання невідновлюваних ресурсів та зменшення виплесків шляхом раціоналізації структури виробництва та споживання, а також розповсюдження рециклічних технологій. В Україні здійснюється наукове забезпечення формування національної екологічної мережі України, реалізації державних програм поводження з токсичними відходами та використанням відходів виробництва і споживання. Таким чином, шостим аспектом загальнодержавного значення інновацій в ОПК є вплив інновацій в ОПК на навколишнє середовище.

Сьомим аспектом загальнодержавного значення інновацій в ОПК є
активізація міжнародного науково-технічного співробітництва. Необхідно далі поглиблювати кооперацію різних країн в інноваційній сфері та участь в ній України для подолання технологічної залежності від ОПК інших країн. Кооперація має місце в широкому спектрі форм – об’єднання ресурсів для отримання нових науково-технічних результатів, міжнародного трансферу технологій, створення світової науково-інноваційної інфраструктури, впровадження глобальних інновацій тощо. При сучасних масштабах науково-технічного прогресу багато з інноваційних проектів в ОПК можуть бути впроваджені лише при об’єднанні зусиль декількох країн.

Восьмим аспектом загальнодержавного значення інновацій в ОПК є залежність глобальної конкурентоспроможності національної економіки від рівня розвитку інноваційних процесів в ОПК. Україна вже традиційно займає місце у другому десятку країн – провідних світових експортерів озброєння, але повноцінна інтеграція у світові інноваційні процеси неможлива без наявності у країни відповідної науково-технологічної бази, а також механізму, що
забезпечує можливість сприймати інновації з-за кордону. Рівень та ефективність включення країни в міжнародний розподіл праці характеризується її позицією на світових ринках товарів та послуг, а також наявністю кваліфікованих спеціалістів. Ця позиція на сьогодні визначається інноваціями, що
забезпечують конкурентоспроможність продукції (табл. 3.2).

Вирішення питань інноваційного розвитку в ОПК України стало нагальним, про що свідчить Указ Президента України “Про рішення Ради націо-нальної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року “Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки України на інноваційну модель розвитку”.

Таблиця 3.2

Рейтинг країн-експортерів зброї за 2000–2007 рр. (млн. дол. США)

Країна									Сума
США	9153,1	8845,2	7878,1	8700,2	9105,1	10760,6	13912,2	22294,9	90649,4
Росія	3051,5	3350,4	4009,5	4126,3	5313,3	4102,1	4761,6	7646,2	36360,9
Франція	1217,1	1734,8	3030,5	2527,4	2741,5	2897,5	2641,9	5122,4	21913,1
Німеччина	1753,9	694,4	1407,1	2615,7	1902,6	1662,1	3373,8	5659,8	19069,4
Великобританія	1429,3	1232,4	596,8	932,8	812,2	927,8	1723,9	3467,9	11123,1
Ізраїль	380,0	820,9	1207,3	1331,9	947,5	916,3	1668,6	1374,4	8646,9
Швеція	731,8	743,9	678,8	867,1	853,2	1565,6	1013,6	1887,7	8341,7
Канада	154,3	140,5	173,6	1222,9	1693,4	2173,8	1204,1	75,7	6838,3
Італія	506,8	644,1	800,9	510,1	268,2	527,8	867,7	1271,2	5396,8
Швейцарія	420,5	592,7	449,7	486,8	603,1	567,5	487,2	679,8	4287,3
Нідерланди	42,4	83,5	256,0	219,5	124,3	257,3	793,2	1437,3	3213,5
Китай	225,9	340,8	606,9	397,3	288,3	225,4	646,2	353,0	3083,8
Іспанія	100,4	13,0	106,6	181,5	139,8	192,5	760,8	1114,5	2609,1
Україна	470,1	396,0	129,0	237,5	294,3	384,2	408,7	258,6	2578,4
ЮАР	30,6	97,2	58,3	81,2	60,6	124,9	313,5	401,4	1167,7

Згідно з цим указом необхідно “передбачати, починаючи з 2002 р., в проектах Державного бюджету України кошти на фінансування наукової та науково-технічної діяльності відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, а також на впровадження пріоритетних інновацій у виробництво”.

Розглянувши механізм державної підтримки інноваційної діяльності в ОПК України, є можливість зробити такі висновки:

1) державна науково-технічна політика в ОПК має бути обов’язковою складовою стратегічного курсу інноваційного розвитку; насамперед, слід посилити в цілому роль держави у сфері підтримання інновацій в ОПК через їх законодавче та інституційне забезпечення, застосування програмних методів та конкурсних засад в організації науково-технічної діяльності, включення фундаментальних досліджень до переліку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на законодавчому рівні, підготовку наукових та інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей);

2) необхідно збільшити кількість державних замовлень, переважно у
формі контрактів, на проведення військових НДДКР, які забезпечують
початковий попит на більшість нововведень, що потім широко використовуються в економіці країни;

3) податкові пільги та інші елементи державного регулювання формують стимулюючий вплив навколишнього середовища, що обумовлює ефективність і необхідність інноваційних рішень окремих фірм ОПК; одним із шляхів є надання повного безвідсоткового кредитування пріоритетних інноваційних проектів за рахунок державного бюджету;

4) державне сприяння розвитку інноваційної діяльності в ОПК має зосереджуватися на удосконаленні існуючих нормативних документів та розробленні нових, пов’язаних з інноваційною діяльністю підприємств ОПК;

5) для фінансової підтримки інноваційної діяльності підприємств ОПК України необхідно створити мережу державних інноваційно-кредитних установ, розробити механізм надання державних гарантій комерційним банкам, що кредитують пріоритетні інноваційні проекти в ОПК.

