Суспільне виробництво та воєнна економіка

Воєнна економіка пов’язана з іншими системами – суспільним вироб-ництвом і збройними силами, в кожну з яких вона входить як окрема частина, специфічно взаємодіє з обома системами, підпорядковуючись дії їх об’єктив-них законів, чинить на них зворотний вплив. З’ясування цих взаємозв’язків – необхідна умова вироблення всесторонньо зваженого воєнно-економічного підходу до оборонного будівництва.

Розглядаючи воєнну економіку як систему, у воєнно-економічному процесі аналізувалися фази виробництва, розподілу, обміну (обігу) і споживання воєнної продукції. В цьому структурному зрізі військове виробництво виступало як початкова фаза, в якій створюються предмети воєнного призначення і багато в чому зумовлюється їх подальший рух у фазах розподілу, обміну (обігу) і споживання. Такий підхід дав можливість з’ясувати, як воєнно-економічні ресурси перетворюються на всілякі предмети воєнного призначення, які розподіляються, доводяться до конкретних споживачів і використовуються ними в ході бойового навчання або збройної боротьби; якими є об’єктивні взаємозв’язки послідовних фаз цього процесу, умови його ефективності; як підтримувати необхідну обороноздатність з мінімальним залучанням людських, матеріальних і фінансових ресурсів.

Розглянувши військове виробництво як один з елементів всього суспільного відтворювання можна висунути і розв’язати низку нових проблем. Серед них ключовою і теоретично найскладнішою є проблема взаємозв’язків воєнної і цивільної економіки в процесі суспільного відтворювання і взаємовпливу військового і цивільного виробництва в умовах мирного і воєнного часу, а також в перехідний період.

Проблема взаємозв’язку військового і цивільного виробництва існує
давно. У міру зростання військової могутності і витрат, пов’язаних з її забезпеченням ця проблема набуває все більшого практичного значення.

До кінця XIX ст. існувала проблема винайдення грошей на ведення війни. На цьому історичному етапі потреби військ задовольнялися продукцією, що складалася з предметів особистого постачання воїнів і фуражу, майже на 90%. Їх джерелами могли бути і заздалегідь накопичені запаси, і так звані
місцеві ресурси, які можна було реквізувати або купити (звідси відомі афо-ризми: “Для війни потрібно три речі: гроші, гроші і ще раз гроші” і “Війна живить війну”). Лише близько 10% КВП складали специфічні предмети озброєння. Значить, воєнні потреби задовольнялися в основному тією ж продукцією, що і цивільні, війна приводила лише до перерозподілу сукупного продукту на користь збройних сил. У плані відтворювання вона збільшувала частку поточного споживання, а в ньому – частку збройних сил, зменшуючи і деколи зводячи до нуля частку накопичення.

Проте вже під час Першої світової війни проблема істотно ускладнилася, оскільки для війни стало потрібно не тільки добути гроші, а й перетворити їх на багатоманітні засоби збройної боротьби. Складність вирішення цього
завдання була обумовлена, перш за все, якісними змінами в способах ведення збройної боротьби та економічного забезпечення воєн.

Серед воєнних потреб стали переважати озброєння, військова техніка, боєприпаси, пальне й інші предмети, натуральна форма і масштаби, споживання яких припускають їх індустріальне виробництво у величезних кількостях. Неможливо було створити великі запаси цих предметів на тривалий час, купити або реквізувати їх на зайнятій військами території. Було потрібно
організувати потужне поточне виробництво озброєння і військової техніки, створити розгалужену воєнно-економічну інфраструктуру, щоб безперервно, своєчасно і в потрібному асортименті поставляти збройним силам все необхідне для їх функціонування. Вперше така воєнно-економічна система була створена в ході Першої світової війни проведенням економічної мобілізації, тобто переведення значної частини цивільного виробництва на випуск воєнної продукції. Це був уже не простий перерозподіл сукупного продукту на користь збройних сил, а кардинальна зміна структури суспільного вироб-ництва, всіх пропорцій відтворювання для максимального збільшення військового виробництва під девізом “гармати замість масла”. Цей процес отримав назву конверсії економіки, а післявоєнна перебудова її на мирні рейки – реконверсії. Найчіткіше та найповніше конверсійні процеси проявилися під час Другої світової війни.

Вплив вимог війни відобразився на економічній політиці деяких держав задовго до її початку, найпомітніше – в державах, що були ініціаторами поділу світу, – Німеччини, Японії, Італії, а також в Радянському Союзі, проти якого були спрямовані їх агресивні наміри. Вже під час розроблення першого п’ятирічного плану Радянський Союз був вимушений передбачити підготовку до здійснення таких структурних зсувів в економіці, яких зажадає війна, і “приділити максимальну увагу якнайшвидшому розвитку тих галузей..,. на які припадає головна роль у справі забезпечення оборони і господарської стійкості країни у воєнний час”. З початком війни, все життя в країні було підпорядковане забезпеченню воєнних потреб. Як це позначилося на
суспільному відтворюванні?

