Сучасний стан економіки Збройних Сил України

Економічні реформи – це значні перетворення, зміни у системі ведення господарства, організації виробництва управління економікою, грошово-фінансовою, соціальною та екологічними сферами, які стосуються співвідношення між різними формами власності, між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням.

Економічні реформи як об’єктивна необхідність проводять тоді, коли виявляється низькою ефективність економічної системи, виникають еконо-мічні кризи, економіка недостатньо задовольняє потреби людей, країна відстає у своєму розвитку від інших країн. На певному проміжку часу їх змушені проводити всі країни світу.

Економічні реформи, як перехід до ринкових відносин у другій половині ХХ ст., відбувалися за двома моделями. Перша – єдина модель Чиказької неоконсервативної школи на базі монітаристської теорії Фрідмена, яку впроваджували в життя Міжнародний валютний фонд і Світовий банк в латиноамериканських і в постсоціалістичних країнах за єдиною програмою “шокової терапії”, незважаючи на абсолютно різні стартові умови цих країн як за географічним положенням, природними ресурсами, менталітетом народів, так і за науково-технічним і освітнім рівнем населення цих країн. Друга – це модель реформ Китайської Народної Республіки, що базувалася на інноваційній теорії М. Туган-Барановського, на інноваціях та інвестиціях в пріоритетні галузі. Китайські реформи проводили поступовою концепцією трансформації суспільства, в якій головна роль відводилась стабілізації та розвитку виробництва – у повній відповідності до наукового визначення реформ.

Реформи за першою моделлю виявились надзвичайно затратними і руйнівними. Зокрема, Україна за ці роки реформ втратила понад 75% свого економічного потенціалу, що майже в два рази більше, ніж за роки Другої світової війни. Із першої десятки найрозвинутіших країн світу в науково-технічному відношенні Україна нині відкинута далеко за соте місце.

Китай за період реформ мав щорічний приріст ВВП на рівні 8–12% з
паралельним зростанням добробуту свого населення. За цей час Китай створив більш як 300 млн робочих місць високої кваліфікації, а Україна втратила майже 10 млн робочих місць кваліфікованої праці. Китай створив 15 нових наукоємних промислових галузей, Україна втратила 8.

Для того, щоб зрозуміти, яким шляхом йти Україні, куди і до чого може призвести незмінність курсу реформ, потрібно враховувати проблеми геоекономіки. Враховуючи викладене, постають запитання: які стратегічні шляхи розвитку суспільства і скільки їх? Чи є механізми, які надійно забезпечують прогресивний розвиток суспільства? Спробуємо знайти відповідь.

Для визначення стратегічних шляхів розвитку суспільства скористаємося системою координат “ступінь втручання держави в економіку”, запропоновану М. А. Павловським (рис. 2.1).

Ступінь втручання держави в економіку визначається, передусім, формами власності і лежить у межах від 0 до 100%. Втручання держави в економіку на нульовому рівні відповідає моделі вільного ринку або класичного
капіталізму, а повне (близько 100%) – моделі державного соціалізму. Оскільки втручання держави в економіку не може бути меншим за нуль та більшим за 100%, то в цій системі координат відразу бачимо межі (крайнощі), в яких розвивається суспільство. З одного боку, це класичний (дикий) капіталізм, а з іншого – державний соціалізм. Очевидно, що між цими крайнощами знаходиться простір змішаної економіки – модель розвинутих країн. Залежно від того, до якої межі ближче модель тієї чи іншої країни, її можна назвати, за термінологією П. С. Гальчинського, або капіталістичним соціалізмом (переважають соціальні принципи, модель розташовується ближче до верхньої межі – державного соціалізму) або соціалізованим капіталізмом (переважають принципи свободи особистості, модель є ближчою до нижньої межі – класичного, або дикого, капіталізму).

Класичний (дикий) капіталізм формувався в ХІХ ст. на основі ідеї вільного підприємництва і доктрини невтручання держави в економіку. Дж. Сорос назвав цю крайність “ринковим фундаменталізмом”, який є однофакторною моделлю максимізації прибутку – моделлю, що не має ні моралі, ні совісті.

