Вибір критеріїв ефективності економічного забезпечення оборони

Як було встановлено, існує безліч різних показників ефективності економічного забезпечення оборони. Кожен з них висвітлює якусь сторону,
аспект або частину цього багатогранного і багатоскладного процесу, що характеризується наявністю як ефективних, так і неефективних елементів, як позитивних, так і негативних тенденцій. Показники часто суперечливі і тому не можна по окремих з них судити про ступінь воєнно-економічної ефективності чи про її тенденції. Наприклад, одним з показників ефективності є ціна досягнення певного воєнного ефекту. Якщо судити по цьому показнику, то ефективність військової могутності має тенденцію до зниження. Так, на убивство одного солдата противника Ю. Цезар мав витратити 75 центів,
Наполеон – $3 тис., американцям у Першій світовій війні за такий же результат доводилося платити $21 тис., а в другій – $200 тис. Якщо ж судити про ефективність не за ціною, а за руйнівною силою зброї (наприклад, за тротиловим еквівалентом), то висновок буде протилежний.

Множинність і суперечність показників ефективності процесів, заходів, що вивчаються, рішень зумовлюють необхідність визначення критеріїв, за якими судять про ефективність.

Критерій (гр. kritērion) – засіб судження. У словниках його визначають як підставу для визначення, оцінки предмета або явища; мірило. Критерії
формують (формулюють, виробляють) стосовно наміченої мети, завдання, які належить вирішувати. Поки не ясна мета, не поставлене завдання, не
можна вибрати критерій. Щоб сформувати критерії ефективності, використовують наприклад, принцип перемоги, принцип переваги за тими або іншими показниками або конкретний показник чи ряд показників ефективності.

Узагальнюючи критерії ефективності воєнної економіки, що використовують, можна звести способи їх формування до двох типів:

1) до зіставлення витрат, потрібних для досягнення поставленої мети, – в цьому випадку говорять про критерій мінімізації витрат на підтримання
заданого рівня обороноздатності:

2) до зіставлення результатів, яких досягають під час використання
виділених ресурсів, – в цьому випадку говорять про критерій максимізації оборонної могутності при заданих ресурсах:

де ЕВЕ	–	критерій ефективності воєнної економіки;
ВМ	–	військова могутність;
ВЕМ	–	військово-економічна могутність.

Критерії воєнно-економічної ефективності своєрідні. Річ у тому, що у воєнній економіці, на відміну від цивільної, ефект і витрати, пов’язані з його досягненням, безпосередньо незіставні. Через це для неї неприйнятний суто економічний підхід. Суть критерію визначається, з одного боку, необхідністю гарантованого досягнення поставленої воєнної (воєнно-політичної) мети, а з іншого – наявністю необхідних для цього економічних ресурсів. Поза
цими межами рішення неприйнятне.

На різних історичних етапах перевага, зазвичай, віддавалася критерію максимізації військової могутності при наявних ресурсах. Особливо наочною ілюстрацією цього була післявоєнна гонка озброєнь між СРСР і США; на сучасному етапі головним критерієм ефективності економічного забезпечення оборони виступає критерій мінімізації витрат на підтримання не макси-мальної, а необхідної і достатньої оборонної могутності. Він розгортається в систему визначених критеріїв, якими керуються в різних ланках воєнно-економічної діяльності. В цій системі є місце і критерію максимізації ефекту при заданих ресурсах, який застосовують в умовах жорстких бюджетних обмежень, коли бажаний ефект ще не досягнутий, але вже лімітується наявними ресурсами.

Система критеріїв ефективності воєнно-економічної діяльності має
охоплювати всі ланки економічного забезпечення оборони в їх системному взаємозв’язку та органічно вписуватися в надсистемні критерії ефективності, тобто в критерії ефективності суспільного виробництва і збройних сил. Критерії низьких ланок (елементів) не повинні суперечити критеріям ефектив-ності вищих ланок і системи в цілому, бо в іншому випадку вона не може ні удосконалюватися, ні відтворюватися впродовж тривалого часу.