Війна приводить в дію ряд чинників, що впливають на економіку, але їх поєднання, інтенсивність і тривалість в різних країнах неоднакова. У Другій світовій війні найсприятливіші умови для суспільного відтворювання склалися в Радянському Союзі, найкомфортніші – в США. Між цими полюсами знаходилися інші воюючі держави. Сталий з початку війни пріоритет воєнних потреб змінив співвідношення військового і цивільного виробництва на користь першого. В СРСР в 1944 р. виробництво воєнної продукції зросло і становило 312% порівняно з 1940 р., а цивільної – скоротилося до 61%.
В результаті частка воєнної продукції в загальному обсязі промислової продукції збільшилася з 17 до 51%, а цивільної – зменшилася з 83 до 49%. Цей структурний зсув виявився наслідком відповідних змін всіх основних галузевих і загальноекономічних пропорцій: різкого зростання машинобудування, необхідного для нарощування виробництва озброєнь; падіння рівня сільського господарства, з якого викачувалися всі ресурси – люди, машини, виготовлена продукція; зниження цивільного споживання; падіння життєвого рівня населення; майже повного припинення накопичення і проїдання основного капіталу.

Динаміка деяких показників народного господарства СРСР в період
Великої Вітчизняної війни показана в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Динаміка показників народного господарства СРСР в умовах війни (%)

Показник
Національний дохід
Розподіл національного доходу:
споживання
накопичення
воєнні витрати, включаючи особисте споживання військовослужбовців
Валова промислова продукція:
воєнна
цивільна
Розподіл промислової продукції:
воєнна
цивільна
Валова продукція сільського господарства
Частка воєнних витрат у державному бюд-жеті	32,6	43,3	59,3	59,5	52,2	42,9

Примітка. Таблиця складена і розрахована за даними: народне господарство СРСР у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр. Статистична збірка. –М., 1990.

Кардинальний перерозподіл ресурсів і обсягів виробництва на користь воєнного сектору за рахунок цивільного можна визначити загальним поняттям конверсійних зсувів, обумовлених зміною пріоритетів у системі суспільних інтересів і потреб.

Подібні зсуви мали місце в економіці всіх воюючих держав, хоча їх глибина в різних країнах була різною. Так, у США частка воєнно-бюджетних витрат в національному доході становила 43,4%, в Англії – 55,7%, в Німеччині – 67,8%, в Японії – 49,7%, в СРСР – 55%.

Вплив війни на динаміку загального обсягу виробництва в різних країнах був різним. В СРСР він різко скоротився, незважаючи на значне зростання військового виробництва. В 1942 р. загальний обсяг промислової продукції становив лише 77% від довоєнного рівня, сільськогосподарської – 38%, а національний дохід – 66%.

Надалі мало місце зростання суспільного виробництва за рахунок воєнного сектору, проте він не компенсував падіння цивільного виробництва, яке було значнішим. Навіть в найсприятливішому 1944 р. рівень цивільного
виробництва у промисловості становив лише 61%, а сільськогосподарсь-
кого – лише 54% від довоєнного рівня.

Скорочення загального обсягу виробництва в роки війни пояснювалося і низкою економічних чинників, головним серед яких був відтік робочої сили з економіки в армію. Середня чисельність робітників і службовців, зайнятих у виробництві, порівняно з 1940 р. становила: в 1941 р. – 88%, в 1942 р. – 59%, в 1943 р. – 62%, в 1944 р. – 76%, в 1945 р. – 87%. Неминучим було зниження кваліфікації працівників, яке було неможливо компенсувати збільшенням тривалості робочого дня, підвищенням інтенсивності праці, відміною відпусток, залученням до праці жінок, стариків, підлітків, інвалідів.

На динаміку і структуру суспільного відтворювання в СРСР, крім економічних (конверсійних), дуже вплинули неекономічні чинники, до яких
належать збройний вплив на економіку, окупація значної частини території, грабіж на окупованих територіях, насильне відправлення людей у воєнне рабство, що широко застосовувався фашистською Німеччиною. В СРСР за роки війни було зруйновано і спалено 1710 міст і селищ, більше 70 тис. сіл, 31850 промислових підприємств, 6 млн будівель і безліч інших матеріальних і культурних цінностей. В цілому війна знищила 30% національного багатства Радянського Союзу і 27 млн життів.

