Оцінка економічної ефективності реалізації інноваційних проектів

Розвиток будь-якого підприємства, успішно діючого в умовах ринкової економіки, в тому числі і у сфері оборонної економіки, слід розглядати як
постійний процес створення інновацій, безперервний процес творчої діяльності. Інноваційне забезпечення спрямоване на створення нової продукції і послуг, технологій і матеріалів, нових організаційних форм, що мають властивості науково-технічної новизни і задовольняють нові суспільні або індивідуальні потреби, в тому числі і в оборонній сфері.

Кінцевий результат інновацій – це матеріалізація і промислове освоєння нововведення, ідеєю створення якого можуть бути як науково-технічна діяльність, так і маркетингові дослідження з виявлення незабезпечених
потреб. Схематично процес розвитку інновацій зображено на рис. 3.5.

З комерційної точки зору будь-який інноваційний проект можна розглядати як інвестиційний, спрямований на отримання прибутку. Під інвестиційним проектом, як правило, розуміють план (програму) господарських заходів або підприємницької ідеї, реалізація якої потребує інвестицій.

Реалізація інноваційного проекту часто супроводжується необхідністю вкладання засобів у матеріальні об’єкти (придбання нового технологічного устаткування, додаткових виробничих приміщень) і в нематеріальні (проведення НДЕКР, підготовка персоналу, придбання патентів тощо). Все це потребує скрупульозного узгодження розмірів і термінів вкладання інвестицій, величини і термінів отримання очікуваних результатів. Лише на основі все-бічного аналізу цих даних, зведених у програму, може бути прийнято рішення про здійснення того або іншого заходу.

Першою особливістю інвестиційних (особливо інноваційних) проектів є їх тривалість у часі. Дійсно, економічна сутність інвестування полягає в
тому, щоб власник капіталу відмовився від поточного використання капіталу, отримання поточних вигод заради більших вигод у майбутньому. Проміжок часу від початку вкладання капіталу в об’єкт інвестування до моменту
завершення отримання доходів або інших результатів від вкладеного капіталу називається інвестиційним періодом (життєвим циклом проекту). Залежно від тривалості інвестиційного періоду проекти поділяють на короткострокові, інвестиційний період яких не перевищує одного року, і довгострокові, що мають триваліший інвестиційний період. Інноваційні проекти, як правило, належать до довгострокових інвестиційних проектів.

Другою особливістю інноваційного проекту є його спрямованість на перспективу, передбачення якої пов’язано з невизначеністю, а отже, з комерційним (підприємницьким) ризиком. Приймаючи рішення про інвестування, власник капіталу виходить із певних оцінок майбутнього, очікуючи отримати певні результати. З урахуванням цього під комерційним ризиком слід розуміти вірогідність виникнення у майбутньому ситуацій, за яких фактичні результати інвестування (доходи або його вигоди) виявляться меншими порівняно з очікуваними, з розрахунку на які приймалося рішення про інвестування.

З урахуванням рівня ризику інвестиційні проекти можуть бути класифіковані на надійні, що характеризуються високою вірогідністю отримання
гарантованих результатів, і ризикові, для яких характерний високий ступінь невизначеності витрат і економічних результатів. Науково-технічні інноваційні проекти, зазвичай, відносять до категорії ризикованих. Комерційний
ризик подібних проектів залежить від таких чинників:

науково-технічного ризику, що визначається рівнем технічної новизни інновації та оцінюваної вірогідності у проведенні НДДКР, і промислового освоєння нововведення;

ринкового ризику, що визначається рівнем оригінальності і складності інновацій (продукту, послуги) з огляду на його сприйняття споживачами й оцінюваного вірогідністю досягнення ринкового успіху нововведення.

Потенціальний інвестор має декілька альтернативних варіантів використання капіталу, причому кожен з них характеризується різними параметра-
ми – об’єктами інвестування, періодом інвестування, розмірами інвестиційного капіталу і ризиком інвестування. Явними є і цілі інвестора – отримати найгарантованіші вигоди від вкладання капіталу, але така мета може бути
реальною у результаті відбору тих проектів, які дають можливість ефективного її досягнення інвестором.

Процес розроблення і реалізації інноваційного проекту включає три
стадії. Послідовність і зміст проведених на них робіт, які проводять на кожній стадії, показані на рис. 3.6.

Витрати, пов’язані з реалізацією проекту, по різних стадіях розподілені нерівномірно. Враховуючи нерівномірність, при якій найбільші витрати, що можуть бути необоротними, здійснюють на інвестиційній стадії проектування, особливе значення в інвестиційному проектуванні має бути відведено скрупульозності проведення робіт на початковій передінвестиційній стадії.

Роботи на цій стадії проводяться у два етапи: попередні дослідження, що полягають у вивченні макро- і мікроекономічного середовища проекту, аналізі можливостей реалізації проекту на тій або іншій території, проведення промислових досліджень для виявлення можливостей у певній галузі про-мисловості, а також аналізі ресурсної складової проекту (доступність необхідних ресурсів, їх вартість).

