Пріоритетні напрями інноваційної діяльності

Ст. 2 Закону України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” визначає основні терміни в такому значенні:

пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні – це науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної
діяльності;

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на тривалу перспективу (не менше десяти років). Це найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на реалізацію впродовж найближчих трьох–п’яти років. Це напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та
послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та (або)
зовнішньому ринках.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуютьсяв межах стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон’юнк-тури світового і внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави.

За своїми масштабами, спрямованістю та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бутипріоритетними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів.

Інноваційний потенціал – це сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки.

Моніторинг інноваційної діяльності – це систематичне збирання, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної
діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Досвід більшості країн із значним рівнем економічного зростання свідчить про необхідність чітко визначити головні загальнонаціональні цілі розвитку країни, досягти яких можна лише шляхом технологічних інновацій, що базуються на наукових досягненнях. Проте у практиці управління інноваційними процесами в Україні існують серйозні проблеми щодо пошуку шляхів підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу. Це стосується забезпечення розроблення і реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Проблема оцінки відповідності цих напрямів еконо-мічним можливостям України в їх реалізації значно зростає на сучасному
перехідному етапі, коли прискорюється процес структурних технологічних змін, звужуються інвестиційні можливості, збільшуються ризики втрат
внаслідок помилкових рішень.

Як свідчить світовий досвід, визначення національних пріоритетних
напрямів науки і технологій складається з трьох взаємопов’язаних процесів: формулювання головної стратегічної мети для країни, врахування загальноприйнятих у світі пріоритетів і відображення національних особливостей, специфіки країни. Гуманітарно-інноваційний характер процесів, конкуренція окремих країн, що намагаються вийти на новий рівень науково-технічного прогресу, визначили три основних пріоритетних напрями світового масштабу, на яких здійснюється прорив до нових технологій і технологічних укладів:

інформаційні технології: поєднання комп’ютера і сучасного способу зв’язку;

біотехнологія, на базі якої перетворюються та якісно змінюються медицина, сільське господарство, фармацевтична, хімічна промисловість;

нові матеріали (полімери, кераміка, нові металічні сплави та композиційні матеріали), що все більше витісняють традиційні.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” від 8.02.2003 № 35/2003-рп. Верховна Рада
України визначає такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяль-ності в Україні на 2003–2013 роки:

модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії;
новітні ресурсозберігаючі технології;

машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

транспортні системи: будівництво і реконструкція;

охорона та оздоровлення людини та навколишнього середовища;

розвиток інноваційної культури суспільства.

Реалізація стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня реалізуються на конкурсних засадах через систему державних програм та державне замовлення.

Отже, останнім часом на макрорівні відбулися певні зрушення у розумінні виняткової ролі науки та інновацій у розвитку національної економіки. На практиці зроблено значно менше.

Ресурсозберігаючі технології. Оскільки у найближчі 25–30 років традиційні ресурси розвитку залишатимуться основними, провідне місце у
науково-технічній та інноваційній діяльності мають посідати пріоритетні
науково-технічні розробки, пов’язані зі здійсненням досліджень, спрямованих на збереження та розвиток природних і виробничих ресурсів країни.

Через дефіцитність енергоресурсів пріоритетними у промислово розвиненому світі визнані пошуки нетрадиційних джерел енергії. В Україні таким дослідженням та використанню їх результатів приділяється значна увага. Вже створено системи комплексного використання термальних вод, геотермального теплопостачання із сезонним акумулятором сонячної енергії,
сезонного акумулювання теплоти, використання теплоти від спалення твердих побутових відходів. Усі розробки спрямовані на поліпшення енергопостачання окремих регіонів країни, їх центрів та селищ, тобто на створення
децентралізованої системи енергопостачання, пов’язаної з використанням
багатьох природних джерел енергії – вітру, сонця, води тощо. Так, нова технологія акумулювання сонячної енергії з використанням реакції конверсії
метану уможливлює повніше акумулювати цей вид енергії завдяки 20–25% підвищенню теплотворної здатності природного газу.

