Сутність та місце конверсії в системі діяльності держави

В сучасних умовах, за висновками вчених, успіх у бойових операціях визначається переважно рівнем озброєнь армій протилежних сторін, тому
серед завдань, що вирішуються при економічному забезпеченні оборони України, особливе місце має бути відведено виробництву і постачанню у
війська матеріального фактора війни – ОВТ та інших матеріальних засобів. Для вирішення цього завдання необхідно налагодити військове виробництво.

Формування ринкових відносин в економіці та одночасна конверсія ВПК в Україні надають цим процесам специфічного характеру, але існують об’єктивні умови щодо їх взаємного позитивного впливу, що можливо через наукове визначення напрямів та форм цієї взаємодії. Науковці у пострадянських країнах надають особливої уваги проблемам формування ринкових відносин та конверсії військового виробництва, але тільки в деяких з них аналізується їх взаємодія. Цим частково пояснюється повільність у впровадженні ринкових відносин у воєнно-економічній сфері та одночасне різке падіння оборонно-промислового сектору економіки в Україні, а в сукупності нега-
тивний вплив на обороноздатність держави.

Конверсія – це оснований на оборонно-економічній достатності процес зміни пропорцій розподілу ресурсів між воєнною та цивільною сферами на користь останньої. В економічному плані конверсію можна розглядати як складову (і надто складну) частину державної економічної політики. До неї входять: конверсія ОВТ; конверсія устаткування та машинного парку воєнної промисловості; конверсія наукомістких технологій воєнного призначення; перекваліфікація кадрового складу збройних сил, що вивільняються.

Вихідним пунктом конверсії військового виробництва є скорочення
завдань на розроблення зразків ОВТ та зменшення обсягів їх виробництва. В сучасному розумінні конверсія – це економічна реалізація процесів роззброєння. Лише при реальних кроках по роззброєнню створюються умови для фактичного здійснення конверсії. Ширше тлумачення процесів конверсії пов’язують із зменшенням воєнних витрат, скороченням збройних сил, із
загальною демілітаризацією всієї існуючої економічної системи країни. Межі розповсюдження заходів конверсії, її глибина, галузеві й територіальні масштаби дуже значні та за своїми наслідками зачіпають все суспільство й
суспільну свідомість.

Визначаючи місце конверсії в системі загальнодержавної діяльності, слід вибрати основні сфери, в яких вона може себе проявити. Ними можуть бути: геополітична (забезпечення існування країни як елемента Землі); зовнішня (існування країни як цілого); внутрішня (забезпечення речовинних, енергетичних та інформаційних потреб антропосфери, техносфери та біосфери країни).

Конверсія військового виробництва в умовах ринкової економіки значно відрізняється від конверсії при одночасному переході економіки країни до ринкових відносин.

В першому випадку мова йде про поповнення вільного ринкового простору за рахунок конверсії воєнних підприємств, як це діється в західних країнах, де в умовах розвинутих ринкових відносин воєнний та цивільний
сектори економіки (навіть за наявності суттєвих особливостей функціонування воєнних галузей та підприємств) не є господарчими структурами, від-окремленими одна від одної монополістичними та іншими перепонами. Це підтверджується високою конкурентоспроможністю цивільних галузей та
виробництв з воєнними фірмами та розвитком як процесу “спін-офф” (передавання воєнної технології в цивільні галузі), так і існуванням процесу
“спін-ін” (передачі цивільної технології у воєнні галузі) та їх ефективне
використання.