Результатом цих досліджень є:

попереднє техніко-економічне обґрунтування проекту;

техніко-економічне обґрунтування, що базується на результатах попе-реднього етапу і пов’язане з проведенням глибших досліджень.

Техніко-економічне обґрунтування інноваційного проекту включає такі розділи:

загальні передумови та історія проекту – ім’я і адреса ініціатора проекту, передумови створення проекту, ціль проекту (корпоративна) і загальні риси запропонованої стратегії реалізації, включаючи географічний регіон, частку ринку (внутрішнього, зовнішнього), плановану стратегію конкуренції (лідерство на витратах, диференціація продукції), місцезнаходження проекту (орієнтація щодо ринку або ресурсів), економічна і промислова політика, що сприяє реалізації проекту;

загальний аналіз ринку і концепція маркетингу – результати маркетингових досліджень (ділове середовище, цільовий ринок, сегментація ринку,
канали збуту, конкуренція, життєві цикли попиту і продукту), показники
попиту (кількість, ціни) і пропозиції (минулі, діючі і майбутні поставки),
обґрунтування маркетингових стратегій для досягнення цілей проекту і опис концепції маркетингу;

сировина і поставки – ситуація з наявністю сировини, виробничих матеріалів і компонентів, потреби в поставках матеріальних ресурсів, план і управління поставками;

місцезнаходження і навколишнє середовище – місцезнаходження і
визначення ділянки для розташування підприємства з точки зору екологічного впливу, соціально-економічної політики, стимулів і обмежень, інфраст-руктурних умов, обґрунтування вибору розташування і ділянки, основні
витрати облаштування ділянки;

проектування і технологія – виробнича програма і потужність підприємства, опис вибраної технології, її переваги і недоліки, життєвий цикл, спосіб передачі (впровадження) технології, навчання, контроль за якістю, виробнича структура підприємства (виробничі приміщення, устаткування, спосіб їх залучення, вартість), основні роботи з капітального будівництва;

організаційні і накладні витрати – організаційна структура і засоби управління;

трудові ресурси – соціально-економічне і культурне середовище стосовно вимог проекту, наявність трудових ресурсів, вимоги до набору і навчання, вимоги до найнятого персоналу (чисельність і професійно-кваліфікаційна структура), витрати на залучення та утримання персоналу;

схема реалізації проекту – тривалість капітального будівництва і монтажу устаткування, пусконалагоджувальних робіт, освоєння виробництва, перелік дій зі своєчасного здійснення проекту;

фінансовий аналіз і оцінка інвестицій – критерії оцінки інвестицій (економічні, науково-технічні, соціальні тощо), інвестиційні витрати (величина, джерела), поточні виробничо-збутові витрати, очікувані фінансові результати, фінансування проекту (умови залучення власного і позичкового капіталу), оцінка інвестицій – прибуток, строк окупності інвестицій, чистий грошовий потік, дисконтний чистий грошовий потік, внутрішня норма рентабельності щодо різних категорій учасників проекту, вплив на навколишнє середовище, аналіз невизначеності і ризику, можливі кошти управління ризиком;

висновки, що визначають головні переваги і недоліки проекту, шанси на його успішне здійснення.

Початковим етапом вивчення комерційних перспектив реалізації проекту є маркетингові дослідження. Мета цих досліджень – виявлення можливостей ініціатора проекту (фірми або підприємця) зайняти конкуренто-спроможні позиції на ринку або окремому його сегменті. Досягнути цієї мети
можна лише за умови збалансованої оцінки сприятливих можливостей і
загроз розвитку бізнесу в аналізованій частині ринку і можливостей фірми (підприємця) розвивати конкурентні переваги й усувати слабкі сторони
порівняно зі своїми конкурентами.

Для успішного розвитку фірма має постійно виявляти наявні і потенційні можливості щодо найефективнішого використання своїх ресурсів (інтелектуальних, інформаційних, трудових, матеріальних, фінансових тощо). Ці
ресурси становлять ринковий потенціал фірми, вони завжди обмежені, нерівномірно розвинені як кількісно, так і якісно.

Зміст маркетингових досліджень залежить від низки чинників: характеру діяльності фірми (сфери її ділової активності), характеристики продукції, що випускається (виробничого або споживчого призначення), рівня диверсифікації фірми, розміру капіталу і рівня дохідності фірми, цілі дослідження ринку (вихід на новий ринок, зміна асортименту, зміна каналів збуту тощо).

У цілому об’єктами діагностування під час проведення маркетингових досліджень є зовнішнє середовище як сукупність неконтрольованих фірмою чинників, що впливають на розвиток бізнесу в обраній сфері, а також внутрішнє середовище як сукупність підконтрольних фірмі чинників, що визначають розвиток цього бізнесу і є внутрішніми ресурсами фірми.

Після відбору інноваційного проекту для реалізації настає відпові-дальний етап – використання інновацій і завдяки цьому – отримання відповідного ефекту.

