Тема 6. Фінансовий моніторинг у банківській системі

6.1. Поняття та структура функціонування системи фінансового моні­торингу в Україні. Суб'єкти первинного та державного фінансового моніто­рингу.

6.2. Сутність та засоби легалізації доходів, отриманих злочинним шля­хом, та відмивання грошей.

6.3. Міжнародне регулювання боротьби з відмиванням грошей.

6.1. Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в Україні. Суб'єкти первинного та державного фінансового моніторингу

28 листопада 2002 р. Верховною Радою України прийнято Закон України № 249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», де фінансовий моніторинг визначено як: сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Обов'язковий фінансовий моніторинг — це сукупність заходів спе­ціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансо­вого моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодав­ства України.

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фі­нансового моніторингу с Державний комітет фінансового моніторин­гу, який діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президен­та України від 24 грудня 2004 p. 1527/2004.

Фінансовий моніторинг поділяється на первинний та державний.

Суб’єкти первинного фінансового моніторингу:

- Банки, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи;

- Платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

- Товарні, фондові та інші біржі;

- Професійні учасники ринку цінних паперів;

- Компанії з управління активами;

- Оператори поштового зв'язку, інші установи, які проводять фінансові операції з переказу коштів;

- Філії або представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України;

- Спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу:

- суб'єкти підприємницької діяльності;

- суб'єкти господарювання;

- нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми;

- фізичні особи - підприємці та юридичні особи, які проводять фінансові операції.

Суб’єкти державного фінансового моніторингу:

Національний банк України;

Міністерство фінансів України;

Міністерство юстиції України;

Міністерство транспорту і зв’язку України;

Міністерство економіки України;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

Наглядовим органом банківського сектора виступає НБУ, який ви­конує: наглядові та регулятивні функції, покладені на нього як на суб'єкта державного фінансового моніторингу, згідно з базовим за­коном, а також Законом України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність».

Забезпечення якості фінансового моніторингу характеризується сукупністю заходів, що плануються і реалізуються для створення необхідних умов його формування за стадіями у такий спосіб, щоб ця інформація була корисною користувачам та відповідала встановленим рівням критеріїв якості.

Сукупність заходів, які необхідно впроваджувати для забезпечення кості фінансового моніторингу:

- підвищення кваліфікаційного рівня працівників, відповідальних за проведення фінансового моніторингу (далі — відповідальних працівників);

- підвищення рівня компетентності відповідальних працівників;

- забезпечення взаємодії між працівниками;

- розподіл повноважень між працівниками;

- проведення роз'яснювальної роботи;

- моніторинг клієнтів;

контроль якості фінансового моніторингу.

Напрями забезпечення якості фінансового моніторингу:

- Забезпечення взаємодії між працівниками;

- Підвищення рівня компетентності відповідальних працівників;

- Підвищення кваліфікаційного рівня відповідальних працівників;

- Контроль якості фінансового моніторингу;

- Розподіл повноважень між працівниками;

- Проведення роз'яснювальної роботи;

- Моніторинг клієнтів.

Необхідно проводити оцінку існуючих та потенційних клієнтів суб'єкта фінансового моніторингу та їх фінансових операцій та запровадити процедуру постійного перегляду оцінки наявних клієнтів. При poзгляді питань щодо клієнтів доцільно розробляти процедури оцінюваним власне їх та їхніх інформаційних потреб і фінансових операцій, порядок, моніторингу співробітництва з ними, встановлення механізму нагляду за дотриманням виконання цього напряму працівниками суб'єкта фінансового моніторингу.

При розробці заходів з контролю якості фінансового моніторингу необхідно запровадити постійний моніторинг адекватності й ефективності політики та процедур її контролю, для чого сформувати графік перегляду (оцінки) фактичних значень критеріїв якості, визначення по­рядку ознайомлення персоналу з результатами відповідного контролю, розробки механізму нагляду за дотриманням встановлених вимог щодо якості фінансового моніторингу персоналом суб'єкта фінансового моніторингу.

Конкретний перелік заходів із забезпечення якості визначається завданнями, що ставить система управління перед суб'єктом фінансового моніторингу. Розробку та контроль впровадження конкретних заходів у межах суб'єкта фінансового моніторингу мають здійснювати залежно від притаманної специфіки відповідні державні контрольні органи га вища ланка управління суб'єкта фінансового моніторингу.

6.2. Сутність та засоби легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, та відмиванням грошей

Президентська комісія СІІІА по боротьбі з організованою зло­чинністю в 1984 р. використовувала таке формулювання: відмиван­ня грошей - це процес, за допомогою якого ховається існування, не­законне походження або незаконне використання доходів, і потім ці доходи маскуються таким чином, ніби вони були отримані від за­митої діяльності. Першим міжнародним актом, спрямованим на боротьбу з відмиванням грошей, стала Віденська конвенція ООН «Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин» від 20 грудня 1988 p., що сильно вплинула на розвиток від­повідного законодавства західних країн.

Уперше визначення терміну відмивання грошей зустрічається в Директиві Парламенту та Ради ЄС «Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей (2005/60/ЄЕС)».

У цьому документі наведено найбільш вичерпне визначення терміна «відмивання грошей».