Разом з безпосереднім збройним впливом війна опосередковано впливає на масштаби суспільного відтворювання, його галузеву і територіальну
структуру. В ході війни переміщення фронтів виводять з ладу значну частку воєнно-промислової бази, викликають необхідність її розосередження та евакуації. Яскравим прикладом тому є безпрецедентне у воєнно-економічній
історії переміщення значної частини воєнно-промислової бази СРСР в райони, недосяжні для збройної дії противника, і налагодження там могутнього військового виробництва. З червня по грудень 1941 р. було евакуйовано у Поволжя, на Урал, до Сибіру і Середньої Азії 2593 підприємства. Частка цих областей у виробництві воєнної продукції зросла з 18,5% у червні 1941 р. до 76% у червні 1942 р. Такого просторового маневру не знає економіка інших країн.

Слід звернути увагу також і на унікальний факт, що за роки війни промислове виробництво США збільшилося в 2,5 рази. Зростання військового виробництва в цій країні відбувалося завдяки активізації людських, мате-ріальних і фінансових ресурсів, що раніше не використовувалися. Щоб
забезпечити збільшення кінцевого військового виробництва, нарощувалося виробництво в галузях, що створюють для нього засоби виробництва, і активізувалася резервна армія праці. Так, виплавка первинного алюмінію для
літакобудування збільшилася за 1939–1943 рр. в 6 разів, що забезпечило
зростання випуску бойових літаків з 1,4 тис. штук у грудні 1941 р. до
74,1 тис. штук у 1944 р. Було створено виробництво синтетичного каучуку. Війна сприяла повній реалізації економічного потенціалу США, які не знали збройної дії противника на економіку і боротьби за живучість останньої, окупації та інших позбавлень, пов’язаних з війною.

Досвід всіх країн, що брали активну участь у Другій світовій війні, свідчить, що вирішення найскладніших воєнно-економічних проблем досягається на основі централізації управління практично всіма сферами життєдіяльності суспільства і перш за все економікою. Найбільшої реалізації воєнно-економічних ресурсів досягли ті держави, в яких найактивніше і компетентно функціонувало державне управління воєнною і цивільною економікою.

Для кращого розуміння взаємозв’язків військового і цивільного виробництва потрібен аналіз не тільки досвіду світових воєн, а й його післявоєнного періоду, за час якого виникли нові явища, пов’язані з досягненням кри-тичної військової сили низкою держав та істотним ускладненням відносин безпеки і могутності. У пізнанні цих проблем воєнно-економічна думка привнесла повніше бачення критичних точок взаємовпливу військової і еконо-мічної могутності в системі могутності, військового і цивільного виробництва в суспільному відтворюванні, узагальнивши суперечливі тенденції в післявоєнному відновленні економіки в різних країнах, істотних зсувах у співвідношенні їх економічної і військової сили. Гонка озброєнь, що розвернулася відразу після Другої світової війни і продовжувалася чотири десятиріччя, дала можливість економічно менш сильному Радянському Союзу досягти в першій половині цього терміну і потім упродовж тривалого часу підтримувати воєнно-стратегічний паритет з найсильнішою державою світу – США. Цей важливий для воєнно-економічної науки факт не спростовує положення про економічну обумовленість військової могутності, а свідчить про широкий
діапазон можливого варіювання цієї залежності.

Узагальнюючи сказане, необхідно підкреслити такі моменти.

По-перше, в економічних відносинах війна означає різкий стрибок кінцевого воєнного споживання завдяки скороченню цивільного споживання. Військове виробництво нарощується шляхом повного завантаження потужностей воєнної промисловості і конверсії цивільного виробництва. При цьому використовують створені в мирний час державні резерви й інші елементи національного багатства, до межі скорочуються фонди накопичення. В
результаті зсувів, що відбуваються у структурі суспільного відтворювання, у співвідношенні фондів відшкодування, споживання і накопичення, можуть бути порушені умови розширеного відтворювання і більш того зростання
воєнно-економічного напруження може призвести до підриву матеріальної основи простого відтворювання. До прискореного фізичного і морального зносу додаються знищення виробничих фондів і робочої сили внаслідок прямої збройної дії противника і залучення значної частини робочої сили до
армії. Національне багатство і запаси міцності людського організму, які реалізуються шляхом збільшення тривалості робочого дня, залучення до виробництва жінок, підлітків, старих, інвалідів лише частково компенсують
деформації відтворювання, що відбуваються, призводять до його звуження, а в перспективі і до повного паралічу.

По-друге, інтенсивність і тимчасові межи негативних тенденцій, залежать від економічних, політичних і воєнних чинників. Їх порогові значення можуть досягатися і в умовах мирного часу, коли ступінь мілітаризації економіки наближається до надмірно високого рівня. Через це для формування сучасної воєнно-економічної політики фундаментальне значення має пізнання сутності і кількісної визначеності взаємозв’язків військового і цивільного виробництва у суспільному відтворюванні при різних режимах його функ-ціонування. Це вимагає ретельного дослідження воєнно-економічного досвіду світових воєн, сучасних локальних воєн і збройних конфліктів, гонки озброєнь, досвіду здійснення конверсійних процесів з широким застосуванням економіко-математичного моделювання.

Дата добавления: 2014-11-29