Нові матеріали та види продукції. Останнім часом підвищується рейтинг здобутків українських учених у сфері нанотехнологій, що уможливлюють конструювання об’єктів, здатних з молекулярною точністю забезпечити докорінні зміни у виробництві, значно поліпшують властивості матеріалів та підвищують продуктивності приладів і обладнання. На основі нанотехнологій створюються матеріали з принципово новими властивостями та визна-чально високими характеристиками. В установах НАН України вперше у
світовій практиці за допомогою методів нанотехнології порошкових матеріалів отримано дрібнозернистий спечений титан барію з відносною щільністю 99,9% та розміром зерен 0,3 мкм. Ці параметри роблять виготовлену кераміку перспективною для мініатюризації багатошарових конденсаторів. Через
формування специфічної графітоподібної наноструктури доведено можливість отримання вуглецевих плівок надвисокої твердості, які мають бути перспективним матеріалом для застосування їх у вузлах тертя записувальної та зчитувальної апаратури.

Застосування нових технологічних засобів модифікування скандієвих сплавів на основі алюмінію сприятиме зменшенню залежності України від імпорту стратегічно важливої металопродукції. Загалом для економічного зростання країни та її оновлення на підставі інноваційної моделі велике значення матиме використання результатів вітчизняних наукових досліджень, присвячених розробленню дефіцитних імпортозамінних речовин та матеріалів.

Україна має високий потенціал щодо створення органічних люмінес-центних матеріалів багатогалузевого використання з новими функціями,
досконалішою технологією виготовлення із застосуванням доступної сировини. Не менш актуальною є реалізація програми виготовлення базальтових волокон, тканин та композитів на їх основі. Застосування цих матеріалів
надасть можливість створити багатотоннажне виробництво базальтових
неперервних волокон та виробів з них, за допомогою яких в Україні може
бути ліквідовано дефіцит деревини, металу, скловолокна, а також повністю замінено канцерогенний азбест. Створення високоякісних, термостійких та високоміцних матеріалів є важливою технічною передумовою виготовлення нової конкурентоспроможної продукції, що пропонується для серійного
виробництва та продажу на зовнішніх і внутрішньому ринках. Високою
надійністю такої нової продукції характеризуються літаки ТУ-334 та АН-70, газотурбінна електростанція ЕГ-1000, нові моделі дизельних автомобілів,
мікроавтобусів, дизельних двигунів та багатьох видів продукції легкої та
інших галузей промисловості, тобто товарів споживчого призначення, що
користуються попитом населення.

Біотехнології. З цього пріоритетного технологічного напряму в Україні проводяться перспективні розробки. Завдяки фундаментальним дослідженням у галузі біотехнологій, розробленню та впровадженню набутих результатів отримано нові лікарські препарати та біологічно активні речовини, у тому числі протипухлинний препарат “Мебіорон”, вже випробуваний у клінічних умовах.

Загалом дослідження у галузі біотехнологій мають високий економічний потенціал: упродовж перших двох років впровадження очікується 25% приросту інвестованого капіталу та 50% – у наступні роки.

Авіакосмічні технології. Пріоритетні дослідження цього напряму присвячені аналізу використання в Україні супутникових навігаційних систем для керування рухомими наземними та космічними засобами. Розроблені та запропоновані для впровадження методи поширення європейської навігаційної системи EYNOS на територію України. Є перспективи для участі України в освоєнні космічного простору. За допомогою нової апаратури, переданої Національній академії наук України у межах співробітництва з відповідними установами Австрії та Франції, досліджуються типи спорадичного сонячного випромінювання. Мають бути продовжені дослідження процесів побудови та взаємодії різних областей навколо земного середовища. Зокрема, іоносферно-плазмосферної та іоносферно-магнітосферної взаємодії, у тому числі під час збуджень природного походження (затемнення, сонячні спалахи тощо).
Результати цих досліджень є важливою інформацією для визначення змін кліматичних умов життєдіяльності на Землі.