У розвинутих країнах класичний капіталізм (вільний ринок) вичерпав себе. Це сталося під час кризи США 1929–1933 рр. Тоді ринкова система
була врятована за допомогою нового курсу Ф. Рузвельта, або точніше, – за допомогою економічної революції Кейнса. Суть її полягала в нарощуванні системного цілеспрямованого втручання держави в економіку з метою приборкання ринкового хаосу, створення робочих місць, розв’язання соціальних проблем.

Це стало початком і основою для утвердження змішаної економіки в розвинутих країнах.

Отже, можна виділити такі стратегічні шляхи розвитку суспільства:
інволюційний – це повернення у XVIII–ХІХ ст. до моделі вільного ринку
(за термінологією Дж. Сороса, ринкового фундаменталізму), і еволюційний – шлях в коло розвинутих держав за моделлю змішаної економіки (див. рис. 2.1). За Дж. Соросом “ринкові сили, якщо їм надати необмежену владу, спричиняють хаос і в кінцевому результаті можуть спричинити падіння світової системи капіталізму”. Цей висновок він називає найважливішим.

Якщо периферійний капіталізм або ринковий фундаменталізм – це
однофакторна модель максимілізації прибутку, що будується лише на одній основі – інституті вільного рину, то модель змішаної економіки є трифакторною моделлю, що будується:

на економічній основі – інституті вільного ринку, що регулюється державою і забезпечує прогресивний розвиток та економічне зростання на основі національних інтересів з опорою на високорозвинуті технології, на інте-лектуальну економіку;

політологічній основі – розбудові громадянського суспільства за принципами демократії, виходячи з інтересів національної безпеки в усіх сферах і підкорення інтересів свободи громадянина національним інтересам;

соціологічній, культурологічній основі – “суспільному капіталі” пост-індустріального суспільства, що враховує менталітет народу, його культуру, освіту і відстоює соціальну справедливість, нормальний стандарт життя.

Отже, суспільний капітал є єдиним і основним елементом злагоди в суспільстві, а ідеологією та філософією реформ розвинутих держав є не вільний ринок, а національна ідея і національні інтереси.

Для того, щоб забезпечити рух України в коло технологічно розвинутих держав, по шляху економічного зростання, потрібно перш за все забезпечити стійкість економічної системи. Нестійка економічна система (а саме такою є сьогоднішня економічна система України) сприяє руху до ринкового фундаменталізму, до деградації і втрати незалежності держави.

Третій шлях – в коло технологічно розвинутих держав – це шлях зростання добробуту широких верств населення. Для кожної країни раціональне співвідношення між фундаментальними політико-економічними моделями – державною, капіталістичною (ринковою) та експолярною економікою –
поглинається моделлю змішаної економіки. При цьому ринок є лише одним із інститутів, інструментів суспільства. Ринкова система може ефективно працювати тільки в середині регульованої держави.

Поштовхом для руху капіталістичних країн до змішаної економіки стала “велика депресія” – найглибша і найруйнівна за всю історію капіталізму економічна криза 1929–1933 рр., що охопила всі без винятку капіталістичні країни. Над капіталістичною системою в цей період нависла смертельна небезпека. Так, у США за роки кризи обсяг промислового виробництва скоротився на 46,2%, особисті доходи населення – на 45%, прибутки корпорацій – на 54,3%. Чисельність безробітних досягла в 1933 р. майже 25%, а якщо врахувати частково безробітних, то цей показник сягав 35%. Загалом у капіталістичному світі виробництво скоротилося на 46%, а зовнішньоторговельний обіг – на 67%. “Велика депресія” відкинула країни Заходу назад у промисловому розвитку більш як на 20 років. Капіталізму вдалося запобігти катастрофи завдяки економічній революції Дж. М. Кейнса.

Головний зміст пропозицій Кейнса – це оснований на системі державного регулювання перехід до соціально орієнтованої ринкової системи, побудованої на компромісах, співпраці та співіснуванні.