Сутність цього терміна полягає в тому, що в міжнародній практиці такі дії визначаються у таких чотирьох елементах:

- перетворення і передавання майна, знаючи, що це майно отримане н результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності з метою приховування або маскування незаконного походження коштів, або надання допомоги будь-якій особі, втягненій в таку діяльність, з метою запобігання юридичним наслідком цієї діяльності;

- приховування або маскування дійсних джерел, місцезнаходження, розміщення, переміщення, приналежності прав або власності майна, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

- придбання, володіння або користування майном, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

- співучасть, надання допомоги, спроби щодо здійснення або надання допомоги и здійсненні, підбурюванні, сприянні або наданні порад щодо здійснення дій, зазначених у попередньому пункті, у такій діяльності.

Відмивання грошей — досить складний процес доходи, отримані злочинним шляхом, проводяться через фінансову систему з метою приховання їх нелегального походження і надання їм вигляду законно отриманих.

Хоча процес відмивання грошей найбільш часто складається зі складної послідовності операцій, та аналіз міжнародних нормативних актів показує, що в цілому він зводиться до трьох основних дій: розміщення, шарування, інтеграція.

Розміщення - це фізичне розміщення наявних коштів у фінансові інструменти, а також розміщення коштів, територіально віддалене від місць їх походження.

Шарування - відокремлення незаконних доходів від їхніх джерел шляхом створення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування аудиторською сліду цих доходів.

Інтеграція — надання видимості легальності злочинно отрима­ним фінансовим коштам. На цій фазі гроші знаходять легальне дже­рело походження та інвестуються в легальну економіку.

До легалізації злочинних доходів можна віднести: приховування слідів надходження доходів, отриманих з нелегальних джерел; створення вигляду законності одержання доходів; приховування осіб, що одержують незаконні доходи ініціюють сам процес відмивання; забезпечення зручного й оперативного доступу до коштів, отриманих з нелегальних коштів; створення умов для безпечного і комфортного споживання відмитих коштів; створення умов для безпечного інвестування доходів у легальний бізнес.

6.3.Міжнародне регулювання боротьби з відмиванням грошей.

Першою міжнародною організацією, створеною для боротьби з відмиванням грошей, стала Financial Actio№ Task Force o№ Money Laundering (FATF) — створена у 1989 p. країнами великої сімки як міжурядовий орган боротьби з відмиванням грошей.

На цей час FATF досить потужна організація, яка виступає сві­товим координатором боротьби з відмиванням грошей і включає біль­ше 30 країн.

Основні завдання FATF:

- Контроль за виконанням 40 рекомендацій, а також 9 спеціальних рекомендацій FATF. Усі країни - члени FATF самостійно виконують рекомендації, при цьому контроль за їх виконанням 2-рівневий: кожного року проходить самоаналіз, а також аналіз з боку іншої країни - учасниці FATF;

- Розгляд тенденцій у сфері боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, і вживання контрзаходів. Оскільки відмивання грошей перебуває у постійному розвитку, тенденції якого необхідно постійно відслідковувати, то країни-члени постійно збирають і обробляють найновішу інформацію щодо сучасних методів відмивання грошей;

- Розповсюдження ідеї боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, по всьому світу. Організація підтримує встановлення міжнародної системи протидії відмиванню грошей, яка базується на збільшенні країн учасниць FATF. Також для збільшення ефективності протидії відмиванню грошей і протистоянню міжнародним злочинним угрупованням створюються міжнародні регіональні організації за іншим типом всесвітньо визнаної FATF.

Групою з розробки фінансових заходів боротьби і відмиванням грошей було прийнято редакцію Сорока Рекомендацій FATF. Для кожної Рекомендації визначено чотири можливі рівні відповідності національної системи протидії відмиванню грошей: відповідає рекомен дації; загалом відповідає рекомендації; частково відповідає рекомендації; не відповідає рекомендації. У виняткових випадках Рекомендація може бути визначена як така, що не застосовується.

Структура Сорока рекомендацій складається з чотирьох розділів, які згруповують рекомендації щодо різних складових національної системи протидії відмиванню грошей:

- Розділ А - Правові системи (включає 3 рекомендації);

- Розділ В - Фінансові системи (включає 22 рекомендації);

- Розділ С - Інституціональні системи (включає 9 рекомендацій);

- Розділ D - Міжнародне співробітництво (включає 6 рекомендацій).

Важливу роль відіграють банки в процесі фінансового моніторингу. З метою забезпечення реалізації норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом», Національним Банком України було розроблено та затверджено «Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» (№ 189 від 14.05.2003 p.).

Положення № 189 є документом, який визначає функції фінансового моніторингу в банку:

Проведення у встановленому законом порядку ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію і підлягає фінансовому моніторингу або відкриває рахунок (в тому числі депозитний);

Виявлення і реєстрація фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу;

Надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, яка підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу;

Співробітництво з працівниками Уповноваженого органу в проведенні аналізу фінансових операцій, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

Надання відповідно до законодавства додаткової інформації на запит уповноваженого органу, пов'язаної з фінансовими операціями, які стали об'єктом фінансового моніторингу;

Сприяння суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу;

Проведення заходів щодо попередження розголошенню (в тому числі осіб, щодо фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт надання такої інформації);

Забезпечення зберігання документів, що стосуються ідентифікації осіб, які здійснюють фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, і всієї документації про проведення такої операції.

Дата добавления: 2014-11-29