Показники ефективності економіки збройних сил

Кількісно ефективність воєнної економіки може виражатися в численних показниках. Показники ефективності формуються шляхом зіставлення показників, досягнутого ефекту з показниками витрат. З отриманих таким чином похідних показників-співвідношень вибирають і використовують ті, які найповніше характеризують цю систему.

Найважче завдання – вибір показника ефекту. Треба чітко уявляти суть оцінюваної воєнно-економічної діяльності, щоб знайти адекватну форму вираження її результату. Прорахунки в цій справі небезпечні помилками під час вирішення конкретних питань. При цьому нерідко відбувається підміна
понять. Наприклад, вирішується питання про те, де краще розмістити обмежену кількість зенітних гармат для ефективнішого захисту транспорту від нальотів бомбардувальників: на транспорті або на березі? Який з показників точніший: кількість збитих літаків або кількість потопленого транспорту?
Чітке визначення мети дає змогу зробити вибір на користь другого показника, і гармати слід розміщувати на транспорті, оскільки в цьому випадку різко знижується ефективність бомбометання літаків.

Слід розглянути проблему формування показників ефективності воєнної економіки.

Першим кроком буде з’ясування питання: що вважати результатом її функціонування. Виходячи з призначення воєнної економіки, що полягає в економічному забезпеченні військової могутності держави, результат функціонування даної системи якнайповніше виражається в мирний час – у досягнутій військовій могутності, а у воєнний час – в перемозі над противником. Таким чином, показниками ефекту слід вважати показники військової могутності, якими є чисельність збройних сил, кількість основних видів зброї, що перебуває на озброєнні, за умови, що вони виражають не тільки воєнно-економічну, а й інші види діяльності: власне воєнну і певною мірою політичну і загальноекономічну. Отже, треба визначати внесок кожної складової в цьому показнику, а це дуже складна проблема.

Доцільніше виміряти ефект воєнно-економічної діяльності на виході
системи “воєнна економіка” і таких її ланок, як “воєнне виробництво” і
“кінцеве воєнне споживання”.

Другим кроком у формуванні показників ефективності воєнної економіки є визначення і обчислення витрат, які потрібні для досягнення результату. Очевидно, що якнайповніше їх виражають показники функціонуючої військово-економічної могутності. Будучи частиною економічної могутності, вони можуть бути відрекомендовані як певна частка останньої. Такими
показниками можуть бути: обсяг і частка воєнних витрат у ВВП, національний дохід, державний бюджет; чисельність і частка трудових ресурсів, зайнятих у воєнній економіці; кількість і частка виробничих потужностей, що працюють на оборону тощо.

Певне уявлення про ці показники і уміння оперувати ними – обов’язковий елемент кваліфікації воєнного економіста. Навряд чи можна уявити, наприклад, воєнного економіста-фінансиста, що не знає показників воєнного бюджету України, його основних статей і їх динаміки у зіставленні з аналогічними показниками США й інших країн. Раніше ці дані зберігалися за “семи замками”, що обмежувало можливість фахівців оперувати і мислити кількісно певними категоріями в ході воєнно-економічного аналізу. Виро-бився стереотип суто воєнного, економічно необґрунтованого підходу. На жаль, він дуже поволі поступається місцем новому – компетентному воєнно-економічному підходу.

Третій крок полягає у виборі та обчисленні певних показників ефек-тивності воєнної економіки. З безлічі можливих співвідношень ефекту і
витрат потрібно вибрати такі, які дають можливість оцінити ефективність
воєнно-економічного процесу в цілому, його основних ланок, а також визначених воєнно-економічних заходів. Найчастіше застосовують показники, отримані на основі зіставлення показників підтримуваної обороноздатності з поточними оборонними витратами. Так, у законі України “Про Державний бюджет на 2009 рік” була передбачена штатна чисельність Збройних Сил України в кількості 150 тис. чол. військовослужбовців і 50 тис. чол. цивільного персоналу. При цьому на національну оборону виділялося 11,7 млрд грн. У цьому випадку як один з показників ефективності економічного забезпечення оборони можна прийняти відношення вказаної чисельності військовослужбовців до воєнних витрат. Цей показник виражає питомі витрати держави, що припадають на одного військовослужбовця.

Крім того, можуть бути використані показники частки воєнних витрат на підтримання обороноздатності в державному бюджеті, у ВВП і інші, представлені в динаміці і в зіставленні з відповідними показниками інших країн.

Уявлення про ефективність і спрямованість воєнно-економічної діяль-ності стануть повнішими і конкретнішими, якщо структурно розмежувати військову могутність на найважливіші складові елементи і відобразити її в динаміці і порівняно з аналогічними показниками інших країн. В цьому випадку постає проблема оптимізації структури військової могутності і воєнної економіки стосовно завдань, визначених у воєнній доктрині держави. Такий аналіз здійснює статистика ООН.

В сучасній статистиці ООН воєнні витрати держав прийнято розмежовувати. По-перше, за статтями (оперативні витрати; технічне оснащення і
будівництво; дослідження і розробки тощо). Кожна із статей підрозділяється на конкретніші складові. Наприклад, в технічному оснащенні виділяють
витрати на основні види ВВТ: літаки і двигуни, ракети і боєголовки, кораблі і катери, бронетанкову техніку тощо.

По-друге, разом із загальними витратами по збройних силах надаються витрати по групах контингентів: сухопутні війська, ВМС, ВПС тощо. Таке розділення дає можливість аналізувати різні аспекти ефективності оборонного будівництва. Вперше дані про воєнні витрати СРСР за такою схемою були опубліковані в 1990 р.