Реформи Ф. Рузвельта, які реалізували ці пропозиції, заклали початок радикальній перебудові капіталізму в гуманістично спрямоване капіталістичне суспільство, яке стали називати “капіталізмом з людським обличчям”. Сьогодні можна стверджувати наявність у США, за рівнем соціального захис-ту населення, соціалізованого капіталізму. Порівняно з періодом класичного капіталізму в США частка витрат внутрішнього валового продукту на соці-альні потреби зросла в 4,6 раза. Аналогічні витрати ВНП урядами розвинутих країн у 1991 р. становили: у Франції – 43,7%, Німеччині – 32,5%, Італії – 49,6%, Великої Британії – 38,2%, США – 25,3%.

Розглянемо тепер, яким є і яким мав би бути шлях України. У попередні роки, починаючи з 1991 р., Україна започаткувала шлях невтручання держави в економіку, вона перебуває на рівні, що наближає її до класичного капіталізму. Приватний сектор в Україні, якщо врахувати акціонерні підприємства, вже становить понад 70%. До того ж держава майже не займається організацією виробництва на не приватизованих підприємствах. Ставлення держави до науки, освіти, культури та рівень підтримки впродовж перших десяти років реформ відповідали ідеології класичного капіталізму. Держава не мала економічної політики. Рівень соціального забезпечення населення постійно знижувався.

Очевидно, що прогрес можливий лише за умов, коли слід керуватися ідеями Кейнса та інноваційної теорії, а не ідеями Фрідмена, тобто держава повинна негайно втрутитися в усі ті ланки економіки та сфери суспільного життя, де є спад і негаразди, та активно зайнятися виробництвом, тому що іншого шляху Україна не має.

Слід звернути увагу на те, що розвинуті країни у формуванні своєї економічної політики більше уваги приділяють саме проблемам своїх громадян і своїй промисловій політиці, тобто дбайливо ставляться до “розумової” діяльності свого уряду.

Як неможливо уявити собі майбутнє розумово недорозвинутої людини, яка керуватиметься лише інстинктами, не маючи розуму і здорового глузду, так важко уявити перспективу розвитку суспільства, яке спиратиметься лише на ідеї вільного ринку, відкладаючи регулюючу роль держави (розумову складову в розвитку суспільства).

Виходячи з цього, ідеї та наполягання неоконсерваторів, українських ринкових фундаменталістів з їх виключно монетарною політикою є безперспективними з точки зору національних інтересів України.

Не можна робити ставку лише на монетарну політику Фрідмена, тому що вона однозначно веде Україну в коло слаборозвинутих держав, на периферію світового господарства.

Слід зазначити, що після десятиріччя незалежності в Україні деяка економічна стабілізація розпочалася. В 2000 р. рівень ВВП і виробництва в цілому зріс більше ніж на 6%, але на сучасному етапі спостерігався значний спад виробництва, що супроводжувалось політичною та економічною кризою. Зауважимо, що розвинуті країни, впевнено рухаючись вперед, мають за орієнтир, за далеку ідеалізовану мету не вільний ринок, а новий тип
суспільства – постіндустріальний (інформаційний).

З точки зору удосконалювання системи управління, кардинального
реформування процедур обґрунтування і прийняття воєнно-економічних
рішень великі перспективи пов’язані з використанням сучасних інформаційних технологій. У цій галузі Україна істотно відстає від закордонних країн, де якісне удосконалювання системи управління воєнним сектором госпо-дарства значною мірою забезпечується створенням і використанням нових інформаційних технологій, а також підготовкою висококваліфікованих; управлінських кадрів.

Зараз необхідні нові підходи і до організації контролю за воєнно-економічною діяльністю. Через свою специфіку воєнно-економічна діяльність завжди вимагала проведення жорстких заходів у багатьох випадках – фінансового контролю, контролю за дотриманням технічних умов, контролю за дотриманням правил забезпечення таємності тощо. Під час переходу до ринкових відносин рівень вимог з усіх видів контролю підвищується.