Розрізняють такі види ефекту від реалізації інновацій:

економічний (вартісні показники);

науково-технічний (новизна, корисність, надійність);

фінансовий (фінансові показники);

ресурсний (споживання того чи іншого виду ресурсів);

соціальний (соціальні результати);

екологічний (шум, випромінювання та інші різні показники фізичного стану навколишнього середовища).

Виділяють показники ефекту за розрахунковий часовий період і показники ефекту за рік. Загальним методом оцінювання інновацій є відношення ефекту (результату) до витрат:

,

де Р – результат;

Е – ефективність;

В – витрати.

Визначення ефекту і вибір кращого варіанта реалізації інновацій вимагає покриття кінцевими результатами затрат на розроблення, виготовлення і
реалізацію. При цьому необхідно зіставити отримані результати з результатами використання аналогічних за призначенням варіантів інновацій.

Оцінку ефективності передбачених до реалізації інноваційних проектів і програм необхідно починати насамперед з аналізу величин економії сумарних витрат минулої праці у собівартості виробленої продукції. Це передбачає безумовний пріоритет технологічних інновацій над інноваціями технічними (продуктовими).

Для конкретних інноваційних проектів вибір кращого із них здійснюється методом порівняння з використанням таких показників: чистого дисконтного доходу або інтегрального ефекту; індексу дохідності; внутрішньої норми дохідності; строку окупності; методу отримання бальних показників; поєднання різних показників.

Інвестування в інноваційні проекти завжди пов’язані із ризиком, оскільки час посилює невизначеність. Чим більше термін окупності затрат, тим
ризикованіше проект. Приймаючи рішення, необхідно враховувати фактор
часу, тобто оцінювати витрати, прибуток та економічну рентабельність від реалізації проекту з урахуванням терміну змін.

Цю операцію називають дисконтуванням і проводять зазвичай для
декількох альтернативних варіантів.

Дисконтування ґрунтується на тому, що будь-яка сума, яка буде отримана в майбутньому, тепер має меншу суб’єктивну корисність (цінність),
оскільки, якщо запустити цю суму в обіг і заставити приносити дохід, то
через декілька років вона не тільки збережеться, а й примножиться. Дисконтування дає можливість визначити теперішній (поточний) грошовий еквівалент суми, яка буде отримана в майбутньому. Для цього потрібно очікувану в майбутньому суму зменшити на дохід, що зростає за певний термін, за правилом складних відсотків.

Якісну структуру інноваційної продукції доцільно оцінювати за часткою в її складі таких п’яти найважливіших видів:

продукція, що значно змінена або заново впроваджена;

експортна інноваційна продукція;

нова (не модернізована і не модифікована) продукція;

продукція, що освоєна з використанням ліцензії;

продукція, що має правовий захист.

Один з головних показників ефективності інноваційної діяльності Е₁, що характеризує величину питомих фінансових витрат на одиницю виробленої інноваційної продукції та враховує якісні характеристики її структури, слід розраховувати за формулою

де Дін	–	загальна величина витрат на інновації за всіма джерелами фінансування;
В іп	–	загальний обсяг реалізованої продукції;
K пр	–	коефіцієнт, що характеризує рівень прогресивності структури інноваційної продукції.

Коефіцієнт прогресивності структури інноваційної продукції K _пр визначають як суму часток кожної з 5 структурних складових видів у загальному обсязі інноваційної продукції. Діапазон величин у межах від 0 до 5. Це пояснюється тим, що одна продукція може одночасно знаходитися в складі різних структурних груп. Наприклад, принципово новий вид продукції може бути виготовлений за ліцензією, мати правовий захист (патент на виготовлення, товарний знак), експортуватися в інші країни тощо.

Чим вищий коефіцієнт прогресивності структури інноваційної продукції, тим вищий рівень її конкурентоспроможності, а виробництво рентабельніше за умови швидкої окупності витрат.

Намагання підвищити ефективність інновацій через мінімізацію витрат при високій якості продукції може вважатися важливим напрямом на цьому етапі економічного розвитку, адже стимулює розв’язання найактуальнішої проблеми ресурсозбереження і відповідно орієнтовано на підвищення рівня конкурентоспроможності продукції на товарних ринках. Водночас не можна ігнорувати й інші вияви ефективності інноваційної діяльності, і, передусім, зростання продуктивності праці в умовах швидкого оновлення номенклатури продукції, що випускається.

Особливу увагу слід звернути на організацію систем компенсаційних (офсетних) угод на постачання в Україну високотехнологічної продукції. Це надасть змогу залучити значні іноземні інвестиції в ОПК України та інші
наукоємні галузі промисловості. Дотепер Україна застосовувала офсетні
угоди тільки на вимогу іноземних партнерів у разі експорту озброєнь.

3.5. ІННОВАЦІЙНИЙ РИНОК ТОВАРІВ, ПОСЛУГ ТА ТЕХНОЛОГІЙ

Дата добавления: 2014-11-29