Ефективність економічного забезпечення оборони складається з ефек-тивності роботи всіх ланок воєнної економіки, всіх фаз воєнно-економічного процесу і визначених воєнно-економічних заходів. Через це стисло розглянемо проблеми підходу до розмежування воєнно-економічної діяльності на складові елементи. Структурне розмежування воєнної економіки може бути здійснено за різними підставами – залежно від того, яка мета при цьому ставиться. Наукову і практичну цінність становить розмежування воєнної економіки, виходячи з її системних зв’язків з економікою і збройними силами. При такому підході виділяють військове виробництво і господарський організм збройних сил. Кожна з цих підсистем виконує специфічні функції і відповідно до них розмежовується на складові елементи. Важливо, по-перше, визначити показники і критерії ефективності тієї й іншої підсистеми,
по-друге, визначити критерії і показники ефективності складових елементів кожної підсистеми, по-третє, з’ясувати взаємозв’язки отриманих критеріїв і показників різних рівнів. Зупинимося на проблемі визначення показників ефективності військового виробництва і господарського організму збройних сил.

Показники ефективності військового виробництваформуються відповідно до розглянутих положень. Найскладнішим є кількісне вираження показника ефекту, оскільки його не можна звести лише до обчислення вартості (ціни) воєнної продукції, яка виготовляється. В ньому має бути відображений, перш за все, той бойовий ефект, який очікується від використовування озброєння, яке випускається. Знайдений показник слід зіставити з показниками витрат на створення різних зразків даного виду зброї (й інших предметів воєнного призначення). З порівнюваних зразків ефективнішим є той, який при однаковому бойовому ефекті є дешевшим або при однаковій ціні дає більший бойовий ефект. Так, наприклад, в роки Другої світової війни радянський танк Т-34 був дуже ефективним видом зброї. Те саме характерне для німецького фаустпатрона, а ось використання такого виду зброї, як ракета Фау-2, при значних витратах на неї не дало істотного бойового результату.

Чим більше у складі воєнної продукції ефективних видів зброї, тим вище ефективність військового виробництва в цілому, тим більше його внесок в ефективність воєнної економіки, всієї воєнної системи і, нарешті, в перемогу. В цьому полягає суть ставки на високі технології, характерної для військово-технічної політики США й інших розвинутих країн. Детальніше проблема вибору і зіставлення показників ефективності розглянута в спеціальній дисципліні “Воєнно-економічний аналіз”.

Що стосується ефективності господарського організму збройних сил,то слід визначати її, як здатність його довольчих служб своєчасно забезпечувати в необхідній кількості доставляння і доцільне використання військами всього того, що їм необхідно для ведення війни (бойового навчання). При цьому
показниками ефекту можуть бути: кількість доставлених військам і витрачених ними боєприпасів, пального й інших предметів постачання (забезпечення) за операцію, добу або в цілому за війну; кількість кілометрів відновлених і побудованих доріг; кількість проведених ремонтів різних видів озброєння, техніки тощо. Проте узагальнюючих кількісних показників ефекту (а значить, і ефективності), пов’язаних з результатами бойової діяльності військ, практично немає. Це ускладнює оцінювання ефективності визначеної ланки воєнної економіки. Тил може виконувати колосальну роботу і бути при цьому малоефективним. Так, видний американський воєнний економіст Р. Екклз, аналізуючи діяльність тилу ВМС США у Другій світовій війні, у своїй книзі “Роль тилу у війні” пише, що роботу тилу необхідно контролювати. Тому що були випадки, коли тилові частини працювали так неефективно, що не тільки не сприяли забезпеченню флоту, а, навпаки, перетворювалися на головних споживачів предметів постачання. В наші дні автори, що аналізують економічне забезпечення операції “Буря в пустелі”, зазвичай наводять дані про
колосальні розміри задіяних в ній сил і засобів тилу. Проте представляє інтерес і питання про їх воєнно-економічну ефективність.

Є багато чинників, що спотворюють уявлення про ефективність воєнно-господарчої інфраструктури. Наприклад, на її ефективність істотно впливають деякі особливості кінцевого військового виробництва. Так, якщо воно мобільне, то це дає змогу скорочувати запаси предметів постачання в органах тилу збройних сил, тоді як низька мобільність кінцевого військового виробництва вимушує збільшувати мобілізаційні запаси, розширяти служби тилу, що знижує їх ефективність.

З іншого боку, на ефективність діяльності тилу впливають і особливості ведення бойових дій, розташування військ (компактність або розосередженість), бойова майстерність і мислення командира й інші чинники. Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков писав: “Бували випадки, коли безрезультатно випускалися десятки тисяч тонн боєприпасів. А скільки необґрунтованих і невиправданих перегруповувань і різного роду пересувань військ проводилося під час війни. На все це витрачалася колосальна кількість пального й
іншого дорогого майна, а головне, даремно витрачалися сили людей”.

З висловленого виходить, що судити про ефективність економічного
забезпечення оборони в цілому, як і про ефективність різних ланок воєнної економіки, надто складно. Це обумовлено безліччю причин: труднощами розмежування воєнно-економічного процесу на складові елементи і оцінки ефективності кожного з них, труднощами визначення внеску кожної складової частини в загальний результат, складнощами і суперечністю впливу різних систем на ефективність воєнної економіки, нарешті, різноманіттям і
суперечністю показників воєнно-економічної ефективності. Важливо розуміти, що поки немає достатньої ясності щодо того, що і в якому ступені ефективно, доти важко говорити про серйозне вдосконалення оборони, про досягнення надійної обороноздатності з можливо меншим відволіканням сил і
засобів суспільства.

Дата добавления: 2014-11-29