Сьогодні такої строгої підпорядкованості системи критеріїв, яка охоплює всю воєнну економіку немає. На практиці доводиться керуватися вже застарілими, часто суперечливими інструкціями, методиками, вказівками та здоровим глуздом. В цьому закладений колосальний резерв для вдосконалення економічного забезпечення оборони.

Формування науковообґрунтованої, юридично оформленої системи критеріїв і показників ефективності економічного забезпечення оборони – одне із завдань процесу створення нового воєнно-господарчого механізму, що є, у свою чергу, ланкою всеохоплюючих перетворень в економіці, обороні й інших сферах життєдіяльності суспільства. Отже, не можна успішно вирішувати це завдання ізольовано від масштабніших.

Створення всеохоплюючої системи показників і критеріїв ефективності є результатом копіткої роботи представників всіх рівнів і сфер воєнно-економічної діяльності, теоретиків і практиків, керівників і виконавців від самих найвищих органів, що визначають мету, напрями і зміст оборонного будівництва, до низових ланок воєнної економіки. При цьому приватні
рішення мають відповідати двом обов’язковим вимогам: відображати специфіку визначеної ланки воєнної економіки і вписуватися в рамки загальних (вищого рівня) критеріїв. Тим самим ми потрапляємо до сфери воєнно-економічного аналізу, який є предметом спеціальної дисципліни.

Говорячи про колосальне значення розвинутої системи показників, критеріїв та інших елементів оцінювання воєнно-господарчого механізму, слід мати на увазі, що користь від них буде лише в тому випадку, якщо вони
витребувані практикою і стануть працюючим компонентом реальної воєнно-економічної культури. Для цього недостатньо їх створити. Необхідно, щоб вони були потрібні, щоб у людей, зайнятих у сфері оборони, були мотиви, які спонукають до воєнно-економічного мислення в ході повсякденної службової діяльності.

Причиною рідкого застосування економічного підходу для вирішення завдань у сфері оборони мабуть є відсутність економічного інтересу у суб’єктів воєнно-економічних відносин в реальній системі цих відносин. Можна вважати, що у воєначальників тепер з’явився реальний інтерес до економічної сторони воєнного будівництва.

Досвід реформування оборони та її економічного забезпечення поки що не дає вичерпної відповіді на питання про те, які ланки воєнно-економічних відносин і якою мірою доцільно комерціалізувати. Пробуджується економічний інтерес і поліпшується постачання військ, проходить криміналізація цих відносин, що призводить до зниження ефективності використання фінансів, що виділяються на оборону: одна частина цих засобів різними шляхами йде не за призначенням, інша частина перш ніж потрапити до адресата “прокручується” в комерційних структурах, а у підприємств і організацій ОПК збіль-шується заборгованість, не виплачується зарплата і грошове забезпечення.

Для правильного, диференційованого вирішення питання про економічний інтерес в різних секторах воєнно-економічних відносин, фазах воєнно-економічного процесу потрібні подальші фундаментальні дослідження,
ретельний аналіз досвіду інших країн і, безумовно, сміливі науковообґрунтовані експерименти. Вони дадуть відповіді на питання про доцільність проведення торгів (конкурсів) на поставки продовольства, обмундирування і про те, чи треба штучно створювати конкурентів у сфері виробництва спеціальних видів зброї.

Під час вирішення проблем підвищення ефективності економічного
забезпечення оборони істотно зростає роль воєнних фінансів. При цьому
також слід підкреслити значення вироблення системи фінансових критеріїв і показників ефективності воєнно-економічної діяльності взагалі і діяльності фінансово-економічної служби зокрема. Уявляється, що їх наявність надала б можливість вже сьогодні перевести пристрасну міжвідомчу полеміку і суперечки міністерств оборони, економіки і фінансів під час планування державного бюджету і переведення розмов у конструктивніше русло. Для цього треба визначити всіх причетних до вирішення цього питання і зрозумілі всім критерії і показники.

2.4. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІКИ
ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Дата добавления: 2014-11-29