У контролі за воєнно-економічною діяльністю мають брати участь не тільки фахівці, не тільки відповідні державні органи, а й громадськість. Принаймні громадськості мають бути відомі основні принципи, масштаби і
напрями воєнно-економічних зусиль країни, і вона повинна мати можливість висловити свої думки з цих питань.

У сучасний перехідний період надзвичайно важливо, щоб був початий такий комплекс заходів і створені такі механізми, які дали б змогу використовувати скорочення військового виробництва, що відбувається, і його конверсію як спосіб адаптації оборонного комплексу до воєнно-політичних і техніко-економічних умов, що змінюються. Надмірно розбухлий оборонний комплекс часів “холодної війни” необхідно трансформувати в компактний, але ефективно функціонуючий сучасний спеціалізований сектор господарства. При цьому зараз виняткового значення набуває оптимальне розв’язання проблеми визначення розмірів і структури оборонного сектора, його місця в народному господарстві країни. Скорочення обсягу військового виробництва до рівня, достатнього для задоволення розумних потреб оборони, припускає оснащення ЗС України самою передовою технікою, створення в ряді випадків нового, перспективного військового виробництва, установлення взаємозв’язків усередині оборонного сектору, знаходження нових форм взаємодії оборонного і цивільного секторів. Мова має йти не про скорочення і конверсію, а про таку структурну й організаційну перебудову, про таку трансформацію оборонного комплексу, яка має бути націлена на забезпечення стійкого функціонування усієї воєнно-економічної сфери, на надійне задоволення
потреб військ в озброєнні і військовій техніці, а також можливості різкого розширення військового виробництва при надзвичайних обставинах.

Таким чином, у сучасний, перехідний від адміністративно-командної
системи до ринкових відносин період формування принципово нової концепції економічного забезпечення воєнного будівництва, нового механізму управління вимагає комплексного підходу, виконання різноманітної, але
взаємопов’язаної і цілеспрямованої спільної роботи великого колективу фахівців з різних галузей науки і практики, багатьох органів і організацій. Від такого механізму багато в чому залежатиме рівень ефективності функціонування оборонного комплексу і надійність забезпечення воєнної безпеки
України.

Управління воєнною економікою в умовах ринкового господарства є цілеспрямованим, погодженим впливом держави і монополій на багатоплано-ві і складні процеси економічного забезпечення воєнного будівництва як у мирний, так і у воєнний часи. Для нього характерний високий рівень взає-мозалежності і взаємозумовленості процесів одержавлення і монополізації виробничих відносин. Активний вплив держави на господарську діяльність корпорацій – постачальників воєнної продукції сполучається з активним втручанням військово-промислових корпорацій у вирішення питань воєнно-економічних приготувань.

У країнах Заходу зараз функціонує досить налагоджений механізм управління воєнним сектором господарства, за допомогою якого вирішуються різноманітні завдання, у тому числі поточне і перспективне планування воєнно-економічних потреб; забезпечення виконання прийнятих військових планів і програм; створення нових систем і видів ОВТ; формування й удос-коналювання науково-технічної і промислової бази, здатної задовольняти воєнні потреби країни; поліпшення якості воєнної продукції; підвищення ефективності приготувань і контроль за використанням ресурсів у воєнних цілях; створення мобілізаційної бази і її розгортання у випадку надзвичайних
обставин.

Механізм управління воєнною економікою утворився і діє в рамках єдиного економічного механізму ринкового господарства. При цьому між механізмами цивільної і воєнної економіки чимало загального і багато відмінних рис, обумовлених характером і призначенням воєнної продукції, особливостями функціонування воєнного ринку і воєнного сектору господарства.

На функціонування механізму управління воєнною економікою дуже впливає та обставина, що динаміка його розвитку у вирішальному ступені
залежить від політики і воєнної доктрини держави, що є основним покупцем і споживачем воєнної продукції. У цих умовах саме воєнним попитом держави, забезпеченим відповідними фінансовими ресурсами, головним чином, визначаються масштаби і структура воєнної економіки.

2.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕКОНОМІКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ

Дата добавления: 2014-11-29