В другому випадку конверсія військового виробництва стає однією з умов, а щодо України – вирішальним фактором формування ринкової економіки. Державно-монополістична організація народного господарства СРСР в умовах різко вираженого пріоритету воєнно-економічних інтересів призвела до підпорядкування економіки країни ОПК, ядром якого стали спеціалізовані, наукоємні галузі. Основні обсяги і частки інвестицій направлялися у галузі ОПК, які розвивалися виключно за рахунок загальнодержавного бюджетного фінансування. Під завісою державних таємниць новітні технології, які створювалися для ОПК, суворо заборонялося використовувати в цивільному виробництві, що прирікало його на неминуче технологічне відставання. В той же час в західних країнах наукові та технологічні досягнення воєнної промисловості значно швидше й ширше використовувалися в різноманітних сферах цивільного виробництва товарів. Через це на Заході в період “холодної” війни особливо швидко розвивалися галузі машинобудування, транс-портні системи, авіаційна промисловість, радіоелектроніка, виробництво
новітніх матеріалів, засобів інформатики і зв’язку тощо.

Ізоляція ОПК від усього народногосподарського комплексу завдала СРСР чималої шкоди в технологічному та загальному науково-технічному розвитку. З усієї продукції машинобудування СРСР більш ніж 60% були
товарами воєнного призначення і тільки 5% з її загального обсягу йшло на цивільний “ринок” споживчих товарів тривалого користування. Цивільна сфера економіки не просто зазнавала технологічний голод, а й, віддаючи оборонному комплексу все найкраще, втрачала внутрішні стимули до саморозвитку. Від цього, втрачаючи фундамент свого удосконалення, слабішав і воєнний сектор народного господарства, знижувався рівень обороноздатності країни. Неконкурентоспроможність та втрата внутрішніх стимулів до розвитку більшості галузей невоєнного сектору підтверджуються тим, що практично вся наукоємна продукція, що призначалася для споживчого ринку непродовольчих товарів, вироблялася на воєнних підприємствах: 100% телевізорів, радіоприймачів, відеомагнітофонів, електронно-обчислювальної техніки, 95% магнітофонів, дві третини мотоциклів та моторолерів, половина холодильників та пилососів тощо. Через це об’єктом конверсії в пострадянських країнах є не частина ОПК, а мілітаризована економіка в цілому, ядром якої став надмонополізований оборонний комплекс. Оскільки в цих умовах руйнування державно-монополістичної, мілітаризованої економічної структури є головним джерелом утворення вільних суб’єктів ринкових відносин, конверсія і стає одним з найважливіших факторів переходу до ринку.

У світі ще не накопичено знань щодо конверсії подібно до тієї, яка зараз відбувається в Україні. В країнах з розвинутою економікою конверсія становить 5–6%, в Україні в середньому – 50–70%, а на деяких підприємствах цей показник (так звана глибина конверсії) досягає 100%. До того ж конверсія в Україні здійснювалась за умов соціальної та політичної нестабільності, спаду виробництва та гіперінфляції, на зміну якій прийшла жорстка монетарна політика. За цих умов проблема конверсії стала однією з центральних для усієї державної політики України.

Оцінюючи доцільність проведення і раціональні напрями конверсії, слід враховувати головне завдання воєнної економіки – забезпечення збройних сил сучасним ОВТ, тому що сьогодні швидке моральне старіння ОВТ робить необхідним їх прискорене поновлення. Якщо на початку XX ст. нові зразки ОВТ могли бути на озброєнні в межах 20–30 і більше років, то зараз цей термін в арміях найбільших держав скоротився в 2–3 рази. Моральне старіння ОВТ часом проходить ще на стадії розроблення. В період 1953–1968 рр. на стадії НДДКР в США були припинені програми розроблення літака з атомним двигуном, ракет “Скайболт” та “Навахо”, на які було витрачено більш ніж $2 млрд. Всього на припинення програми за ці роки в США було витрачено $10,5 млрд. В першій половині 70-х рр. ХХ ст. у Великій Британії були припинені роботи над рядом програм, наприклад, ПТУР “Атлас” та “Свінгфайр”.

Необхідність прискореного поновлення ОВТ обумовлює високий рівень витрат на закупівлю ОВТ країн Східної Європи, порівняно з якими витрати України значно менші (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Дата добавления: 2014-11-29