Упродовж кількох років Інститут технічної механіки НАНУ розроблює математичні моделі динаміки орбітального кутового руху мікросупутників, аеродинамічних впливів, впливів сонячного тиску, взаємодії електромагнітних виконавчих органів системи керування орієнтацією мікросупутника в умовах геомагнітного поля Землі. Завдяки цим дослідженням вирішуються завдання оптимізації основних проектних параметрів виробництва супутників, визначення їх технічних характеристик з урахуванням умов застосування.

Зазначені розробки є складовими елементами пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, затверджених урядом України. Проблема полягає в обґрунтуванні механізмів реалізації пріоритетів та масштабів використання розробок у відповідних галузях економіки. До цього часу існує тенденція щодо збільшення їх кількості відповідними владними органами. Світова практика вказує на необхідність йти іншим шляхом – шляхом уникнення розпорошення коштів та їх концентрації на найрезультативніших напрямах. У зв’язку з цим використання пріоритетних технологій потребує фінансово-економічного обґрунтування доцільності державної підтримки кожного з проектів та обмеження їх кількості відповідно до ресурсних можливостей.

Великі перспективи має модернізація авіаційної техніки. Незабаром розпочнеться оновлення всього парку винищувачів МіГ-29. Макротехнологія для виробництва сучасного літака включає понад 600 технологій, а під час створення бойового літака МіГ-29 було заново освоєно близько 90 технологій (створення сучасного верстата з числовим програмним управлінням вимагає до 18 нових технологій). За деякими показниками, цей літак не поступається американському F-16, але його електроніка бачить ціль і пускає ракети на меншій відстані. Саме ці параметри і будуть підвищені у декілька разів у ході модернізації МіГ-29. За підрахунками МО України, осучаснення одного літака коштуватиме 22 млн грн, а закупівля нового – 176 млн.

Під час визначення державних пріоритетів технологічного розвитку особливе місце посідають критичні технології, наявність яких має ключове значення для розв’язання нагальних проблем соціально-економічного роз-витку та національної безпеки держави. Основні показники продукції, виготовленої за критичними технологіями, мають відповідати світовому рівню чи перевищувати його. Найважливіші критичні технології найчастіше мають міжгалузеву значущість і є базою для технологічного оновлення виробництва, доведення його до конкурентноспроможного рівня.

З урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в Україні критеріями віднесення технологій до категорії критичних мають бути:

здатність найближчим часом вирішити проблеми виробництва продуктів харчування, лікарських препаратів, медичної техніки та забезпечення ними населення;

здатність забезпечити радикальне зниження рівня енергоємності основних виробничих галузей України та залежності від імпорту енергоресурсів;

здатність відігравати провідну роль у забезпеченні відповідного рівня обороноздатності;

високий ступінь актуальності, загальнодержавна значущість для розвитку галузей народного господарства, спрямованість на розв’язання критично важливих державних проблем та задоволення першочергових національних потреб.

Структурно національні “критичні технології”розподілені за трьома пріоритетними напрямами:

а) технології життєзабезпечення населення України (медицина, продовольство і товари народного вжитку, енергетика, екологія);

б) перспективні технології подвійного застосування (транспорт, матеріали, технології машинобудування, інформатика і засоби зв’язку);

в) технології спеціального призначення.

У кожному пріоритетному напрямі технологічного розвитку має бути відповідна сукупність критичних технологій. Первинний варіант переліку критичних технологій національного рівня отримують шляхом експертного опитування представників академічної, вузівської та галузевої науки, про-мисловості. Доцільно вважати “критичними” тільки технології, що реалізуються в найближчі 10 років, їх слід обов’язково враховувати під час розроблення та уточнення прогнозу і програм соціально-економічного розвитку, а також програми діяльності Кабінету Міністрів України на відповідний проміжок часу. Зазначені документи мають не тільки перелік критичних технологій, а й механізми їх фінансування та реалізації.

