Проблеми ефективності використання ресурсів, які виділяються на оборону

Економіка безпеки, всі її складові елементи, включаючи воєнну економіку, існують завдяки залучанню частини сил і засобів процесу суспільного відтворювання. Отже, чим ефективніше використовуються засоби, що залучаються, тим менше вирахування і більше можливостей для задоволення життєвих потреб людей, а також нарощування економічної могутності держави.

Історія воєнного будівництва свідчить про те, що потреби оборони з
часом поглинають все більше людських матеріальних і фінансових ресурсів, тому загострюється проблема ефективності воєнного будівництва, для розв’язання якої періодично здійснюються воєнні реформи. На сучасному етапі особливої гостроти у всьому світі вона набула у зв’язку з докорінними змінами в системі безпеки і могутності. У воєнному будівництві України, крім глобальних, є і специфічні причини, що зумовили особливу актуальність цієї проблеми. Необхідно з’ясувати сутність ефективності воєнної економіки, найважливіші аспекти її підвищення.

Ефективність – категорія, яка оцінюється. Ефективною вважається
діяльність, що забезпечує досягнення бажаного ефекту. Оцінка ефективності виводиться на основі визначення ступеня досягнення необхідного ефекту. Якщо ж він досягається повною мірою, тоді його зіставляють з витратами, а ефективнішим вважається той варіант, який вимагає менших витрат. Такою є сутність поняття ефективності. Його вживають з різними визначеннями: економічна, воєнна, технічна, наукова й інші, маючи на увазі різні сфери і види діяльності. Наприклад, під економічною ефективністю розуміють прибуток – різницю між затраченим капіталом і доходом, що вимірюється нормою
прибутку.

В тому ж плані говорять і про ефективність воєнної економіки. ЇЇ можна використовувати для отримання прибутків, але в строго науковому значенні це неправомірно, тому що ефективність є оцінкою системи за цільовою
функцією. Через це, приступаючи до з’ясування змісту категорії ефективності воєнної економіки, підкреслимо, що вона створюється для забезпечення воєнної безпеки, військової могутності, отже, результатом її функціонування є не економічний, а воєнний (воєнно-політичний) ефект, незіставний безпосередньо з витратами на його досягнення. При цьому йдеться не про економічну, а про воєнно-економічну ефективність, не про прибуток на вкладений капітал (економічний підхід підприємця, що вклав капітал у воєнну економіку), а про досягнення воєнно-політичної мети держави (запобігання війні, відбиття нападу, розгром агресора й інші цілі, які об’єднуються поняттям підтримання надійної обороноздатності країни). Якщо ця мета не досягнута, не може бути і мови про ефективність діяльності, а якщо вона досягнута, то їх зіставляють з витратами: чим більше ефект і менше витрати, тим вище
воєнно-економічна ефективність.

Отже, категорія ефективності воєнної економіки виражає співвідношення (зіставлення) ефекту (результату діяльності) з тими економічними витратами, які мали місце при його досягненні.

Відмінності в трактуванні істинного змісту цієї категорії пов’язані із змінами характеру воєн в ході історичного процесу розвитку військової справи і його економічного забезпечення. Був час, коли війна служила засобом добування рабів. Тоді зіставляли кількість здобутих рабів з кількістю втрачених воїнів. Коли ж війну перетворили на засіб поділу світу, то стали зіставляти багатства захоплених територій з витратами на війну. Проте, якщо у війні йдеться не про завоювання і збагачення, а про саме існування держави,
вищих цінностей суспільства, то вже не можна зупинятися перед ціною (хоча і потрібно прагнути до її мінімізації).

На сучасному етапі зміст категорії ефективності економічного забезпечення оборони ускладнився у зв’язку із змінами, що відбулися, в системі відносин безпеки і могутності. Безпека і могутність держави найбільшою мірою гарантуються при оптимальному співвідношенні складових елементів: економічного, політичного, воєнного й ін. Оскільки військова могутність вже досягла критичного значення, то забезпечення безпеки і могутності припускає не безоглядне нарощування військової могутності, а підтримання її на необхідному і достатньому рівні. В цьому суть нового підходу до проблеми ефективності воєнної економіки: основна увага звертається не на максимізацію військової могутності, до чого прагнули раніше, а на мінімізацію витрат, пов’язаних з підтриманням достатньої оборонної могутності.

Такий підхід зовсім не означає ослаблення гостроти проблеми підвищення ефективності воєнної економіки. Справа у тому, що на сучасному етапі кожен крок на шляху до прогресу пов’язаний з наростанням все нових
загроз, яким необхідно протиставляти відповідні захисні і силові структури. Як наслідок, економіка безпеки розростається і вимагає додаткових засобів, а можливості їх виділення залежать від підвищення ефективності всіх структур безпеки, у тому числі і воєнної економіки. Крім того, не слід покладатися на те, що зміни у сфері зовнішньої політики та економічного забезпечення
воєнної безпеки, що відбулися, виключають зростання воєнних витрат.
Військово-технічний прогрес зупинити неможливо, а він вимагає колосальних витрат. Щодо реформування оборони і пов’язаних з ним конверсійних процесів, то, як показує досвід, вони також пов’язані із значними витратами.

Крім названих загальних чинників, сьогодні в Україні існують і специфічні чинники, що загострюють проблему підвищення воєнно-економічної ефективності. Перш за все, це глибока і всебічна криза економіки. Цей чинник довготривалий, оскільки і після подолання кризи буде необхідний тривалий час для відродження економічної сили, підвищення добробуту народу, відновлення позицій у всіх сферах життєдіяльності і безпеки держави.

Іншим надзвичайним чинником є різке падіння рівня воєнно-еконо-мічної безпеки унаслідок розпаду СРСР, гіпертрофованих процесів суверенізації в Україні й інших його колишніх республіках. Єдина система оборони і її економічного забезпечення перетворюється в ще не цілком визначену систему оборони Співдружності Незалежних Держав. Вона вимагає значного збільшення сукупних воєнних витрат на підтримання оборонної достатності, причому розподіл цього тягаря між учасниками співдружності складається украй нерівномірно і невигідно для України. І хоча намічається перехід від відцентрових до доцентрових тенденцій в міждержавних відносинах на пострадянському економічному та оборонному просторі, досягнення оптимального рівня воєнно-економічної інтеграції в недалекому майбутньому надто
проблематичне.

Таким чином, перед воєнно-економічною теорією і практикою постали дуже складні завдання.

По-перше, необхідно переосмислити проблему економічного забезпечення оборони стосовно нових, які тільки ще формуються, умов економічного і політичного життя суспільства, до нових міждержавних відносин в Євразійському регіоні й у всьому світі.

По-друге, виявити основні риси системи економічного забезпечення безпеки і могутності, що формується, місце в ній воєнної економіки, її взаємозв’язки з іншими підсистемами.

По-третє, виходячи із закономірностей нового способу економічного
забезпечення оборони визначити основні параметри воєнної економіки, її
масштаб, оптимальну структуру, внутрішні і міжсистемні взаємозв’язки, сформувати адекватний воєнно-господарчий механізм. Вирішення цих
завдань необхідне для підготовки висококваліфікованих кадрів воєнних економістів, покликаних здійснити реформування системи економічного забезпечення оборони країни і забезпечити підвищення воєнно-економічної культури на належний рівень.

Дата добавления: 2014-11-29