Стратегічний курс на інтеграцію України у ЄС базується на інноваційній моделі розвитку економіки, що вимагає формування і проведення ефективної державної політики. Ця модель як система цілеспрямованих заходів органів державної влади щодо забезпечення інноваційної структурної перебудови економіки має стати стрижневою складовою внутрішньої та зовнішньої політик України. Необхідність переходу до інноваційного типу економічного зростання у максимально стислі строки пояснюється тим, що тимчасові, екстенсивні фактори зростання – сприятлива кон’юнктура на світових ринках деяких товарів, можливість використати незадіяні виробничі потужності – в основному вичерпали себе. Підвищення конкурентоспроможності продукції української промисловості є можливим лише за умови технологічного переоснащення та піднесення наукомістких галузей виробництва.

3.4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

3.4.1. Основні етапи і зміст розвитку інноваційних процесів

Інноваційний процес як процес, що спирається на науку, техніку, економіку, підприємництво й управління, можливий лише на основі зростання і реалізації інвестицій. Без ефективного розвитку цих складових суспільство приречене на деградацію.

Інноваційна діяльність – діяльність, яка спрямована на використання і
комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок та зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Враховуючи пріоритетність структурної проблеми у контексті економіч-ного зростання, стратегія структурної перебудови та відповідні державні програмні заходи, у тому числі і реформування та розвиток ЗС України й ОПК, мають стати провідною складовою, ядром загальнонаціональної стратегії економічного розвитку воєнної сфери. Технологічні інновації стимулюють модернізацію і технічну перебудову суспільства та її воєнної сфери.

Основними етапами інноваційного процесу є: дослідження, розроблення, підготовка до виробництва, виробництво і збут.

З обробкою технічної та управлінської інформації продукти розумової праці реалізуються у вигляді нових виробів і технологій. Центр ваги постійно переміщується від сфери досліджень до сфери збуту, долаючи опір під час переходу від одного інноваційного етапу до іншого, що випливає з відмін-ностей у техніко-технологічних рівнях (технологічний розрив). Важливим елементом при цьому є визначення відносного технічного і технологічного рівня власного виробництва, конкурентів, партнерів. Техніко-технологічний та економічний вплив інноваційного процесу втілюється у створенні нових продуктів лише частково. Значно більшою мірою він відображений у збільшенні економічного й науково-технічного потенціалу як передумови виникнення нової техніки, тобто підвищується технологічний рівень інноваційної системи та елементів, із яких вона складається.

Зрозуміло, що інновації в економіці не виникають раптово і нізвідки. Появі новинок передує певний тривалий процес їх розроблення, створення і впровадження (освоєння), який дістав назву інноваційного процесу.

Інноваційні процеси характеризуються як сукупність безперервно виникаючих, якісно нових, прогресивних з технічного погляду явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і технології, підвищують конкурентоспроможність суб’єктів господарювання.

Важливість значення інноваційного процесу вперше узагальнив Й. Шум-петер, який причиною розвитку економіки уважав намагання отримати надприбутки, що утворюються завдяки тимчасовій монополії, яка виникає у зв’язку з упровадженням інновацій.

Інноваційний процес дослідники розглядають з різних позицій, а саме: як лінійне здійснення науково-дослідницької, науково-технічної, виробничої діяльності та маркетингу; як паралельно-послідовне здійснення НДДКР і
комерціалізації новинок; як тимчасові етапи життєвого циклу інновації; як процес фінансування інновацій.

Сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін
дослідники визначають як інноваційний процес, а період створення і комерціалізації називають інноваційним циклом. Перетворення ідеї в товар проходить етапи фундаментальних, прикладних, конструкторських досліджень, а також маркетингу, виробництва, збуту. Лінійна модель може бути подана у вигляді такої схеми, рис. 3.2.

Інноваційна діяльність є надзвичайно складним процесом і залежить від різних зовнішніх умов (історичних, соціально-економічних тощо), а також від мети, на досягнення якої вона спрямована. Відомий учений Р. Росвелл виділяє кілька поколінь моделей інноваційного процесу (табл. 3.3). Історичний огляд природи інноваційного процесу показує, що розвиток ішов від простих лінійних моделей до складніших діалогових.

У цій моделі прикладні розробки сприяли виникненню нових можливостей і вдосконалень, які знаходять шлях до ринку, або ринок попереджує про виникнення нових потреб.

Таблиця 3.3

Дата добавления: 2014-11-29