Переконливими доказами високотехнологічних та конкурентних можливостей української промисловості є серійне освоєння принципово нових моделей літаків АН-70, АН-140 та АН-38, які справедливо вважаються найперспективнішими моделями XXI ст., реалізація унікального міжнародного
проекту – програми ракетно-космічного комплексу морського базування “Морський старт” і “Глобал стар”, де застосовуються вітчизняні ракетоносії “Зеніт” і “Циклон”. З двадцяти двох базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє сімнадцятьма. Тільки у промисловому комплексі
функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис. наукових працівників, у тому числи 7,7 тис. кандидатів та докторів наук. Галузева наука активно взаємодіє з науковими організаціями НАН України та Міністерства освіти і науки України.

Одним з принципових шляхів економічного розвитку України є використання унікального інноваційного потенціалу її ОПК, носіями якого є науковці – фахівці багатьох науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро. Наявність всесвітньо відомих вітчизняних наукових шкіл в ОПК є
унікальним інтелектуальним ресурсом, який держава має ефективно задіяти у своєму економічному розвитку.

Поєднання наукового потенціалу країни з можливостями її ОПК, вибір науково обґрунтованих пріоритетів технологічного розвитку ОПК, концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку – це основні принципи
реформування ОПК України з метою перетворення його на високотехноло-гічний наукоємний сектор економіки.

Попри незадовільний стан бюджетного фінансування галузі, завдяки зваженій зовнішньоекономічній діяльності й використанню альтернативних ресурсних джерел підприємствам та установам ОПК України вдалося не тільки зберегти, а й практично без державних інвестицій розвинути окремі напрями, критичні для розроблення високотехнологічної продукції. Практично за рахунок позабюджетних інвестицій було впроваджено сучасні технології проектування та конструювання, створено окремі технологічні цикли світового рівня. Наприклад, макротехнологія для виробництва сучасного літака включає понад 600 технологій, а під час створення бойового літака
МіГ-29 було заново освоєно близько 90 технологій; створення сучасного верстата з числовим програмним управлінням вимагає до 18 нових технологій.

Державна програма розвитку озброєнь і військової техніки на період до 2009 р., розроблена організаціями МО України, передбачала виконання
декількох сотень НДР і ДКР, які становили інтерес всіх численних складових частин структури озброєнь і структури органів управління МО України
(36 напрямів). Середня вартість однієї НДР становила 1,23 млн грн, однієї ДКР – 4,58 млн грн. Близько 75% ДКР мали вартість менше 2,5 млн грн, тоді як на частку ДКР з вартістю понад 10 млн грн припадало лише 5% робіт. Це свідчить про дрібномасштабність основної маси робіт, що замовлялися, і розпорошеність і без того мізерних коштів, які передбачалися на виконання НДДКР. Наслідки подібних кроків особливо негативно позначилися на становищі галузей ОПК з ресурсоємними технологіями.

У той же час роботи зі створення космічного виду озброєнь відсутні в проекті ДПР ОВТ не тільки в переліку напрямів (підпрограм), а й на рівні окремих НДДКР. Розроблення системи оперативно-тактичної ракетної зброї в проекті ДПР ОВТ скоріше продеклароване, ніж передбачене, оскільки до останнього часу займало останнє місце в системі пріоритетів фінансування НДДКР. Роботи з космічного напряму не були включені і в проект ДПР ОВТ на період до 2010 р., і це притому, що ракетно-космічна галузь зі своїм досвідом і потенціалом є однією з найрозвиненіших галузей промисловості України, які підвищують її світовий авторитет як високотехнологічної держави.

Здійснюються роботи щодо збереження наявного і створення сучасного науково-технічного і виробничого потенціалів, що є критичним для створення конкурентноспроможної спеціальної техніки. Основними напрямами таких робіт є:

інформаційні технології;

активна та пасивна (у тому числі радіотеплова) техніка міліметрового діапазону хвиль;

оптико-електронні системи видимого, ближнього і далекого 14-діапа-зонів;

радіолокаційні системи різних частотних діапазонів; ракетні технології;

авіаційні технології тощо.

Більшість передових підприємств ОПК, що реалізують зазначені напрями, вже інвестують власні кошти в прикладну науку і нові розробки в межах програм диверсифікації власної діяльності. Прикладами є ВАТ “Мотор-Січ”, ЗМКБ “Прогрес”, ЦКБ “Арсенал”, ДККБ “Луч”, НДІ “Квант-радіолокація” тощо.

Отже, за нових умов фактично заново створюються науково-технічні та технологічні потужності, інколи світового рівня. Проте, вже мають місце
негативні тенденції у розвитку ОПК, характерні для цивільного сектору економіки. Це відтік фахівців, моральне та фізичне зношення унікального обладнання, зниження темпів розробок, зупинення ДКР через незадовільне фінансування. Фактичний розрив у фінансуванні окремих напрямів технологічного розвитку України і провідних країн світу вимірюється у кількох поколіннях техніки.

За таких умов необхідно виваженіше підходити до розвитку замкнених у межах однієї країни циклів розроблення і виробництва наукоємної військової техніки, у тому числі оборонної. Необхідна концентрація ресурсів на науково обґрунтованих напрямах зростання технологічної сфери, що здатна значно підвищити рівень наукоємної вітчизняної оборонної продукції. Звичайно за таких умов необхідна розумно обмежена кількість пріоритетів технологічного розвитку зазначеної сфери.

Воєнна доктрина передбачає п. 48. пріоритетні напрями забезпечення
ЗС України, інших військових формувань озброєнням і військовою технікою:

створення ефективних систем (комплексів, зразків) озброєння і військової техніки для вирішення завдань ЗС України, інших військових формувань з урахуванням реальних економічних можливостей держави;

підтримання наявного озброєння і військової техніки у боєздатному стані;

гарантоване постачання ЗС України, іншим військовим формуванням сучасних високоефективних видів озброєння і військової техніки;

запобігання військово-технічному і технологічному відставанню України у розвитку основних видів озброєння і військової техніки, які можуть вироблятися в Україні і бути конкурентоспроможними на світовому ринку зброї;

формування науково-технічної бази в галузі фундаментальних і пошукових досліджень, у тому числі технологій подвійного призначення;

створення сприятливих умов мобілізаційного розгортання промисловості для виробництва озброєння і військової техніки у необхідних обсягах;

проведення раціональної конверсії та реструктуризації ОПК;

зниження рівня залежності України у військово-технічній сфері від
інших держав;

розвиток ВТС, формування збалансованого експорту та імпорту продукції військового призначення і товарів подвійного використання;

проведення випробувань та сертифікації озброєння і військової техніки.

Пріоритетними та першочерговими щодо державного фінансуванняв умовах обмежених ресурсів вважаються роботи в науково-технічній і науково-технологічній сферах, що є критичними для розвитку кількох видів озб-роєнь, які держава змушена розвивати, використовуючи власні ресурси,
керуючись вимогами національної безпеки та оборони. При цьому державні кошти доцільно витрачати тільки на технології, які не можуть розвиватися завдяки залученню приватних інвестицій, у тому числі й іноземних.

В інтересах підвищення експортного потенціалу держави необхідно сконцентрувати ресурси на тих технологічних напрямах, на яких вже наявні значні набутки для випуску конкурентноспроможної продукції воєнного призначення. Насамперед це стосується завершення технологічних проектів, що є критичними для розроблення і виробництва інформаційно-керуючих систем, зокрема роботи зі створення техніки міліметрового діапазону (у тому числі твердотільних монолітних приймальних і передавальних приладів,
пасивних багатоелементних приладів технічного зору); оптико-електронних приладів (у тому числі багатоелементних поліспектральних фотоприймальних приладів, тепловізорів, лазерних випромінювачів, оптичних технологій високої здатності); інтелектуальної складової систем керування.

Особливу увагу слід звернути на організацію систем компенсаційних (офсетних) угод на постачання в Україну високотехнологічної продукції. Це дасть змогу залучити значні іноземні інвестиції в ОПК України та інші наукоємні галузі промисловості. Дотепер Україна застосовувала офсетні угоди тільки на вимогу іноземних партнерів у разі експорту озброєнь.

Розвиток високотехнологічного сектору національної економіки, ядром якого є вітчизняний ОПК, вимагає проведення його докорінної реструктуризації. Мета реструктуризації ОПК – створення шляхом об’єднання промислових і фінансових активів потужних інтегрованих науково-виробничих структур, у тому числі транснаціональних, які забезпечать розвиток базових технологій і створять умови для інтенсивного розвитку вітчизняної промисловості. Така робота в ОПК розпочалася з реалізацією Державної програми реформування та розвитку ОПК на період до 2010 р.

Проаналізувавши теоретичні погляди на сутність інвестицій, зробимо висновок, що інвестиції – це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

В сучасному глобалізованому економічному та суспільному житті дедалі актуальнішими стають проблеми майбутнього не лише оборонної сфери, а й всієї економіки України. Через це чіткішими мають бути окреслені контури і пріоритети нової економічної політики, спрямованої не тільки на забезпечення довгострокового економічного зростання, а й на істотне підвищення обороноздатності держави. У зв’язку з цим усі напрями економічної та воєнно-економічної політики мають узгоджуватись з науково-технічною і воєнно-технічною, що забезпечить зміцнення економічного і ВЕП на базі відтворення інноваційного процесу, стимулювання технологічних нововведень.

Отже, реалізація нової інноваційної стратегії розвитку і повноцінне використання інноваційного потенціалу в інтересах оновлення виробництва – нині є чи не єдиним шансом для України досягти рівня високотехнологічної розвинутої держави.

Орієнтація на інноваційну модель розвитку потребує ширшого впро-вадження в розвиток української економіки нововведень, що пов’язані з науково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організацією праці і виробництва, якісного покращання у перелічених сферах, а, отже, все це потребує збільшення притоку інвестицій.

Ефективний розвиток національної економіки потребує не тільки прямих, найпродуктивніших, а й портфельних іноземних інвестицій. Масштаби, напрямки та ефективність їх залучення, залежать від багатьох факторів і,
насамперед, від ступеня розвитку національного фондового ринку, його
інтегрованості у міжнародну інвестиційну інфраструктуру.

Впроваджуючи політику відкритої економіки, Україна стає об’єктом аналізу її інвестиційної привабливості, що визначається, насамперед, націо-нальним інвестиційним кліматом, який тривалий час є несприятливим ані для внутрішніх, ані для іноземних прямих та портфельних інвестицій. В сучасному бізнес-середовищі України важливо не тільки відповідати певним критеріям інвестиційного клімату, а й цілеспрямовано формувати національний інвестиційний імідж та позитивний для іноземних інвесторів бренд держави.

Списки “проривних" технологій постійно змінюються у міру розвитку науково-технічного прогресу, в той час як національна спроможність до нововведень – інноваційна культура – базова характеристика суспільства. Вона показує не лише спроможність суспільства досягати успіху на певних напрямах НТП, а й швидко та ефективно переходити від одного напряму до іншого. Крім того нація має бути спроможною з мінімальними затратами
ресурсів створювати і робити надбанням місцевих та світових ринків нові продукти (послуги), які відповідають досягненням НТП. Таким чином,
національна спроможність до інновацій не може бути зведена лише до
досліджень та розробок, в результаті яких народжується новий продукт. Вона має включати в себе все, що пов’язано із сучасним виробництвом, маркетингом та збутом, а також споживанням чи обслуговуванням. Орієнтація на
інноваційний тип поведінки має стати частиною ідеології українського
суспільства.

В сучасному світі співвідношення могутності держав визначається переважно порівнянням інноваційних можливостей та умінням найефективніше їх використовувати. Іншими словами, успіхи у воєнно-економічній діяльності сьогодні неможливі без цілеспрямованої та активної інноваційної діяльності і саме в умовах сильної конкуренції вона стає об’єктом повсякденного вико-ристання.

3.2. КОНВЕРСІЯ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
ТА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ

Дата добавления: 2014-11-29